Параграф 2. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

Стаття 1195. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я

1. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

2. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

3. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

4. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Завдання шкоди життю та здоров'ю фізичної особи породжує відповідний обов'язок відшкодувати завдану шкоду. Однак порівняно із загальними підставами відшкодування завданої шкоди (див. коментар до ст.1166 ЦК України) даний вид деліктних зобов'язань наділений цілою низкою специфічних ознак.

Положення коментованої статті є загальною нормою, що регулює відносини по відшкодуванню шкоди, яка завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі. Зокрема, в ч. 1 коментованої статті містяться загальні підстави відшкодування шкоди, завданої здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я.

Насамперед, чинне законодавство передбачає відповідальність за завдання шкоди здоров'ю фізичної особи каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Поняттям «каліцтво», в свою чергу, охоплюються дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я.

Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому завдається фізичне ушкодження, наприклад, удар, результатом якого є перелом кісток. Тоді як професійне захворювання характеризується як таке ушкодження здоров'я, що передбачено чинним законодавством (див. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662 «Про затвердження переліку професійних захворювань») та стало результатом не одноразового, а систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії. Так, наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.

Поняттям «інше ушкодження здоров'я» охоплюється будь-яке, не пов'язане з каліцтвом, пошкодження здоров'я, що наступило внаслідок так званого загального захворювання. При цьому, дане загальне захворювання не пов'язане ні із специфікою професії, ні з травматичним впливом на організм людини, а є видом ушкодження здоров'я внаслідок недотримання заподіювачем шкоди встановлених правил та норм, наприклад, коли внаслідок відключення опалення особа захворіла на гостре респіраторне захворювання.

Специфіка шкоди, яка завдана здоров'ю, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті. І тому об'єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, що зазнала фізична особа, внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить: а) заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; б) додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Однак цей перелік є орієнтовним і у випадку, коли потерпілий має ще й інші втрати, які пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, то він має право вимагати і їх відшкодування. Також потрібно зазначити, що у випадку завдання ушкодження здоров'ю фізичної особи, вона має право на відшкодування моральної шкоди, що завдана таким ушкодженням. Відшкодування моральної шкоди можливо на загальних підставах, що передбачені чинним законодавством (див. коментар до ст.1168 ЦК).

Протиправність діяння полягає в тому, що будь-яке діяння, яким завдається шкода здоров'ю фізичної особи, як правило, презюмується протиправним. Це зумовлюється тим, що життя та здоров'я фізичної особи визнаються вищою соціальною цінністю і не можуть бути пошкоджені, а правовідносини, які опосередковують відповідні блага, носять абсолютний характер. Однак в окремих випадках, що прямо передбачені в законі, шкода, яка завдається здоров'ю, є правомірною, наприклад, необхідна оборона. При цьому протиправним вважається також завдання шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежного виконання умов договору, наприклад, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть завдаються внаслідок неналежного виконання договору перевезення (див. коментар до ст.1196 ЦК).

Певними особливостями наділений також і причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та завданою шкодою. У даних деліктних зобов'язаннях він носить складний характер, що зумовлено специфікою завданої шкоди. Тобто слід доводити наявність причин-но-наслідкового зв'язку не тільки між протиправним діянням та каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, але й причинно-наслідковий зв'язок між даними ушкодженнями здоров'я та зазначеними майновими втратами.

І накінець, певними особливостями наділена і вина заподіювача шкоди у даному деліктному зобов'язанні. Як і за загальними правилами, вина заподіювача презюмується, аж доки він не доведе свою невинність. Однак у випадках, коли ця шкода завдається незаконними діяннями органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування (ст.ст.1173-1175 ЦК), судових та правоохоронних органів (ст.1176 ЦК), джерелом підвищеної небезпеки (ст.1187 ЦК) та в деяких інших випадках, що прямо передбачені законом, то вона відшкодовується незалежно від вини особи, яка завдала цю шкоду. А в окремих випадках, що прямо передбачені законодавством, шкода, яка завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, також може підлягати відшкодуванню (ч.З ст.1166 ЦК). При цьому слід зауважити, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача у випадках, коли вона завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст.1167 ЦК), незаконних дій судових та правоохоронних органів (п.2 ч.2 ст.1167 ЦК) та в інших випадках, встановлених законом (п.З ч.2 ст.1167 ЦК).

Як вже зазначалось, що коментована стаття є загальною нормою та стосується усіх без винятку випадків завдання шкоди життю та здоров'ю. Однак, у випадках, коли шкода завдається від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання працівнику, який застрахований в порядку загальнообов'язкового державного соціального страхування, то виникає ціла низка специфічних ознак. Так, насамперед, окрім ЦК ці зобов'язання врегульовуються Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Кодексом законів про працю України, Законом України «Про охорону праці» та іншими нормативно-правовими актами. Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: а) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); б) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; в) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або інших підприємствах за спеціальними договорами. Крім того, добровільно можуть застрахуватися також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, які забезпечують себе роботою самостійно; громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Особливість у відшкодуванні цього делікту полягає в тому, що відповідальність відшкодувати відповідну шкоду покладається на певний фонд соціального страхування. І тільки у випадку, якщо сума страхових виплат не покриває завданої шкоди в повному обсязі, то страхувальник має право вимагати відшкодування шкоди в частці, якої не вистачає в заподіювача шкоди, чи особи, яка несе відповідальність за це завдання.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. скасували Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р.

У ч. 2 коментованої статті закріплюється обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала. Так розмір майнових втрат, що зазнала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди, законодавець визначає, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з ч. З даної статті підлягає відшкодуванню шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Вони вважаються засобами соціального захисту, завдяки яким держава реалізує свою соціальну функцію, тому такі відносини не є цивільно-правовими зобов'язаннями.

Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, можливе за договором або законом (ч. 4 коментованої статті). Чинним законодавством передбачені такі найбільш: важливі випадки збільшення розміру обсягу та розміру відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я: а) якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (див. коментар до ст.1203 ЦК України); б) у разі підвищення вартості життя (див. коментар до ч.І ст.1208 ЦК); в) у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати (див. коментар до ч.2 ст.1208 ЦК) тощо. Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливе на підставі рішення суду.

Стаття 1196. Відшкодування шкоди, завданої фізичній особі під час виконання нею договірних зобов'язань

1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо), підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених Статтями 1166 та 1187 цього Кодексу.

Правила коментованої статті застосовуються у разі, коли шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань. Під виконанням фізичною особою договірних зобов'язань слід розуміти виконання нею робіт або надання послуг за цивільно-правовим договором, що укладається з юридичною або фізичною особою, якщо ця особа діяла або повинна була діяти за завданням відповідної юридичної або фізичної особи та під її наглядом за безпекою проведення робіт або надання послуг. Завдана шкода за даних обставин підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166 та 1187 ЦК (див. коментар до них).

Стаття 1197. Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором

1. Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

2. Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

3.  До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку.

До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.

Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.

4.  Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

При визначенні розміру заробітку (доходу), який втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи знаходиться особа у трудових відносинах. Так, якщо каліцтво чи інше ушкодження здоров'я було завдане особі, яка працювала за трудовим договором, то розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності (ч. 1 коментованої статті).

Під поняттям «професійна працездатність» слід розуміти здатність особи до виконання певної роботи, виконання якої потребує певної кваліфікації. Так, наприклад, у випадку, коли піаніст втратив великого пальця, то вважається, що він втратив свою професійну працездатність на 100%. Відсоток втрати професійної працездатності особи встановлюється медико-соціальною експертизою і на підставі цього особа визнається інвалідом І, II або III групи. Загальною працездатністю вважають здатність особи до виконання будь-якої некваліфікованої роботи взагалі, яка не потребує спеціальних знань та навичок. Відсоток втрати загальної працездатності особи встановлюється також медико-соціальною експертизою. Тобто на розмір втраченого заробітку (доходу) впливають:

а)  середній місячний заробіток потерпілого;

б) ступінь втрати професійної або загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати шляхом поділу сукупного заробітку (доходу) за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я на, відповідно, 12 або 3. Пріоритетність у виборі найкращого співвідношення надається потерпілому. При цьому вказане співвідношення, яке і становитиме середньомісячний заробіток (дохід), не повинен бути менше п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Ще одним фактором, який впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), є ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності. При цьому слід зауважити, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала).

Коли мова йде про тимчасову втрату працездатності, то вона повинна посвідчуватись листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), який видається відповідним лікувальним закладом. Умови та порядок відшкодування такої шкоди встановлюються спеціальним законом (див. Закон України від 18 січня 2001 р. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»).

Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров'я України (далі МСЕК). (Діяльність МСЕК та порядок проведення експертиз регламентуються на сьогодні: Про затвердження Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності: Постанова Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. та Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 p.). На підставі проведеної цими органами медико-соціальної експертизи встановлюється ступінь втрати професійної працездатності особи. І лише у випадку, коли втрати професійної працездатності немає, тоді відповідні комісії встановлюють ступінь втрати загальної працездатності, наприклад, коли програміст втратив ногу, то ступінь втрати ним професійної працездатності нульовий, і тому слід визначати ступінь втрати загальної працездатності, який в цьому випадку заподіяння каліцтва буде доволі високим. Ступінь втрати працездатності встановлюється у відсотках на підставі висновку МСЕК. Порядок відшкодування шкоди у випадку втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом (див. Закон України від 23 вересня 1999 р. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

Для загального обрахування розміру втраченого заробітку (доходу) слід визначити середньомісячний заробіток (дохід) фізичної особи та співвіднести його зі ступенем втрати професійної, а у випадку її відсутності — загальної працездатності. Наприклад, коли за трудовим договором особа отримувала впродовж останніх трьох місяців відповідно 720, 750 та 780 гривень і після цього їй було завдано каліцтво, що спричинило втрату професійної працездатності на 75%, то обрахувати розмір втраченого фізичною особою заробітку (доходу) слід таким чином:

(720+750+780) : 3 х 75% = 562 гривні 50 коп. щомісяця.

Однак визначена втрата заробітку (доходу) не є сталою величиною. Вона в залежності від різних факторів може змінюватись як в сторону зменшення, так і в сторону збільшення.

Ще одним видом видатків, які повинні бути відшкодовані потерпілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати, які викликані необхідністю допомоги та догляду. Законодавець виходить з того, що додаткові витрати відшкодовуються в тому випадку, коли вони є обґрунтованими та доведеними, а також коли потерпілий реально потребує відповідних видів допомоги та догляду і не вправі претендувати на їх безкоштовне отримання. При цьому в ст.1195 ЦК передбачається лише орієнтовний перелік можливих додаткових витрат, до яких відносять витрати на: а) посилене харчування; б) санаторно-курортне лікування; в) придбання ліків; г) протезування; ґ) сторонній догляд.

Даний перелік не є вичерпним, і тому у випадку необхідності можуть бути відшкодовані також і витрати на придбання спеціальних транспортних засобів, підготовку до іншої професії тощо. При цьому особі можуть бути призначені як одна, так і декілька видів допомоги чи догляду. Відшкодуванню можуть підлягати навіть і додаткові витрати, які зможуть реально виникнути в майбутньому, наприклад, винайдення нового методу лікування. Однак в будь-якому випадку необхідність даних витрат повинна бути доведена відповідною лікарською експертизою (МСЕК) або судом. Порядок відшкодування додаткових витрат у випадку втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлюється спеціальним законом.

Що стосується сукупного заробітку (доходу), то до нього включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян у сумах, нарахованих до вирахування податку, крім виплати одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці, перелік яких затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 p., зокрема: одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.

Якщо середньомісячний заробіток обчислюється за 12 місяців, у заробіток включаються всі зазначені виплати, проведені в цей період, у тому числі і допомога по тимчасовій непрацездатності. У разі, коли за бажанням потерпілого береться заробіток за 3 календарних місяці, в загальний заробіток за 3 місяці включаються також річні винагороди (за підсумками роботи за рік, премії та інші виплати, які не завжди можуть бути зараховані на час проведення розрахунку) за минулий рік у частині, пропорційно періоду, який прийнято до розрахунку, тобто четверта частина річних виплат.

У випадку, коли потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за його бажанням або виходячи з його заробітку до звільнення, або виходячи із звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості. При цьому загальний розмір відшкодування для даної категорії осіб визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст.1195 ЦК).

Законодавець, окрім можливості визначити та відшкодувати реальний втрачений середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого, встановлює також можливість вимагати відшкодувати також і той заробіток (дохід), який він міг би отримувати в майбутньому. Так, якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), то при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни (ч. 4 коментованої статті).

Стаття 1198. Визначення доходу, втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи-підприємця

1. Розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

2.  Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби.

3. Розмір доходу, втраченого фізичною осо-бою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.

4. Розмір доходу, втраченого фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю, та іншими), визначається у порядку, встановленому частинами першою — третьою цієї статті.

Певною специфікою наділене обрахування середньомісячного доходу фізичної особи-підприємця, втраченого ним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Відповідно до ч. 1 даної статті розмір доходу фізичної особи-підприємця визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Проте, якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Правила ч. 2 статті, що коментується, закріплюють, що розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби. Так, доходом фізичної особи-підприємця вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою

інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат належать також витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, до доходів фізичної особи-підприємця відносять прибуток — різницю між доходом, отриманим від продажу акцій (інших корпоративних прав) протягом року (див. Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про прибутковий податок з громадян» та Інструкцію про прибутковий податок з громадян, затверджену наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 p.).

Важливою гарантією захисту інтересів потерпілого є й те, що розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який він мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.

Правила чч. 1,2,3 статті, що коментується, поширюються і на випадки завдання шкоди фізичній особі, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, що зайнята творчою діяльністю тощо). Тобто розмір її втраченого доходу, внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. А коли ці особи отримували дохід менш як дванадцять місяців, то шляхом визначення співвідношення сукупної суми доходу та відповідної кількості місяців.

Розмір їх сукупного доходу обчислюється на підставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахованих до вирахування податків.

Стаття 1199. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи

1. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем — вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

2.  Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

3. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

4. Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Обсяг відшкодування шкоди, завданої малолітній або неповнолітній особі в частці відшкодування втраченого потерпілим заробітку (доходу), неможливо встановити виходячи із загальних критеріїв ст.1195 ЦК, оскільки малолітні та неповнолітні особи відносяться до категорії непрацездатних осіб, зокрема, малолітні віком до 14 років є абсолютно непрацездатні, а неповнолітні віком від 14 до 18 років - відносно непрацездатні. Тому законодавець по-різному підходить до визначення обсягу відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, залежно від відповідної вікової категорії, до якої відноситься потерпілий в момент завдання шкоди.

Відповідно до ч. 1 коментованої статті малолітньому потерпілому відшкодовуються лише витрати, завдані ушкодженням здоров'я, а саме: на його лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Зрозуміло, що коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я завдано малолітньому, то мова про відшкодування втраченого заробітку (доходу) йти не може, оскільки ця особа не може мати певний заробіток, і їй можуть бути відшкодовані тільки додаткові витрати. Отже, відповідальність за шкоду, завдану ушкодженням здоров'я малолітньої особи, настає на загальних підставах, передбачених ст.ст. 1166, 1172, 1195 ЦК.

Спеціальною підставою для наступної зміни розміру відшкодування є досягнення малолітньою особою 14 років (учнем --18 років), оскільки така особа вже має право реалізувати свої здібності до праці та може мати власний заробіток. Тому в п. 2 ч. 1 коментованої статті передбачена можливість відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати, оскільки припускається, що такі особи до моменту нещасного випадку не мали спеціальності або кваліфікації.

По-іншому питання вирішуватиметься у випадку, коли потерпілою особою буде неповнолітня особа, яка на момент ушкодження здоров'я мала заробіток. У цьому випадку, завдана шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку (ч. 2 коментованої статті). Важливою гарантією захисту інтересів потерпілого-неповнолітнього, відповідно до даної статті, є відшкодування завданої шкоди виходячи з розміру його заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Принцип збільшення розміру відшкодування шкоди малолітньому або неповнолітньому потерпілому після початку трудової діяльності закріплений в ч. З коментованої статті. Так потерпілий після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. При цьому форма оплати потерпілого визначається виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Зміст ч. 4 ст.1199 ЦК закріплює нову гарантію захисту інтересів потерпілого. Мова йде про потерпілого, який не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття. Він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Стаття 1200. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого

1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

3) інвалідам — на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони

не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п'яти років після його смерті.

2.  Особам, визначеним у пунктах 1—5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

3. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

4.  Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Ще одним різновидом даних деліктних зобов'язань є завдання шкоди життю фізичної особи, тобто завдання смерті потерпілому. Специфіка цього делікту полягає в тому, що результатом шкоди, завданої життю фізичної особи, є її смерть, тому остання не може виступати суб'єктом деліктних правовідносин, оскільки із смертю людини припиняється її право - та дієздатність. У таких правовідносинах не може бути й правонаступництва у зв'язку з особистим характером права вимоги. Відповідно, причинний зв'язок встановлюється через факт смерті фізичної особи (причина), результатом чого є майнові втрати інших осіб (наслідок). Такий підхід вважається винятком із загального правила прямого причинного зв'язку в фактичному складі.

Згідно ч. 1 статті, що коментується, у випадку смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Законодавець визначає виключний перелік непрацездатних осіб, які були на утриманні померлого потерпілого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також строк, впродовж якого вони мають право отримувати відповідне відшкодування шкоди, яка завдана смертю їх утримувача (годувальника). До таких уповноважених осіб абз.2 ч. 1 коментованої статті, зокрема, відносить: а) дитину, яка має право на відшкодування шкоди до досягнення нею вісімнадцяти років, а у випадку, коли дитина є учнем або студентом — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років; б) чоловік, дружина, батьки (усиновлювачі), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, отримують зазначене відшкодування довічно; в) інваліда, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, відшкодування виплачується впродовж строку його інвалідності; г) одного з батьків (усиновлювачів) або другого з подружжя чи іншого з членів сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, відшкодування виплачується до досягнення останніми чотирнадцяти років; ґ) іншу непрацездатну особу, яка була на утриманні потерпілого, відшкодування виплачується протягом п'яти років після його смерті.

Щодо права дружини померлого на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника, то воно зберігається за нею також у випадку реєстрації нового шлюбу. За дітьми це право зберігається і при усиновленні їх у майбутньому або коли в майбутньому до досягнення зазначеного віку вони стали інвалідами (підп. «б» п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Право на одержання відшкодування у зв'язку з втратою годувальника виникає і у тому разі, коли останній помер внаслідок одержаної травми (що підтверджено висновком лікарської експертизи) через деякий період після призначення суми відшкодування або встановлення групи інвалідності у зв'язку з даним каліцтвом (підп. «в» п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України).

Крім того, непрацездатні члени сім'ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями померлого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування (підп. «г» п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України).

Зазначеним особам, відповідно до ч. 2 коментованої статті, впродовж вказаного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого розраховується за аналогічними правилами, які встановлені для відшкодування шкоди, що завдана каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я (див. коментар до ст.1197 ЦК).

Новим є положення про те, що до складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Непрацездатним особам, які не знаходились на його утриманні, але мали право на відшкодування, його розмір визначається сумами, що стягувались за рішенням суду (за заявою потерпілого), а при їх відсутності — встановлюється судом з врахуванням матеріального стану непрацездатних осіб і можливості потерпілого до смерті надавати їм допомогу.

Якщо право на відшкодування одночасно мають непрацездатні особи, які перебували, і ті, що не перебували на утриманні померлого, то спочатку визначається розмір відшкодування для осіб, які не перебували на утриманні померлого, після чого визначається розмір відшкодування для решти непрацездатних.

Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, що пов'язана із смертю годувальника (див. коментар до ч.2 ст.1168 ЦК) та витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника особі, яка зробила ці витрати (див. коментар до ст.1201 ЦК). Зазначені витрати не зараховуються до суми відшкодування шкоди і відшкодовуються окремо. При цьому, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується лише її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Визначений сукупний розмір відшкодування не може бути зменшений навіть у випадку, коли заподіянню смерті сприяла вина потерпілого (ч.З ст.1193 ЦК). І лише залежно від матеріального становища потерпілого (крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, що завдана фізичною особою (ч.4 ст.1193 ЦК).

Однак слід зауважити, що до розміру відшкодування, який виплачується уповноваженим особам внаслідок смерті годувальника, не зараховується розмір пенсії, призначеної внаслідок втрати годувальника, та інші їхні доходи (ч.З ст.1200 ЦК). Тобто в даній статті повторюється правило про недопустимість зарахування будь-яких видів пенсій за рахунок відшкодування шкоди.

Визначений кінцевий розмір відшкодування, обчислений для кожної з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім випадків: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч.4 ст.1200 ЦК). У цьому разі частка заробітку, що припадає на кожного з них, визначається, виходячи з фактичного числа утриманців потерпілого, а також непрацездатних осіб, які не були на його утриманні, але мали на це право.

На відміну від зменшення, збільшення розміру відшкодування шкоди, що завдана смертю годувальника, може відбуватись на підставі, що прямо передбачена законом (абз.2 ч.4 ст.1200 ЦК). До таких випадків чинне законодавство відносить: а) підвищення вартості життя (див. коментар до ч.І ст.1208 ЦК); б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (див. коментар до ч.2 ст.1208 ЦК) тощо. Збільшення обсягу та розміру відшкодування шкоди можливе на підставі рішення суду.

Стаття 1201. Відшкодування витрат на поховання

1. Особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Правила статті, що коментується, закріплюють обов'язок особи, яка завдала шкоди смертю потерпілого, відшкодувати необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника особі, яка зробила ці витрати. Кредитором у даному випадку може бути будь-яка особа, як фізична, так і юридична, яка зробила ці витрати та надала відповідні докази. При цьому, розмір відшкодування не залежить від допомоги на поховання, що надана фізичним особам, які здійснили поховання. Це пов'язано із соціальною природою такої допомоги (див. Закон України від 18 січня 2001 р. «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»). Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Однак, слід зауважити, що допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди, яка відшкодовується внаслідок смерті фізичної особи, не зараховується.

Стаття 1202. Порядок відшкодування шкоди

1. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

2.  Стягнення додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, за загальним правилом, здійснюється щомісячними платежами. Цей принцип виходить з того, що особа, яка повинна відшкодовувати дану шкоду, отримує свій заробіток (доходи) переважно в помісячному режимі. Проте за наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед (абз. 2 ч.І коментованої статті). Для здійснення відшкодування одноразово необхідна наявність наступних умов: а) таке рішення може прийняти тільки суд; б) суд має право задовольнити таку вимогу тільки за наявності обставин, які мають істотне значення (наприклад, поїздка боржника за кордон на постійне місце проживання або на тривалий строк, скрутне матеріальне положення потерпілого, який має на утриманні дітей та потребує одержання одноразової суми для покриття необхідних витрат, тощо); в) матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди, робить можливою виплату такого відшкодування. Щодо останньої умови здійснення одноразового відшкодування, то враховується матеріальне становище як фізичної, так і юридичної особи (вона зобов'язана надати суду докази свого матеріального становища). Суд може врахувати також зацікавленість відповідача у виплаті грошової суми одноразово та з'ясувати намір відповідача відносно перспективи одержання разового відшкодування.

У частині 1 коментованої статті мова йде про одноразове відшкодування завданої шкоди за рахунок майбутніх платежів. Однак, це не свідчить про те, що потерпілий втрачає право на відшкодування в майбутньому щомісячних платежів, якщо за висновком МСЕК він буде мати на них право. Тому в своєму рішенні суд визначає суму відшкодування одноразово, але не більш як за три роки наперед. Таким чином, має місце зарахування сплачених за три роки сум за рахунок щомісячних платежів. Якщо ж за висновком МСЕК втрата працездатності визначена на один рік, то при стягненні одноразово суми за рік право на щомісячні платежі припиняється. Воно може бути встановлено судом тільки за новим висновком МСЕК на майбутній період.

Окрім цього, законодавець встановлює можливість відшкодовувати моральну шкоду, яка завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч.І ст.1168 ЦК). В окремих випадках, до яких відноситься стягнення додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо, то таке відшкодування може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

Особливий порядок відшкодування передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Такі виплати гарантують усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання як у вигляді одноразової допомоги, так і в сплаті щомісяця грошових сум.

Стаття 1203. Збільшення розміру відшкодування шкоди на вимогу потерпілого у разі зміни стану його працездатності

1. Потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.

Оскільки все ж таки виплати по відшкодуванню шкоди, яка завдана каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або смертю, носять переважно строковий характер, то і слід зважати й на те, що за цей період може відбутися й ціла низка змін з таким особистим немайновим благом фізичної особи, як здоров'я. Так, воно, зокрема, може покращитись, внаслідок чого працездатність збільшиться чи відновиться (див. коментар до ст.1204 ЦК), або ж погіршитись, що потягне за собою зменшення або припинення працездатності. І тому в цих випадках повинна йти мова про зміну розміру відшкодовуваних платежів. Так потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди. Збільшення розміру відшкодування шкоди може мати місце тільки за вимогою зацікавленої особи як в добровільному порядку, так і у разі виникнення спору — судом. Підставою такого звернення потерпілого може бути зниження його працездатності порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди. Однак, причинно-наслідковий зв'язок між такими змінами здоров'я повинен співпасти з таким зв'язком за первісним юридичним складом, на підставі якого виникло таке зобов'язання. Процес встановлення всіх цих обставин аналогічний тому, який передбачений для визначення втрати працездатності взагалі.

Стаття 1204. Зменшення розміру відшкодування шкоди на вимогу особи, яка завдала шкоди

1. Особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілого, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди.

Стаття, що коментується, передбачає обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілого, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди. Зменшення розміру відшкодування шкоди може мати місце тільки за вимогою зацікавленої особи, на яку покладено обов'язок її відшкодувати. Підставою такого звернення боржника може бути підвищення працездатності потерпілого порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди. Процес встановлення всіх цих обставин аналогічний тому, який передбачений для визначення втрати працездатності взагалі. За аналогічних обставин може бути змінений розмір відшкодування шкоди в залежності від майнового становища особи, яка завдала шкоди життю чи здоров'ю фізичної особи, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину. Підставою для зменшення

розміру відшкодування за даних умов може бути: а) визнання боржника інвалідом; б) досягнення ним пенсійного віку; в) завдання шкоди неумисними діями. У тому разі, якщо при настанні інвалідності або досягнення пенсійного віку матеріальне становище боржника не погіршилося (він продовжує працювати і одержує заробітну плату, достатню для відшкодування шкоди в попередньому розмірі), то підстав для зменшення розміру відшкодування немає.

Стаття 1205. Відшкодування шкоди у разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду

1. У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників.

У цьому разі вимоги про збільшення розміру відшкодування шкоди пред'являються до її правонаступників.

2.  У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого.

Певною специфікою наділений, також, порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, за яке зобов'язаним суб'єктом є юридична особа, яка припиняє свою діяльність. У цьому випадку слід виділяти дві обставини: а) коли припинення юридичної особи відбувається шляхом реорганізації; б) коли припинення юридичної особи відбувається шляхом ліквідації. У випадку припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, шляхом реорганізації — виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників, які стають зобов'язаними суб'єктами за всіма видами вимог, в тому числі і по вимогах про збільшення розміру відшкодування шкоди. Слід враховувати наступне: а) при злитті та приєднанні обов'язки по відшкодуванню шкоди однієї юридичної особи (яка завдала шкоди) переходять до створеної відповідно до передавального акту (ч.2 ст.107 ЦК ); б) при поділі юридичної особи, відповідальної за завдану шкоду, обов'язок по її відшкодуванню переходить відповідно до розподільчого балансу (ч.2 ст.107 ЦК ); в) при виділі юридичної особи переходить обов'язок відшкодувати завдану шкоду до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб за розподільчим балансом (ст.108 ЦК ); г) при перетворенні юридичної особи однієї організаційно-правової форми в юридичну особу іншої форми не відбувається взагалі її припинення. Однак, якщо обов'язок по відшкодуванню завданої шкоди перейшов до декількох юридичних осіб, то вони несуть солідарну відповідальність (див. коментар до ст.544 ЦК ). Згідно з ч. 2 коментованої статті у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, які мають право на отримання такого відшкодування внаслідок смерті годувальника, мають бути капіталізовані (тобто узагальнені в єдину суму за весь прогнозований строк виплат) для виплати їх потерпілому або зазначеним особам. Це правило, також, закріплено в п.1 ч.І ст.112 ЦК. Так, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів у першу чергу задовольняються щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом. Важливою гарантією захисту інтересів потерпілого є право потерпілого звернутися з позовом до суду у разі відсутності у юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, з вимогою зобов'язати ліквідаційну комісію забезпечити капіталізацію необхідних коштів для відшкодування завданої шкоди.

Стаття 1206. Відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину

1. Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

2. Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178 і 1179 цього Кодексу.

3.  Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Стаття, що коментується, закріпляє обов'язок особи, яка вчинила злочин, відшкодувати витрати закладові охорони здоров я на лікування потерпілого від цього злочину. Таким чином, законодавець наділяє такий заклад правом зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину (див. коментар до ч.2 ст.1191 ЦК). Підставами звільнення від обов'язку відшкодувати витрати є завдання шкоди внаслідок: а) перевищення меж необхідної оборони (див. коментар до ст.1169 ЦК); б) знаходження у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (див. коментар до ст.1186 ЦК України). Тобто мова йде про можливість покладення обов'язку відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого тільки на особу, яка умисно вчинила злочин. Якщо злочин вчинено малолітньою особою (яка не досягла 14 років), то витрати на лікування потерпілого відшкодовуються її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює її виховання, які є відповідальними особами за завдану нею шкоду, що є наслідком несумлінного здійснення або ухилення від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (див. коментар до ст.1178 ЦК). У випадку завдання шкоди неповнолітньою особою (у віці від 14 до 18 років) обов'язок відшкодувати витрати на лікування потерпілого покладається на дану особу, яка вже самостійно на загальних підставах відповідає за вчинене правопорушення (див. коментар до ч.І ст.1179 ЦК). Однак, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування витрат на лікування потерпілого, ці витрати відшкодовуються в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами), або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати витрати на лікування потерпілого в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоду було завдано не з його вини (див. коментар до ч.2 ст.1179 ЦК).

У частині 3 статті, що коментується, визначається доля коштів на відшкодування витрат на лікування потерпілого, одержаних закладом охорони здоров'я від особи, яка зобов'язана була їх відшкодувати. Так, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Стаття 1207. Обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину

1. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

2. Умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються законом.

Правила статті, що коментується, передбачають можливість покладення обов'язку відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок злочину, на державу. Особливість даної норми полягає в наявності спеціальних обставин, необхідних для виникнення такого обов'язку в державі:

а) наявність тільки особистої шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичній особі;

б) шкода завдана внаслідок вчинення злочину;

в) не встановлено особу, яка вчинила злочин або вона є неплатоспроможною.

Закріплення даного правила має на меті захистити права та інтереси потерпілого (насамперед, право на життя та право на здоров'я), оскільки останній не завжди може розраховувати на швидке й повне відновлення за рішенням суду його порушених прав за різних обставин. Наприклад, необхідність надання негайної медичної допомоги потерпілому; відсутність у винного відповідних коштів; реальне їх стягнення із засудженого, що відбуває покарання, як правило, розтягується на довгі роки і буває нерегулярним; не встановлення особи, яка вчинила злочин тощо. Надання матеріальної допомоги державою потерпілим від злочину є життєво необхідним, оскільки держава взяла на себе турботу про підтримання правопорядку та гарантування безпеки всіх членів суспільства. Тобто, якщо злочин мав місце, то усунення його наслідків, в тому числі шляхом відшкодування завданої потерпілому шкоди, є обов'язком держави. У разі відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок злочину, державою, остання, за ч.2 ст.1191 ЦК, має право зворотної вимоги до винної особи у вчиненні злочину. Таким чином, суми, виплачені потерпілому, повертаються до державного бюджету у вигляді відрахувань від заробітку засудженого, вартості конфіскованого в нього майна тощо. Держава виступає в якості гаранта відновлення особистих прав потерпілого.

Відповідно до ч.2 статті, що коментується, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються спеціальним законом.

Стаття 1208. Збільшення розміру відшкодування шкоди у зв'язку з підвищенням вартості життя і збільшенням розміру мінімальної заробітної плати

1.  За заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду.

2.  За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Зобов'язання із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи є грошовими тривалими в часі зобов'язаннями, тому їх розмір відшкодувань може змінюватися у зв'язку з процесами інфляції в економіці. Оскільки платежі за такими зобов'язаннями призначені на утримання фізичної особи, вони повинні збільшуватися в тій же пропорції, в якій підвищується вартість життя. Сьогодні в цих цілях використовується критерій заробітної плати, а індексом є розмір мінімальної заробітної плати, який щороку встановлюється Верховною Радою України. Такий показник використовується в різних цілях, зокрема, для оцінки рівня життя населення з метою виконання державою своєї соціальної функції. Окрім цього, рівень життя визначається також встановленим у державі мінімальним споживчим рівнем. І тому законодавець надає можливість вимагати підвищення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у випадках: а) підвищення вартості життя (ч. 1 ст.1208 ЦК); б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК). При цьому в першому випадку матиме місце індексація, а в другому — відповідне збільшення вказаної суми. Однак і в першому, і в другому випадках це питання вирішуватиметься судом на підставі заяви потерпілого.