Стаття 44.     Опіка над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме

1. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

2. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена но­таріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

3. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за ра­хунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.

5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

1. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою не зачіпає безпосередньо її право­здатності та дієздатності. Рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою після набрання ним законної сили є лише підставою для опису майна безвісно відсутньої особи нотаріусом та для прийняття ним постанови про встановлення опіки над майном цієї особи. Орган опіки і піклування за місцем знаходження майна на підставі постанови нотаріуса про встановлення опіки над майном призначає опікуна над майном. З цього майна опікун видає утримання громадянам, яких безвісно відсутня особа зобов'язана за законом утримувати, а також погашає заборгованість за іншими зобов'язаннями без­вісно відсутньої особи. Опікун здійснює також управління майном в інтересах особи, що визнана безвісно відсутньою, приймає виконання цивільних обов'язків на користь особи, яка визнана безвісно відсутньою.

2. Правилами опіки та піклування не визначаються органи, що безпосередньо ведуть справи щодо опіки над майном. Тому ці функції здійснюють районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад (п. 1.3 Правил опіки та піклування [333]).

3. Вчиняючи дії щодо надання утримання громадянам, яких безвісно відсутній відпо­відно до закону зобов'язаний утримувати, а також стосовно погашення заборгованості за іншими зобов'язаннями безвісно відсутнього, опікун діє як представник на підста­ві адміністративного акта (рішення чи розпорядження про призначення опікуном). Укладати інші угоди з майном безвісно відсутнього опікун не вправі.

4. Описує майно безвісно відсутньої особи нотаріус за останнім місцем проживання фізичної особи на підставі рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою. Від­повідно до ст. 60 Закону «Про нотаріат» [75] опис майна можуть здійснювати і нота­ріуси за місцем знаходження майна особи, що визнана судом безвісно відсутньою.

5. Нотаріусу надається також повноваження встановлювати опіку над майном осо­би, місце знаходження якої невідоме, до ухвалення судом відповідного рішення. Це можливо і до подання до суду заяви про визнання особи безвісно відсутньою, оскільки таке допускається ч. 2 ст. 44 ЦК. Така можливість, зокрема, може бути використана за необхідності охорони майнових інтересів особи, місце знаходження якої невідоме,
якщо не сплив строк, що дає право визнати особу безвісно відсутньою.

Стаття 45.     Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно від­сутньою

1. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за за­явою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

1. У разі з'явлення фізичної особи, яка оголошена безвісно відсутньою, ця особа, заявник, на підставі заяви якого судом було прийнято рішення про визнання особи безвісно відсутньою, а також інші заінтересовані особи, вправі звернутися до суду, який прийняв рішення про визнання особи безвісно відсутньою, із заявою про скасу­вання раніше прийнятого рішення.

2. Справа про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою слухається з участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб. Рішення про скасування раніше прийнятого рішення про визнання фізичної особи безвісно відсут­ньою є підставою для зняття опіки з майна цієї особи.

Стаття 46.     Оголошення фізичної особи померлою

1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постій­ного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та при­родного характеру — протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу
померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішен­ням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку
або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

(Із змін, від 25.06.2009)

1.  Оголошення фізичної особи померлою є підставою для запису акта про смерть відділом реєстрації актів громадянського стану в Україні (п. 3.5 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні  [355]).  Проте не можна стверджувати,  що оголошення фізичної особи померлою безумовно тягне припинення її правоздатності і дієздатності.

Певні правові наслідки настають тільки в місці оголошення фізичної особи померлою щодо прав і обов'язків, які виникли до того, як з'явилися обставини, що стали під­ставою для оголошення фізичної особи померлою. Якщо ж фізична особа, оголошена судом померлою, насправді виявиться живою, то рішення суду не може в будь-який спосіб вплинути на її правоздатність і дієздатність.

2.  Для прийняття рішення про оголошення фізичної особи померлою не має матеріально-правового значення та обставина, приймалось до цього судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи ні.

3. Підставою для оголошення фізичної особи померлою є відсутність у місці її по­стійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років. Якщо фізична особа пропала безвісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, оголошення особи померлою можливе за відсутності відомостей про місце її перебування в місці постійного прожи­вання протягом шести місяців. Будь-яка фізична особа, яка пропала безвісти в зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій. До спливу зазначеного двохрічного строку суд може оголосити померлою фізичну особу, яка пропала у зв'язку з воєнними діями, за наявності конкретних обставин, що заслуговують на увагу. Але це допускається не раніше спливу шести місяців після закінчення воєнних дій.

4. Визначення дня смерті особи, оголошеної судом померлою, має істотне значення для спадкових, пенсійних та інших правовідносин. Днем смерті звичайно вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення фізичної особи помер­лою. Проте в разі оголошення померлою особи, яка пропала безвісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного
випадку, суд має право визнати днем смерті особи день його вірогідної загибелі.

5. Справа про оголошення фізичної особи померлою розглядається в порядку окре­мого провадження. Рішення про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає в орган реєстрації актів громадянського стану в районі діяльності суду (для реєстрації смерті) і в державну нотаріальну контору (орган, який виконує відповідні нотаріальні дії) для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Стаття 47.     Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою

1. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчу­жувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з від­криттям спадщини.

Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

1. Оголошення судом фізичної особи померлою тягне виникнення спадкових пра­вовідносин відповідно до загальних правил про спадкування. Але нерухоме майно, що перейшло до спадкоємців такої особи, забороняється відчужувати протягом п'яти років (очевидно, з часу відкриття спадщини, оскільки з цього часу воно належить спадкоємцям — ч. 5 ст. 1268 ЦК). З метою забезпечення дотримання цієї заборони
на нотаріуса, що видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину, до якої входить нерухоме майно, покладається обов'язок накласти заборону на відчуження цього майна. Накладення заборони відповідно до ст. 73 Закону «Про нотаріат» [75] та пп. 134 — 137 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [359] здійснюється шляхом вчинення напису про це на свідоцтві про право на спадщину.

2. Особам, які втратили годувальника і які мають відповідно до законодавства право на пенсію в разі втрати годувальника, призначається пенсія. Зобов'язання, які відпо­відно до ст. 608 ЦК припиняються смертю боржника або кредитора, з дня набрання законної сили рішенням суду про оголошення фізичної особи померлою (з іншого дня, встановленого ч. З ст. 46 ЦК) припиняються. Інші права особи, оголошеної померлою, переходять у порядку спадкування. Обов'язки переходять до спадкоємців в межах вартості отриманого в порядку спадкування майна (майнових прав).

Стаття 48.     Правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена помер­лою

1. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одер­жано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи
померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повер­нути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива.

У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена помер­лою, відшкодовується вартість цього майна.

4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, пере­йшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

1. У разі з'явлення фізичної особи, оголошеною померлою, суд, одержавши від­повідну заяву, призначає до слухання справу про скасування рішення про визнання фізичної особи померлою. Справа слухається з участю фізичної особи, оголошеною померлою, заявника та заінтересованих осіб. За результатами розгляду справи суд виносить рішення, яким скасовує раніше прийняте рішення про оголошення фізичної особи померлою. На підставі рішення суду орган реєстрації актів громадянського стану анулює запис про смерть (ст. 250 ЦПК [44]).

2. Скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою не тягне повного повернення у первинний стан всіх учасників правовідносин, які виникли у зв'язку з оголошенням фізичної особи померлою. Застосовувати у подібних випад­ках ст. 216 Цивільного кодексу було б неправильним, оскільки доля прав, набутих суб'єктами в зв'язку з оголошенням фізичної особи померлою, визначається спеціаль­ними правилами ст. 48 ЦК.

3. При застосуванні положень ч. 2 — 4 ст. 48 ЦК треба враховувати, що із них ви­пливає загальне правило, відповідно до якого майновий стан осіб, що стали учасниками правовідносин з приводу майна особи, оголошеною померлою, в зв'язку зі з'явленням цієї особи, має зберігатись. Частина 2 ст. 48 ЦК із цього загального правила встанов­лює виняток, що стосується випадків безоплатного переходу до іншої особи майна
особи, оголошеною померлою. Безоплатний перехід майна — це перш за все перехід його в порядку спадкування.

Якщо індивідуально визначене майно, що раніше належало особі, яка була оголо­шена померлою, та безоплатно перейшло до спадкоємців чи іншої особи, збереглося, воно підлягає поверненню особі, щодо якої судом винесено рішення про скасування раніше прийнятого рішення про визнання її померлою. Не підлягають поверненню тільки гроші або цінні папери на пред'явника, навіть якщо вони і були належно ін­дивідуалізовані. Строк позовної давності до вимог про витребування майна в таких випадках не застосовується (майно повертається «незалежно від часу... появи фізичної особи»), що відповідає ч. 2 ст. 268 ЦК, яка допускає встановлення законом вимог, на які позовна давність не поширюється. Але набуття особою, яка безоплатно отримала майно, права власності за набувальною давністю, як це передбачено ч. З і 4 ст. 344 ЦК, виключає витребування майна особою, що з'явилася.

4. Якщо безоплатно отримане майно особи, оголошеною померлою, не збереглося, відшкодування вартості майна на користь цієї особи не передбачено.  Справедливо це чи ні, але застосовувати до відносин, передбачених ч. 2 ст. 48 ЦК, абзац другий ч. З ст. 48 ЦК немає будь-яких юридичних підстав. Це пов'язане з тим, що струк­тура ст. 48 ЦК, що відображає її контекст, дає змогу застосувати правило абзацу
другого ч. З ст. 48 ЦК тільки до випадків переходу майна особи, що була оголошена  померлою, за відплатним договором, тобто до випадків, передбачених абзацом першим ч. З ст. 48 ЦК.

5. Особа, яка за відплатним договором придбала майно особи, оголошеною по­мерлою, за загальним правилом, не зобов'язана повертати його такій особі у разі її з'явлення. Однак вона несе такий обов'язок, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернення майна в натурі відшкодовується вартість цього
майна. Зокрема, відшкодовується вартість речей, визначених родовими ознаками. До таких вимог застосовується позовна давність. Відповідно до обставин фізична особа, яка була оголошена судом померлою та з'явилася, може доводити, що позовна давність почала перебіг тільки з дня з'явлення.

6. Лише на державу, Автономну Республіку Крим та територіальну громаду по­кладається обов'язок повернути грошову суму, отриману від реалізації майна особи, оголошеною судом померлою, незалежно від того, перейшло це майно до зазначених суб'єктів за безоплатним чи відплатним договором. Вимоги до цих суб'єктів також можуть бути пред'явлені в межах строків позовної давності.

7. Наявність спеціальних правил ч. 2 — 4 ст. 48 ЦК виключає застосування до відносин, на які поширюються ці правила, положень про зобов'язання щодо відшко­дування шкоди, набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

8. Скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою не може бути підставою для стягнення пенсії, виплаченої у зв'язку зі смертю (оголошенням помер­лим) годувальника, з осіб, яким вона була призначена (крім випадків, передбачених ч. 1 ст. 50 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» [201]). З фізичної особи, яка оголошена померлою, суми виплаченої пенсії можуть бути стяг­нені, якщо є підстави, передбачені ст. 1166 ЦК.

Стаття 49.     Акти цивільного стану

1. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків.

2. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її по­ходження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної ді­єздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені,  інвалідність, смерть тощо.

3. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

4. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та по­новлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

(Із змін, від 23.06.2005, 22.12.2006)

1. Визначення актів цивільного стану, що наводиться в ст. 49 ЦК, дає підстави стверджувати, що акти цивільного стану є юридичними фактами, що породжують, змінюють, доповнюють та припиняють цивільну правоздатність фізичної особи. Мож­ливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків, що започатковується, змінюєть­ся, доповнюється та припиняється актами цивільного стану, нічим не відрізняється від здатності мати цивільні права та обов'язки, що складає зміст цивільної право­ здатності (ч. 1 ст. 25 ЦК).

2. Законодавець включив до переліку актів цивільного стану чотири групи актів:

1)        акти, що започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють можливість фізичної особи бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. До них належать наро­дження дитини (започатковує цивільну правоздатність); набуття, втрата громадянства або вихід із нього (змінюють правоздатність, оскільки вона певною мірою залежить від громадянства); досягнення віку, що відповідно до закону впливає на дієздатність фізичної особи; набуття повної дієздатності; надання повної дієздатності; обмеження в дієздатності; визнання особи недієздатною; смерть;

2)   акти, що індивідуалізують фізичну особу як суб'єкта цивільного права (зміна імені). Акт про присвоєння імені не виокремлюється як самостійний, оскільки він реєструється разом є реєстрацією народження;

3)   акти, що характеризують сімейні (родинні) відносини (встановлення походження, укладення шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення);

4)   інші акти (із таких в ч. 2 ст. 49 ЦК названа інвалідність). Інвалідність дійсно надає суб'єкту деяких цивільних прав (право на безоплатне отримання чи з частко­вою оплатою деяких послуг), але на можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків вона не впливає.

3.  Акти цивільного стану, перелічені в ч. З ст. 49 ЦК, підлягають державній ре­єстрації. Державна реєстрація — це публічно-правове засвідчення актів цивільного стану, які є юридичними фактами цивільного права та тягнуть цивільно-правові на­слідки. Реєстрація інших актів цивільного стану не передбачається.

3. Відповідно до п. 4 ст. 49 ЦК реєстрація актів цивільного стану провадиться в по­рядку, що встановлюється законом. Стаття 19 Закону «Про органи реєстрації актів громадянського стану» [80] передбачає, що порядок реєстрації таких актів встановлю­ється цим Законом і Правилами, повноваження на затвердження яких надане Мініс­терству юстиції України. На цей час чинними є Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні, що затверджені 18 жовтня 2000 р [355].