Стаття 35. Надання повної цивільної дієздатності

1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (уси­новлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна ді­єздатність може бути надана за рішенням суду.

3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі ци­вільні права та обов'язки.

5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підпри­ємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

1. Стаття 35 ЦК вводить в цивільне законодавство України нову правову конструк­цію, яка отримала назву надання повної цивільної дієздатності особі, яка не досягла повноліття.

2. Особі, яка досягла шістнадцяти років та працює за трудовим договором або яка записана матір'ю (батьком) дитини, може бути надана повна цивільна дієздатність за її заявою до органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування за наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника приймає рішення про надання повної цивільної дієздатності. Таке рішення приймає виконавчий орган сіль­ської, селищної, міської ради (ст. 34 Закону «Про місцеве самоврядування» [112]).

3. Якщо батьки (усиновлювачі) чи піклувальник не дають згоди на надання повної дієздатності особі, яка досягла шістнадцяти років (за наявності умов, що зазначені в попередньому пункті коментаря), питання про надання повної дієздатності вирішу­ється судом. Заяву до суду про надання повної дієздатності вправі подавати неповно­літня особа. Суд не може відмовити в прийнятті заяви, посилаючись на неповноліття
заявника. Таке випливає із ч 2 ст. 29 і ст. 242 ЦПК [44].

4. Неповнолітня особа, якій виповнилось шістнадцять років, набуває повної діє­здатності за умови реєстрації її як підприємця з моменту такої реєстрації. Але реєстра­ція такої особи як підприємця можлива за наявності згоди батьків (усиновлювачів), а за їх відсутності — піклувальника. Замість згоди цих осіб можливе одержання згоди органу опіки та піклування. Викладене стосується тільки реєстрації як підприємця фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років, і не поширюється на участь таких осіб у створенні та діяльності юридичних осіб. Щодо цих останніх відносин застосовується п. З ч. 1 ст. 32 ЦК.

5. Повна дієздатність, надана особам, зазначеним у ст. 35 ЦК, має зміст, тотожній змісту повної дієздатності осіб, які досягли вісімнадцяти років.

6. Наступне припинення трудового договору чи підприємницької діяльності не по­збавляє особу повної дієздатності, одержаної в порядку, що встановлений ст. 35 ЦК.

7. У ст. 34 ЦК використовується термін «набуття» (повної цивільної дієздатності), а в ст. 35 ЦК — і термін «набуття» і термін «надання». Термін «надання» акцентує увагу на процесі надання, а термін «набуття» — на результаті цього процесу. Отже, термін «набуття» охоплює собою і випадки, коли особі надається повна цивільна діє­ здатність, і випадки, коли немає факту надання повної цивільної дієздатності.

Стаття 36.     Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання за­конної сили рішенням суду про це.

1. Відповідно до ст. 39 ЦК у разі нездатності фізичної особи внаслідок хронічного стійкого психічного розладу усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, вона може бути визнана недієздатною. Якщо ж психічний розлад не позбавляє особу здатності усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, але суттєво впливає на цю здатність, дієздатність особи може бути обмежена, як це передбачено ст. 36 ЦК.

2. Можливе також обмеження дієздатності осіб, які зловживають спиртними напо­ями, наркотичними засобами чи токсичними речовинами. Сам по собі факт зловжи­вання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовинами не є достатньою підставою для визнання фізичної особи обмежено дієздатною. Визнання фізичної особи обмежено дієздатною можливе лише у тому випадку, якщо внаслідок
зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речовина­ми фізична особа ставить себе, свою сім'ю або осіб, яких вона за законом повинна утримувати, в скрутне матеріальне становище. Поки ж сім'я знаходиться у заможному стані, підстав для визнання фізичної особи обмежено дієздатною немає. Сама по собі загроза матеріальному становищу фізичної особи, сім'ї, а також інших зазначених
осіб, не є підставою для обмеження дієздатності.

3. Справи про визнання фізичних осіб обмежено дієздатними розглядаються судами у порядку окремого провадження. Такі справи порушуються за заявою членів сім'ї зазначених фізичних осіб, органів опіки і піклування, наркологічного або психіатрич­ного закладу.

Заява подається до суду за місцем проживання фізичної особи або за місцезна­ходженням лікувального закладу, в якому особа перебуває (ст. 236 ЦПК [44]). У заяві повинні бути викладені обставини, які підтверджують наявність підстав для обмеження дієздатності. У таких справах можливе проведення судово-психіатричної експертизи. Можливе і примусове направлення на таку експертизу за наявності умов, встановлених ст. 239 ЦПК.

4. У рішенні суду (його резолютивній частині) вирішується тільки питання про ви­знання фізичної особи обмежено дієздатною (чи про відмову задовольнити заяву про це). Питання про обсяг обмеження дієздатності судом вирішуватися не може, оскільки воно вирішене в ст. 37 ЦК.

5. Обмеження цивільної дієздатності можливе і стосовно неповнолітніх. Ця думка підтверджується ст. 236 ЦПК, де зазначається на «обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи».

Стаття 37.     Правові  наслідки  обмеження  цивільної дієздатності  фізичної особи

1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування.

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини,  що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обме­жена, за згодою піклувальника.

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої об­межена, до органу опіки та піклування або суду.

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна ді­єздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

1. Особа, яка визнана обмежено дієздатною, вправі самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини щодо розпоряджання майном, а також інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, обмежено дієздатні особи вправі укладати лише за згодою піклувальника.

Стаття, що коментується, передбачає обмеження не тільки права цієї категорії фі­зичних осіб вчиняти правочини щодо розпоряджання майном, але і їх права без згоди піклувальника одержувати доходи у цивільно-правових формах, а також у межах трудових, пенсійних та інших правовідносин і розпоряджатися ними. Вказівка у цій статті на обмеження права таких громадян одержувати заробітну плату, пенсію хоч і виходить за межі предмета цивільного права, але має юридичну силу, оскільки за­конодавець при формулюванні правових норм не пов'язаний науковими положеннями про систему права і навіть законодавчим визначенням кола суспільних відносин, що регулюються Цивільним кодексом, а перш за все керується практичними потребами у правовому врегулюванні відповідних суспільних відносин.

2. Одержання заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів, на які має право обмежено дієздатний, здійснюється піклувальником. Але піклувальник може письмово дозволити обмежено дієздатній особі самостійно отримувати всі або окремі доходи. Такий письмовий дозвіл має бути поданий за місцем виплати відповідних доходів.

3. Стаття, що коментується, не містить норм щодо форми, в якій повинна надаватися піклувальником згода на здійснення правочинів обмежено дієздатною особою. Тому в цьому випадку слід за аналогією використовувати правила ст. 32 ЦК про форму згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника на вчинення правочинів неповнолітніми (див. п. 7 коментаря до ст. 32 ЦК).

4. Обмежено дієздатній особі надається право оскаржити до органу опіки та пі­клування відмову піклувальника дати згоду на вчинення правочину. Але цей орган не може примусити піклувальника дати згоду. Не передбачено і надання органом опіки та піклування дозволу на вчинення правочину обмежено дієздатним, який би заміняв згоду піклувальника. Оскарження обмежено дієздатним відмови піклувальника до
суду здійснюється в позовній формі. Особа, яка обмежена у дієздатності, має право звернутись до суду з позовом про визнання права на вчинення того чи іншого право­чину.

5. Особа, яка обмежена у дієздатності, самостійно несе відповідальність за невико­нання будь-якого договору, в тому числі і укладеного зі згоди піклувальника, а також за заподіяну шкоду. Слід, однак, враховувати, що правочин, який вчинила обмежено дієздатна особа, може бути визнаний недійсним на підставі ст. 223 ЦК.

6. За загальним правилом, визнання фізичної особи обмежено дієздатною не при­пиняє правовідносин з її участю. Вона тільки позбавляється можливості самостійно здійснювати свої майнові та інші права (за винятком випадків, які охоплюються по­няттям дрібних побутових правочинів). У передбачених законодавством випадках правовідносини за участю особи, визнаною судом обмежено дієздатною, припиняються (ст. 1008, 1044 ЦК). Можливе пред'явлення обмежено дієздатною особою за згодою піклувальника вимоги в суді про зміну чи припинення правовідносин, якщо їх збере­ження у зв'язку з визнанням особи обмежено дієздатною призводить до порушення прав цієї фізичної особи.

Стаття 38.     Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна діє­здатність якої була обмежена

1. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здат­ність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність.

2. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотич­ними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

3. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рі­шення суду про поновлення цивільної дієздатності.

4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

1. Підставою обмеження дієздатності є психічний розлад,  що суттєво впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними (ч. 1 ст. 36 ЦК). Підстава поновлення дієздатності, встановлена ч. 1 ст. 38 ЦК, відповідає підставі обмеження дієздатності. Тільки поновлення в повному обсязі здатності усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними є підставою для поновлення цивільної дієздат­ності особи, яка була обмежена у дієздатності. Таке поновлення наступає, зокрема, у разі видужання особи.

2. Підлягає поновленню також цивільна дієздатність, що була обмежена у зв'язку із зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами або токсичними речо­винами. Підставою поновлення дієздатності є припинення зазначеного зловживання.

3. Відповідно до ст. 241 ЦПК [44] поновлення дієздатності особи, яка була обме­жена у дієздатності, здійснюється шляхом прийняття рішення суду про скасування раніше прийнятого рішення та про поновлення дієздатності.

4. Заяву про скасування раніше прийнятого рішення та про поновлення дієздатності до суду за місцем проживання фізичної особи вправі подавати ті ж особи, які наді­лені правом подання заяви про обмеження дієздатності. Крім того, з такою заявою вправі звернутися і сама фізична особа, дієздатність якої була обмежена. Суд вправі порушити провадження у справі про поновлення дієздатності особи за своєю ініціа­тивою. Справи про поновлення дієздатності фізичних осіб розглядаються в порядку окремого провадження.

Стаття 39.     Визнання фізичної особи недієздатною

1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди,
має право вимагати від заявника її відшкодування.

1. Повноваження визнавати громадян недієздатними належить виключно суду. Підставою визнання громадянина за рішенням суду недієздатним є нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними внаслідок хронічного стійкого психічного розладу.

2. Посилання в ч. 2 ст. 39 ЦК на норми Цивільного процесуального кодексу, що мають регулювати порядок визнання фізичної особи недієздатною, дає підстави для висновку про те, що Цивільний процесуальний кодекс визначає і осіб, які мають право звертатись до суду з заявами про визнання фізичних осіб недієздатними. Відповідно до ст. 237 ЦПК це ті ж особи, які отримали право звертатись із заявами про визнання фізичних осіб обмежено дієздатними (п. З коментаря до ст. 36 ЦК).

Заява подається до суду за місцем проживання фізичної особи, а якщо вона перебу­ває на стаціонарному лікуванні у психіатричному лікувальному закладі — то за місцем знаходження цього закладу. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, вна­слідок якого особа не може усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.

3. У справах про визнання фізичних осіб недієздатними можливе проведення судово-психіатричної експертизи. У виняткових випадках, якщо фізична особа, від­носно якої порушено справу про визнання її недієздатною, явно ухиляється від про­ходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю прокурора і психіатра може винести ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну
експертизу (ст. 258 ЦПК). На вирішення експертизи суд зобов'язаний поставити на­ступні питання: 1) чи хворіє громадянин на психічне захворювання; 2) чи розуміє він значення своїх дій і чи може ними керувати (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» [381]).

4. Справи про визнання фізичних осіб недієздатними розглядаються судом у по­рядку окремого провадження. Такі справи розглядаються з обов'язковою участю пред­ставника органу опіки і піклування. Питання про виклик в суд фізичної особи, щодо якої ставиться питання про визнання її недієздатною, вирішується судом у кожному окремому випадку з урахуванням стану здоров'я фізичної особи (ст. 240 ЦПК).

5. Вимога про відшкодування моральної шкоди може бути заявлена, якщо заява про визнання особи недієздатною була подана недобросовісно, тобто заявник знав про відсут­ність підстав для визнання особи недієздатною. Якщо ж заявник не знав про це, на нього
не може бути покладений обов'язок відповідальності за заподіяну моральну шкоду.

6. Моральна шкода, заподіяна недобросовісним поданням до суду заяви про визна­ння особи недієздатною, визначається відповідно до ст. 23 ЦК.

Стаття 40.     Момент визнання фізичної особи недієздатною

1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рі­шенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціа­тивою з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших даних про психіатричний стан громадянина, у рішенні може зазначити день, з якого фізична особа визнається недієздатною.

Стаття 41.     Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною

1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

1. Порядок встановлення опіки над особою, яка визнана судом недієздатною, та інші відносини щодо опіки регулюються ст. 55 — 79 ЦК.

2. Недієздатна особа не може вчиняти будь-яких правочинів навіть дрібних по­бутових. Всі правочини від імені та в інтересах недієздатної особи вчиняє опікун з урахуванням обмежень, що встановлені ст. 68 ЦК.

3. Вчинення правочину недієздатною особою тягне наслідки, передбачені ст. 226 ЦК.

4. Недієздатна особа не несе відповідальності за заподіяну нею майнову та мо­ральну шкоду. Така шкода відшкодовується опікуном чи іншою особою відповідно до ст. 1184 ЦК.

5. Визнання фізичної особи недієздатною зазвичай не тягне припинення правовід­носин з участю цієї особи. Зокрема, ст. 996 ЦК установлює, що у випадку визнання фізичної особи, яка є страхувальником, недієздатною, її права і обов'язки за договором страхування здійснює опікун. Лише у випадках, спеціально передбачених законом, факт визнання фізичної особи недієздатною (набрання законної сили рішенням суду
про це) припиняє правовідносини з участю цієї особи. Так, при визнанні фізичної особи недієздатною передбачено припинення зобов'язання доручення (ст. 1008 ЦК), зобов'язання щодо страхування цивільної відповідальності (ст. 996 ЦК).

В інших випадках визнання фізичної особи недієздатною за наявності підстави дає право пред'явлення в суді вимоги про зміну чи припинення правовідносин з участю цієї особи (якщо збереження правовідносин приводить до порушення прав чи інтересів недієздатної особи). Підстави для пред'явлення такого позову розширюються, оскіль­ки ст. 16 ЦК передбачає можливість захисту судом не тільки права, а й інтересу.

Стаття 42.     Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною

1. За заявою опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієз­датність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану
у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

2. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

(Із змін, від 06.09.2005)

1. За наявності факту видужання або значного поліпшення психічного стану особи та поновлення її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними ци­вільна дієздатність особи підлягає поновленню шляхом скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та прийняття рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Таке рішення приймається на підставі висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.

2. Рішення суду про поновлення дієздатності, що набрало законної сили, надсила­ється органові опіки та піклування для припинення здійснення опіки над фізичною особою.

Стаття 43.     Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її пере­бування.

2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число мі­сяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості
встановити цей місяць — перше січня наступного року.

3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивіль­ним процесуальним кодексом України.

1. Закон не пов'язує можливість визнання фізичної особи безвісно відсутньою з при­чинами, в зв'язку з якими вона відсутня в місці постійного проживання, і відсутні відо­мості про місце її перебування. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою можливе, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. З урахуванням основної мети визнання фізичної особи безвісно
відсутньою — охорони майна цієї особи — визнання особи в судовому порядку безвісно відсутньою доцільно ставити щодо осіб, які досягли віку чотирнадцяти років, хоч закон не перешкоджає визнанню безвісно відсутніми і осіб, що не досягли цього віку.

2. Оскільки визнання фізичної особи безвісно відсутньою можливе, якщо нема відо­мостей про місце її перебування протягом одного року, ч. 2 статті, що коментується, визначає, з якого дня слід обчислювати цей річний строк.

3. Цивільний процесуальний кодекс [44] не обмежує права будь-якого суб'єкта звертатися до суду із заявою про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми. Проте в заяві до суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазна­чено, для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою. Це не виключає звернення суб'єкта з такою заявою, якщо у заявника відсутній свій
власний інтерес у поданні заяви. Заявник може метою визнання фізичної особи без­вісно відсутньою назвати охорону майна безвісно відсутньої особи.

4. Справи про визнання фізичних осіб безвісно відсутніми розглядаються судами за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (пере­бування) фізичної особи, місце перебування якої невідомо, або за місцезнаходженням її майна в порядку окремого провадження.