Стаття 32.     Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими дохо­дами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має  бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.

5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклу­вальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або
позбавити її цього права.

Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлю­ється Цивільним процесуальним кодексом України.

(Із змін, від 02.06.2005, 15.12.2005)

1. Фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років називаються не­повнолітніми.  За неповнолітніми визнається право на здійснення тих правочинів, які вправі вчиняти малолітні особи (ч. 1 ст. 31 ЦК). Крім того, неповнолітні (особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) мають право на здійснення (самостійно або за умови одержання відповідної згоди) інших правочинів, що передбачені ст. 32 ЦК.

2. Неповнолітні вправі самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, які вони одержали відповідно до законодавства. Прямі чи опо­середковані обмеження цього права неповнолітніх відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦК можуть встановлюватись виключно законами. Але це не дає підстав стверджувати, що не мають чинності вікові обмеження на придбання зброї та боєприпасів громадянами (п. 12.1 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів [329]), засобів самооборони, що заряджені речовинами
сльозоточивої та дратівної дії (п. 7 Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку та застосування спеціальних засобів самооборони, що заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії [274]). Таке твердження означало б, що при правозастосуванні буде порушуватись правопорядок. При всій повазі до букви закону ст. 8 Конституції [1] на перше місце ставить принцип верховенства права, тому
будь-які дії, що суперечать цьому принципу, хоч би вони і були ґрунтовані на законі, є неконституційними. З огляду на це до встановлення законом обмежень дієздатності неповнолітніх щодо здійснення правочинів, спрямованих на придбання неповнолітніми зазначених видів майна, обмеження, встановлені підзаконними актами, слід визна­ти чинними. Крім того, слід враховувати, що постанова Верховної Ради «Про право
власності на окремі види майна» [245] встановлює дозвільний порядок придбання мисливської і спортивної зброї та боєприпасів до неї. Ця постанова була прийнята до введення в дію Конституції України. В умовах правових реалій, що тоді існували, постанови Верховної Ради прирівнювались до законів.

3. Відповідно до ст. 153 Закону «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виро­бів» [94] особи віком до вісімнадцяти років не можуть придбавати алкогольні напої та тютюнові вироби. У зв'язку з цим працівникам торговельних підприємств надається право за наявності сумнівів щодо віку покупця алкогольних напоїв або тютюнових
виробів вимагати пред'явлення відповідних документів.

4. Неповнолітні можуть самостійно здійснювати всі майнові і немайнові права на результати літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що охороня­ються законом. Отже, вони самостійно вправі вчиняти будь-які правочини щодо цих об'єктів, що не суперечать відповідним законам та іншим нормативно-правовим актам про інтелектуальну власність, та вступати в зобов'язання щодо об'єктів інтелектуальної власності. Розпоряджатися отриманими внаслідок таких правочинів коштами неповно­літні вправі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 32 ЦК.

5. Право бути учасником та засновником юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, за логікою речей, повин­не визнаватись елементом правоздатності фізичної особи. Але при тлумаченні п. З ч. 1 ст. 32 ЦК необхідно зробити висновок про те, що тут право бути учасником та засновником юридичних осіб розуміється як елемент дієздатності. Із заголовку ст. 32
ЦК, із узагальнюючих слів, що передують п. 1 — 3 ч. 1 цієї статті, із ч. 2 цієї статті, в якій йдеться про «інші правочини», слід зробити висновок про те, що в ст. 32 ЦК, зокрема, в п. З ч. 1, ідеться тільки про правочини, що складають зміст дієздатності неповнолітніх. Це означає, що із п. З ч. 1 ст. 32 ЦК випливає право неповнолітніх без згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника вчиняти правочини щодо заснуван­ня юридичних осіб та здійснення прав (виконання обов'язків) засновника (учасника) юридичних осіб (а не тільки право бути їх засновником чи учасником, здійснюючи ці права через представника).

Стаття 32 ЦК не передбачає встановлення законами дозволу для неповнолітніх вчиняти правочини, спрямовані на заснування юридичної особи чи здійснення прав засновника чи учасника юридичної особи. Такі правочини неповнолітні можуть здійсню­вати завжди, коли на це законом не сформульована заборона. Але заборона частіше формулюється в законах не прямо, а шляхом зазначення віку, з якого фізичним осо­бам дозволяється бути засновниками та учасниками юридичних осіб. Так, засновником селянських (фермерських) господарств, благодійних організацій, членами кредитних союзів, творчих спілок, засновниками та членами політичних партій можуть бути тільки фізичні особи, які досягли віку вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 5 Закону «Про фермерське господарство» [198]; частина перша ст. 5 Закону «Про благодійність та благодійні організації» [116]; ч. 1 ст. 10 Закону «Про кредитні спілки» [184]; частина друга ст. 8 Закону «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» [118]; частина перша ст. 6 Закону «Про політичні партії в Україні» [169]). Членами ви­робничих кооперативів, сільськогосподарських кооперативів можуть бути фізичні особи, які досягли віку шістнадцяти років (ч. 1 ст. 98 ГК [42]; частина друга ст. 10 Закону «Про кооперацію» [202]; ч. 2 ст. 8 Закону «Про сільськогосподарську коо­перацію» [115]; частина друга ст. 5 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» [57]).

Можливість для неповнолітніх бути засновниками та учасниками юридичних осіб може обмежуватись також статутами юридичних осіб.

6.  Інші правочини, крім тих, що перелічені в ч. 1 ст. 32 ЦК, неповнолітні вправі вчиняти за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. На відміну від рані­ше чинного Кодексу про шлюб та сім'ю, новий Сімейний кодекс [39] не передбачає обов'язку батьків для надання згоди на здійснення правочинів їх неповнолітніми ді­тьми отримати згоду органу опіки та піклування.

Згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, зокрема, потребує розпоряджен­ня коштами, внесеними в банківські установи на ім'я неповнолітніх. Кошти, внесені іншими особами у банківські (кредитні) установи на ім'я неповнолітнього, мають ви­знаватися доходами неповнолітнього. Але щодо них спеціальною нормою ч. З ст. 32 ЦК встановлено спеціальний правовий режим: неповнолітні вправі розпоряджатися цими коштами тільки за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Згода на здійснення правочинів неповнолітньою особою може бути дана одним з батьків (усиновлювачів). Але один із батьків, який проживає разом з неповнолітньою особою, може заперечувати проти вчинення конкретного правочину неповнолітнім. У цьому разі неповнолітній може вчинити правочин тільки з дозволу органу опіки та піклування. Такий дозвіл є актом органу місцевого самоврядування, що тягне цивільно-правові на­слідки. Але цей орган не може давати дозвіл на здійснення правочину неповнолітнім, якщо проти цього заперечують обоє батьків.

Орган опіки та піклування вирішує питання про надання дозволу не на свій розсуд, а з урахуванням інтересів неповнолітнього та всіх обставин. Відмовляючи в наданні дозволу всупереч інтересам неповнолітнього, цей орган порушує права неповнолітнього, його батьків (усиновлювачів). Це є достатнім для задоволення судом позову про ви­знання протиправним та скасування відповідного акта органу опіки та піклування.

7. Надання згоди одним із батьків (усиновлювачів), піклувальником на вчинення правочину неповнолітньою особою є правочином, а тому при цьому слід дотримуватись правил щодо здійснення правочинів, зокрема, щодо їх форми. Зазвичай такий правочин може вчинятися в усній формі. Але ж сторони правочину повинні усвідомлювати, що при виникненні спору виникнуть і труднощі в доведенні факту надання згоди. Тому краще, коли згода на здійснення правочину неповнолітнім оформляється письмово. Стосовно форми згоди на вчинення неповнолітнім правочинів щодо транспортних за­собів або нерухомого майна встановлено спеціальне правило, згідно з яким така згода має даватися в письмовій формі і нотаріально посвідчуватися. Підкреслимо, що така форма згоди обов'язкова у випадках здійснення неповнолітнім будь-яких правочинів стосовно транспортних засобів та нерухомого майна, а не тільки договорів про їх від­чуження.

8. Частина 5 ст. 32 ЦК передбачає лише можливість обмеження або позбавлення неповнолітньої особи права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. Було б, мабуть, краще, якби в ч. 5 ст. 32 ЦК прямо зазнача­лася можливість позбавлення неповнолітнього права не тільки розпоряджатися, а й отримувати заробіток, стипендію та інші доходи.

Проте відсутність такого зазначення не означає, що неможливе позбавлення чи об­меження права неповнолітньої особи на одержання заробітку, стипендії та інших до­ходів. Такі доходи за наявності відповідного рішення суду повинні видаватись батькам (усиновлювачам), піклувальникові, які повинні підтверджувати своїм підписом факт їх отримання. Таке тлумачення здійснене за допомогою висновку від наступного правового явища (права розпоряджатися) до попереднього: якщо передбачається обмеження права неповнолітнього розпоряджатися, то має бути обмежене і право отримання відповідних коштів, оскільки отримання тісно пов'язане з розпоряджанням (отримання має на меті наступне розпоряджання). При обмеженні права розпоряджання і необмеження права отримання обмеження права розпоряджання набуває ілюзорного характеру, бо після отримання коштів практично неможливо протидіяти фактичному розпоряджанню, що здійснюється за відсутності права розпоряджатися.

9.  Із ч. 5 ст. 32 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого обмеження інших прав неповнолітньої особи (крім права самостійно розпоряджатися заробітком, стипендією або іншими доходами, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 32 ЦК) не допускається. Отже, не допускається обмеження права, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 32 ЦК. Але при аналізі цих законодавчих положень ми помічаємо, що розпоряджання заробітком, стипендією чи іншими доходами, з одного боку, і право розпоряджатись вкладом, з іншого, у відношенні до мети обмеження прав неповнолітньої особи (ч. 5 ст. 32 ЦК) є тотожнім. Це — неповна логічна тотожність,
яка є підставою для застосування ч. 5 ст. 32 ЦК за аналогією до розпоряджання бан­ківським вкладом. Що стосується прав неповнолітніх, передбачених пп. 2, 3 ч. 1 ст. 32 ЦК, то вони не можуть бути визнані тотожними праву, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 32 ЦК, а тому застосування ч. 5 ст. 32 ЦК за аналогією до прав, передбачених пп. 2, З ч. 1 ст. 32 ЦК, є неможливим. Це — задовільне законодавче рішення має на увазі, що право отримання доходів від діяльності, передбаченої пп. 2, 3 ч. 1 ст. 32 ЦК> може бути обмежене відповідно до ч. 5 ст. 32 ЦК.

10. Суд може прийняти зазначене рішення за заявою батьків (усиновлювачів), пі­клувальника, органу опіки та піклування. Таке рішення може бути прийняте «за на­явності достатніх підстав». Це формулювання не можна оцінити як досить визначене. Але ж воно встановлює певні межі для прийняття судом рішення на свій розсуд.

Стаття 33.     Цивільна відповідальність неповнолітньої особи

1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.

2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповноліт­ньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність
несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

1. Стаття 33 ЦК поширюється на осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, які відповідно до ч. 1 ст. 32 ЦК позначаються як неповнолітні.

2. Якщо неповнолітня особа самостійно уклала договір у межах своєї неповної дієздатності, що визначена ч. 1 ст. 32 ЦК, вона особисто відповідає за невиконання цього договору.

3. Хоч у ст. 33 ЦК йдеться про цивільну відповідальність неповнолітніх осіб (у цій статті відповідно до термінології ст. 32 ЦК треба було зазначити, що вона ре­гулює цивільну відповідальність осіб з неповною дієздатністю), в силу спеціальних правил ст. 34, 35 ЦК особи, які не досягли вісімнадцяти років та одержали повну цивільну дієздатність, особисто відповідають в разі невиконання договорів або за­вдання шкоди.

4. При тлумаченні положення другого речення ч. 2 ст. 33 ЦК слід враховувати кон­текст. Це дає можливість для висновку про те, що батьки несуть субсидіарну відповідаль­ність тільки у випадках, передбачених ч. 2 ст. 33 ЦК, якщо вони відповідно до вимог закону дали згоду на вчинення правочину неповнолітньою особою, і не несуть таку від­повідальність у випадках, передбачених ч. 1 ст. 33 ЦК. Із контексту ч. 2 ст. 33 ЦК також випливає, що під додатковою відповідальністю тут слід розуміти тільки відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих порушенням договору. Тому іншу відповідаль­ність за порушення договору батьки не несуть. Це стосується неустойки, відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК. Оскільки в ч. 2 ст. 33 ЦК йдеться про відшкодування збитків, а не про відповідальність взагалі, із цього законодавчого положення не можна робити ви­сновок від наступного правового явища (відповідальності) до попереднього (обов'язків, порушення яких є підставою відповідальності). Отже, ч. 2 ст. 33 ЦК не може бути під­ставою для пред'явлення до батьків вимоги про виконання в натурі зобов'язання, що виникло на підставі договору, укладеного неповнолітнім за згодою батьків (в тому числі і про примушення до виконання в натурі грошового зобов'язання).

5. Умовою субсидіарної відповідальності батьків (усиновлювачів), піклувальника є недостатність майна неповнолітньої особи. Слова «недостатність майна» слід тлу­мачити так же, як розуміються слова «недостатність майна» у ст. 67 Закону «Про виконавче провадження» [129]. Заробіток, пенсія, стипендія, інші доходи у цій статті розуміються як такі, що не беруться до уваги при визначенні наявності такої умови, як недостатність майна. Отже, наявність у неповнолітнього права на заробіток, пен­сію, стипендію, інші періодичні доходи не перешкоджає субсидіарній відповідальності батьків (усиновлювачів), піклувальника за збитки, завдані невиконанням чи неналеж­ним виконанням неповнолітньою особою зобов'язання, що ґрунтується на договорі, укладеному цієї особою за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника.

Стаття 34.     Повна цивільна дієздатність

1. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

2. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона на­буває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною пове­дінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

1. Повністю дієздатними є повнолітні фізичні особи, тобто такі, яким виповнилось вісімнадцять років. Якщо днем народження особи є, наприклад, 18 лютого 1984 p., то вона набуває повноліття 18 лютого 2002 p., і тільки з 19 лютого може здійснювати будь-які правочини, що не суперечать закону.

2. Якщо до досягнення вісімнадцяти років (відповідно до ч. 2 ст. 23 СК [39] за за­явою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам) особа укладає шлюб, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Набута в такий спосіб повна дієздатність зберігається і в тих випадках, коли шлюб розрива­ється або визнається недійсним (крім випадків визнання шлюбу недійсним, оскільки він укладений за умов протиправної поведінки цієї особи).