Печать
PDF

Розділ 3 КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Posted in Конституционное право - Конституційне право України (Колісник, Барабаш)

Розділ 3 КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

 

§ 1. Поняття конституції. Види класифікацій

У перекладі з англійської мови слово «конституція» означає «устрій», з латинської — «затверджую, установлюю». Цей термін відо­мий ще із часів Римської імперії та періоду феодалізму (наприклад, Павійська Конституція Священної Римської імперії німецької нації 1037 р.), однак у власному розумінні цього слова зазначені акти таки­ми не були і не могли бути. З середніх віків залишились історичні пам’ятки — хартії, декларації та інші акти, які стали підґрунтям для майбутніх конституцій. Вони увійшли в історію саме тому, що відпо­відали потребам суспільного життя в конституційних формах правлін­ня, і насамперед обмежували владу монархів, закріплювали засади рівності прав особи.

У вітчизняному правознавстві під Конституцією розуміють основ­ний закон держави, який відображає волю народу і в його інтересах закріплює найбільш важливі засади суспільного ладу і державної ор­ганізації країни. Як головний закон Конституція являє собою єдиний законодавчий акт, що встановлює принципи організації і функціону­вання представницьких органів держави, основні права і свободи людини і громадянина, територіальний устрій, форму правління, міс­цеве самоврядування тощо. У цьому розумінні конституція як особли­вий законодавчий акт в правовій системі держави з’явилася у зв’язку з приходом до влади буржуазії. Поява конституцій — це результат дов­готривалої боротьби між прихильниками феодалізму та буржуазією. Ухвалення конституцій започаткувало створення такого механізму державної влади, який давав змогу управляти суспільними відносина­ми від імені народу. Водночас у перших конституціях були закріплені права і свободи громадян, які ще й дотепер є досить демократичними. Першою Конституцією у світі стала Конституція США 1787 року, а на європейському континенті — конституції Франції і Польщі, які були прийняті їх парламентами в 1791 році.

Необхідність прийняття конституцій була зумовлена й тим, що в дер­жаві значно розширився комплекс суспільних відносин, які підлягали правовому регулюванню. Кількість нормативних актів постійно зростала. У цій ситуації перші конституції були «орієнтиром», без яких неможливо було забезпечити виконання законів великою кількістю людей, які не зна­ли і не могли знати всіх законів держави. І вихід тут був знайдений у тому, що в досить зрозумілий, доступний і всім відомий Закон були зібрані основні правила і принципи суспільного життя й доведені до широкого загалу. Крім того, прийняття конституцій частково було зумовлено й тим, що буржуазні держави досить часто хотіли заручитися союзниками (на­приклад, у торгівлі) і продемонструвати перед ними найвигідніші сторони своєї внутрішньої й зовнішньої політики. Тому конституції виступали своєрідною «візитною карткою» держави, її «паспортом».

Таким чином, конституції з’явилися в державах буржуазного типу у зв’язку з необхідністю проголошення й гарантування прав і свобод особи, для забезпечення правових засад буржуазного правопорядку, закріплення позицій держав у міжнародних відносинах.

Термін «конституція» має матеріальне і формальне значення. У ма­теріальному значенні конституція являє собою писаний акт, який вста­новлює засади суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, засади організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини, державну символіку, столицю, основні права і свободи людини і громадянина тощо.

У формальному значенні конституція — це закон, який має найви­щу юридичну силу порівняно з іншими законами. Конституція — це закон законів. Вона не може бути змінена звичайним законом, і вне­сення змін до неї потребує відповідних змін тих законів і підзаконних актів, що діяли на той час.

Від існуючих у державі численних законів Конституція відрізня­ється тим, що вона є головним джерелом конституційного права, у якому в систематизованій формі закріплені найважливіші правові норми держави і який стоїть над усіма іншими законами через значення норм, правил, що в ній містяться, і особливих гарантій їх реалізації. На від­міну від інших галузевих законів, Конституція регулює надзвичайно широке коло суспільних відносин, які охоплюються терміном «дер­жавний устрій».

Конституція України — це єдиний нормативно-правовий акт, який має особливий характер і з допомогою якого український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні засади устрою суспільства і держави, визначає систему і структуру державної вла­ди і місцевого самоврядування, основи правового статусу особи, те­риторіального устрою держави.

Соціально-політична сутність Конституції України полягає в тому, що вона являє собою суспільний договір, де знайшли закріплення по­літичні інтереси найрізноманітніших соціальних груп населення. Вона відображає баланс інтересів суспільства.

Конституція України регулює досить широке коло суспільно- політичних відносин. Об’єктом такого регулювання є: засади народо­владдя, конституційного ладу, принципи формування владних структур, народний і національний суверенітет; основні права і свободи, обов’язки людини і громадянина; державні символи України; засади взаємодії державних та недержавних інституцій; територіальний устрій України; засади взаємовідносин центральних і місцевих органів України, Авто­номної Республіки Крим; зовнішньополітичні аспекти діяльності України; форми безпосередньої демократії — вибори, референдум тощо; статус, принципи формування і діяльності, засади взаємовідно­син і взаємодії Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус місцевого самоврядування і його органів; статус і основи діяльності Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в державі.

Важливе значення має форма Конституції, на яку безпосередньо впливає її зміст. Форма Конституції — це спосіб організації закріпле­ного в ній нормативного матеріалу. Конституція має внутрішню і зов­нішню форми, тобто систему і структуру. Система Конституції — це зумовлена змістом об’єкта конституційного регулювання організація норм, яка створюється законодавцем з урахуванням вимог національ­них традицій і законодавчої техніки. Вона виражає послідовність роз­міщення преамбули, розділів, статей у тексті Конституції. Система дає уявлення про організаційну побудову Конституції України, забезпечує внутрішню зумовленість її розділів, статей.

Структура Конституції — це логічний зв’язок різних інститутів незалежно від місця розміщення норм у тексті Конституції. Так, норми, які складають один інститут, можуть бути розмішені в різних розділах, але їх сукупність діє в єдності. Для внутрішньої структури не має зна­чення, становить той чи інший інститут окремий розділ, хоч це було б і бажано. Важливим є реальний взаємозв’язок і супідрядність норм, які становлять зміст конкретних конституційних інститутів.

Конституція України 1996 року має Преамбулу, 15 розділів, 161 статтю.

Преамбула — вступна частина Конституції. У ній відсутній заголо­вок. Вона містить найбільш принципові положення, ідейні мотиви, у яких зазначена головна мета прийняття Конституції. У загальному змісті

Конституції преамбула посідає чільне місце як основа для тлумачення всієї системи державно-політичного ладу України. Вона складається з дев’яти абзаців і охоплює три великі, логічно пов’язані частини, які утворюють єдине ціле. По-перше, вона констатує порядок здійснення установчої влади народу; по-друге, вказує юридичну підставу виник­нення України як незалежної держави; по-трете, визначає загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадської злагоди в Україні, розви­ток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави. Преам­була Конституції України порівняно з її текстом вирізняється не лише за змістом, а й стилем викладу — вона більш патетична, порівняно зі статтями Конституції має вагоме емоційне навантаження. У зв’язку з важливим значенням вирішення принципових питань функціонуван­ня держави і суспільства першим у Конституції йде розділ «Загальні засади», який закріплює засади конституційного ладу. Далі розміщені такі розділи: «Права, свободи та обов’язки людини та громадянина», «Вибори, референдум», «Верховна Рада України», «Президент Украї­ни», «Кабінет Міністрів України», «Інші органи виконавчої влади», «Прокуратура», «Правосуддя», «Територіальний устрій України», «Автономна Республіка Крим», «Місцеве самоврядування», «Консти­туційний Суд України», «Внесення змін до Конституції України», «Прикінцеві положення», «Перехідні положення».

Важливе значення для Конституції мають мова і стиль. До мови Конституції є обов’язковими вимоги: точність, ясність викладення норм, неприпустимість різного тлумачення конституційних приписів, однозначність у розумінні термінів, наявність чітких понять, непри­пустимість застосування синонімів. Стиль Конституції має бути до­кументальним.

Класифікація конституцій дає можливість орієнтуватися в їх бага­томанітності, краще їх розрізняти, зіставляти одну з одною, допомагає зрозуміти природу і особливості конституцій, з’ясувати їх зміст.

Конституції можна класифікувати за різними ознаками:

за часом дії — постійні і тимчасові. Тимчасові звичайно прийма­ються на встановлений строк або до настання якоїсь певної події. По­стійні характеризуються встановленням необмеженого строку їх дії, що, однак, не гарантує їх довічності, а лише вказує на цілі законодавця на час їх прийняття;

за політичним режимом — демократичні і авторитарні. Перші гарантують здійснення основних прав і свобод, періодичність виборів органів влади, вільне створення і діяльність політичних партій та ін. Авторитарні конституції (особливо тоталітарні) забороняють діяльність політичних партій, закріплюють монопольну ідеологію та ін.;

за формою правління, залежно від порядку заміщення посади (по­ста) глави держави, їх поділяють на монархічні і республіканські;

за формою політично-територіального устрою — на унітарні й федеративні;

за способом прийняття — на народні та даровані. Народними вва­жають конституції, які приймаються парламентами або установчими зборами чи виборцями шляхом голосування на всенародному референ­думі. Даровані (октройовані) конституції запроваджувалися односто­роннім актом глави держави (монарха), який дарував конституцію, як правило, не з доброї волі, а через те, що боявся втратити трон в резуль­таті народних виступів. Прикладом є Конституція Японії 1889 року;

за порядком зміни (формальними ознаками) — жорсткі, гнучкі, змі­шані. Жорсткі конституції мають на меті забезпечення стабільності державного ладу, який, у свою чергу, сприяє зміцненню їх авторитету і відповідно стабільності конституційного ладу. Є різні способи забез­печення жорсткості конституцій (прийняття кваліфікованою більшістю, затвердження референдумом та ін). Для гнучких конституцій характер­на їх зміна в тому ж порядку, як і звичайних законів. Змішаних консти­туцій у світі дуже мало (наприклад, Конституція Республіки Мальта). Одна частина конституційних норм таких конституцій може бути зміне­на кваліфікованою більшістю, а інша — простою більшістю;

за зовнішньою формою — писані і неписані. Писані конституції являють собою кодифіковані акти, у яких усі питання конституційного характеру врегульовані в єдиному документі. Неписані конституції характеризуються тим, що питання конституційного характеру зна­ходять своє закріплення не в одному, а в кількох нормативних актах. До неписаної конституції інколи відносять окремі парламентські за­кони, судові прецеденти, звичаї, доктринальні тлумачення;

за відповідністю реальним відносинам у суспільстві — реальні і фіктивні (формальні). Реальною визнається конституція, яка відповідає реальним відносинам у суспільстві і регулює їх своїми нормами. Фік­тивними, або ж формальними, вважаються конституції, які містять такі конституційні положения, які не отримують реалізації на практиці.

Конституція України, яка набрала чинності в день її прийняття 28 червня 1996 р., є реальною, демократичною, унітарною, народною, жорсткою, писаною.