§ 3. Фіскальна політика держави. Шляхи збалансування державного бюджету

Фіскальна політика своїм впливом охоплює державний бюджет, податки, державні грошові доходи і витрати. В умовах ринкової еко­номіки вона є провідною формою фінансової політики і важливою складовою економічної політики держави.

Під фіскальною політикою розуміють сукупність державних за­ходів з організації управління фінансовими ресурсами держави. Вона включає мобілізацію, залучення необхідних коштів, їх розподіл, забез­печення застосування цих коштів за призначенням.

Фіскальна політика застосовується в різних варіантах, залежно від загальної економічної ситуації в країні і фази економічного циклу, в якій перебуває економіка. В період економічного піднесення фіскальна по­літика має обмежувальну спрямованість, стримує параметри зростан­ня в оптимальних межах. У період економічного спаду вона має роз­ширювальний характер, спрямовується на перехід до економічного зростання. Між цими двома курсами є й третій шлях дій, що дістав назву стабілізаційної фіскальної політики.

Політика стабілізації — це дії уряду щодо регулювання фінан­сових потоків, грошового обігу з метою максимізувати обсяг ВВП і утримати при цьому безпечні межі інфляції та високий рівень зайня­тості. Розрізняють автоматичну стабілізацію і таку, що регулюється. Остання передбачає застосування різних дискретних заходів, характер яких залежить від кон’юнктури.

Дискреційна фіскальна політика — це сукупність оперативних фінансових заходів уряду, що приймаються для доповнення або зміни постійно діючих правил, норм, звичаїв господарського життя.

У період економічного занепаду стимулююча дискреційна фіскаль­на політика може бути пов’язана із:

1) збільшенням державних витрат;

2)  зниженням рівня оподаткування;

3) поєднанням зростання держав­них витрат із зниженням податкового тиску.

Така фіскальна політика фактично призводить до дефіцитного фінансування, але забезпечує скорочення спаду виробництва.

В умовах інфляції, що зумовлена надлишковим попитом (інфляцій­не зростання), обмежувальна (рестрикційна) фіскальна політика здійснюється через: 1) зменшення державних витрат; 2) збільшення рівня оподаткування; 3) поєднання скорочення державних витрат із зростаючим податковим навантаженням. Така фіскальна політика орі­єнтується на позитивне сальдо бюджету.

Інший варіант фіскальної політики дає змогу в цілому не вдавати­ся до використання додаткових урядових заходів. Він представлений автоматичною фіскальною політикою, або політикою автоматичних (вмонтованих) стабілізаторів. Вони включають економічний меха­нізм, який автоматично реагує на зміну економічного стану без необ­хідності обов’язкового урядового втручання. До головних вмонтованих стабілізаторів належить, передусім, зміна податкових надходжень від­повідно до змін динаміки і обсягу ВВП.

У період економічного піднесення автоматичне зростання податко­вих надходжень формує тенденцію до скорочення або навіть ліквідації бюджетного дефіциту і виникненню бюджетного «надлишку», що, у свою чергу, сприяє зменшенню можливої інфляції. У період економічного спаду автоматичне скорочення податкових надходжень зумовлює бю­джетний дефіцит, який стимулює подолання спаду. Це можна зобразити графічно (рис. 22.2).

Бюджетна політика держави як частина фіскальної політики орієнтується головним чином на досягнення врівноваженого бюджету, збал ансованого за доходами і видатками протягом усього бюджетного періоду, а також на подолання бюджетного дефіциту критичного рівня (коли дефіцит бюджету сягає десятків відсотків його обсягу, наближа­ється до 10 % ВВП).

У країнах із стабільною грошовою системою застосовуються, як правило, два традиційні способи покриття дефіциту держбюджету: державні позики; більш жорстке оподаткування.

Є й третій шлях, що передбачає збільшення грошей в обігу, або власне виробництво грошей. Такий спосіб дістав назву «сеньйораж». Це не проста емісія грошей, а збільшення резервів комерційних банків через складну систему фінансових операцій. При цьому треба зазна­чити, що коли ці операції мають невеликий обсяг, то вони є небезпеч­ними. Але при зростанні їхнього обсягу грошова маса збільшується внаслідок мультиплікації грошової пропозиції, і тим самим виникає загроза підвищення рівня інфляції.

Існують певні концепції бюджетної політики.

1.  Бюджет повинен бути збалансованим щорічно. Донедавна це було метою будь-якої фіскальної політики. Однак такий стан бюджету виключає або зменшує ефективність антициклічної, стабілізуючої спрямованості фіскальної політики.

2. Бюджет повинен бути збалансованим у ході економічного циклу, а не за кожен рік. Передбачається, що уряд здійснює антициклічний вплив і водночас прагне збалансувати бюджет, але не обов’язково що­річно, а, можливо, за декілька років.

Особлива проблема, що виникає при цьому, — це те, що спади і піднесення в економічному циклі можуть бути неоднаковими за гли­биною і тривалістю.

3. Третя концепція пов’язана з ідеєю так званих функціональних фінансів. Відповідно до неї, метою державних фінансів є забезпечення збалансованості економіки в цілому, а не бюджету. При цьому досяг­нення макроекономічної стабільності може супроводжуватися як усталеним позитивним сальдо, так і стабільним бюджетним дефіцитом. Таким чином, збалансованість бюджету є в даній концепції другоряд­ною проблемою.

Друга і третя концепції є основою бюджетної політики, що орієн­тована на помірний бюджетний дефіцит і спирається на розвинену і стабільну грошову систему країни.