§ 2. Державний бюджет як складова частина фінансової системи. Державні доходи і державні видатки

Як економічна категорія бюджет являє собою сукупність еконо­мічних відносин між державою, з одного боку, і юридичними та фізич­ними особами — з другого, з приводу розподілу і перерозподілу ВВП з метою формування і використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій.

Бюджет — це також фонд фінансових ресурсів, який перебуває в розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використо­вується для виконання покладених на них функцій, передбачених Конституцією.

Бюджет є й планом утворення та використання фінансових ресур­сів держави та її складових — територіальних одиниць, який забез­печує можливість виконання відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування покладених на них функцій.

Державний бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає кошти, що не мають цільового призначення, перебувають у розпорядженні уряду і є загальними ре­сурсами бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень.

Доходи спеціального фонду є переважно власними доходами дер­жавних органів влади та бюджетних організацій. Ці доходи перебува­ють безпосередньо в розпорядженні зазначених установ (а не уряду загалом) і мають цільове призначення.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначаєть­ся Законом України про Державний бюджет України.

Доходи держбюджету — це економічні відносини, що виникають у держави із суб’єктами господарювання, установами, організаціями і домогосподарствами у процесі формування бюджетного фонду кра­їни. Форми прояву цих відносин — різні види платежів, що мають форму коштів і мобілізуються в бюджетний фонд.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження (загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі); неподаткові надходження (доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, до­ходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штра­фів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження); доходи від операцій з капіталом; трансферти.

Трансферти — це кошти, одержані від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки державного бюджету — це економічні відносини, що виникають у зв’язку із розподілом фонду коштів держави і його ви­користання на потреби економіки і на виконання функцій держави. Усі видатки держбюджету можна розподілити на дві групи: за економічним призначенням — фінансування різних сфер еконо­міки (наприклад, виробничої і невиробничої сфери);

за функціональним призначенням — фінансування народного гос­подарства, соціально-культурної сфери, оборони і управління, право­охоронної діяльності; видатки на фундаментальні дослідження і спри­яння науково-технічному прогресу.

Для того щоб конкретизувати аналіз структури грошових ресурсів і повніше дослідити процес їх руху, звернемося до показників бюдже­ту України у 2005 р. (табл. 22.1).

З поглибленням ринкових реформ та втіленням соціально орієнто­ваної моделі економічного розвитку суттєво зменшується рівень ви­датків бюджету на фінансування виробничих галузей народного гос­подарства. Водночас передбачається:

зростання частки видатків на соціальний захист і соціальне забез­печення населення;

досягнення постійно високої частки бюджетних видатків на освіту і охорону здоров’я;

реалізація принципу пріоритетного фінансування науки.

За своїм станом державний бюджет може бути: збалансованим, коли доходи бюджету дорівнюють його видаткам; дефіцитним — з перевищенням видатків бюджету над його до­ходами;

профіцитним — з перевищенням доходів над видатками. Профіцит бюджету означає надійну фінансову стабільність держа­ви, але не може бути суттєвим і тривалим, оскільки формується пере­важно за рахунок збільшення податків.

Дефіцит бюджету виникає через різні причини: 1) необхідність здійснення масштабних державних економічних перетворень. У тако­му разі він відображає державне регулювання економіки; 2) внаслідок надзвичайних обставин (війни, стихійного лиха тощо), коли звичайних добутків бракує. Дефіцит бюджету, що виникає внаслідок цих двох причин, називають структурним. Він є продуктом обґрунтованої державної політики зі стабілізації економіки і суттєво зменшує амплітуду коливань економічної кон’юнктури; 3) як результат циклічного спаду виробництва, який відбиває кризові явища в економіці, нездатність уряду контролювати фінансову ситуацію в країні. Це циклічний дефі­цит, і його розглядають як небажане явище в економіці.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачено затвердити видатки держбюджету в сумі 161,819 млрд грн, доходи — в сумі 147,888 млрд грн, а також установити граничний дефіцит Державного бюджету України на 2007 р. у сумі 15,716 млрд грн, що становить 2,65 % ВВП.

Основною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і складається з державного та місцевих бюджетів. Відносини між державними і міс­цевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

У Бюджетному кодексі України визначено: «Бюджетна система Укра­їни — сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудо­вана з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно- територіальних устроїв і врегульована нормами права».

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визна­ються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань.

Вагомою ланкою фінансової системи є зведений (консолідований) бюджет, який включає бюджети всіх рівнів і окремі види централізо­ваних фондів фінансових ресурсів. Зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозу­вання економічного і соціального розвитку держави.

Визначення оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на позиції щодо співвідношення процесів централіза­ції та децентралізації державного управління, відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління та місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати осно­вою для визначення доходів і видатків бюджетів усіх рівнів.

Як свідчить світовий досвід, роль держави в розподільчих процесах з розвитком ринкових відносин має посилюватися, і бюджет є достат­ньо ефективним засобом для здійснення державою цієї функції. У біль­шості розвинених країн світу через бюджет перерозподіляється від 30  до 50 % обсягу ВВП.