§ 2. Ринок цінних паперів. Фондова біржа та особливості її роботи

Ринок цінних паперів являє собою сукупність економічних від­носин між учасниками з приводу випуску і обертання (купівлі-продажу) цінних паперів.

У науковій літературі та офіційних документах як тотожні вжива­ються терміни «ринок цінних паперів» і «фондовий ринок». Значною мірою це пояснюється історичними традиціями використання запо­зичених слів: під «фондами» зазвичай розуміють суму грошових або матеріальних цінностей цільового призначення, а в ХІХ ст. в Росії та Україні так почали називати цінні папери. Однак, наприклад, комер­ційні цінні папери не призначені для формування інвестиційних фон­дів, а товарні цінні папери не походять від грошового капіталу. В ре­зультаті, у строгому розумінні, «фондовий ринок» — це та частина ринку цінних паперів, де обертаються фондові цінні папери. Оскільки ж інші сегменти ринку цінних паперів із причин незначних розмірів спеціальної назви не мають, то на практиці «ринок цінних паперів» і «фондовий ринок» вживаються як синоніми. Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» (ст. 2) визначає фондовий ринок (ри­нок цінних паперів) як сукупність учасників і правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних.

У сучасних умовах ринок цінних паперів виконує низку важливих мікро- і макроекономічних функцій — як загальноринкових, так і специфічних:

акумуляційну: мобілізує тимчасово вільні кошти широкого кола осіб, формує для подальшого розподілу інвестиційні фонди, необхідні для розширеного відтворення;

перерозподільну: забезпечує перерозподіл коштів між галузями і сферами діяльності, населенням і підприємствами, державою та юри­дичними, фізичними особами. Інвестор вкладає кошти з метою отри­мання доходу, тому віддає перевагу рентабельним, перспективним під­приємствам. Отримавши інвестиції, такі підприємства набувають ресур­сів для подальшого розвитку, розширення виробництва. Через купівлю- продаж пайових цінних паперів відбувається перерозподіл власності;

регулятивну: сприяє формуванню оптимальної структури суспіль­ного виробництва. Державні цінні папери є інструментом безінфляцій- ного фінансування дефіциту державного бюджету, здійснення конт­ролю над грошовою масою;

стимулюючу: мотивує юридичних і фізичних осіб стати учасника­ми ринку;

страхування ризиків через укладення строкових контрактів для захисту учасників від несприятливих змін цін, дохідності активів.

ціноутворення: забезпечує процес формування і руху цін на цінні папери;

інформаційну: дає змогу судити про тенденції розвитку економіки в цілому та окремих підприємств, надає орієнтири для розміщення капіталів.

Іноді окремо класифікують організаційну і контрольну функції, що полягають в організації та впорядкуванні процесу купівлі-продажу цінних паперів, створенні умов для трансформації тимчасово вільних коштів на капітал.

Суб’єктами (учасниками) ринку цінних паперів є фізичні та юри­дичні особи, що продають чи купують цінні папери, обслуговують випуск, оборот і розрахунки за ними. Вони поділяються на основних (емітенти, інвестори) та професійних.

Емітент — суб’єкт пропозиції на ринку цінних паперів. Це юридич­на особа, яка від свого імені випускає й розміщує цінні папери і бере на себе зобов’язання щодо них перед їх власниками. За українським законодав­ством емітентами можуть бути юридичні особи, Автономна Республіка Крим або міські ради, держава в особі уповноважених органів влади.

Інвестор — покупець цінних паперів, що купує їх від свого імені і за власний рахунок. Інвесторами можуть бути фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти. Інвестор може перетворитись на про­давця цінного папера і виступати як суб’єкт пропозиції.

Професійні учасники — це юридичні особи, які надають фінансо­ві та інші послуги у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за ними. В Україні професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється на підставі ліцензії.

Комплекс соціальних інститутів, правової та інформаційної бази, що забезпечує реалізацію функцій ринку цінних паперів, утворює його інфраструктуру. Основні її складові: клірингові системи, системи об­ліку прав на цінні папери (реєстратори і депозитарії); торговельні си­стеми (біржові і позабіржові); платіжні системи (банківські установи); системи розкриття інформації (інформаційні, рейтингові агенції); си­стеми регулювання, контролю; страхові системи; професійні учасники, що забезпечують виконання завдань складових інфраструктури.

Правову базу функціонування ринку цінних паперів в Україні станов­лять Закони «Про цінні папери і фондовий ринок» (2006), «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національну депози­тарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Укра­їні», а також Цивільний, Господарський кодекси, Закони «Про господарські товариства», «Про електронний документообіг», «Про інститути спільно­го інвестування» та ін. В Україні продовжується розбудова системи дер­жавного регулювання фондового ринку, яка сприятиме створенню умов його розвитку з урахуванням світового досвіду.

Класифікація видів (сегментів) ринку цінних паперів здійснюється за різними критеріями. За стадією обороту вирізняють первинний і вто­ринний ринки. Первинний — це ринок, який обслуговує випуск і первин­не розміщення цінних паперів. Процес купівлі-продажу може відбува­тись як за участю посередників, так і без них. Основна функція первин­ного ринку цінних паперів — мобілізація нових капіталів. Вторинний — це ринок, на якому обертаються раніше випущені цінні папери, відбуває­ться перехід прав власності на них. Основною його функцією є підтрим­ка ліквідності фондового ринку, довіри інвесторів. Вторинний ринок не впливає на обсяги інвестицій і заощаджень у країні, а лише перерозпо­діляє акумульовані через первинний ринок кошти.

За рівнем регульованості виокремлюють такі сегменти ринку цін­них паперів: організований, на якому оборот цінних паперів від­бувається за твердо встановленими правилами, стандартами і за участю ліцензованих професійних посередників; неорганізований (вуличний, стихійний), на якому учасники самостійно домовляються з усіх питань.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяють на: біржовий (торгівля ведеться на фондовій біржі) та позабіржовий. Останній може бути організованим (позабіржові торговельно-інформаційні системи електронної торгівлі) і неорганізованим.

За способом здійснення торгівлі ринки бувають: традиційний, який передбачає фізичну зустріч продавців і покупців, проведення публічних торгів, і комп’ютеризований, що поєднує різні форми торгівлі цінними паперами на основі використання комп’ютерних мереж і сучасних за­собів зв’язку. Електронні торговельні системи зменшують трансакцій- ні витрати, повністю витісняють інститут брокерства.

За терміном угоди вирізняють: касовий («кеш») ринок — ринок так званих наявних угод, які виконуються протягом одного-трьох днів з одночасною оплатою і поставкою цінних паперів, — і строковий — ринок із відкладеним (зазвичай на декілька місяців) виконанням угоди. На касовому ринку обертаються основні цінні папери (акції, облігації), а на строковому — похідні (ф’ючерси, опціони).

Розрізняють також міжнародний і національний ринки, а також ринки конкретних видів цінних паперів.

В Україні законодавчо закріплено існування первинного і вторин­ного ринків цінних паперів, причому єдиним організатором торгівлі визнано фондову біржу.

Фондова біржа історично була першою формою регулярно функ­ціонуючого ринку цінних паперів, на якому торгівля здійснювалася за ви­значеними правилами. Перша фондова біржа була утворена в 1608 р. в м. Амстердамі. Сьогодні фондові біржі є найважливішими центрами національного і міжнародного господарського життя, залишаючись головною ланкою, «ядром» ринку цінних паперів.

Фондова біржа — це особлива інституційно організована частина ринку цінних паперів, де обертаються цінні папери високої якості, а операції здійснюються професійними учасниками ринку. Головна відмінність від позабіржових торговельних систем полягає в застосу­ванні жорстких процедур відбору емітентів, цінних паперів і операто­рів ринку. Характерними ознаками біржі є концентрація попиту і про­позиції, приуроченість торгів до певного місця і часу, регульованість, публічність і гласність торгів, підпорядкованість встановленим прави­лам, укладення угод без наявності на біржі самих цінних паперів, оптовий характер торгів (партіями або лотами).

За номенклатурою товарів, що є об’єктами торгів, фондові біржі бувають універсальними (торгують різними цінними паперами) і спе­ціалізованими (в структурі торговельного обороту домінують цінні папери одного виду).

Діяльність біржі завжди регламентована державою. В Україні фон­дова біржа — це безприбуткова організація, що утворюється в органі­заційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного і з до­датковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об’єднання торговців цінними паперами. Створюється не менш ніж 20-ма засно­вниками, які мають ліцензію на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку.

Вищий орган управління біржі — загальні збори членів біржі — затверджує її статут і обирає біржову раду (координаційний центр біржі). Структурні підрозділи біржі включають арбітражну, ревізійну комісії, котирувальний, лістинговий, кліринговий відділи, консалтин­говий, технічного забезпечення, інформаційно-аналітичний та ін. Торгівля здійснюється за правилами, затвердженими біржовою радою і зареєстрованими (узгодженими) органами державного регулювання (в Україні — Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку — ДКЦПФР). Правила регламентують порядок проведення торгів, пере­лік цінних паперів та умови допуску їх до торгів, вимоги до учасників торгівлі, умови формування цін, біржового курсу та їх публікації, види послуг біржі і розмір плати за них та ін. Джерелами фінансування функціонування біржі є кошти засновників, внески членів біржі, над­ходження від оплати за лістинг, котирування, збори від біржових опе­рацій, оплата інших послуг, що надаються біржею (інформаційних, консультаційних та ін.).

Торгівля на біржі проводиться сесіями, тобто за встановленим роз­кладом. Безпосередньо брати участь у торгах мають право лише члени біржі, інші особи діють за їх посередництвом. В Україні у випадках, передбачених законодавством, дозволена участь у торгах інших осіб (уповноважених представників) та державних органів. Окрім постій­ного членства, статут біржі може припускати й тимчасове членство (оренда місця в постійного члена біржі).

Процес виявлення ринкової ціни цінних паперів (біржового курсу) у процесі біржового торгу із подальшою публікацією в біржовому бюлетені називається котируванням. До котирування допускаються лише ті цінні папери, що пройшли особливу процедуру відбору — лістинг, тобто з’ясування відповідності цінних паперів встановленим вимогам (мінімальна величина активів, прибутку емітента та ін.). У світовій практиці обов’язковість лістингу передбачено лише для фондової біржі, тому критерії підлягають затвердженню вповноваже­ним державним регулятивним органом. Якщо умови котирування емітентом не виконуються або він перестає відповідати встановленим вимогам, здійснюється делістинг — виключення із реєстраційного списку фондової біржі. Отже, сам факт котирування цінних паперів на фондовій біржі свідчить про їх надійність, підвищує престиж емітента і довіру потенційних інвесторів.

Головною функцією біржі є організація і забезпечення механізму торгівлі, яка здійснюється професіоналами — брокерами і ділерами.

Брокер — це посередник, який діє за рахунок клієнта і від його імені на підставі договору поруки чи комісії за винагороду. В Україні це юри­дична особа, що має сплачений грошима статутний капітал не менш як 300 тис. грн. Ділером є посередник, який заключає угоди купівлі-продажу від свого імені і за власний рахунок. Мінімальний статутний капітал за українським законодавством — не менш як 120 тис. грн. Трейдер — це представник біржі, який проводить торги, оголошує пропозиції, курси, списки лотів, фіксує угоди. Спеціаліст за нестачі або надлишку пропо­зиції (попиту) компенсує їх із врахуванням нормативу, встановленого біржею. Сьогодні в Україні на біржах замість спеціалістів впроваджуєть­ся інститут маркет-мейкерства, що використовується в позабіржових системах. Маркет-мейкер (ділер) перебирає на себе зобов’язання про­давати й купувати цінні папери протягом офіційного часу торгів за будь- яких умов. Брокери укладають угоди не між собою, а з маркет-мейкером.

На початку торгів всі замовлення вводяться до системи торгівлі, службовці біржі в ході торгів реєструють угоди і ціни, оголошують початкові курси, зміни пропозицій та ін. Існує чотири форми організа­ції біржової торгівлі: аукціон (простий, книга замовлень, «табло», «натовп»); система зі спеціалістами; система з маркет-мейкерами; за­снована на замовленнях (угоди вводяться до комп’ютера і автоматично виконуються, як тільки збігається ціна).

Угоди оформлюються, виконуються і сплачуються через спеціальні клірингові центри і депозитарії. Клірингова установа здійснює пере­вірку, облік взаємних зобов’язань (обчислює суми, які належить пере­казати, кількість цінних паперів до передання), оформлення документів, які спрямовуються до виконання до платіжної системи і системи, що забезпечує передання цінних паперів. Крім того, клірингова установа збирає страхові платежі, контролює виконання зобов’язань за настання терміну виконання угоди. Працює з брокерами. Депозитарій — юри­дична особа, що надає послуги з обліку прав на цінні папери, їх пере­ходу, зберігання та ін. В Україні до прийняття Закону «Про цінні папери і фондовий ринок» розрахунково-клірингову діяльність могли здійсню­вати лише депозитарії, а від 12 квітня 2006 р. фондова біржа має право на отримання ліцензії для проведення таких операцій, що означає пере­бирання незвичної для неї функції (обслуговування виконання угод).

Основні види біржових угод поділяють на касові і строкові. Касові (або спотові) угоди — операції з основними цінними паперами, перед­бачають одночасну оплату і поставку цінних паперів протягом кількох днів з моменту укладення угоди. Строкові угоди — операції з конт­рактами, похідними цінними паперами, дають змогу інвесторам погоджу­вати плани на майбутнє, страхуватись від цінових ризиків в умовах неви­значеності, а також швидко розбагатіти, «граючи» на біржі. Найбільш поширеними є ф’ючерсні контракти («тверді») і опціони («умовні»).

Ф’ючерсний контракт — це стандартний біржовий договір на по­ставку біржового активу у встановлений термін за встановленою ціною. Стандартність означає, що параметри (крім ціни) не залежать від бажання сторін. Гарантують виконання біржа і клірингова організація, яка її об­слуговує, через механізм гарантійної застави (маржі) і наявність страхо­вого фонду. Невиконання неможливе. Ще одна особливість — наявність механізму дострокового припинення зобов’язань будь-якою зі сторін. Купівля-продаж ф’ючерсного контракту називається «відкриттям позиції», передбачає сплату маржі (страхового внеску близько 2-10% вартості уго­ди). Вийти з гри просто так неможливо: необхідно «закрити позицію» через укладення зворотної угоди з аналогічним контрактом. Щодня за результатами торгів біржа визначає програші і виграші учасників, кошти списуються з рахунків одних і переказуються на рахунки інших. Ціна, яка фіксується при укладенні ф’ючерсного контракту, відображає очікування інвесторів і залежить від інформації, що є в учасників ринку.

Метою здійснення таких операцій є хеджування або спекуляція. Хеджування — це система заходів регулювання майбутніх цінових ризиків через купівлю-продаж строкових біржових контрактів. Перед­бачає одночасне здійснення операцій на касовому (реальне придбання активу) і строковому (страхування) ринках. Спекуляція ж, на відміну від хеджування, означає таку зміну позицій учасників, щоб ніколи не постачати і не купувати сам актив. Метою є отримання позитивної різниці через коливання курсів. Спекулянтів умовно поділяють на «биків» і «ведмедів». «Бики» грають на підвищення — купують конт­ракти в очікуванні зростання цін, «ведмеді» — на пониження, продають контракти, намагаючись виграти на падінні цін. Спекуляція не має сенсу без ринку хеджерів — адже завжди повинні бути бажаючі купи­ти (продати) контракт. Біржова гра надає можливість створити багат­ство «з нічого», але може призвести до банкрутства цілу країну. Навіть не в усіх державах дозволені строкові біржові операції.

Опціон — біржовий стандартний двосторонній контракт, за яким продавець отримує премію і бере зобов’язання продати (купити), а по­купець сплачує премію і отримує право купити (продати) актив у ви­значений термін за обумовленою ціною. Сенс у тому, що одна зі сторін дістає можливість відмовитись від виконання контракту. Опціон на продаж називається опціон пут, на купівлю — опціон колл.

Цілком імовірно, що в міру зростання рівня автоматизації процесу торгівлі відбуватиметься подальше заперечення класичних ознак бір­жової торгівлі, зникатимуть відмінності між біржовим і позабіржовим організованим сегментом ринку цінних паперів і сутність біржі трак­туватиметься інакше.