Печать
PDF

Глава 20 Ринок цінних паперів. Фондова біржа

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Глава 20 Ринок цінних паперів. Фондова біржа

§ 1. Сутність і види цінних паперів. Інвестиційний ресурс цінних паперів. Форми доходів за цінними паперами

З юридичної точки зору, цінні папери є документами встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов’язань згідно з умовами розміщення, а також можливість передачі прав, що випли­вають із цих документів, іншим особам (Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок», ст. 3.1).

Сутність цінного папера як економічної категорії полягає в тому, що цінний папір одночасно є: 1) представником капіталу, який реально функціонує в економіці; 2) фіктивним капіталом. Цінні папери — не гроші і не матеріальний товар. Їх цінність полягає у правах, що нада­ються власнику. Це особлива форма існування капіталу, відмінна від його товарної, продуктивної, грошової форм, яка може продаватися замість нього, самостійно обертатися на ринку і давати дохід. У влас­ника відсутній сам капітал, але є всі права на нього, що й фіксується у формі цінного папера і дає змогу відокремити власність на капітал від самого капіталу, включити його до ринкового процесу в необхідних формах. Наприклад, власник цінного папера може в будь-який момент перетворити його на гроші через продаж на ринку. Водночас ці дії не призведуть до вилучення капіталу з виробництва — просто права на певну частину реального капіталу переходять до іншої особи.

Кругооборот цінного папера складається з трьох етапів: випуск і розміщення (обмін позичкового капіталу на титул); обіг як перехід права власності на цінний папір від однієї особи до іншої; погашення (вилучення титулу з обороту, обмін на реальний капітал).

Цінний папір як єдність титулу капіталу і самого капіталу має номі­нальну вартість і ринкову. Номінальна вартість — це сума грошей, яку цінний папір має при обміні на реальний капітал на стадіях випуску і погашення. Ринкова вартість утворюється в результаті капіталізації майнових прав у процесі обігу цінного папера на ринку. Вона обчислю­ється як відношення доходу на цінний папір до норми позичкового від­сотка. Залежить як від фінансово-економічного стану і перспектив, ре­путації емітента, виду і якості цінного папера, так і від багатьох зовніш­ніх чинників — економічних, політичних, кон’юнктурних, психологіч­них. Купівля цінного папера має сенс лише тоді, коли дохід власника буде не меншим, ніж за банківським депозитом.

Якість цінного папера відображається в таких його характеристи­ках: ліквідність (можливість продати папір із мінімальними втратами), дохідність (міра втілення права на дохід), ризиковість (ступінь неви­значеності щодо перших двох прав). Висока ліквідність зазвичай перед­бачає невелику дохідність, і навпаки. Компроміс досягається через розподіл капіталу за різними видами цінних паперів.

Цінні папери можуть бути випущені як в індивідуальному порядку (вексель), так і серіями (акції). У другому випадку випуск називається емісією, а особа, що його здійснила, — емітентом. Розміщення (пер­вісний продаж) може відбуватися шляхом прямого звернення емітента до покупців (інвесторів) або через посередників — андеррайтинг.

За походженням цінні папери поділяють на основні та похідні. Основні засвідчують права на будь-який актив (товар, гроші, цінні папери). У свою чергу, їх класифікують на первинні, засновані на ак­тивах, до яких не входять самі цінні папери (акції, облігації, векселя), і вторинні, що засвідчують права на цінні папери або доходи від них (інвестиційні сертифікати, депозитарні розписки). Похідні цінні папе­ри належать до похідних фінансових інструментів, засвідчують право купівлі (продажу) активу в майбутньому за визначеною ціною (ф’ючерсні контракти, опціони).

За формою існування цінні папери бувають документарні (на­друковані на бланку) і бездокументарні (у вигляді електронного за­пису на рахунку, що містить необхідну інформацію, реквізити цінного папера). У деяких країнах (Швеція) емісію документарних цінних паперів припинено взагалі.

За метою випуску цінні папери класифікують на комерційні та фондові. Комерційні цінні папери обслуговують процес товарооборо­ту і певні майнові угоди, переважно є короткостроковими; грошові ко­мерційні обертаються на грошовому ринку (векселі, чеки). Фондові — є інструментом утворення грошових фондів (акції, облігації), обертають­ся на ринку капіталів.

За порядком володіння розрізняють цінні папери іменні (містять ім’я власника, перехід і реалізація прав потребують його ідентифікації), на пред’явника (права належать особі, що пред’являє папір), ордерні (права можуть бути передані іншій особі шляхом наказу або здійснен­ня індосаменту — передаточного напису на папері).

За функціональним призначенням цінні папери поділяють на пайові і боргові. Пайові засвідчують відносини співволодіння (акції), а бор­гові — відносини позики. Боргові, у свою чергу, включають грошові (облігації, векселі) і товарні (закладні, складські свідоцтва). В Україні, окрім боргових і пайових, додатково законодавчо визначено такі групи цінних паперів: 1) іпотечні, випуск яких забезпечено іпотечним по­криттям (іпотечні облігації, іпотечні сертифікати, заставні, сертифіка­ти фондів операцій із нерухомістю); 2) приватизаційні, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації част­ки майна державних підприємств, житлового, земельного фонду, не підлягають вільному обігу, не можуть бути використані для розрахун­ків, є іменними; 3) товаророзпорядчі, що надають право розпоряджа­тися майном, вказаним у документах; 4) похідні.

Існують інші класифікаційні ознаки цінних паперів: форма випус­ку (емісійні і неемісійні); термін існування (строкові і безстрокові); форма власності (державні, муніципальні, корпоративні, приватні); економічний зміст (акція, облігація, вексель та ін.); форма доходу (від­соткові із фіксованим і змінним доходом, дисконтні, купонні, виграш­ні, дивідендні) та ін.

Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» містить за­критий перелік цінних паперів, що можуть бути в цивільному обороті: акції, інвестиційні сертифікати (група пайових цінних паперів); облі­гації підприємств, державні, місцевих позик, казначейські зобов’язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі (група боргових); а також згадувані вище види іпотечних цінних паперів, приватизаційні, по­хідні і товаророзпорядчі.

Акція — це емісійний цінний папір, що засвідчує відносини спів­володіння і закріплює право власника на:

отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивіденду;

участь в управлінні акціонерним товариством; частину майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Акція є безстроковим цінним папером — обертається на ринку протягом існування емітента. Може бути іменною і на пред’явника. В Україні дозволена емісія лише іменних акцій, а емітентом може бути лише акціонерне товариство. Реєстрація емісії є обов’язковою.

Дохід на акцію включає дві складові: дивіденд (періодичні виплати частини прибутку товариства) і приріст курсової (ринкової) вартості.

Дивіденд — це частина прибутку акціонерного товариства, що припадає на одну акцію. Зазначимо, що акціонерне товариство не зобов’язується здійснювати регулярні виплати дивідендів: акціонери є співвласниками — отже, добровільно приймають ризики ведення бізнесу. На виплату дивідендів витрачається лише частина чистого прибутку, решта спрямовується на забезпечення подальшого розвитку товариства, реінвестується. Тому навіть за наявності чистого прибутку дивіденди можуть не сплачуватись або бути мізерними — якщо, на­приклад, зібрання акціонерів приймає рішення спрямувати прибуток на розвиток. Проте за такої практики існує ризик підірвати довіру ін­весторів, акцій почнуть позбавлятися, їх ринковий курс впаде і в май­бутньому для товариства стане проблематичним розміщення цінних паперів для залучення інвестицій.

Дивіденди можуть виплачуватись готівкою, у натуральній формі (продукцією товариства) або у формі додаткових акцій. Власник акції у більшості випадків не має права вимагати у товариства повернення її номінальної вартості, але може вилучити свою частину капіталу шляхом продажу акції за ринковою вартістю.

Приріст курсової вартості як друга складова доходу на акцію може виникнути з двох причин — через спекулятивне піднесення на ринку і реальний приріст активів підприємства. Для отримання такого доходу акцію треба продати. Важливим джерелом збагачення заснов­ників високорентабельних акціонерних товариств є так званий «за­сновницький прибуток», що утворюється за рахунок різниці між ринковим курсом акцій і реальною вартістю капіталу. Може бути отри­маний у результаті додаткової емісії без збільшення реально функціо­нуючого капіталу.

Реально скористатись правом на участь в управлінні може далеко не кожен акціонер — для цього потрібно мати певну кількість (пакет) акцій. Так званий контрольний пакет — кількість акцій, що надає можливість проводити власні рішення на зборах акціонерів — дорівнює 50 % + 1 акція. Але на практиці він може бути і більшим (75 % + іакція. якщо голосування проводиться за принципом кваліфікованої більшості голосів), і меншим (виходячи з того, що дрібні акціонери спільні збори рідко відвідують). Власники невеликих пакетів можуть об’єднувати голоси, тому про придбання значних пакетів акцій (від 10 % і більше) мають бути повідомлені державні регулятивні органи.

Акції бувають простими і привілейованими. Прості акції забезпе­чують однакові для всіх власників стандартні права, що розглядались вище. Привілейовані акції можуть бути різних категорій і передбачають наявність деяких привілеїв (наприклад, у вигляді переважного права на отримання дивідендів незалежно від результатів господарської ді­яльності товариства, першочергового отримання частини майна това­риства в разі його ліквідації). Такі акції зазвичай не надають права голосу, і випуск їх законодавчо обмежується. В Україні частка приві­лейованих акцій у статутному капіталі не може перевищувати 25 %.

Конвертовані акції можуть бути обмінені на інші цінні папери того ж товариства, неконвертовані — ні.

Отже, акція є доволі ризиковим видом цінного папера. Мотивація інвестора може полягати в намаганні здійснювати контроль над власні­стю, отримувати регулярний (дивіденди) або спекулятивний дохід за збільшення ринкової ціни акцій, а також у користуванні додатковими вигодами, що можуть надаватись товариством (знижки при придбанні продукції). Мотивація емітента полягає в можливості залучення капі­талу на необмежений термін, перенесення виплати дивідендів на більш зручний строк. Найнадійнішими вважаються акції так званих «блакит­них фішок» — найбільш потужних компаній-лідерів у своїх галузях із стабільно зростаючими дивідендами і/або ринковими курсами.

Облігація — це строковий борговий цінний папір, який засвідчує відносини позики між власником і емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові номінальну вартість у передбачений умовами розміщення термін (погасити) й виплатити дохід.

Виплати за облігаціями здійснюються емітентом у першу чергу, порівняно з акціями, і в обов’язковому порядку, незалежно від резуль­татів господарської діяльності. Емітентами можуть бути підприємства і держава (загальнодержавні або місцеві органи влади). Отже, на від­міну від акцій, облігації забезпечують більший захист інвестора від втрати капіталу, але й менший дохід. Оскільки власник облігації є кредитором для емітента, він не має права на участь в управлінні.

Облігації бувають відсоткові (купонні), цільові і дисконтні. Кла­сична облігація є відсотковою, оскільки передбачає виплату відсотко­вих доходів (купонів). В умовах інфляції з’являються облігації з пере­мінним відсотком. Дисконтні облігації розміщуються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. При погашенні різниця (дисконт) і становить дохід. Дисконтні облігації ще називають безкупонними. Цільові облі­гації передбачають виконання зобов’язань (погашення і виплату до­ходу) товарами та/або послугами (наприклад, житлові облігації).

Умови розміщення облігацій, емітованих акціонерними товари­ствами, можуть передбачати їх конвертацію в акції товариства.

Облігації підприємств розміщують лише після повної сплати ста­тутного капіталу. В Україні не дозволяється розміщення облігацій для формування, поповнення статутного капіталу і покриття збитків. Юри­дична особа має право розміщувати облігації на суму, не більшу за трикратний розмір власного капіталу або розмір забезпечення, нада­ного третіми особами.

Державні облігації поділяються на облігації внутрішніх державних позик, зовнішніх та цільові облігації внутрішніх державних позик (їх емісія є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в об­сягах, передбачених законом про Державний бюджет на відповідний рік). Державні облігації є найбільш ліквідними і приваблюють зазвичай небагатого інвестора, що не бажає ризикувати. Вони можуть бути важливим антиінфляційним інструментом, «відволікаючи» на певний термін частку готівки, не забезпечену товарами. Облігації місцевої позики зазвичай є менш ліквідними.

Казначейські зобов’язання — це державний цінний папір, який розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб і посвідчує факт заборгованості Державного бюджету перед власником, надає право на отримання доходу і погашається відповідно до умов розміщення. Емітентом є Міністерство фінансів.

Інвестиційний сертифікат розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду і засвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді або пайовому інвестиційно­му фонді. Надає право на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного до банку, і права вкладника на одержання суми вкладу та процентів через визначений термін.

Вексель посвідчує безумовне грошове зобов’язання або наказ тре­тій особі сплатити після настання строку визначену суму векселедер- жателю. Може бути простим або переказним, існує виключно в доку­ментарній формі. На більшості європейських ринків та згідно із ди­рективами Євросоюзу вексель не має статусу цінного папера.

Інвестиційний ресурс цінних паперів має бути оцінений з двох по­зицій: емітента (залучення ресурсів із різних джерел) та інвестора (різні варіанти вкладення вільних коштів).

Емітуючи цінні папери, підприємства формують і поповнюють ста­тутний капітал (акції), мають можливість отримати необхідні ресурси на початку реалізації чи в міру здійснення проекту, перенести виплату за­боргованості на пізніший термін, реструктуризувати борг, підтримувати баланс відношення боргу до статутного капіталу (нормативи ліквідності). Існують компанії, для яких шанс отримати кошти взагалі пов’язаний ви­ключно із цінними паперами (акціями), — венчурні. У них є ідея, концеп­ція, проект, можливо — прототип нового виробу. Однак ризики такі висо­кі, що марно сподіватися на банківський кредит чи навіть облігації.

Через емісію державних цінних паперів центральні органи влади отримують додаткове джерело бюджетного фінансування, покриття дефіциту; муніципальні цінні папери дають можливість поповнювати дохідні статті місцевих бюджетів і отримувати інвестиції на реалізацію необхідних програм. Закладні, складські свідоцтва обслуговують фінансово-кредитну сферу замість грошового забезпечення. Векселі, депозитні та ощадні сертифікати використовують як грошовий еквіва­лент для збереження і заощадження грошей. Опціони, ф’ючерсні конт­ракти уможливлюють мінімізацію інфляційних та інших ризиків.

Інвестору ліквідні цінні папери дають змогу в будь-який момент перетворити фіктивний капітал на дійсний — реальний чи грошовий, збільшити заощадження при зростанні курсів. Чутливість до кон’юнктурних змін, ризики коливань курсів одночасно є перевагою й недоліком інвестування в цінні папери.