§ 4. Конкурентна та антимонопольна політика

Політика в галузі захисту конкуренції відіграє дедалі більш значну роль у становленні ринкової економіки. Антимонопольний комітет України разом із Інститутом економіки та прогнозування НАНУ під­готував аналітичну доповідь «Конкуренція в Україні», в якій проана­лізував стан, тенденції та проблеми її розвитку. Було зроблено важли­вий висновок відносно того, що нині в Україні понад половину товарів та послуг виробляється в умовах значної конкуренції, приблизно одна десята — за відсутності або практичній відсутності конкуренції, а близько 35 % — в умовах помірної конкуренції; тоді як у розвинутих країнах в умовах значної конкуренції виробляється понад 80 % товарів та послуг, а при відсутності конкуренції — близько 2 %.

Необхідність конкурентної політики зумовлена процесами ре­структуризації, у зв’язку з чим виникло чимало нових підприємств, які потрапили в незвичну для них ситуацію. З одного боку, між новими під­приємствами почалася нецивілізована конкурентна боротьба, що зава­жала нормальному розвитку підприємництва, а з другого — залишили­ся великі підприємства, які теж спотворювали конкурентне середовище. Все це вимагало розробки спеціальних заходів із створення та захисту конкуренції як основного закону ринкової економіки. Створення конку­рентного середовища визначається конкурентною політикою, а запобі­гання монополізації більшою мірою характеризує антимонопольну по­літику. Але ці політики є взаємопов’язаними і доповнюють одна одну.

Світова практика боротьби з монополізмом почалася в 1889-1890-х роках, коли були прийняті перші антимонопольні закони. Під анти- монопольною політикою розуміють систему державних заходів пра­вового, економічного, фінансового, податкового, психологічного ха­рактеру, що перешкоджають проявам антиконкурентної поведінки як діяльності держави, так і недержавних підприємств та організацій у формуванні конкурентних ринкових структур. Вона спрямована на сприяння розвитку товарних ринків і конкуренції, на попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності. Антимонополь- на політика та антимонопольне законодавство не має на меті заборону чи ліквідацію монопольних утворень. Головне — усунути можливість зловживань своїм монопольним становищем на ринку, захистити кон­куренцію як важливий механізм існування економіки. Конкурентна політика є складовою антимонопольної політики, оскільки вона спря­мована на запобігання підриву або викривлення конкуренції з боку фірм, що мають ринкову владу, тобто можуть використовувати еконо­мічну ситуацію у своїх інтересах без урахування інтересів інших.

Антимонопольна політика спрямована на те, щоб попередити ство­рення монополій і перешкодити використанню монопольної влади. Кож­на країна повинна опрацювати свої засоби антимонопольної політики залежно від особливостей економічного становища. Серед основних за­ходів антимонопольної політики слід виокремити заходи з корекції по­ведінки, що забороняють антиконкурентні дії, та структурну політику — удосконалення структури галузі, яка стає більш конкурентною. Діями, які підривають конкуренцію, називають угоди про фіксовані ціни та розподіл ринків, угоди про виключне право поставки чи розподілу продукції, дем­пінгові ціни, що розоряють партнерів і встановлюють, зрештою, моно­полії на ринку. Розподіл великої компанії на кілька малих незалежних фірм або заборона злиття двох великих фірм, що може забезпечити їх доміну­ючу позицію на ринку, є прикладом структурної політики.

В Україні правової завершеності набуло антимонопольне законо­давство із закріпленням у Конституції принципу забезпечення держа­вою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності. Антимоно- польна діяльність держави почалася з 1992 р., коли був прийнятий закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». З 1993 р. почала діяти Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Всі прийняті закони, в тому числі такі, як «Про захист від недобро­совісної конкуренції», «Про антимонопольний комітет України», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», визна­чають пріоритетні напрями антимонопольної діяльності: припинення зловживань монопольним становищем; припинення неправомірних угод;

припинення дискримінації підприємців органами влади і управ­ління;

припинення недобросовісної конкуренції; припинення недобросовісної реклами;

контроль за дотриманням антимонопольних вимог у процесі пере­творення державної власності;

контроль за економічною концентрацією;

контроль за дотриманням антимонопольних вимог у процесі анти- монопольного регулювання;

контроль за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами влади і управління.

Діяльність Антимонопольного комітету за цими напрямами дає йому змогу досягати головної мети антимонопольного законодав­ства — обмежувати монополізм в економіці держави, розвивати, під­тримувати та захищати конкуренцію.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке конкуренція?

2. Які концепції конкуренції існують в економічній теорії?

3. Які функції виконує конкуренція?

4. Які є форми, види та механізми конкурентної боротьби?

5. Які ознаки притаманні досконалій конкуренції?

6. Що характеризує недосконалу конкуренцію?

7. Які ознаки характеризують монополістичну конкуренцію?

8. Що характерно для олігополії та чистої монополії?

9. Яким чином виникають монополії?

10. Які існують види монополізму?

11. До яких наслідків призводить монополізм?

12. Яким чином пов’язані конкурентна і антимонопольна полі­тика?