§ 3. Монополізм, його природа, типи, форми та наслідки

У всесвітній економічній практиці існує кілька основних типів монополізму.

Перший тип — монополізм виростає з конкуренції і базується на концентрації та централізації виробництва чи капіталу. Монополії охоплюють усі сфери суспільного відтворювання: виробництво, обмін, розподіл і споживання. Монополізація сфери обігу породжує такі фор­ми, як картелі і синдикати.

Картель — це така форма об’єднання декількох підприємств од­нієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на ви­роблений продукт, виробничу і комерційну самостійність і домовля­ються про частку кожного на ринках збуту.

Синдикат являє собою об’єднання підприємств однієї галузі про­мисловості; його учасники зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність, а значить і власність на вироблений про­дукт. У синдикаті збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Складніші форми монополістичних об’єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється безпосередньо на виробництво. Початковою формою такого об’єднання стають трести — об’єднання низки підприємств однієї або кількох галузей промисловості, учасни­ки якого втрачають власність на вироблений продукт, виробничу і комерційну самостійність. Іншими словами, виробництво, збут, фінан­си, управління здійснюються певним органом, а на суму вкладеного капіталу підприємства одержують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частину при­бутку тресту.

Існують також галузеві холдинги, створені в результаті скупки па­кетів конкуруючих фірм і встановлення над ними економічного конт­ролю з метою проведення єдиної політики продажу і цін.

Багатогалузевий концерн — це об’єднання багатьох підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об’єднання фінансовий контроль.

Такий тип монополізму являє собою найбільшу загрозу ринковій економіці, він постійно перебуває в полі зору держави, є головним об’єктом демонополізації. Якщо процес концентрації держава не може повністю контролювати, то централізацію сучасна держава регулює ретельно, забороняючи незаконні форми об’єднання.

Другий тип монополізму пов’язаний з технологічною олігополією. Це означає, що сама технологія потребує великих підприємств, у межах яких тільки й може бути організоване ефективне виробництво. У цьо­му разі з’являється природна монополія, зміст якої визначається За­коном України «Про природну монополію» (2000). Природна моно­полія — це стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку із сут­тєвим зменшенням витрат виробництва на одиниці товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у спожи­ванні іншими товарами (послугами), через що попит на цьому товар­ному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Поява природно-технологічної моно­полії мало пов’язана із самозростанням капіталу, прагненням загарба­ти ринок, придушити конкурентів, максимізувати прибуток. Не можна уявити собі в таких галузях, як металургія, авіакосмічна галузь, за­лізничний транспорт, тисячі невеликих підприємств: така картина суперечить логіці науково-технічного прогресу, виробництву конкурентоспроможної продукції. Технологічні олігополії не можуть бути об’єктом демонополізації.

Третій тип монополізму знаходить свій вияв у значному поширен­ні монополій, обумовлених диференціацією продукту. Монополі­стичний ефект досягається не великим обсягом виробництва, не конт­ролем над цінами, а своєрідністю, новизною продукту (наприклад, лялька «Барбі», «кубик Рубика» та ін.), своєрідністю послуг, популяр­ністю торговельної марки. Ця монополія не пов’язана з концентрацією та централізацією виробництва і може бути здійснена не тільки вели­кою, але й невеликою фірмою.

До четвертого типу монополізму можна віднести монополізм тих підприємств, які лідирують в окремих галузях науково-технічного про­гресу (наприклад, виробництво лазерної техніки, біотехнологій). Це тимчасова монополія, оскільки вона зникає з поширенням та викорис­танням наукової ідеї, проекту в інших фірмах. Така монополія стає об’єктом державного регулювання, щоб дати змогу більш вільному ви­користанню науково-технічної інформації в інших галузях економіки.

Важливою формою монополізму є природно-державна монополія. її природна обумовленість пов’язана з потребою задовольняти деякі базові потреби як окремої людини, так і суспільства в цілому. Природно- державний монополізм розповсюджується на товари нееластичного попиту, тобто такі, які є незамінною частиною споживчого набору. Вона може виявитися в націоналізації цих видів виробництв, державному контролі за цінами, встановленні фіксованих ставок податків.

Своєрідною формою монополізму, яка не пов’язана з ринком, є монополізм, який формується в умовах адміністративно-командної економіки. Причинами такої монополії є неекономічні фактори. Моно­полія охоплює не тільки сферу виробництва, але й усю сферу розподі­лу та споживання. Це найбільш небезпечна форма монополізму, яка впливає негативно на економіку та суспільство в цілому.

Наявність монополізму та його різні наслідки потребують певного контролю з боку держави, яка повинна зберігати конкурентне сере­довище.