Печать
PDF

Глава 7 Ринок як економічна форма організації функціонування економіки

Posted in Учебные материалы - Основи економічної теорії ( Л.С. Шевченко )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Глава 7 Ринок як економічна форма організації функціонування економіки

 

§ 1. Сутність і функції ринку. Інфраструктура ринку

Економіка не може ефективно розвиватися без певного рівня рин­кових відносин, які повинні охоплювати всі фактори виробництва та умови їх функціонування. Центральне місце в ринкових відносинах належить ринку як механізму, інституту або інструменту взаємодії економічних суб’єктів за допомогою купівлі-продажу, попиту і пропо­зиції, конкуренції й ціноутворення. А. Сміт вважав, що ринок має стихійну саморегулюючу силу, яка все і всіх поставить на своє місце у виробництві, розподілі, обміні та споживанні, вирішить проблеми вироблення необхідної кількості та якості товарів і послуг.

Ефективне функціонування ринку можливе лише за таких умов:

свобода економічного вибору для економічних суб’єктів, яка гаран­тована законом;

існування на рівних усіх можливих форм власності та господарю­вання, що є основою для розвитку конкуренції і підприємництва;

наявність повноцінних грошей як основи для раціонального ціно­утворення, виробництва та споживання.

Відсутність цих умов негативно впливає на формування ринкових відносин, досягнення кінцевих результатів господарювання і потребує спеціальної економічної політики держави. Щоправда, теоретично ринок можна розвивати в умовах відсутності грошового обміну, за іс­нування продуктообміну, але це не супроводжуватиметься зростанням ефективності економіки, попиту споживачів і самого процесу обміну. Коли в економіці відсутні необхідні умови для розвитку цивілізовано­го ринку, тоді він функціонує як «тіньовий».

Ринок є формою відображення системи економічних відносин, які діють на основі товарного виробництва та обміну.

Існує кілька визначень поняття «ринок»:

ринок — це інститут чи механізм, що об’єднує покупців (пред­ставників, суб’єктів попиту) і продавців (представників, суб’єктів пропозиції) окремих товарів та послуг;

ринок — це форма суспільних зв’язків між людьми у процесі купівлі-продажу товарів та послуг;

ринок — це сфера відносин між виробниками і споживачами.

В економічно розвинутих країнах із соціально орієнтованою рин­ковою економікою ринку відведено чимало функцій. До них насампе­ред належать такі:

1) регулююча — ринок визначає структуру пропозиції товарів від­повідно до попиту на товари та послуги, визначає напрями розподілу та перерозподілу ресурсів відповідно до платоспроможності попиту;

2)   інформаційна — ринок формує уявлення виробників про су­спільні потреби, попит на товари та послуги, а покупців — про стан виробництва в країні;

3)  стимулююча — ринок націлює виробників на зниження витрат виробництва і підвищення його ефективності на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, поліпшення якості товарів та послуг;

4)  сануюча — ринок через механізм конкуренції (а тому справед­ливо і неупереджено) звільняє економіку від суб’єктів, які господарю­ють неефективно, є збитковими за умов ринкової економіки;

5)  контрольна — ринок забезпечує вплив споживача на виробни­цтво, оскільки тільки на ринку визначається, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт;

6) інтегруюча — ринок забезпечує взаємодію функцій, перелічених вище, і допомагає виробити ефективні рішення щодо стратегії подаль­шої підприємницької діяльності.

Якщо ринок не виконує своїх функцій, тоді в економіці та суспільстві панують негативні явища, риси та наслідки: зростання дефіциту товарів і послуг або їх надвиробництво; зростання рівня цін швидше за доходи споживачів і прибутки виробників; зубожіння населення; відсутність або низький рівень конкурентоспроможності суб’єктів ринкових відносин. Це свідчить про необхідність подальшого створення умов розвитку ринку та його інститутів, а також удосконалення структури ринку.

Структура ринку — це його внутрішній устрій та зовнішнє розта­шування інститутів, які забезпечують ефективне існування ринку як системного економічного явища. Внутрішні складові елементи структури ринку — співвідношення попиту, пропозиції і ціни, їх зв’язки, тенденції або закони розвитку — визначають поняття «кон’юнктура ринку».

Ринок залежно від об’єкта, суб’єкта, місця розташування, рівня конкуренції, пропозиції та попиту, кінцевого призначення товарів і по­слуг має свою кон’юнктуру, яка постійно змінюється і потребує систе­матичного дослідження, яке здійснює спеціальна наука — маркетинг.

Залежно від об’єкта ринкових відносин, тобто специфіки товару, що продається, розрізняють такі види ринків: ринок готової продукції та послуг (насамперед споживчий ринок), ринок ресурсів (праці, засо­бів виробництва, інвестиційних ресурсів, землі); фінансовий ринок (кредитних ресурсів, цінних паперів, страховий, грошовий та валютний ринки). Важливе місце належить також ринку нерухомості та ринку природних ресурсів.

Залежно від того, хто є суб’єктами попиту (покупцями), можуть бути виокремлені такі види ринків: споживчий ринок; ринок підпри­ємств (ринок товарів промислового призначення; ринок проміжних продавців; ринок державних установ); міжнародний ринок. Такий по­діл ринків більш характерний для маркетингу.

Відповідно до ринкової кон’юнктури ринки поділяються на: ринок продавця — такий ринок, коли попит перевищує пропозицію. Йому властивий обмежений асортимент товарів, їх постійний дефіцит, не­значні масштаби виробництва; повна відсутність конкуренції виробників;

ринок покупця — ринок з перевищенням пропозиції над попитом: має місце великий асортимент пропонованих товарів; стійкі обсяги й масштаби виробництва цих товарів; високий рівень конкуренції виробників.

ринки не продавця й не покупця — стан ринку, на якому фірма- виготовлювач може збувати продукцію в достатньому обсязі, якщо буде здійснюватися стимулювання попиту. Відправним моментом діяльнос­ті фірми при цьому є вивчення ринків, на яких реалізується продукція фірми, які розрізняються за формою їх регулювання;

регульовані ринки — такі, що підпадають під дію товарних угод, а також державних нормативних актів, спрямованих на їх стабілізацію.

З погляду на характер взаємин між продавцями й покупцями виок­ремлюють:

закритий ринок — товарний ринок, де взаємодіють виробники й споживачі, пов’язані різними формами некомерційних відносин: юри­дичною залежністю, системою участі на паях і фінансового контролю, спеціальними договорами, які не мають суто комерційного характеру;

відкритий ринок — сфера звичайної комерційної діяльності необ­меженого кола незалежних продавців і покупців.

За географічною ознакою та сферою охоплення покупців можна вирізнити:

світовий ринок — ринок, що включає країни всього світу; регіональний ринок — ринок, що охоплює всю територію певної держави;

місцевий ринок — ринок, що включає один або кілька районів країни.

Для раціонального функціонування ринків потрібна ринкова інфра­структура, тобто сукупність організацій, установ, посередників, які існують у специфічній організаційно-правовій формі для забезпечення функціонування кожного конкретного виду ринку та системи ринків у цілому.

Інфраструктура і кон’юнктура ринку повинні розвиватися у взаємозв’язку, доповнювати один одного за допомогою прямих і зворот­них зв’язків. Так, розвиток інфраструктури ринку стимулює удоскона­лення його структури й змінює кон’юнктуру, а розвиток внутрішньої структури ринку та самої системи ринків потребує подальшого удоско­налення її інфраструктури. Про ефективність та зрілість їх стану свід­читиме зростання рівня цивілізованості ринкових відносин, їх здатнос­ті забезпечити економічне зростання обсягів виробництва й реалізації товарів та послуг, задоволення потреб споживачів і суспільства.

Розвиток інфраструктури сприяє:

1)  правовому й економічному консультуванню виробників та спожи­вачів продукції, захисту їх інтересів у державних та інших структурах;

2)  страхуванню підприємницької діяльності;

3) забезпеченню фінансової підтримки і кредитуванню підприємств і споживачів;

4)  створенню умов для ділових контактів підприємців;

5)   швидкому просуванню й реалізації товарів і послуг на різних ринках;

6)  маркетинговим дослідженням ринку та ін.

Сучасна ринкова інфраструктура має такі підсистеми:

організаційно-технічна: товарні біржі, оптові ринки, аукціони,

ярмарки, сервісні центри, промислові палати та ін.;

фінансово-кредитна: банки, валютні та фондові біржі, страхові компанії, інвестиційні фонди, ломбарди та ін.;

державно-регулятивна: служби зайнятості, ліцензування, опо­даткування, митна система, державні фонди сприяння діловій актив­ності та ін.;

науково-дослідне та інформаційне забезпечення: консалтингові компанії, інформаційні центри, наукові інститути, спеціальні навчаль­ні заклади, юридичні фірми, рекламні агентства та ін.