Розділ 5 Соціальна структура суспільства - § 6. Соціальна стратифікація і соціальна мобільність PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

§ 6. Соціальна стратифікація і соціальна мобільність

Різноманітність відносин, ролей, позицій породжує відмінності між людьми у кожному конкретному суспільстві. Виникає потреба певним чином упорядкувати ці відносини між категоріями людей, які розріз­няються за багатьма аспектами.

Існує велика кількість моделей соціально-класових структур, при­чому соціологи вважають, що в сучасному суспільстві основа цих структур є незмінною, змінюються лише окремі структурні одиниці залежно від культурних, економічних та інших особливостей кожного суспільства. Визначення класових позицій індивідів та груп здійсню­ється за допомогою складних індексів, які дозволяють оцінити позиції індивідів та груп за багатьма вимірюваннями.

У сучасних суспільствах співіснують кілька систем нерівності (або ієрархії): влади, власності, престижу. Для опису системи нерівності між групами (спільнотами) людей у соціології використовують поняття «со­ціальна стратифікація» (від лат. stratum — настил, шар і ficatio, від facio — роблю). Отже, стратифікація — це нашарування груп, що мають різний доступ до соціальних благ унаслідок їх становища в со­ціальній ієрархії. Кожне суспільство має свою систему соціальних стра- тифікацій. Існує два її різновиди: закрита (жорстка) та відкрита. Закри­та стратифікація передбачає існування жорстких меж страт, заборони переходу з однієї верстви до іншої (кастовий лад в Індії, касти у деяких країнах Африки). Однак у сучасному суспільстві поширена відкрита стратифікація, яка не має формальних обмежень для переходу з однієї верстви до іншої. Стратифікація припускає, що певні соціальні відмін­ності між людьми набувають характеру ієрархічного ранжування, тобто розташування соціальних позицій за їх вагомістю.

Для визначення всього спектра відмінностей між людьми існує поняття соціальної диференціації, стосовно якої соціальна стратифі­кація виступає як часткове поняття. Термін «диференціація» вживаєть­ся для класифікації статусів, ролей, соціальних інститутів та організа­цій. Саме диференціація зумовлює майнову, статусну та владну не­рівність. Крім того, диференціація включає і такі соціальні відміннос­ті, які не пов’язані з соціальною нерівністю.

У теорії стратифікації в центрі уваги постійно перебуває проблема рівності — нерівності. Під рівністю розуміють рівність особисту, рів­ність можливостей досягти бажаних цілей, рівність умов життя (до­бробут, освіта та ін.), рівність результатів. Нерівність виявляється у тому самому. На особливу увагу заслуговують розподіл прибутків та добробуту, відмінності в якості та тривалості освіти, участь у політич­ному житті, у владних структурах, володіння власністю та рівень пре­стижу.

Дослідження основних компонентів нерівності, як правило, по­чинається з поняття влади, що розглядається як спроможність суб’єкта в своїх інтересах визначати цілі та напрями діяльності інших соціаль­них суб’єктів (безвідносно до їх інтересів), розпоряджатися матеріаль­ними, інформаційними та статусними ресурсами суспільства, форму­вати та нав’язувати правила та норми поведінки (встановлення заборон та приписів), надавати повноваження, послуги та привілеї. Крім того, поміж соціальними суб’єктами існують взаємозв’язки, за яких один суб’єкт перетворює іншого на об’єкт своєї дії. У структурі владних відносин основою є розпорядження ресурсами, що дозволяє суб’єктові підкоряти собі інших людей.

Другий компонент соціальної нерівності — це власність, яка є од­ним із важливих соціальних інститутів. Це основне економічне від­ношення між індивідуальними та груповими учасниками процесу виробництва, що опосередковане їх ставленням до засобів виробни­цтва. Власність розкривається як процес розпорядження, володіння та привласнення. Це означає, що власність є владними відносинами, формою економічної влади, тобто владою власника предмета над тими, хто ним (предметом) не володіє, але потребує його. Багатство та бід­ність створюють багатомірну стратифікаційну ієрархію.

Третім компонентом вимірювання нерівності є соціальний престиж, що, безумовно, визначається двома першими. Американський соціолог Л. Уорнер, спираючись на існуючі уявлення про соціальну нерівність, виділяє п’ ять ознак класу (верстви): рід занять, джерело доходу, розмір доходу, район мешкання, тип житла. Відповідно до цього він поділяє суспільство на три класи (або верстви): вищий, середній, нижчий, які у свою чергу мають внутрішню диференціацію, тобто кожний має дві верстви — вищу та нижчу.

Однак у суспільстві відбуваються постійні зміни, переміщення людей та соціальних груп з одного класу (верстви) до іншого, пере­міщення в межах однієї верстви з однієї групи до іншої, зміна владних верств, створення нових соціальних груп та ін. Усі соціальні перемі­щення особистості або соціальної групи включаються у процес мо­більності. За визначенням П. Сорокіна, «під соціальною мобільністю розуміють будь-який перехід індивіда або соціального об ’єкта чи цін­ності, створеної чи то модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальноїпозиції до іншої». Він відрізняє два типи соціальної мобіль­ності: горизонтальну та вертикальну. Горизонтальна мобільність — це перехід від однієї соціальної позиції до іншої, що лежить на тому ж рівні, наприклад, перехід студента з однієї групи до іншої. Індивід не змінює соціального статусу, він залишається в тій самій соціальній верстві.

Важливішою є вертикальна мобільність, коли внаслідок сукупнос­ті соціальних взаємодій індивід або соціальний об’єкт переміщується з однієї верстви до іншої (наприклад, службове підвищення — профе­сійна мобільність, істотне поліпшення добробуту — економічна верти­кальна мобільність або перехід до іншого рівня влади — політична вертикальна мобільність). Суспільство може підвищувати статус одних індивідів та знижувати статус інших. Залежно від цього розрізнюють висхідну та низхідну соціальну мобільність, тобто соціальне піднесення та соціальний спад. Висхідні течії мобільності існують у двох основних формах: як індивідуальне піднесення (індивідуальна мобільність) та як створення нових груп індивідів із включенням груп до вищої верстви поряд з існуючими групами цієї верстви або замість них (групова мо­більність). Аналогічно низхідна мобільність існує у формі виштовху­вання окремих індивідів з високих соціальних статусів на більш низькі, а також у формі зниження соціальних статусів цілої групи.

Стратифікація — процес об’єктивний, що відбувається у будь-якій спільності. Так, в угрупованні засуджених, яке за типом є закритим сус­пільством, а за характером соціальної структури — станово-кастовим, також є три основні страти: вища, середня та нижча, які у свою чергу мають внутрішню диференціацію. Так, виокремлюють п’ ять каст, по дві з вищої та нижчої і одну середню: особливо привілейовані (злодій, пахан, ріг зони); привілейовані (борзий, бугор); нейтральні (мужики); неприві- лейовані (шістка, шмига, чушка); цілком позбавлені привілеїв (ті, кого «опустили», ображені). Ранжування соціального статусу засудженого здійснюється за стажем злочинної діяльності (кількість судимостей), за видом злочинної діяльності, за строком позбавлення волі, за особистими якостями, соціально-регіональним походженням та фізичною силою.

У період якісного оновлення суспільства, істотних змін соціально- економічних та політичних відносин процеси соціальної мобільності є особливо інтенсивними. Це можна простежити в нашій країні. З’явилися нові соціальні групи — підприємці, банкіри, фермери, від­буваються зміни в політичній еліті та ін.

У цей час особливої гостроти набуває проблема маргінальності. Ракурси розуміння маргінальності можна визначити ключовими сло­вами: окраїнність, проміжне становище, існування на межі різних культур, дії у ролі, яка лежить між двома поряд розташованими роля­ми. Поняття маргінальності характеризує стан тих, хто відірвався від своєї верстви, але ще не адаптувався до нової, не прийняв її цін­ностей та норм, тобто термін «маргінальність» визначає перехідний, структурно не визначений соціальний стан суб ’єкта.

Маргінал — це особистість або група, спільнота, яка формується на межі соціальних верств та структур і в рамках процесів переходу від одного типу соціальності до іншого, або в межах одного типу со­ціальності внаслідок її серйозної деформації. Основним критерієм, що визначає стан маргінальності індивіда або групи, є стан, пов’язаний з періодом переходу, який уявляється як криза. Другий базовий крите­рій — невизначеність соціального стану, невключення або неповне включення до соціальної структури чи групи. Третій — це статутна неузгодженість чи несумісність. Типовим прикладом маргінальності є стан людини, яка переїжджає із села до міста, змінює рід занять (бу­ла вчителем — стала реалізатором), включається до управлінської структури, не маючи досвіду. Труднощі адаптації до нового соціокультурного середовища породжують явища так званої соціальної фрустра­ції, тобто внутрішнє напруження, стреси, відчуття безвиході. Усе це може виявлятися у формі девіантної поведінки і підвищувати рівень криміногенності суспільства.

 

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення соціальної структури суспільства та оха­рактеризуйте її роль.

2. Дайте поняття та характеристику соціальної групи.

3. Визначте засади класифікації соціальних груп та охаракте­ризуйте їх основні види.

4. Історичні типи етнічних спільностей (спільнот).

5. Етнічні процеси та тенденції розвитку етносів.

6. Національно-етнічна структура українського суспільства: загальна характеристика.

7. Якими є сутність та наслідки урбанізації.

8. Назвіть суттєві ознаки професії.

9. Що таке професійна група і професійна структура?

10. Назвіть основні соціальні чинники процесу «старіння нації». По­міркуйте над тим, які шляхи запобігання цьому процесу можуть бути використані в рамках соціально-демографічної політики.

11. У зв’язку з якими соціальними процесами змінюється ві­кова періодизація молоді.

12. Дайте визначення соціальної стратифікації та охарактери­зуйте її види.

13. У чому полягає сутність процесу мобільності та які види мобільності виділяють соціологи?

14. Дайте поняття та визначте основні критерії маргінальності.