Розділ 5 Соціальна структура суспільства - § 2. Національно-етнічна структура PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

§ 2. Національно-етнічна структура

До етнічних спільностей належать сім’я, рід, плем’я, народність, нація. Вони об’єднуються на основі генетичних зв’язків і складають еволюційний ланцюг, початком якого виступає сім’я. Сім’я — най­менша кровноспоріднена група людей, пов’язана спільністю походжен­ня (баба, дід, батько, мати, діти). Кілька споріднених сімей, які всту­пили до союзу, утворюють рід. Роди об’єднуються у клани. Клан — група кровних родичів, які мають ім’я предка. Клан зберігав спільну власність на землю, кровну помсту, кругову поруку. Як пережитки первісного часу вони залишились у деяких регіонах Шотландії, в ін­дійців Америки, в Японії та Китаї. Кілька об’ єднаних кланів складають плем ’я. Воно являє собою більш високу форму організації, яка охоплює велику кількість родів і кланів, що мають особисту мову або діалект, територію, формальну організацію (вождь, племенна рада), спільні церемонії. Їх чисельність іноді становила десятки тисяч людей.

У ході подальшого економічного і культурного розвитку племена пере­творювалися на народності, які в свою чергу на найвищих стадіях роз­витку перетворювались у нації. Народності виникають в епоху рабовлас­ництва і являють собою мовну, територіальну, економічну та культурну спільність. За чисельністю народність перевищує плем’я, кровнородові зв’язки не охоплюють народність. Народності (а певною мірою й інші донаціональні спільності) існують і сьогодні і не тільки у країнах, що роз­виваються, а й у деяких індустріально розвинутих державах.

Нація — це форма спільності людей, що склалася історично, яка приходить на зміну народності. Її характеризують спільність економіч­них умов життя, спільність території, спільність мови, відомих рис психології (свідомість, інтерес, національний менталітет і т. ін.), а та­кож спільність національного складу характеру, який виявляється в особливостях культури та побуту.

У сучасному світі проживає близько 3,5 тис. націй, народностей, племен. Більшість народів складають багатонаціональні держави, якщо у країнах Європи нараховується майже 300 націй і народностей, у США, Канаді, Латинській Америці проживає близько 600 націй і народностей, то в Азії, Африці, Австралії — понад 2600 різних націй і народностей, племен і родів.

Сучасні етнічні процеси не є однорідними. 1970-80-ті роки стали зламними в історії багатьох держав та етносів у зв’язку з етнічним від­родженням, яке охопило всі континенти планети. Наприклад, у Бельгії в 60-ті роки піднялася потужна хвиля виступів усіх етнічних груп, які прагнули політичного самовизначення. І у 1970 р. парламент прийняв основні закони, які стосуються національного питання, почалися консти­туційні реформи, які передбачають поділ країни на чотири автономні регіони за національно-етнічною ознакою (Фландрія, Валонія, Брюссель та район німецьких кантонів Ейнен та Мальнеді). Протягом 1980 р. було сформовано автономні уряди та за Конституцією 1994 р. країну оголо­шено федеральною державою, яка складається зі спільнот та регіонів.

В Іспанії починаючи з 1979 р. набули статусу автономії Каталонія, Басконія, Валенсія, Галісія та Балеарські острови. Етнічні мови поряд з кастильською стали офіційними внаслідок громадянського виявлен­ня волі. У цілому країна була поділена на 17 великих адміністративних одиниць — національних та територіальних. Національним автономі­ям були надані широкі права на використання природних ресурсів, великі можливості в розвитку національної культури, освіти тощо.

Характеризуючи етнонаціональні процеси, можна визначити серед них еволюційні, які викликають зміни всередині (наприклад, зміни класової структури, рівня освіти, статево-вікові тощо), та трансформа­ційні, які фіксують зміну самоідентифікації людей з приводу їх на­лежності до певного етносу. Існує кілька типів трансформаційних процесів: асиміляція (поглинання одного етносу або його частини більш чисельним етносом), консолідація (об’єднання рівноправних етносів в один) та інтеграція — об’єднання певної кількості націй для посилення ефективності певних сфер життєдіяльності (наприклад, сучасних європейських країн).

Досить різноманітним за етнічним складом є населення України. Нині тут мешкає понад 100 національностей. Українці — головна скла­дова національно-етнічної структури — становлять близько 77,8 % усієї людності і збільшують свою питому вагу. Росіяни становлять приблизно 17,3 % населення, а особи іншого етнічного походження — у межах 4,9 % (вони зменшують свою питому вагу в населенні Украї­ни). На розвиток національно-етнічної структури населення України протягом останнього десятиріччя значно вплинула мала зовнішня мі­грація. Розпад Союзу призвів до виникнення етнічної міграції на його колишній території. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років українці та кримські татари масово поверталися в Україну. Разом з українцями, переважно у складі мішаних родин, прибували й росіяни, питома вага яких у національно-етнічній структурі іммігрантів мало поступалася питомій вазі українців. Євреї в цей час інтенсивно емігру­вали до США, Ізраїлю та Німеччини. Після різкого зниження рівня життя населення в 1992-1993 рр. на зміну притягальному факторові прийшов фактор відштовхуючий. Активізувалась еміграція росіян. Упродовж 1998 р. з України до Росії виїхало вдвічі більше росіян, ніж приїхало звідти в Україну. Міграційне сальдо по росіянах між Україною й Росією становило мінус 22 тис. чоловік, а враховуючи нерозподілених по країнах прибуття (вибуття) росіян — приблизно 30 тис. чоловік.

Українці мають багатий та цілком позитивний досвід взаємодії з ін­шими етнічними угрупованнями, з якими їм доводилося жити у складі єдиної держави. Це було результатом зваженої національної політики, яка виступає основою гармонізації міжнаціональних відносин.

Соціальні перетворення другої половини 80-х років ХХ ст. зумо­вили зміст національного самоусвідомлення та розвиток національної культури. 28 жовтня 1989 р. прийнято закон про мови в Україні, що надає статус державної українській мові та гарантує вільне функціо­нування й розвиток мов усіх національностей, які проживають в Укра­їні. На межі 80-90-х років ХХ ст. відкриваються сотні факультетів з вивчення польської, болгарської, єврейської, кримсько-татарської та інших мов, видаються словники, розмовники і т. ін. В Україні почали діяти численні національні товариства культури національних меншин. Основи національної політики Української демократичної держави викладено в Декларації про державний суверенітет та Декларації прав національностей України. Підкреслюючи необхідність національно- культурного відродження українського народу, ці документи гаранту­ють всім етнічним меншинам та окремим громадянам рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Документи стали правовою основою для збереження міжнаціональної злагоди в Україні.