Печать
PDF

Розділ 11 Громадська думка як об’єкт соціологічного аналізу - § 3. Етапи становлення громадської думки, джерела і методи її вивчення

Posted in Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

§ 3. Етапи становлення громадської думки, джерела і методи її вивчення

Для того щоб громадська думка стала «особливим станом реальної свідомості мас», вона має пройти певний шлях, який характеризується такими етапами: процес виникнення; формування громадської думки; функціонування громадської думки.

Процес виникнення думки — оцінка людьми предмета їх уваги, ви­значення щодо нього особистої думки. Ознаками цього стану є інтерес людей до об’єкта думки, звертання їх до джерела інформації про ньо­го, вироблення індивідуальних суджень. Громадська думка завжди і перш за все пов’язана з оцінкою людьми того чи іншого явища, про­цесу. А соціальна оцінка — це прояв одного з видів ставлення суб’єкта до об’єкта, ставлення, яке полягає в тому, що суб’єкт визначає відпо­відність об’ єкта критеріям, що ним висуваються. Соціальні оцінки можуть мати різний ступінь раціональності. Найбільш раціональною є та соціальна оцінка, в якій зафіксовано чітко усвідомлене ставлення людини до конкретного факту, події і т. ін.

Формування громадської думки — взаємодія індивідуальних, гру­пових, колективних суджень, утворення на їх основі громадської дум­ки, тобто думки, що має внутрішню єдність і впливає на практичну діяльність людей і соціальних інститутів. При формуванні громадська думка переходить з одного стану в інший за допомогою комплексу механізмів. Вони є сукупністю елементів та їх відносин, що забезпе­чують перетворення індивідуальних суджень з приводу актуальних проблем дійсності на думку великих соціальних груп, а також перехід громадської думки зі сфери свідомості у сферу практичної діяльності людей. Внутрішні механізми пов’язані з об’єктивними процесами формування громадської думки, а зовнішні — з фактами впливу на свідомість людей з боку органів управління. Один з основних внутріш­ніх механізмів — ідентифікація з інтересами соціальної групи і сус­пільства в цілому.

Стану функціонування громадської думки притаманна певна стій­кість. Стабілізатором виступають значний інтерес людей до об’єкта думки, глибока інформованість і знання про нього, а також їх переко­нання у правильності своєї думки. Основні ознаки — громадська думка орієнтує, регулює, приписує певні соціальні дії (поведінку), які пов’язані з об’єктом цієї думки, і ті, що виявляються у різних сферах суспільного життя. На цьому етапі вимірюються соціальна зрілість, рівень пошире­ності, інтенсивності думки. Соціальна зрілість визначається тим, як глибоко громадська думка виражає інтереси спільнот, тенденцій про­гресивного розвитку суспільства. Критерієм, який дозволяє зібрати показники, що здатні міркувати про характер і значущість думки, є гли­бина і повнота реалізації функцій громадської думки.

Отже, показниками соціальної зрілості є: 1) соціальна спрямова­ність — думки можуть бути передовими і відсталими, консервативни­ми і новаторськими і т. ін.; 2) компетентність; 3) інтенсивність — від­биває рівень зацікавленості, переконаності, стійкості своєї позиції; 4) стабільність; 5) поширеність; 6) результативність.

Джерела вивчення громадської думки можна розглядати у зв’язку з формами її вираження. Існує три форми вираження громадської дум­ки: стихійне вираження; вираження громадської думки за ініціативою державних органів, громадських організацій, засобів масової інформа­ції; вираження громадської думки під час спеціальних соціологічних досліджень (опитувань).

Способами вивчення стихійно вираженої громадської думки ви­ступають аналіз листів різних груп населення; питань, що надходять до засобів масової інформації; процедур і результатів різних зборів, форумів і т. ін.

Основними каналами, що вивчають громадську думку, ініційовану державними органами, громадськими організаціями, є всенародне об­говорення (наприклад, нових законопроектів), референдум (голосуван­ня населення з особливо важливих питань, результати якого викорис­товуються органами влади для прийняття остаточного рішення), засо­би масової інформації.

Громадська думка може висловлюватися під час проведення спе­ціальних соціологічних досліджень, тобто останні є каналами її ви­вчення. На відміну від інших каналів, соціологічні дослідження дають змогу не просто зафіксувати, а й виявити, виміряти рівень соціальної зрілості, напруженості думки, колізію думок. Їх перевагою є наукова обґрунтованість, надійність. Втім, це важкий і дорогий канал.

Факти-думки, судження громадськості в момент дослідження ви­ступають у двох принципово різних формах: 1) як зовнішньо об’єктивовані в тій чи іншій діяльності людей або 2) як факти безпо­середньо самої свідомості. У першому випадку потрібно зафіксувати вільно виражені думки і проаналізувати їх, у другому необхідно знайти, виявити думки, тобто створити умови для того, щоб ці думки набули відповідного зовнішнього вияву. Згідно з цим виділяють і дві групи методів вивчення громадської думки:

-   методи вивчення зовнішньо об’єктивованих фактів свідомості;

-   методи вивчення безпосередніх фактів свідомості.

Зупинимося спочатку на перших. Як відомо, думки зовнішньо об’ єктивуються перш за все у специфічній знаковій діяльності — мо­ві. Передусім це усна мова, за допомогою якої людина обмінюється одна з одною думками в процесі безпосереднього спілкування. Саме з цим пов’язані перші методи вивчення спостереження. Під час спо­стереження процес вираження думок здійснюється без зусиль дослід­ника, без його участі — він тут займає позицію спостерігача, дивиться на об’єкт, що вивчається, «збоку». Разом з тим йдеться про фіксацію моментальних явищ: усна мова є такою формою об’єктування думок, що дає змогу «вхопити» їх лише в момент висловлення. У даному ви­падку думки не набувають ніякої іншої зовнішньої форми свого ви­раження (закріплення), яка б давала їм «життя» поза процесом вислов­лювання. І тому вони не існують або перестають існувати для дослід­ника, якщо він не встиг зафіксувати їх на слух, «спостережити» без­посередньо в момент мовлення.

Другою формою знакової діяльності, в якій зовнішньо об’ єктивуються думки людей, є письмова мова. Завдяки їй члени сус­пільства мають можливість обмінюватися думками не тільки в про­цесі безпосереднього спілкування, а й на відстані. Відповідно до цьо­го значно розширюються і межі вивчення громадської думки. При цьому на перший план висуваються методи аналізу документів.

Документи з різним ступенем повноти відображають життя сус­пільства, передають не тільки події соціальної реальності, а й фіксують у собі розвиток всіх виразних засобів суспільства і перш за все струк­туру мови. Вони містять дані про процеси і результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому.

Ще одна зовнішня форма, в якій об’єктивуються думки громад­ськості, — це ідеї, безпосередня практична діяльність людей. У таких випадках дослідження громадської думки здійснюються за допомогою методів аналізу практичних дій.

Методи вивчення безпосередніх фактів свідомості є кращими, ніж попередні. Тут дослідник від самого початку займає рішучу активну позицію, сам інспірує висловлювання громадськості з того чи іншого питання, сам визначає умови і форму цих висловлювань і т. ін. — у ре­зультаті «некеровані» судження громадської думки стають повністю «керованими», і виникає реальна можливість дістати широку і об’єктивну картину думок. За своїм характером ці методи в принци­пі збігаються з так званими методами опитування. Опитування є най- популярнішим методом збору інформації. Специфіка опитування по­лягає в тому, що при його використанні джерелом первинної інформа­ції є людина (респондент) — безпосередній учасник соціальних про­цесів і явищ, які досліджуються.