§ 2. Об’єкт і суб’єкт громадської думки, її структура та функції

Громадська думка не виникає безпредметно, у ній завжди присутній об’єкт, тобто те, на що спрямований її інтерес. Говорити про об’єкт гро­мадської думки — це не означає перелічити всі конкретні теми, з яких висловлювалась або взагалі може висловлюватися громадськість. Такий перелік можна було б вести без кінця. Дуже велика кількість подій, явищ і фактів, що відзначають процес соціального розвитку, повністю відбива­ється в громадській свідомості і відповідно — у людських судженнях.

Отже, маючи на увазі перший аспект справи, слід зауважити, що існує певна об’єктивна обмеженість у висловлюваннях громадської думки, яка стосується перш за все пізнавальної здатності громадської думки. Велике значення тут має і «принцип цілеспрямованості», оскіль­ки далеко не кожне, навіть «найбільш пізнаванне» явище має сенс пізнаватися (вимірюватися) саме за допомогою суб’єктивного світу людей, громадської думки.

Таким чином, об’єктом громадської думки виступає та частина матеріального чи ідеологічного світу (факти, явища, ідеї і т. ін.), що являє собою актуальний суспільний інтерес і потребує вияву ставлен­ня людей.

Найближчий розгляд об’ єктів, що потрапляють у поле зору громад­ської думки, дає право говорити про те, що вони є далеко не рівнознач­ними. За ступенем складності їх можна розподілити на об’єкти-факти, об’єкти-події, об’єкти-явища (процеси). Найбільш простий об’єкт реак­ції громадської думки — той чи інший факт дійсності, який включаєть­ся в систему взаємодії людей як засіб зберігання і передачі певної інфор­мації і може виконувати роль стимулу соціальної активності. Подія — більш складний об’єкт громадської думки. Вона відзначається значною інформативністю, набором певних даних (фактів), що становлять її змістовний бік. Найскладнішою одиницею — об’єктом громадської думки — слід визнати явище і процес. Багатоструктурність, складність, непослідовність, а іноді і відсутність чітких меж змісту явища і процесу є причиною того, що нерідко вони неадекватно відображаються громад­ською думкою, яка охоплює не всю багатогранність даного явища чи процесу, а лише окремі їх сторони й елементи. Крім того, серед об’єктів громадської думки прийнято розрізняти факти, події, явища, процеси об’єктивної дійсності, суспільного буття (економічні процеси, умови матеріального життя, діяльності, людей і т. ін.) і суб’єктивної дійсності, суспільної свідомості (етичні уявлення, соціально-психологічні процеси, різні системи цінностей і т. ін.).

Головним критерієм виступають суспільні інтереси людей. Що більше життєво важливих інтересів народної більшості стосується об’єкт громадської думки, то нагальнішою є необхідність їх задово­лення та сильніше виявляється процес утворення громадської думки й активніше ця думка заявляє про себе.

Другим критерієм є дискусійність. Предметом громадської думки стає тільки те, що передбачає розбіжність в оцінках, судженнях, харак­теристиках і т. ін., тобто містить у собі більший чи менший елемент дискусійності. Інакше кажучи, громадська думка завжди виникає з при­воду питань, ще не вирішених, і майже ніколи — з питань, щодо яких існує безперечне, безпосереднє або наукове знання.

Третім критерієм відбору об’ єктів громадської думки можна визна­чити компетентність, тобто певний ступінь поінформованості людей. Втім щоразу, як тільки в людей виникає потреба висловити свою думку про щось суттєве, брак знань, дефіцит інформації компенсуються їх особистим соціальним досвідом, життєвими спостереженнями. Причому визначення існування некомпетентної громадської думки має служити не приводом для його ігнорування, а сигналом для управлінських органів.

Тісно пов’язаною з об’єктом є категорія «суб’єкт громадської дум­ки». Хто висловлює свою думку з приводу об’єкта? Хто в сучасному суспільстві «має право» називатися громадськістю і говорити від її імені, тобто бути носієм, суб’єктом громадської думки? Чиє судження може претендувати на те, щоб вважатися громадською думкою? Суб’єктом громадської думки іноді називають народ чи його більшість або ж і суспільство в цілому, і великі соціальні групи, класи, або соці­альну, економічну, демографічну, територіальну чи іншу групу. Носієм громадської думки не може бути індивід, тому що вона являє собою специфічний стан суто масової свідомості. Втім особиста думка може бути пов’язана за своїм об’єктом із суспільним інтересом і, таким чи­ном, входити до складу громадської думки.

Традиційно структуру громадської думки поділяли за двома кри­теріями. По-перше, з виділенням форм суспільної свідомості. Це по­літичні ідеї, правосвідомість, мораль, релігія, наука, мистецтво і есте­тичні погляди, філософія. Вони відрізняються способом відбиття дійсності, особливостями розвитку, роллю в житті суспільства, але перш за все своїм предметом.

Другий критерій для поділу структури громадської думки — рівень, ступінь глибини, з якою свідомість відбиває дійсність. Тут виділяється теоретична і повсякденна свідомість, базою утворення в першому ви­падку є результат свідомої діяльності, у другому — практичний досвід людей. Суб’єктом у першому випадку виступає особлива творча група, а при повсякденній свідомості суб’єктом є всі члени суспільства.

Структура громадської думки складається з трьох основних ком­понентів: раціонального, емоційного і вольового. Раціональний ком­понент утворюється з конкретних відомостей, що належать до сфери раціонального знання, які мають люди про факти, події, явища, про­цеси. Сюди можуть також входити і так звані наочно-образні знання, що формулюються за допомогою уяви і дають змогу отримати загаль­ну картину того чи іншого явища, процесу, коли безпосередній інди­відуальний досвід суб’єкта обмежений.

Емоційний компонент — це динамічний синтез масових відчуттів, масового настрою і соціальних почуттів, що виражені в безпосередньо­му переживанні життєвого смислу фактів і явищ дійсності, які є об’єктом громадської уваги. Емоційне у змісті громадської думки визначає її виразність, надає загальної спрямованості ідеям, поглядам, знанням.

Третій компонент структури громадської думки — воля. Він ви­ражає прагнення суб’єкта до практичного здійснення оціночних су­джень, що представлені в громадській думці. Завдяки цьому компо­ненту і психологічному настрою мас реалізуються на практиці ті уяв­лення, погляди, знання, які становлять раціональний елемент змісту громадської думки. Тим самим вольові начала сприяють перетворенню громадської думки з духовного утворення в духовно-практичне. Пер­ший і другий елементи структури громадської думки утворюють оціночно-ціннісний компонент (або соціальну оцінку), що виявляєть­ся через судження, в яких виражаються ставлення суб’єкта думки до об’єкта дійсності. Третій елемент — це суспільні вольові спонукання, що практично впливають на функціонування громадської думки.

Громадську думку не можна вважати нікому не потрібною теорією. Це феномен, що спрямований на здійснення певних завдань, виконан­ня певних функцій. Тому питання про функції та їх реалізацію є одним з основних у світлі всебічного розгляду явища громадської думки. За­лежно від характеру взаємодії і тих чи інших соціальних інститутів або окремих осіб виділяють експресивну, консультативну і директивну функції.

Сенс експресивної функції полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, за яких умов їй належить діяти, завжди посідає певну позицію стосовно тих чи інших фактів і подій життя суспільства і, зокрема, щодо дій держави в особі її різних інститутів. Ця здатність надає громадській думці характеру сили, що стоїть над інститутами влади, оцінює і контролює діяльність цих інститутів, останні, таким чином, незалежно від ступеня реальної влади, яку вони мають, посі­дають становище контрольованих.

Згідно з консультативною функцією громадська думка дає поради стосовно способів розв’язання тих чи інших соціальних проблем, при­чому, оскільки така порада дається інститутам влади, передбачається, що останні потребують цієї поради або зацікавлені в її отриманні.

Здійснюючи директивну функцію, громадськість виносить рішен­ня з тих чи інших проблем буття, що мають чітко імперативний ха­рактер.

Залежно від змісту висловленої думки виділяють такі функції: оціночна, аналітична, конструктивна, регулятивна.

Оціночна функція — виявлення ставлення до тих чи інших проблем або фактів дійсності. її виконують найменш змістовні висловлювання з тих, що виходять від громадськості. Дуже часто за ними не стоїть нічого, окрім суто емоційного, що спирається на випадкових, зовніш­ніх моментах, і не підкріпленого ніякими розмірковуваннями щодо ставлення людини до фактів, які оцінюються. Але і в тих випадках, коли винесення тієї чи іншої оцінки передбачає значну кількість зміс­товних суджень і коли за простим запереченням чи ствердженням криється складний аналіз явищ дійсності, і тоді все це повністю по­глинається остаточним результатом. Водночас оціночна функція є і найбільш широкою з усіх у змістовному сенсі. Вона є майже в усіх без винятку висловлюваннях громадськості. Це пов’ язано з тим, що став­лення людей до реальності може виражатися не тільки у вигляді прямої оцінки, але й побічно.

Аналітична функція — роль суб’єкта, що аналізує відносини і фак­ти дійсності.

Конструктивна функція — роль суб’єкта, що програмує соціальні відносини і процеси.

Ці дві функції є взаємопов’язаними: винесення змістовної про­позиції — рішення обов’язково потребує попереднього вивчення питання; з іншого боку, аналіз питання по суті майже завжди за­вершується винесенням конструктивних пропозицій. Ці функції мають багато спільних рис. Перш за все, це сам характер розумової діяльності, що здійснюється громадськістю: змістовний аналіз чи винесення змістовного рішення уже передбачає наявність елементів теоретичного мислення. Разом з тим аналітична і конструктивна функції не збігаються за своїм змістом. Конструктивна думка є складнішою за своєю структурою, оскільки містить певну аналі­тичну діяльність і більше того, виражає в узагальненому вигляді безпосередній досвід мас.

Регулятивна функція — громадська думка виробляє (чи асимілює, запозичує деінде) і впроваджує певні норми суспільних відносин. У вузькому розумінні — це функція виховання.

Третя основа класифікації — форми громадської думки. Вона ви­ступає у двох функціях: позитивній і негативній. У першому випадку громадська думка відіграє роль суб’єкта, що так чи інакше програмує соціальні процеси, у другому — роль суб’єкта, що виступає з негатив­ною заявою і не пропонує навзамін ніякої своєї програми. Тобто це дві форми виявлення: заохочення, підтримка, ствердження або засуджен­ня, відмова, заперечення.