Розділ 11 Громадська думка як об’єкт соціологічного аналізу PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Учебные материалы - Соціологія ( за ред. М.П. Требіна )

Розділ 11 Громадська думка як об’єкт соціологічного аналізу

 

§ 1. Поняття громадської думки та її природа

Впродовж усього часу існування суспільства виявляється великий інтерес до дослідження феномену громадської думки. Особливо ціка­вими для її вивчення є переломні моменти розвитку суспільства, пері­оди загальної активізації. По-перше, за умов невизначеності й пошуку нових шляхів розвитку «верхи» цікавляться і «думкою народу». Це знаходить вияв у проведенні великої кількості опитувань громадської думки, референдумів і т. ін.; по-друге, і це є наслідком першого, акти­візуються дебати і дискусії серед вчених щодо ролі громадської думки в суспільстві.

У нашій країні, за умов трансформації всього суспільного ладу, спостерігається процес інституціоналізації громадської думки. Ство­рено дослідницькі групи, організації, центри, державні заклади, що спеціально вивчають громадську думку. Але результати їх діяльності ще не є обов’язковими моментами для прийняття управлінського рі­шення; ще не вирішено проблему закріплення на законодавчому рівні організації та механізмів діяльності спеціалізованих структур із ви­вчення думки громадян. Тобто громадська думка ще не є соціальним інститутом, але стоїть на шляху свого становлення як такого. Громад­ська думка — стан реальної свідомості мас, що виникає як реакція на актуальні, суспільно значущі явища та процеси, а також виражає активну позицію громадян щодо цього.

Інтерес до проблем думки народу існував в усі історичні епохи. Ще за часів розвитку цивілізації філософи і вчені замислювалися над ре­чами, по суті, безпосередньо пов’язаними з таким явищем, як «громад­ська думка». У Середньовіччі також багато уваги приділялося цій проблематиці. Саме в ці часи виник термін «громадська думка». Упер­ше він був використаний англійцем Д. Солсбері у ХІІ ст. для характе­ристики моральної підтримки парламенту з боку населення країни.

У Новий час, коли пожвавлювалося формування громадської дум­ки, починають складатися передумови для теоретичного осмислення суті цього феномену, його ролі в державному і суспільному житті. Першим, хто розробив цільну теоретичну концепцію громадської дум­ки, був Г. В. Ф. Гегель. Саме він визначив сутність громадської думки та виявив її характерні ознаки, що є значущими і дотепер. По-перше, суб’єктами громадської думки є приватні особи, які виражають думку від свого імені і нікого, окрім самих себе, не представляють. По-друге, думки, які висловлюють ці приватні особи, тим не менш являють со­бою судження про всезагальні справи, тобто справи, що мають публіч­не значення. По-третє, громадська думка не завжди відповідає законо­мірностям суспільного розвитку і істинним потребам суспільства. Вона може бути випадковою для соціального організму, а за певних умов — навіть зашкодити йому.

Серед дослідників кінця ХІХ — початку ХХ ст., які спеціально займалися проблематикою громадської думки, можна відзначити Г. Тарда і А. Лоуелла. Згідно з Тардом, творцем громадської думки є деяка публіка з дуже гнучкими і неясними кордонами, що сягають своїм корінням особливостей масових духовно-психологічних про­цесів. Лоуелл у своїх працях розкриває питання про межі компетент­ності громадської думки під час прийняття рішення, про співвідношен­ня думок більшості та меншості тощо.

Вивчення громадської думки в СРСР розпочалося в 20-х роках ХХ ст. Це виявлялося в масових опитуваннях з приводу різних явищ і процесів суспільного життя, а також у спробах проаналізувати і тео­ретично обґрунтувати результати.

Сучасний стан досліджень громадської думки можна характеризу­вати як досить активний. У науковій літературі підкреслюється, що соціологічний підхід до вивчення громадської думки повинен базува­тися як на розумінні її структурного елемента свідомості, так і на фіксації її ролі в системі соціальних відносин. Серед нових досягнень українських науковців — концептуальні положення про особливості розвитку громадської думки за умов перехідного періоду, її рівнів, типів, функцій, методики і техніки вивчення.

Отже, феномен громадської думки має досить багату історію, що сягає своїм корінням у глиб століть. Філософи і вчені давнини вислов­лювали безліч думок про його значення і роль у державному і громад­ському житті, про високий статус народної думки, їх залежність від ін­тересів і соціальної структури, про зв’язок їх спрямованості зі спрямо­ваністю дій людей. Проблеми громадської думки цікавили філософів і вчених давнини, не зменшується інтерес до них і в наші дні.

Як же сьогодні визначають поняття «громадська думка»? Однознач­но на це питання відповісти неможливо. Серед вчених існують певні спори з приводу цього. Одні науковці під громадською думкою розумі­ють явище групової психології, психічного стану мас, як соціально- психологічного комунікативного явища. Позитивний момент такого трактування сутності громадської думки полягає в тому, що вона дійсно заглиблюється в суспільну психологію мас та пов’ язана з їх соціальними почуттями, переживаннями, настроєм. Разом з тим було б неправильно обмежувати можливості громадської думки лише здатністю відтворю­вати явища і факти дійсності мовою суспільної психології.

Друга група вчених наділяє громадську думку її виключно етичною природою і моральними функціями. Безперечно, все, що потрапляє сьо­годні в поле зору громадської думки, оцінюється перш за все за високими моральними критеріями. Але пов’ язувати її природу виключно з мораллю як формою суспільної свідомості — означає обмежити її лише моральною оцінкою, лише сферою моральних відносин. Втім слід визначити, що громадська думка за необхідності входить у будь-яку з форм суспільної свідомості (політичну, економічну, моральну і т. ін.).

Найбільш чисельну групу складають визначення, в яких сутність громадської думки виводиться через оціночні судження, що виступають результатом взаємодії суб’єкта і об’єкта і виражають схвалення або засудження.

Отже, ми бачимо, що уявлення про феномен громадської думки дуже багатозначне. Громадська думка має багато сфер, кожна з яких претендує на найбільш значущу, через яку можна дати визначення феномену, що розглядається.

Найефективнішим у визначенні поняття вважається спосіб зістав­лення його з іншими категоріями.

Думка і судження. Будь-яка думка — це судження, але не кожне судження може бути думкою, а тільки те, що є результатом взаємодії об’єкта і суб’єкта і виражає оцінку. Громадська думка й оціночне су­дження не збігаються. Вони розрізняються за об’єктом, суб’єктом, структурою і засобом утворення. Громадська думка дає оцінку явищам, але на відміну від простого оціночного судження — це зацікавлене судження, яке виходить з уявлень про цінність об’єкта, тобто одно­часно є і оціночним, і ціннісним судженням, що свідчить про зацікав­леність і певне переконання суб’єкта.

Думка і переконання (система переконань). На відміну від переко­нання думка відображає передбачуваний зв’язок ознак, якісних харак­теристик, особливостей об’єкта і наділена різним ступенем обґрунтова­ності. Громадська думка — реакція на новації, і тут необхідно виявити соціальні настанови, тобто готовність до дії і реальну активність.

Думка і настрій. Загальним для цих двох понять є те, що вони — суть вияву масової свідомості. Відмінності між громадською думкою і настроєм наведено у таблиці 5.

 

Думка і норми. Схожість цих двох понять полягає у виконанні од­накових функцій — соціального регулювання, соціального контролю і виховання. Однак, якщо норми відрізняються стійкістю, то для гро­мадської думки характерна швидкість реакції на виникаючі ситуації.

Думка і знання. В основі будь-якої думки лежать знання про її пред­мет. Але між знаннями і думкою існують відмінності. По-перше, думка не має наукової обґрунтованості, по-друге, думка не існує без свого суб’єкта.

Отже, поняття громадської думки пов’язане майже з усіма явища­ми нашої духовної життєдіяльності. Між ними багато спільного, але є і розбіжності, які дозволяють виділити сутність і специфічні риси кожного, і на основі цього дати визначення.

Особливостями громадської думки є такі: вона належить до сфери духовного життя, є проявом масової свідомості; громадська думка — не сума думок, а якісно нове духовне утворення; містить у собі раціональ­ні, емоційні і вольові моменти; характеризується активністю, динаміч­ністю, виражає готовність до дії.

Отже, громадську думку можна визначити як такий стан реальної свідомості мас, що виникає як реакція на актуальні, суспільно значущі явища та процеси, а також виражає активну позицію громадян щодо цього.