5.4. Договірно-правове забезпечення інноваційної діяльності

 

Інноваційний розвиток країни неразривно пов'язаний з договірно- правовим забезпеченням обігу інноваційних продуктів. Договір є основ­ним правовим засобом, який установлює, змінює або припиняє майно­ві права та обов'язки щодо технології та/або її складових.

Договірно-правовими формами трансферу технологій (їх скла­дових) є:

-   ліцензійний договір (договору на користування майновими пра­вами промислової власності);

-  договір на передачу у власність іншої особи виключних майнових прав промислової власності (договір купівлі-продажу);

-   договір комерційної концесії (франчайзингу);

-   договір про створення спільних підприємств (у разі часткової передачі майнових прав на технології та їх складові);

-   договір про надання в оренду або лізинг складових технологій, обладнання;

-   договір про поставку технологічного обладнання;

-   договір технічно-промислової кооперації (одержання послуг для виробництва промислової продукції, напівфабрикатів, обладнання і комплектуючих, що відповідають умовам застосування технології, та інших складових, необхідних для її застосування);

-   договір на створення і передачу науково-технічної продукції (тех­нологічного інжинірингу);

-    інші договірні форми.

За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДЦКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Об'єктом договору на передачу науково-технічної продукції є науково-технічна продукція — завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створені дослідні зразки або партії виробів, необхідних для проведення НДЦКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи нада­ються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструктор­ськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими під­' Вирізняють такі види інжинірингу: 1) консультаційний (пов'язаний з  інформаційно-консультаційним обслуговуванням за такими напрямками: а) скла­дення й аналіз бізнес-планів, окремих проектних рішень; б) аналіз фінансової діяль­ності підприємства; в) консультування з питань оподаткування, оптимізації системи управління персоналом; г) розробка й аналіз інвестиційних проектів, консультуван­ня тощо); 2) будівельний, або загальний (пов'язаний з проектуванням об'єктів, по­стачанням обладнання та машин, їх монтажем і введенням в експлуатацію); 3) тех­нологічний (пов'язаний з розробкою на замовлення науково-технічної продукції) розділами підприємств, установ і організацій тощо). Результатом ви­конання такого договору може також виступати інформація про мож­ливість/неможливість, доцільність/недоцільність упровадження науково-технічного результату, коефіцієнт його корисності для конкрет­ного виробництва. Інформація, що містить відомості про науково- прикладний результат, може отримати зовнішнє вираження (форму) у звіті, проектних пропозиціях, конструкторській або технологічній документації на науково-технічну продукцію, натурному зразку тощо. Втілення інформації в матеріальну форму є обов'язковою умовою її включення до комерційного обороту.

У більшості випадків одним із складників технології як комплек­сного об'єкта договору про її трансфер виступає ноу-хау1, що поясню­ється ускладненням сучасних винаходів, і як наслідок цього — прак­тичною неможливістю описання останніх у патентних матеріалах з повнотою, необхідною для їх практичного використання.

Стаття 16 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 р. закріплює перелік істотних умов договору про трансфер технологій, серед них:

-   перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціональних властивостей та гарантованих показників);

-    ціна технологій чи розмір плати за їх використання;

-    строки, місце та спосіб передачі об'єктів технологій;

-    умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, екс­плуатації та забезпечення функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, обладнання, комплектуючих та матеріалів;

-   ліцензія та її умови на використання технологій та їх складових;

-    територіальні обмеження (заборона використовувати передані за договором технологію, її складові на території, не передбаченій у до­говорі);

' Ноу-хау-інформація, що отримана завдяки досвіду та випробуванням, яка не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер тех­нологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можна було перевірити її відповідність критеріям незагальновідомості та істотності. У вітчизняній докгрині існує три точки зору щодо співвідношення категорій «ноу-хау» - «комерційна таємниця»: а) вони є тотожними поняттями; б) комерційна таємниця - поняття загальне, ноу-хау - різновид комерційної таємниці; в) абсолютно несумісні поняття. Головні від­мінності ноу-хау від інших різновидів комерційної таємниці полягають у тому, що ноу- хау має: а) прикладний характер (хоча може буги ще не випробуваним), тобто є одним із чинників виробництва, б) ефект новизни і в) якість товаросироможності.

-    обмеження галузі застосування технологій та їх складових;

-    порядок надання субліцензій на складові технології третім особам (у разі потреби включення третіх осіб у технологічний процес вироб­ництва продукції), крім випадків передачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визна­ченням обмежень права на використання технології та її складових, включаючи обмеження кола осіб, яким дозволено використовувати складові технологій і мати доступ до інформації про них;

-   умови передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обгрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові, які необхідні для ефективного їх використан­ня, включаючи обмеження, пов'язані з умовами збереження конфіденцій­ності інформації про технології та їх складові під час їх використання;

-   умови проведення робіт з удосконалення технологій та їх складо­вих і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;

-    умови надання консультацій та послуг з проектування, асистуван­ня та навчання кадрів, які забезпечують реалізацію технологій, і управ­лінського персоналу особи, якій передаються права на технологію та її складові;

-    розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій, а також вид виплат (разові платежі — паушальні, періодич­ні відрахування — роялті або інші види виплат);

-   умови страхування технологій та їх складових;

-    відповідальність сторін за порушення умов договору;

-    порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов до­говору;

-   порядок компенсації витрат, пов'язаних із трансфером технологій, включаючи пристосування технологій та їх складових до умов підпри­ємства, установи, організації, де вони використовуватимуться, навчан­ня персоналу;

-    умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути до­сягнуто згоди;

-    обмеження, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У деяких країнах діє більш жорсткий порядок придбання іноземних технологій, ніж порядок, передбачений для внутрішнього трансферу технологій. Так, законодавством Японії, Італії, Іспанії, інших країн передбачено необхідність отримання дозволу компетентного органу на придбання іноземної технології.