§ 2. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України господарські суди розглядають справи, що виникають із таких спорів: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірван­ні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватиза­ції майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію держав­ного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандар­тів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміні­стративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимо- нопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудо­вих спорів; справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до ст. 121² ГПК господарські суди розглядають справи по скаргах на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служ­би України щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути переданий сто­ронами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, спорів, що виникають при укладанні, змі­ні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, а також спорів, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства. Також не можуть бути передані на розгляд третейських судів спори, пов’язані із оскарженням дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служ­би України відповідно до ст. 121² ГПК.

Згідно із ст. 2 ГПК та Закону України «Про третейські суди» від 05.2004 р. господарські суди є компетентними судами щодо розгляду справ про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконав­чих документів на примусове виконання рішень третейських судів у тому разі, якщо третейським судом було вирішено господарській спір.

Таким чином, одним із критеріїв для визначення юрисдикції госпо­дарських судів щодо розгляду справи є характер спірних правовідносин.

Іншим критерієм для визначення юрисдикції господарського суду є суб’єктний склад учасників спору. Відповідно до статей 1 та 21 ГПК господарські суди розглядають спори між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (у тому числі іноземни­ми), громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку на­були статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до гос­подарського суду мають право також звертатися державні та інші ор­гани, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Можна виділити такі різновиди юрисдикції: імперативну, альтер­нативну та договірну. Відповідно до правил імперативної юрисдикції справа може бути предметом розгляду лише в господарських судах України. Альтернативна юрисдикція має місце тоді, коли зацікавлена особа на власний розсуд визначає, до якого органу їй необхідно звер­нутися за захистом своїх прав чи інтересів. Так, стягнення заборгова­ності за опротестованими векселями допускається або шляхом звер­нення до господарського суду з позовною заявою до зобов’язаної особи, або шляхом звернення до нотаріуса, що вчиняє відповідний виконавчий напис. Договірна юрисдикція має місце тоді, коли сторони договором визначили орган, що повинен розглянути спір. Так, у разі якщо сторони за зовнішньоекономічною угодою визначили, що спір повинен бути розглянутий у Міжнародному комерційному арбітраж­ному суді при Торговельно-промисловій палаті України, спір повинен бути розглянутий у цьому органі. Сторони можуть укласти між собою угоду про передачу спору на розгляд третейського суду. У разі наяв­ності таких угод господарські суди не можуть розглядати такі спори.

Процесуальним законодавством України встановлюється підсуд­ність справ господарським судам. Якщо юрисдикція визначає коло справ, що належать до розгляду та вирішення всіма господарськими судами, то встановлення підсудності справ дозволяє розподілити спра­ви, на які поширюється юрисдикція господарських судів, між різними ланками в системі господарських судів за територіальною ознакою.

Чинне законодавство дозволяє виділити такі різновиди територі­альної підсудності справ: загальна територіальна, альтернативна, ви­ключна, за зв’язком справ, за ухвалою суду.

Правила загальної територіальної підсудності містяться у ст. 15 ГПК. Справи по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання дого­ворів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнахо­дженням сторони, зобов’ язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи по спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособле­ний підрозділ, територіальна підсудність спору визначається за за­гальними правилами залежно від місцезнаходження відокремленого підрозділу.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Згідно із ч. 3 ст. 15 ГПК (альтернативна підсудність) справи у спо­рах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стяг­неного за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання ви­конавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Відповідно до ст. 16 ГПК (виключна підсудність) віднесені до під­судності господарського суду справи у спорах, що виникають із догово­ру перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, роз­глядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно або про витребу­вання майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місце­знаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення по­рушення.

Справи по спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада АРК або Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Сева­стопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська місь­кі державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять дер­жавну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господар­ським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців.

Справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.

Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, розглядаються гос­подарським судом за місцезнаходженням об’єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, де відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада АРК або Рада міністрів АРК, облас­ні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Стаття 15 ГПК передбачає такий різновид підсудності, як підсуд­ність за зв’язком справ. Відповідно до ч. 3 ст. 15 ГПК справи по спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Зустріч­ний позов, а також позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подається до суду за місцем розгляду первісного спору.

Підсудність за ухвалою суду має місце тоді, коли місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією із сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд АРК, господарський суд облас­ті, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України (ч. 5 ст. 15 ГПК).

Господарський процесуальний кодекс не передбачає такого різно­виду підсудності, як договірна підсудність. Але договірна підсудність може мати місце у випадках, коли сторони за зовнішньоекономічними угодами передбачили це у договорі, спираючись на Угоду про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 р., прийняту у м. Києві в рамках саміту СНД. Відповідно до ст. 4 цієї Угоди сторони самостійно можуть визначити компетентний суд, який буде розглядати спір між сторонами. Визначаючи відповідний судовий орган, сторони не зобов’ язані керуватись нормами національ­ного законодавства, що встановлюють правила територіальної підсуд­ності і можуть визначити їх у договорі на свій власний розсуд.

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсуд­ністю не пізніше п’ яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з до­держанням правил підсудності, повинна бути розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в госпо­дарському суді, до підсудності якого належить справа, то така справа передається до господарського суду, найбільш територіально наближе­ного до цього господарського суду.

Існує ще один аспект підсудності, пов’язаний із суб’єктним складом суду, що розглядає господарський спір.

Відповідно до ст. 4⁶ ГПК справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що належить до підсудності цього суду, залежно від її категорії і складності справи може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією суддів у складі трьох суддів.

Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом Укра­їни колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України здійснюється колегіально.