Глава ІІ ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ І ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД
Рейтинг пользователей: / 9
ХудшийЛучший 
Гражданское процессуальное право - Курс цивільного процесу (В.В. Комаров)

 

Глава ІІ ДОСТУПНІСТЬ ПРАВОСУДДЯ І ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУДОВИЙ РОЗГЛЯД


§ 1. Всесвітній рух доступу до правосуддя

§ 2. Доступність правосуддя як міжнародний стандарт

§ 3. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та її застосування в цивільному судочинстві

§ 4. Право на справедливий судовий розгляд та його складові

§ 5. Роль Ради Європи в гармонізації цивільного процесуального законодавства та практика його застосування

§ 6. Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо доступності правосуддя у цивільних справах

Питання для самоконтролю

 

§ 1. Всесвітній рух доступу до правосуддя


Активне вивчення проблеми доступності правосуддя розпочалося в межах всесвітнього руху «Доступ до правосуддя», який виник в Євро­пі у 60-х роках XX ст. із метою зробити судовий захист прав осіб най­більш ефективним. Як зазначав один з учасників руху Джекоб Х., «по­треба у доступі до правосуддя ...є подвійною: по-перше, ми повинні гарантувати, що права громадян визнаються й ефективно реалізуються, бо інакше вони не будуть реальними, а лише ілюзорними, і, по-друге, ми повинні бути здатними правові суперечки, конфлікти та скарги, які неминуче виникають у суспільстві, вирішити спокійним шляхом за до­помогою правосуддя, щоб сприяти гармонії та миру в суспільстві .»[1].

Виникнення вищезазначеного руху було обумовлено тим, що на­прикінці XVIII та на початку XIX ст. існуючі судові процедури, по суті, відображали індивідуалістичну концепцію прав, тобто право на доступ до правосуддя передбачало лише формальне право особи виступати стороною у процесі. При цьому держава залишалася пасивною від­носно проблем, які виникали під час реалізації права на звернення до суду та судового розгляду, існуючої нерівності, оскільки в процесі перевагу завжди мали заможні та більш досвідчені особи. Крім того, розвиток суспільних відносин приводив до того, що поступово захис­ту почали потребувати права, які не могли бути визначені «класичним» об’ єктом судового захисту, тобто не вписувалися в традиційну концеп­цію цивільного процесу. Наприклад, права групи осіб, персональний склад яких був невідомий на початок розгляду справи, але міг бути з’ ясований перед ухваленням судового рішення.У межах руху «Доступ до правосуддя» проблема доступності пра­восуддя послідовно розглядалася вченими-процесуалістами у трьох основних напрямах, які за визначенням засновників руху М. Каппел- летті та Б. Гарта дістали назву «хвилі»[2].

«Перша хвиля» була націлена головним чином на полегшення досту­пу до правових інститутів представників соціально незахищених, бідних верств населення. У межах цієї «хвилі» також досліджувалися питання судових витрат та механізмів, за допомогою яких можна було зменшити вартість судового розгляду в офіційних державних судах. «Друга хвиля» пов’язувалася з вирішенням проблем представництва групових та колек­тивних (розкиданих) інтересів у справах споживачів та у справах, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища. «Третя хвиля» реформи та наукових досліджень була продовженням перших двох і стала реакцією на певне розчарування, викликане повільним вирішенням проблеми розширення можливостей «доступу до права». Це змусило реформаторів звернути свою увагу на процедури, які повинні полегшити розгляд певних категорій справ у судах, у тому числі розробку альтерна­тивних процедур, які можуть замінити судовий розгляд справи. Ця остан­ня «хвиля» отримала назву «підхід доступу до правосуддя».

Таким чином, у межах руху «Доступ до правосуддя» вади та недо­ступність правосуддя пов’язувалися, по-перше, з перешкодами мате­ріального характеру, які не дають можливості бідним верствам насе­лення звернутися за захистом своїх прав до суду (високі судові витра­ти, неможливість звернення за допомогою до адвоката тощо). По-друге,

з відсутністю спеціальних процедур, які б давали змогу ефективно захищати права та інтереси не окремої особи, а певної групи, колекти­ву, яких неможливо персоніфікувати на момент порушення справи в суді. По-третє, зі складністю, дорожнечею судочинства та дуже по­вільним розглядом справ у судах, необхідністю спрощення цивільного судочинства, уведення спеціальних альтернативних процедур для ви­рішення певних категорій справ.

 


[1] Jacob, Н. Access to Justice In England [Text] / H. Jacob // Access to Justice. - Milan, 1979. - Vol. 1. - Р. 419.

[2] Cappelletti, M. Access to Justice: The Worldwide Movement to Make Rights Effective: A General Report [Text] / М. Cappelletti, В. Garth // Access to Justice. - Milan,

1979.  - Vol. 1. - Р. 21-54