§ 6. Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи щодо доступності правосуддя у цивільних справах

Аналізуючи діяльність органів Ради Європи, не можна не помітити, що особлива увага приділяється питанням міжнародних стандартів у сфері судочинства. Доказом цього є низка актів, ухвалених Комітетом міністрів Ради Європи, які відтворюють такі міжнародні стандарти у сфері судочинства, як незалежність та безсторонність судів, їх орга­нізація та судове самоврядування тощо.

Ряд актів Комітету міністрів Ради Європи відносять, власне, до цивільного судочинства та безпосередньо до доступності правосуддя в цивільних справах, оскільки це питання є однією зі складових тако­го базового права, як право на справедливий судовий розгляд. До таких актів належать: Резолюція (76) 5 про безоплатну правову допомогу в цивільних, господарських і адміністративних справах від 18 лютого 1976 р.; Резолюція (78) 8 про безоплатну правову допомогу і юридич­ні консультації від 2 березня 1978 р.; Рекомендація № R (81) 7 щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 р.; Рекомендація № R (84) 5 щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, від 28 лютого 1984 р.; Рекомендація № R (93) 1 про ефективний доступ до закону і право­суддя для найбідніших верств населення від 8 січня 1993 р.; Рекомен­дація № R (95) 5 щодо запровадження та покращення функціонування систем і процедур оскарження по цивільних і господарських справах від 7 лютого 1995 р.; Рекомендація № R (2000) 2 щодо повторного роз­гляду або поновлення провадження у певних справах на національно­му рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини від 19 січня 2000 р.; Рекомендація № R (2002) 10 щодо медіації в ци­вільних справах від 18 вересня 2002 р.; Рекомендація № R (2005) 12, що містить форму заявки на отримання правової допомоги за кордоном від 15 червня 2005 р. тощо. Резолюції та рекомендації не мають фор­мально юридичної сили.

Наприклад, Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи є актами, що не мають юридичної сили для держав-членів, а є лише втіленням висновків або Парламентської асамблеї Ради Європи, яка є виключно дорадчим органом, або висновків власне Комітету міністрів. Разом з тим висновки цих органів є авторитетними узгодженими висновками легітимних представників усіх держав-членів організації, а отже, уза­гальненням належної практики та принципів, що мають бути досягну­ті кожною державою-членом. Таким чином, це норми, які мають дуже важливий моральний авторитет і можуть формувати так зване «м’яке право», яке може утворювати зобов’ язання за міжнародним правом. Крім того, ст. 15 Статуту Комітету міністрів передбачає, що Комітет міністрів може вимагати від уряду інформацію щодо виконання заходів, передбачених у рекомендаціях. Хоча відповідальність за невиконання державою рекомендованих заходів не передбачена, але Комітет міні­стрів може включити факти бездіяльності держави до своїх звітів, що може мати політичні наслідки для держави, яка не дотримується реко­мендацій Ради Європи.

Через свої Рекомендації та Резолюції Комітет міністрів здійснює, так би мовити, авторитетний «тиск» на держави-члени. Саме цим можна пояснити ту значущу роль, яку відіграли ці акти у гармонізації права та безпосередньо у формуванні стандартів доступності право­суддя в цивільних справах у Європі. Запровадження нових норм та гармонізація права через конвенції є набагато складнішими з огляду на складний процес їх прийняття на відміну від процесу прийняття рекомендацій, які не потребують ратифікації з боку держав-членів.

Завдяки діяльності Комітету міністрів Ради Європи в законодавство та практику держав-членів увійшли такі принципи, як безоплатна право­ва допомога в судовому провадженні, вільний вибір кваліфікованого за­хисника, право на надання адвоката за рахунок держави, якщо особа не може сплатити гонорар, інформування громадськості про засоби захисту в судовому порядку, простота судових та позасудових процедур, сприян­ня доступу до позасудових методів розв’язання конфліктів та ін.

Наприклад, Рекомендація № R (81) 7 Комітету міністрів Ради Євро­пи від 14 травня 1981 р. щодо шляхів полегшення доступу до право­суддя містить ряд пропозицій, реалізація яких підвищує доступність до правосуддя. Мова йде про розширення механізмів примирення сторін або дружнього врегулювання спорів до прийняття його до провадження або ж у ході розгляду; про оптимізацію судового процесу, який зазвичай повинен складатися не більш як із двох судових засідань: перше засідан­ня може мати підготовчий характер, а в ході другого повинні надаватися докази, заслуховуватися доводи сторін і прийматися рішення; про за­стосування санкцій відносно будь-якої сторони, що не здійснює необ­хідні процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (до таких санкцій можуть належати позбавлення права на здійснення процесуаль­ної дії, рішення про відшкодування збитків і покриття витрат, накладен­ня штрафу, залишення заяви без розгляду); про надання суду повнова­ження або негайно ухвалювати рішення по суті спору, або застосувати такі санкції, як накладення штрафу, покладання обов’ язку зобов’ язати відшкодувати збиток, позбавлення права на здійснення процесуальної дії у разі винесення підсумкового рішення у справі у максимально ко­роткі терміни після його закінчення та ін.

Рекомендація № R (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, від 28 лютого 1984 р. передбачає, що деякі норми та процедури цивільного судочинства, прийняті в державах-членах, у де­яких випадках є перешкодою для ефективного відправлення право­суддя. Такі норми (процедури) можуть вже не відповідати потребам сучасного суспільства та ними можуть зловживати учасники процесу в цілях затягування судового розгляду. З метою запобігання подібним зловживанням суд повинен відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, зо­крема, право на безсторонність. Активна роль суду забезпечується можливістю вимагати від сторін таких пояснень, які суд визнає необ­хідними, та особистої явки; викликати свідків, особливо в тих випад­ках, коли мова йде про інтереси інших осіб, крім тих, що беруть участь у справі; контролювати допит свідків; виключати з участі у розгляді свідків, чиї можливі свідчення не стосуються цієї справи, обмежувати кількість свідків у справі.

Рекомендація № R (95) 5 Комітету міністрів Ради Європи щодо запровадження та покращення функціонування систем і процедур оскар­ження по цивільних і господарських справах від 7 лютого 1995 р. за­кріплює необхідність існування можливості контролю за будь-яким рішенням суду нижчого рівня судом вищого рівня з повним інформу­ванням сторін про їх право на оскарження та умови такого оскарження (наприклад, строки, в які має бути подана апеляція). Крім того, ця Рекомендація передбачає заходи, які виключать з права на апеляцію неналежні питання — позовні вимоги на невеликі суми, запроваджен­ня вимоги щодо одержання дозволу суду на подання апеляції, установ­лення граничних строків щодо здійснення права на оскарження, від­строчення здійснення права на оскарження з ряду попередніх питань до подання основної апеляції по суті справи. Суттєвим є положення про заходи запобігання зловживанням системою оскарження, які до­зволяють зменшити навантаження судів від необгрунтованих скарг, а також перерахування конкретних заходів із підвищення ефективності процедур оскарження, з переліку яких держави-члени можуть вибрати найбільш доцільні та дієві для своєї судової системи.

Рекомендація № R (2002) 10 щодо медіації в цивільних справах від 18 вересня 2002 р. стала керівною настановою для розуміння медіації як засобу врегулювання спорів, альтернативних судовим рішенням, та дає визначення медіації, окреслює сферу її застосування, способи її організа­ції, регламентує процес медіації, навчання та відповідальності медіаторів, надає приблизний зміст угод, досягнутих унаслідок медіації.

 

Питання для самоконтролю

1. Причини виникнення всесвітнього руху «Доступ до право­суддя».
2. Які чинники можуть перешкоджати доступності цивільного судочинства?
3. Чим доступність правосуддя як міжнародний стандарт від­різняється від принципів цивільного процесу?
4. Як Європейська конвенція про захист прав людини і осно­воположних свобод закріплює право на справедливий судо­вий розгляд?
5. Які складові права на справедливий судовий розгляд були сформульовані безпосередньо Європейським судом з прав людини?
6. Якою є роль Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у судовому правозастосуванні?
7. Які рекомендації Комітету міністрів Ради Європи становлять основу гармонізації процесуального законодавства у сфері цивільного судочинства?