§ 3. Фінансова діяльність держави

Об’єктивна необхідність фінансів (існування товарно-грошових відносин; розподіл сукупного суспільного продукту; контроль за гос­подарською діяльністю) передбачає як абсолютно необхідну діяльність з їх управління. Фінансова діяльність держави являє собою діяльність держави з формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою забезпечення здійснення функцій держави, завдань соціально-економічного характеру, управ­ління, обороноздатності, діяльності державних органів. Зміст фінан­сової діяльності є, в кінцевому підсумку, проявом усіх функцій держа­ви, оскільки реалізація будь-якої державної функції вимагає адекват­ного фінансового забезпечення. Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність здійснюється:

а) як реалізація державної влади;

б) як виконавчо-розпорядницька діяльність, що реалізує державне управління.

Фінансова діяльність, будучи необхідною складовою частиною механізму соціального управління, забезпечує спрямування фінансових ресурсів у відповідні галузі економіки, управління, соціальну сферу. При цьому фінансовій діяльності притаманні певні особливості:

1)   на відміну від однорідних сфер державної діяльності вона має міжгалузевий, загальний характер, оскільки забезпечення фінансо­вими ресурсами спрямовано на всі галузі і сфери державного управ­ління;

2)  фінансова діяльність реалізується як державними органами, так і органами місцевого самоврядування (у деяких випадках вона реалі­зується через спільну діяльність цих органів);

3)   фінансова діяльність поєднує як безпосереднє управління з ви­користанням імперативних методів (щодо державних підприємств і т. д.), так і непряме, рекомендаційне управління (щодо грошових ресурсів недержавних юридичних осіб, фізичних осіб);

4)  фінансова діяльність здійснюється через діяльність як представ­ницьких, так і виконавчих органів влади.

Об’єктом фінансової діяльності є відносини, що регулюють рух державних грошових фондів на всіх стадіях їх обороту (формування, розподіл, використання). У вузькому значенні слова мова йде про рух грошей, що утворюють державні фонди. Суб’єктний склад відносин, що регулюють фінансову діяльність, досить традиційний і визначений (держава, територіальні громади, юридичні і фізичні особи). однак слід підкреслити особливість ролі держави. її роль і місце характери­зуються в цих умовах подвійністю:

—  з одного боку, держава виступає як господарюючий суб’єкт, має статус власника коштів і організатора господарської діяльності;

—  з другого боку, держава виступає носієм влади, що реалізується й у сфері фінансової діяльності.

Зміст фінансової діяльності розкривається на окремих стадіях, якими і визначаються особливості її здійснення.

1.  На стадії формування централізованих і децентралізованих фон­дів відбувається утворення бюджетних фондів (Державного бюджету України і місцевих бюджетів), децентралізованих фондів.

2.  На стадії розподілу коштів фінансова діяльність здійснюється на трьох рівнях:

а) на рівні формування грошових фондів, що відбувається, зокрема, при надходженні коштів у бюджети (прибутковий податок із громадян, наприклад, поділяється при сплаті на три частини, що надходять у різні види місцевих бюджетів);

б) власне розподіл охоплює рух коштів, вже закріплених за окре­мими бюджетами, на фінансування державних завдань і функцій;

в) перерозподіл, який здійснюється через механізми непрямих по­датків, мита, трансферних платежів.

3.  На стадії використання державних коштів фінансова діяльність здійснюється за різними напрямками (галузями, регіонами тощо).

4.   Завершальною стадією є контроль за рухом грошових фондів. Він має певні особливості. Якщо перші три стадії руху грошових фон­дів і відповідно фінансової діяльності послідовно йдуть одна за одною і закінчення однієї передбачає початок подальшої стадії, то контроль характеризується певною подвійністю:

а) з одного боку, він має наскрізний характер і здійснюється на кожній стадії руху коштів;

б) з другого боку, виступає як підсумковий етап у русі грошових ресурсів, що поєднує підсумково-звітні дії.

Фінансова діяльність здійснюється згідно з певними принципами, основні з яких закріплені Конституцією України.

Принцип законності означає здійснення фінансової діяльності на всіх етапах руху грошових фондів при чіткій регламентації їх нормами фінансового права, можливості застосування державного примусу.

Принцип плановості передбачає здійснення фінансової діяльності у чітко упорядкованій, послідовній, збалансованій формі при деталь­ному закріпленні процедур, порядку руху цих коштів.

Принцип гласності виражається у взаємозв’язку руху фінансових по­токів, співвідношенні і збалансованості різних потоків, грошових фондів, доведенні до громадян, інших суб’єктів змісту проектів фінансово- правових актів, підсумкових актів за результатами їх застосування.

Принцип системності означає здійснення фінансової діяльності взаємозалежних інститутів фінансової системи в умовах співвідношен­ня, взаємопроникнення елементів фінансової системи держави (бю­джетної системи, кредитної системи, обов’язкового державного стра­хування, фінансів підприємств).

Принципи фінансової діяльності, характеризуючи і розкриваючи її зміст, створюють умови здійснення функцій фінансової діяльності. В основному вони відображають і деталізують головні функції фінан­сів, хоча і відрізняються деякою своєрідністю. До них належать основ­ні напрямки фінансової діяльності:

1) організація грошового обігу;

2)  формування грошових фондів;

3)  розподіл і використання грошових ресурсів;

4)  організація фінансового контролю.

Фінансова діяльність держави здійснюється різними методами (за­собами, прийомами), за допомогою яких держава, уповноважені нею органи здійснюють мобілізацію, розподіл і використання централізо­ваних і децентралізованих грошових фондів. В основі вибору конкрет­ного методу фінансової діяльності лежить декілька факторів:

1) стадія фінансової діяльності держави, руху грошових фондів;

2)  форма власності на кошти, що переходять державі;

3)  джерела державних доходів;

4)  мета, на яку використовуються грошові ресурси на конкретному етапі розвитку держави;

5)  співвідношення між доходами і витратами.

Методи фінансової діяльності диференціюються залежно від стадії руху грошових фондів.

1.Методи мобілізації грошових ресурсів:

а) метод обов’язкової мобілізації реалізує безумовні імперативні обов’язки, їх виконання, гарантії, що забезпечують це виконання. Ре­алізується він насамперед через форми податкових платежів, інших безумовних і обов’язкових зборів. Імперативно визначається і гаран­тується вид платежу, платник, об’єкт, ставка, розмір, строки, засоби забезпечення тощо;

6)  метод добровільної мобілізації передбачає переважно диспози­тивні засоби забезпечення фінансових надходжень, механізми креди­тування (внески населення, придбання державних цінних паперів, лотерейних квитків тощо).