Тема 16. ОСНОВНІ ПРЯМІ І НЕПРЯМІ ПОДАТКИ. ОПОДАТКУВАННЯ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ

Posted in Финансовое право - М.О. Мацелик Фінансове право України

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

 

16.1. Правове регулювання ПДВ

ПДВ — порівняно новий вид непрямого податку. Вперше був запроваджений у Франції у 1954 р., потім набув значного поширення. Нині ПДВ утримується майже у 80 країнах, серед яких практично всі промислово розвинуті країни. Проте є держави, в яких такого податку немає, наприклад, США, але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії щодо заміни податку з обороту на федеральний ПДВ. У кінці 80-х — на початку 90-х рр, ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ діє з 1992 р.

Загальна тенденція — швидке перетворення ПДВ на один з основних у податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45 % усіх податкових надходжень до бюджету, у Великій Британії і Німеччині — 50 %. Приблизно такою є частка ПДВ до загального обсягу податкових платежів у бюджет держави в інших країнах — членах ЄЕС. В Україні ПДВ становить " 42 % консолідованого бюджету.

Введення ПДВ стало одним з основних напрямів глобальної податкової реформи 90-х рр. Таке поширення ПДВ та його визнання в багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.

Суть ПДВ полягає у сплаті податку продавцем (виробником, постачальником) товарів, робіт, послуг із тієї частини вартості, яку він додає до вартості своїх товарів (робіт, послуг) на стадії їх реалізації. Додана вартість створюється в процесі всього циклу виробництва та обігу товарів, починаючи зі стадії їх виготовлення і закінчуючи реалізацією кінцевому споживачеві. Відповідно податок сплачується на кожній стадії виробництва та обігу. ПДВ має широку податкову базу, охоплює практично всі види товарів і послуг. Продавець включає ПДВ у вартість товарів та наданих послуг, проте й сам сплачує ПДВ за придбані ним у процесі виробництва товари (роботи, послуги). Тобто сума сплаченого ним податку становить різницю між сумами податку, отриманими від покупців за реалізовані товари і послуги, та сумами податку, сплаченими постачальникам під час придбання товарів і послуг, необхідних у процесі виробництва оподатковуваних товарів (робіт, послуг). Таким чином, платник ПДВ має право на вирахування податку, сплаченого постачальникам. На цьому і ґрунтується механізм його дії.

На практиці бувають відхилення від єдиної схеми, оскільки окремі країни застосовують різні методи обчислення податку, визначення податкової бази, ставок, пільг тощо. Однак у цілому такий варіант ПДВ став універсальним, оскільки саме його прийнято більшістю країн.

ПДВ — універсальний непрямий податок, проте вельми складний з адміністративного погляду (методи його обчислення, порядок збору та сплати і т. п.).

Він активно використовується під час розробки податкової політики. За допомогою податку вирішується суто фіскальна мета оподаткування, пов'язана з поповненням доходів державного бюджету. Він має важливі економічні (позитивні та негативні) наслідки:

1) стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє покращенню якості продукції;

2) є податком на виробництво і перевиробництво;

3) як свідчить практика, ПДВ серед усіх податків — найнезрозуміліший не тільки кінцевим споживачам товару (фактичним платникам ПДВ), а й, подекуди, навіть і ОДПСУ.

Рішення РНБО України від 15 грудня 2006 р.

"Розглянувши комплекс проблем, пов'язаних із функціонуванням чинної системи адміністрування ПДВ, Рада національної безпеки і оборони України відмічає серйозні негативні тенденції у цій сфері.

Чинна редакція Закону України "Про податок на додану вартість" є невиправдано складною, а механізми його реалізації — непрозорими та неефективними.

Непослідовність податкової політики, яка проводилася різними урядами, зумовлює нестабільність та недосконалість системи адміністрування ПДВ, зокрема:

• наявність численних правових колізій у сфері адміністрування ПДВ; непередбачуваність змін у податковій політиці;

• наявність економічно невиправданих пільг із ПДВ, цільове призначення яких є непрозорим, а механізм контролю за ефективністю їх застосування — недосконалим.

Основними недоліками системи адміністрування ПДВ є:

• тотальні перевірки всіх без виключення платників податку, які проводяться в ручному режимі, потребують значних людських ресурсів та часу, що нерідко перевищує встановлені законодавством граничні строки;

• складність систем податкового та бухгалтерського обліку, не уніфікованих між собою;

• переважне спрямування зусиль контролюючих та правоохоронних органів на розкриття вже скоєних правопорушень у сфері ПДВ, а не на їх профілактику та упередження;

• можливість прийняття суб'єктивних рішень органами податкової служби, Державного казначейства України, судовими органами щодо відшкодування ПДВ на користь окремих платників податку.

Судова практика містить різні підходи до вирішення справ про бюджетне відшкодування ПДВ. Наявність законодавчих колізій, за відсутності єдиної практики застосування судами норм бюджетного та податкового законодавства, створила можливість використання судової системи для реалізації "тіньових" схем відшкодування податку.

Закономірними наслідками неефективності наявної системи адміністрування ПДВ стали:

• накопичення значного залишку заявлених до відшкодування сум податку, вимивання внаслідок цього обігових коштів підприємств, що негативно відображається на їх фінансовому стані;

• погіршення умов підприємницької діяльності та інвестиційного клімату;

• отримання незаконних переваг окремими платниками податків; суттєві фінансові збитки держави через незаконне відшкодування ПДВ;

• поширення корупційних проявів та організованої злочинної діяльності у цій сфері.

З огляду на нагальну необхідність підвищення ефективності адміністрування ПДВ і діяльності органів виконавчої влади у цій сфері, враховуючи, що поліпшення інвестиційного клімату, подолання "тінізації" економіки через реформування податкової системи відповідно до ст. 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" є одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки, Рада національної безпеки і оборони України вирішила:

1. Визнати рівень законодавчого забезпечення функціонування ПДВ та механізм його адміністрування в Україні як незадовільні.

2. Визначити пріоритетними напрямами реформування системи адміністрування ПДВ:

1) запровадження якісно нової моделі адміністрування ПДВ, яка базується на автоматизації процесів збору та аналізу інформації про рух сум податку в розрізі контрагентів, що має надходити як від суб'єктів господарювання, так і від банківських установ та органів Державного казначейства України;

2) формування електронної бази даних про платників податків ("податкові історії"), у т. ч. засновників підприємств, забезпечення оперативного обміну відповідною інформацією між контролюючими та правоохоронними органами;

3) упорядкування наявних пільг із ПДВ, наближення їх системи до міжнародних стандартів та практики Європейського Союзу;

4) спрощення звітності суб'єктів господарювання, уніфікацію бухгалтерського та податкового обліку;

5) удосконалення оподаткування суб'єктів малого бізнесу з метою недопущення використання ними схем ухилення від сплати ПДВ;

6) упорядкування і спрощення норм податкового законодавства.

3. Визначити першочерговими завданнями реформування системи адміністрування ПДВ:

1) впровадження з 1 липня 2007 р. електронного контролю за обігом ПДВ із забезпеченням до 1 червня 2007 р. платників податку відповідним програмним продуктом;

2) впровадження з 1 лютого 2007 р. як тимчасового спрощеного порядку відшкодування ПДВ протягом не більше 40 днів для сумлінних платників податків, які відповідають таким критеріям:

• платник податку протягом попереднього календарного року проводив зовнішньоекономічну діяльність і обсяги експортних операцій становили не менше 100 млн грн;

• обсяг експорту продукції власного виробництва (за прямими договорами) платника податку становить не менше 60 % загального обсягу операцій з поставки товарів за попередній календарний рік (крім експорту нерезидентам, які мають офшорний статус);

• залишкова балансова вартість основних фондів платника податку за звітну дату за даними податкового обліку перевищує суму податку, заявлену до відшкодування за попередні 12 календарних місяців;

• платник податку надає до податкових органів разом з декларацією за відповідний звітний період в електронному вигляді копії записів у реєстрах отриманих податкових накладних та копії платіжних документів, що підтверджують оплату податку постачальнику, тощо...".

Проте зауважимо, що це рішення РНБО не є документом прямої дії. Рішення й указ Президента, яким уведено його в дію, по суті, є декларативними документами, але вже сьогодні можливі як позитивні, що мало ймовірно, так і негативні, велика ймовірність, наслідки його впливу на Верховну Раду України щодо внесення змін у Закон України "Про ПДВ". Наприклад, яка може бути "перша подія" під час нарахування податкового кредиту: "забезпечення видачі податкових накладних покупцю на його вимогу лише за умови підтвердження фактичного здійснення поставки товарів (послуг)".

Основні напрями в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, у яких цей податок діє, якраз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити суто фіскальну функцію податку, а з іншого — використовувати його з метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов'язана тенденція до розширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого закону України "Про ПДВ" від 20 грудня 1991 р. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносили зміни та доповнення до закону. Пізніше став діяти Декрет КМУ від 26 грудня 1992 р. "Про податок на добавлену вартість", до якого були внесені численні зміни та доповнення.

Сьогодні ПДВ в Україні регулюється Законом України "Про ПДВ" від 3 квітня 1997 р. (з безліччю змін і доповнень). За законом усі підприємства незалежно від форми власності сплачують ПДВ у загальновстановленому порядку. Закон суттєво відрізняється від декрету, який діяв до нього.

Головною особливістю ПДВ є розрив між реальним і формальним платником. Реальним платником ПДВ є покупець (кошти для ПДВ входять до ціни товару). Формальним платником ПДВ є продавець, який після продажу товару зобов'язаний перерахувати ПДВ до бюджету. Сума ПДВ, сплачена реальним платником, проходить через реального платника, яким вона і перераховується до бюджету.

Закон України "Про ПДВ" визначає:

1) об'єкти і платників податку;

2) базу, ставки оподаткування і моменти виникнення ПЗ і ПК;

3) перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій;

4) особливості оподаткування експортних та імпортних операцій;

5) поняття податкової накладної;

6) порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Закон визначає, що ПДВ становить 20 % від бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг), тобто до бази оподаткування, а не включається до їхньої ціни, як було встановлено Декретом.