§ 5. Правове регулювання виробництва рибної продукції

Природнокліматичні умови та значний ресурсний потенціал України сприяють розвитку рибного господарства на внутрішніх прісноводних водоймах. Щоправда, останніми роками відбувся спад вилову риби та обсягів виробництва рибної продукції, що не­гативно позначилося на споживанні цих продуктів населенням (з 18,5 до 7,2 кг на рік на душу населення). Проте у м'ясо-рибному балансі країни рибна продукція становить близько 40% у білково­му розрахунку. Виробництво товарної риби в Україні згідно з обг­рунтованими нормами споживання, становить близько 1 млн т, у тому числі з прісноводних водойм — близько 300 тис. т. При цьо­му лише 20% рибної продукції походить з виключної (морської) економічної   зони   чи   внутрішніх   водойм.    На   2004   рік   планується доведення   обсягів  виробництва товарної риби у внутрішніх  прісно­водних  водоймах до   84,5   тис.   т'.

Про важливість розвитку рибної галузі йдеться в Концепції розвитку рибного господарства України, схваленій постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 р. № 1885-ІП. Зокрема, планується розширення відтворення і розвитку товарного рибниц­тва цінних видів риб і молюсків у рамках реалізації цільових галу­зевих програм "Осетер", "Піленгас", "Аквакультура" тощо. По­тенційні можливості вилову риби у внутрішніх водоймах наукою оцінюються в межах 100 — 130 тис. т на рік, у тому числі 50 тис. т риби — у водосховищах, річках, озерах та 70 — 80 тис. ту ставко­вих    господарствах.

Аграрне законодавство покликане не тільки створити належні умови для розвитку рибної галузі, але й забезпечити якість та без-пеку вітчизняної рибної продукції. Це питання стало особливо на­гальним у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації в Україні й забрудненням рибогосподарських водойм отруйними речовинами. У цьому контексті правовий інститут рибництва набув істотного розвитку після прийняття Закону України від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них". Слід мати на увазі, що в рамках цього розділу ми розглянемо лише власне інститут рибництва і не торкатимемось правових аспектів здійснення рибальства. Останнє регулюється природноресурсовим правом.

Рибництво, згідно з Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1192, являє собою штучне розведення і природне відтворення водних живих ресурсів. Рибницько-меліоративні та біотехнічні заходи, спрямо­вані на сприяння природному відтворенню водних живих ресур­сів у стані природної волі, не належать до рибництва і не розгля­датимуться в межах цього розділу. Об'єктами рибництва є риба та інші водні живі ресурси, які, згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" охоплюють су­купність водних організмів, життя яких не можливе без перебу-вання у воді. До водних живих ресурсів належать: прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, в тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхре­бетні у водній стадії розвитку, головоногі, водорості та інші вод­ні  ро сли ни.

Тимчасовий порядок визначає, що рибництво полягає в штуч-ному розведенні чи вирощуванні водних організмів, які перебува­ють у неволі в спеціально створених для цього штучних рибниць­ких   або   інших   спорудах,    ізольованих   природних   або   штучних   водоймах, а також у вирощуванні організмів "сидячих" видів на спе­ціально визначених ділянках водойм у стані природної волі. Залеж­но від цільового призначення може здійснюватися рибництво, спрямоване на збільшення запасів і поліпшення видового складу водних живих ресурсів у природному середовищі через їх штучне розведення та наступне вселення до природних водойм, а також то­варне рибництво, спрямоване на природне в ід творення, штучне розведення й вирощування водних живих ресурсів для одержання товарної   продукції.

Під час здійснення рибництва в режимі спеціального товарного рибного господарства має бути забезпечене збереження цінних та рідкісних видів водних живих ресурсів, які раніше перебували у ви­діленій для рибництва водоймі (її ділянці), додержання встановле­них законодавством вимогдо охорони і використання водних та ін­ших природних ресурсів, наданих у користування для потреб риб­ництва. Водні живі ресурси, одержані в порядку ведення товарно­го рибництва, є власністю підприємств, установ, організацій та громадян, які в передбаченому законодавством порядку відтворю­вали їх. Розведення нових або генетично змінених водних живих організмів без позитивних висновків екологічної експертизи, а та­кож рибництво за межами ізольованих штучних водойм і споруд без погодження з органами рибоохорони Державного департамен­ту рибного господарства Мінагрополітики України та Мінприроди забороняється. У рибництві слід використовувати корми, що відпо­відають  державним   стандартам   .

Згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчо­ву продукцію з них", вирощування риби, інших водних живих ре­сурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та конти­нентальному шельфі України дозволяється суб'єктам аграрного права за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки ста­ну водних об'єктів, що її провадять державні органи ветеринарної медицини. Закон не конкретизує ні порядку проведення оцінюван­ня, ні те, якими документами потрібно підтвердити це проведення. Але Закон визначає, що якість та безпека живої риби, інших вод­них живих ресурсів, вирощених у ставках, інших водних об'єктах (їх ділянках), підтверджуються ветеринарним свідоцтвом, яке вида­ють державні органи ветеринарної медицини один раз на рік на всю партію вирощеної живої риби або інших водних живих ресур­сів. Щодо правової норми зазначене ветеринарне свідоцтво є вод­ночас і документом, що підтверджує проведення ветеринарно-сані­тарного   оцінювання   водного   об'єкта.

У разі виявлення державними органами ветеринарної медицини продуктів лову, які містять токсичні речовини, що перевищують встановлені допустимі рівні, чи за наявності паразитів понад вста­новлені  норми  такі  продукти  за рішенням державних  органів   ветеринарної медицини підлягають утилізації згідно з вимогами Зако­ну України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та не­безпечної продукції". У період ускладнення санітарно-епідемічної або епізоотичної ситуації у рибогосподарських водних об'єктах (во­доймах, які використовуються для ведення рибного господарства) спільне рішення щодо реалізації чи утилізації продуктів лову прий­мають органи Державної санітарно^Лепідеміологічної служби та дер­жавні   органи   ветеринарної  медицини.

Порядок відтворення водних живих ресурсів у рибництві визна­чається Інструкцією про порядок проведення робіт, пов'язаних з відтворенням водних живих ресурсів, затвердженою наказом Дер-жрибгоспу України від 21 вересня 1998 р. № 126. Відтворенням в од -них живих ресурсів визнається природне або штучне відновлення чисельності популяцій водних живих ресурсів, які скорочуються у процесі  їх лову   або   природної   смертності.

Особливими є вимоги законодавства до переробки продукції лову. її мають право здійснювати суб'єкти аграрного права за на­явності у них дозволу на цей вид діяльності, який видається орга­нами державної санітарно-епідеміологічної служби та державною службою ветеринарної медицини. Суб'єкти аграрного права, які переробляють продукти лову, підлягають обліку в державній служ­бі ветеринарної медицини за місцезнаходженням. Суб'єкти госпо­дарювання, котрі займаються рибоконсервним та пресервним ви­робництвом, підлягають обліку в центральному органі виконавчої влади у сфері рибного господарства. Облік суб'єктів господарюван­ня засвідчується номером, який присвоюється їм для маркування продукції їх виробництва. Щоправда, нині законодавство не визна­чає ні порядку отримання дозволу на переробку рибної продукції, ні порядку обліку суб'єктів такої переробки, що знижує ефектив­ність  цієї  правової   норми.

Переробляти продукти лову можуть суб'єкти аграрного права, які мають атестат на виконання цих робіт. Атестація провадить­ся на відповідність обов'язковим вимогам, встановленим норма­тивно-правовими актами та нормативними документами (дер-жавними стандартами). Об'єктами атестації переробного вироб­ництва   є:

—  технічна документація   на   продукцію   та  її   виробництво;

—  технологічне   обладнання;

—  засоби   вимірювальної техніки,   контролю,   випробувальне   обладнання  та   система їх  перевірок;

—  порядок    реєстрації    результатів    контролю    та    випробувань, складання,   затвердження  та  зберігання   протоколів  випробувань;

—  порядок   формування   та   позначення   партій   харчової   про­дукції.

Під   час   переробки   продуктів  лову  мають   забезпечуватися:

—   облік  надходження   продуктів  лову,   а  також   облік   виготовле­ної   з   них  продукції;

— постійний контроль за якістю та безпекою  продуктів лову,   що надходять   на   переробку,    а   також   супутніх   матеріалів   та   харчової продукції   з   них;

— реалізація   виготовленої   харчової   продукції   та   використання продуктів   лову для   переробки   лише   за   наявності  документального підтвердження  їх якості  та  безпеки;

— недопустимість  введення   в  обіг,   вилучення   з  обігу та утиліза­ція   неякісної та   небезпечної   продукції;

— дотримання   вимог нормативних документів   щодо   умов добу­вання,   переробки   та  транспортування   і   зберігання   продуктів  лову
та  харчової   продукції   з   них;

—   недопущення   негативного   впливу   неякісної   та   небезпечної продукції   на довкілля  та життя   й   здоров'я   населення.

З метою забезпечення якості й безпеки продуктів лову та харчової продукції задля здоров'я населення суб'єкт аграрного права провадить контроль цієї продукції на всіх стадіях її переробки. Ддя цього Закон "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" пе­редбачає, що суб'єкти аграрного права, які займаються переробкою рибної продукції, повинні мати акредитовані виробничі лабораторії ддя контролю за якістю продуктів лову, харчової продукції з них та су­путніх матеріалів. Порядок акредитації виробничих лабораторій пере­робних виробництв має бути встановлений Державним комітетом Ук­раїни  з питань технічного регулювання та споживчої  політики.

Виробнича лабораторія   повинна:

—  здійснювати   контроль  за якістю   сировини,   напівфабрикатів, супутніх   матеріалів,   призначених для   виробництва;

—  контролювати   критичні точки   виробництва  продукції;

—  вибірково   перевіряти   якість  дотримання   технологічної   дис­ципліни;

—  контролювати   якість   готової   продукції   за   показниками, вимогами   нормативних документів

Виробнича лабораторія на підставі досліджень продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів (за умови їх відпо­відності вимогам нормативних документів) видає свідоцтво про якість. Що є обов'язковим у разі реалізації рибної продукції або направляється   на   переробку_в

Продукти лову реалізуються або використовуються для перероб­ки тільки за наявності: ветеринарного свідоцтва, а якщо продукт лову реалізується або направляється на переробку вперше — також і висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Хар­чова  продукція  рибництва реалізується  тільки   за   наявності:

—  ветеринарного   свідоцтва;

—  свідоцтва  виробника  про   якість;

—  сертифіката відповідності чи   свідоцтва  про   визнання   в  Укра­їні  іноземного   сертифіката   (для   імпортованої  продукції);

—  маркування   згідно   з   вимогами   Закону  України   від   23   грудня 1997   р.    "Про   якість  та   безпеку   харчових   продуктів   і   продовольчої сировини".

338

339

оформленням відповідного акта за участю спеціаліста державної ветеринарної медицини та власника цих препаратів або уповнова­женого   його   представника.

Згідно з п. 10 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про лі­цензування певних видів господарської діяльності", ветеринарні препарати можуть виробляти суб'єкти аграрного права за наявності ліцензії, що видається Державним департаментом ветеринарної ме­дицини. Вони провадять роздрібну та гуртову торгівлю ветеринар­ними препаратами, готовими кормами, кормовими добавками та за­собами ветеринарної медицини також за наявності ліцензії та сер­тифіката якості. Сертифікат якості видається органами сертифікації згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтверджен­ня відповідності". Ліцензійні умови зазначених видів діяльності зат­верджені наказом Держкомпідприємництва і Державного департа­менту ветеринарної медицини від 14 жовтня 2002 р, № 108/329. Лі­цензуванню   підлягає   також  підлягає   ветеринарна  практика.

Використання ветеринарних препаратів, речовин, готових кор­мів та кормових добавок, які не зареєстровані в Україні або не від­повідають вимогам щодо їх якості, забороняється. Придбання, ре­алізація, зберігання, застосування та знешкодження імунобіологіч-них і діагностичних ветеринарних препаратів, речовин реєструють­ся в спеціальному журналі, форма та порядок ведення якого виз­начаються Державним департаментом ветеринарної медицини . За-' бороняється застосовувати з метою прискорення росту і збільшен­ня продуктивності (лактації тощо) тварин біологічні стимулятори, антибіотики, гормональні та інші препарати, що пригнічують фун­кцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або гестагенну дію. Ці препарати можуть застосовуватися   виключно   з  лікувальною   метою.

Українські підприємства, установи, організації, громадяни, іно­земні суб'єкти господарської діяльності та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право вво­зити з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в нашій країні. Державний вете­ринарно-санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами дер­жавного ветеринарно - санітарного контролю та нагляду на держав­ному кордоні та транспорті. Не зареєстровані в Україні ветеринар­ні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на її територію для реєстрації або для експонування під контролем державних установ  ветеринарної медицини  на виставках,

ярмарках і конференціях, для науково-виробничих цілей тощо (без права реалізації). У разі стихійного лиха, катастрофи, епізоотії тощо за окремим рішенням Державного департаменту ветеринарної меди­цини та у визначеному ним порядку може бути дозволено ввезення не зареєстрованих в Україні ветеринарних препаратів, речовин, го­тових кормів та кормових добавок за наявності документів, що під­тверджують їх реєстрацію   і  використання   в   країнах-виробниках.

Державний ветеринарно - санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринно­го походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних ус­танов ветеринарної медицини, проводячи ветеринарно-санітарну експертизу, в тому числі лабораторні дослідження зразків продук­ції тваринного походження за показниками, що визначені ветери­нарно - санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами, технологічними інструкціями . Лабораторне дослід­ження зразків продукції тваринного походження відбувається в державних  лабораторіях   ветеринарної   медицини.

Державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд на рин­ках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де органі­зовано продаж тварин, продукції тваринного й рослинного поход­ження, кормів тваринного й рослинного походження, кормових добавок, є обов'язковими. їх здійснюють лише спеціалісти ветери­нарної медицини державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) або інших державних установ   ветеринарної   медицини   .

На ветеринарно-санітарну експертизу приймається продукція після обов'язкового подання документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожна м'ясна туша або її частини непро-мислового виготовлення підлягають ветеринарно - санітарній екс­пертизі. При цьому власник продукції (продавець) пред'являє суп­ровідні ветеринарні документи. Лікарі лабораторій мають право затримувати продукцію, визнану непридатною для реалізації. Така продукція підлягає відправленню її власником на утилізацію відпо­відно до законодавства. Торгові місця на ринках (зоологічних рин­ках) надаються лише після одержання висновків лабораторій. Про­даж тварин і продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених для цього місцях або таких, що не пройшли ветери­нарно-санітарної експертизи, забороняється. Торгувати готовими харчовими продуктами (м'ясними, рибними, консервними вироба­ми тощо) домашнього виготовлення не допускається. У разі недо­держання цих вимог продукція підлягає вилученню та конфіскації у   порядку,   визначеному   законодавством.

Див.: Правила реалізації ветеринарних медикаментів і препаратів, затверджені на­казом Державного партаменту ветеринарної медицини від 23 липня 2002 р. № 44. Правила транспортування та зберігання ветеринарних препаратів, субстанцій, готових кормів, кормових добавок, та засобів ветеринарної медицини у ветеринарних аптеках, їх структурних підрозділах, на базах, складах тощо, затверджені наказом Державного де­партаменту ветеринарної медицини від 13 серпня 2002 р. № 44.

342

Див.: Правила передзабійного ветеринарного огляду тварин і ветеринарно-санітар­ної експертизи м'яса та м'ясних продуктів, затверджені наказом Державного департа­менту ветеринарної медицини від 7 червня 2002 р. № 28.

Див.: Положення про державну лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринку затверджене наказом Державного департаменту ветеринарної медицини від 15 квітня 2002 р. №  16.

343

Ветеринарно-санітарні правила для ринків затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від  4  червня    1996  р.   №   23.

державного ветеринарно-санітарного контролю та надер жа вно­жавному кордоні та транспорті здійснюються регіональними служ­бами державного ветеринарно-санітарного контролю на державно­му кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пункта­ми), їх проведення є обов'язковими у разі експортування, імпорту­вання й транзитного перевезення об'єктів державного ветеринар­но-санітарного контролю та нагляду усіма видами транспорту. Дер­жавний ветеринари о-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюється за наявності оригіналів документів, ви­даних державною ветеринарною службою країни-відправника, з урахуванням її епізоотичного стану та за умови виконання ветери­нарних вимог України щодо імпорту вантажів. Митне оформлення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що надійшли за імпортом, здійснюється після проведення їх вете­ринарно-санітарної експертизи державною лабораторією ветери­нарної  медицини  за місцем  призначення   вантажів.

У разі експортування об'єктів державного ветеринарно-санітар­ного контролю та нагляду ветеринарне свідоцтво підлягає обміну на ветеринарний або санітарний сертифікат встановленого зразка після державного ветеринарно-санітарного контролю. У разі тран­зиту об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду їх оформляють у пунктах пропуску на державному кордоні за наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера та ін­ших супровідних документів після огляду транспортних засобів, а в разі потреби — і вантажу та з урахуванням епізоотичного стану кра-іни-експортера. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на територію України продукції тварин­ного  походження для   власного   споживання   забороняється.

Законодавство регулює також порядок впровадження правового режиму карантину тварин. Закон "Про ветеринарну медицину" визначає його особливий режим на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних ін­фекційних захворювань; він полягає також у тимчасових обмежен­нях прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додат­кових  обов'язків.   України.

У разі виникнення на території нашої держави особливо небез­печних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, яких рані­ше не реєстрували, за рішенням Державної надзвичайної протиепі-зоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України хворих тварин з підозрою на хворобу враженої ферми, отари, гурту, а в разі потре­би — тварин інших ферм, отар, гуртів, що мали прямий або неп­рямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфек­ції, забивають (дорізують), а їхні туші, а також малоцінний рема­нент, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути чинни­ком   такої   передачі,    знищують   шляхом    спалювання,    закопування

344

або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазна­чених хвороб. Перелік карантинних захворювань, у разі виникнен­ня яких встановлюється карантин тварин затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 448. До перелі­ку входять ящур, чума, віспа, сибірка, сап, трихінельоз, губчаста енцефалопатія   тощо.

Карантин триває протягом доби після виявлення карантинної хвороби тварин. Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо встановлення карантину можуть бути введені при­писом головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області або його заступника. Орган, що прийняв рі­шення про встановлення карантину, негайно повідомляє про це підприємства, установи, організації та населення карантинної зони і   відповідні  органи   виконавчої  влади   суміжних районів,   областей.

Обов'язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, що надходять до господарств. Такі тварини утриму­ються в період карантину окремо, в спеціально відведених, ізольо­ваних місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-сані­тарному обстеженню, після закінчення якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються до загальної ота­ри. Тварини, що їх завозять з-за кордону, підлягають профілактич­ному карантину в карантинному пункті під наглядом спеціалістів ветеринарної медицини протягом періоду, який визначається згід­но   із   законодавством.

У разі встановлення карантину може запроваджуватися повна або   часткова   заборона:

—    провозити    або    переганяти   тварин    через    карантинну    зону,
ввозити   (заводити)   в  неї,   вивозити   (виводити)   з  неї тварин;

—  вивозити або виносити   (в тому числі для  пересилання  посил­
ками)   з  карантинної зони  продукцію тваринного  і рослинного   по­
ходження,   корми;

—    перегруповувати,    переводити    (перевозити)    тварин    у   межах
карантинної зони,   а також використовувати спільні пасовища,   міс­
ця   водопою   для   хворих   і   здорових   тварин   без   дозволу   головного
державного   інспектора   ветеринарної   медицини   району,   міста,   об­
ласті;

—  доступу  сторонніх  осіб,   тварин   (у тому числі домашньої   пти­
ці)   та  транспорту   на  територію   ферми   і до   тваринницьких   примі­
щень,   де   запроваджено   карантин,   крім   обслуговуючого   персоналу
(за  умови додержання   ним   спеціального  режиму);

—  організовувати   ярмарки,   аукціони,    семінари,    виставки   тва­
рин,   масові   спортивні  заходи,   торгівлю   на ринках тощо;

—  пересуватися   на транспортних  засобах у  карантинній   зоні;

—  заготовляти,   торгувати   тваринами,   продукцією   тваринного   й
рослинного   походження  в  карантинній  зоні.

На дорогах біля в'їзду в населені пункти, на ферми виставляють охорону, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встановлю­ють знаки обов'язкового  об'їзду карантинної зони.   Положення про

345

карантинний ветеринарно-міліцейський пост затверджене постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 394. Ви-везення тварин, продукції тваринного і рослинного походження з карантинної зони дозволяється лише за рішенням відповідної дер­жавної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Тварини, що заги­нули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримува­лися разом з ними, підлягають знешкодженню або утилізації відпо­відно до законодавства. На залізничних станціях, у морських та річкових портах, на пристанях, в аеропортах, а також у господарс­твах, розташованих в карантинній або загрозливій зоні, припиня­ється вантаження та розвантаження тварин, продукції тваринного і рослинного доходження, кормів та іншої продукції, яка може бути носієм   збудника   інфекційної  хвороби.

Особам, які постраждали під час карантину або під час ліквіда­ції та профілактики карантинних хвороб тварин, збитки відшкодо­вуються згідно з Порядком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням робіт, спрямованих на лік­відацію та профілактику карантинних хвороб тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 798. Методика розрахунку відповідних збитків затверджена наказом Мі-нагрополітики   України   від   29   грудня   2001   року  №   395.

§ 7. Правова охорона прав на штами мікроорганізмів

Особливим видом діяльності, яка регулюється аграрним правом, є виробництво і використання штамів мікроорганізмів. Закон Укра­їни "Про ветеринарну медицину" визначає штами мікроорганізмів як генетично однорідні популяції мікроорганізмів у межах виду з певними стабільними специфічними морфологічними ознаками і біологічними властивостями. Інакше кажучи, штам — це різновид мікроорганізмів як порода тварин чи сорт рослин. Штами мікроор­ганізмів використовуються у сільському господарстві для потреб ве­теринарної медицини, а також для виробництва окремих продуктів харчування (йогурт, кефір тощо). Аграрне законодавство регулює використання  таких штамів  і  порядок охорони  прав  на них.

Про охорону прав на штами мікроорганізмів має йтися в кон­тексті законодавства про охорону прав на винаходи й корисні мо­делі. Річ у тім, що згідно із Законом України від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції Зако­ну від 1 червня 2000 р.) виведення нових штамів мікроорганізмів визнається винахідництвом, а самі нові штами мікроорганізмів — винаходом. Пріоритет, авторство і право власності на штам мікро­організмів засвідчується патентом або деклараційним патентом. Винахідник  штаму  сам   вирішує,   в  якому  порядку   він   бажає   офор-

346

мити свої права на штам: у порядку отримання патенту чи декла­раційного патенту. Процедура отримання повного патенту більш складна, позаяк передбачає проведення кваліфікаційної експерти­зи, яка б установила відповідність штаму мікроорганізмів умовам патентоспроможності, але строк його дії — 20 років від дати подан­ня заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України . Одержання деклараційного патенту відбувається у спрощеному порядку: лише за формальною експертизою заявки та експертизою на локальну новизну, але строк його дії   —  лише   6  років.

Охороні підлягають лише права на штами мікроорганізмів, які є винаходом, тобто якщо штам є новим, невідомим раніше науці і промислово придатним. Особисте немайнове право авторства на штам охороняється безстроково. Отримання автором патенту на штам мікроорганізмів надає йому право на отримання майнової винагороди від використання цього штаму. Автор може заборони­ти певним особам використання штаму, може укласти договір на це   використання,   передбачивши  певний розмір   винагороди.

Правила складання і подання заявки на винахід і заявки на ко­рисну модель, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від №. 173. В них зазначаються особливості подання заявки на ви­ведений штам мікроорганізму. Для підтвердження можливості одержання такого штаму застосовується депонування штамів мік­роорганізмів у спеціальній колекції — депозитарії. При цьому дата депонування має передувати даті подання заявки на винахід. В Ук­раїні діють 3 національні депозитарії, кожен із яких спеціалізуєть­ся на певних видах штамів мікроорганізмів: непатогенних, патоген­них для людини і патогенних для тварин. Процедура депонування штамів мікроорганізмів регулюється Інструкцією про порядок де­понування в Україні штамів мікроорганізмів з метою здійснення патентної процедури, затвердженою наказом Держпатенту та Наці­ональної  академії   наук України   від   26   червня    1^Л95   р.   №    106/115.

Для депонування штамів мікроорганізмів в Україні створено Національний центр штамів мікроорганізмів. У ньому зберігають виробничі та контрольні штами мікроорганізмів, підтримують біо-технологічні показники, здійснюють контроль за станом їх популя­цій, підготовка нових штамів. Положення про Національний центр штамів мікроорганізмів і порядок депонування штамів мікроорга­нізмів затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня   1998   р.   №   637.

На   виробництво,          рігання,    транспортування,    використання

чи знищення штамів мікроорганізмів треба мати дозвіл Мінприро­ди відповідно до Порядку одержання дозволу на виробництво, збе­рігання, транспортування, використання, захоронения, знищення та утилізацію  отруйних речовин,   у тому числі токсичних промисло-

Див.:  Положення про Державний департамент інтелектуальної власності, затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. №  997.

347

вих відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 чер­вня 1995 р. № 440. Здійснення операцій зі штамами мікроорганіз­мів, що використовуються для потреб ветеринарної медицини, ре­гулюється Інструкцією про порядок зберігання, підтримання, від­пуску, завезення в Україну і вивезення з неї штамів мікроорганіз­мів, токсинів і отрут тваринного та рослинного походження, які використовуються для потреб ветеринарної медицини і науки, зат­вердженою наказом Державного департаменту ветеринарної меди­цини   від   4   грудня   2002  року   №   70.

Б, Правове регулювання рослинництва

§ 8. Правова охорона прав на сорти рослин

Ґрунтово-кліматичні умови України надзвичайно сприятливі для вирощування основних видів сільськогосподарських культур. Селекція є одним із важливих засобів підвищення продуктивності вітчизняного рослинництва. Підтримці розвитку селекції рослин держава приділяє велику увагу: створено відповідну нормативно-правову базу, наказом Мінагрополітики і Української академії аг­рарних наук від 5 жовтня 2001 р. № 300/86 затверджено Програму "Селекція і насінництво — 2001 — 2005".' У виконанні Програми за-діяно 101 наукову установу УААН. Напрями розвитку селекції на 2001 — 2005 pp. відображені в 14 науково-технічних програмах, яки­ми визначено завдання з виведення нових сортів і гібридів та роз­витку теоретичних і методичних досліджень технологій селекційно­го процесу. До Реєстру сортів рослин України на 2001 р. занесено 3305 сортів і гібридів, із них української селекції — 2016, або 61%, в тому числі системи Української академії аграрних наук — 1936, або 58,4%. Площі сортів української селекції займають близько 90% посівів   сільськогосподарських   культур.

Зазначене свідчить про нагальність селекційних проблем для сільського господарства України, а відтак — і для аграрного права. Правове регулювання селекційної справи в рослинництві, на відмі­ну від тваринництва, охоплює два різні інститути аграрного права: окремий інститут охорони прав на сорти рослин і окремий інсти­тут правового регулювання насінництва. Якщо в тваринницькій се­лекції охорона інтелектуальної власності на породу тварин регулю­ється цивільним законодавством про охорону прав на винаходи й корисні моделі, то в селекції рослин достатньо розвинений власне аграрний інститут охорони права інтелектуальної власності. Цей інститут регулює тільки перебіг оформлення і порядок охорони прав на сорти рослин, а порядок використання сортів рослин, за­безпечення   якості  у   насінництві   і державне   підтримування   селек-

348

цінної справи регулюються інститутом правового регулювання на­сінництва. Важливим законодавчим актом в системі охорони аг­рарної   інтелектуальної   власності    є    Закон    України    від    21    квітня

1993  р.   "Про  охорону прав на сорти рослин"   (в редакції  Закону від

17  січня   2002 p.).

Згідно зі ст. 1 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт рослин визначається як окрема група рослин (клон, лінія, гіб­рид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона ціл­ком   або   ні  умовам   надання   правової   охорони:

— може   бути   визначена  ступенем   прояву  ознак,   що   є   результа­
том діяльності даного   генотипу   або   комбінації  генотипів;

— може   бути  відрізнена  від  будь-якої  іншої  групи рослин   ступе­
нем   прояву  принаймні  однієї з   цих  ознак;

.— може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для   відтворення   в   незмінному  вигляді  цілих рослин   сорту.

Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин . Контроль за дотриманням законодавства про охоро­ну прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердже­ного наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 16 січня 2003 р. № 17-1. Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охо­рони   прав   на  сорти рослин.

Закон регулює охорону особистих немайнових і майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Дер­жавним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Ук­раїні, Державним реєстром прав власників сортів рослин, свідоц­твом про авторство на сорт рослин і патентом. Майнове право власника сорту підтверджується Державним реєстром прав власни­ків сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Державного реєстру прав власників сортів рослин описі   сорту.

Різновидами сорту, на які можна здобувати права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно   з  вимогами   Закону  і  йому присвоєно   назву.

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття пра­ва на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проя­вом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізня л ьним, однорідним та стабільним. Сорт  вважається   новим,   якщо до  дати   подачі   заявки   заявник   (се-

Див.: Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. №   1182.

349

лекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерцій­ного використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до   цієї дати.

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його оз­нак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загально­відомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що про­тиставляється   заявленому,   вважається   загальновідомим,   якщо:

а)     поширений   на   певній території  в   будь-якій державі;

б)    відомості   про   прояви  його   ознак  стали   загальнодоступними  у
світі,   зокрема шляхом їх опису в  будь-якій оприлюдненій публікації;

в)    він   представлений   зразком  у  загальнодоступній   колекції;

г)     йому   надано   правову   охорону   і/або   його   внесено  до   офіцій­
ного  реєстру  сортів   в   будь-якій державі,   при   цьому  його   вважають
загальновідомим  від дати подання  заявки на надання права чи  вне­
сення  до   реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схо­жими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначе­ні в описі сорту, лишаються незмінними після неодноразового роз­множення чи, в разі особливого циклу розмноження наприкінці кожного   такого   циклу.

Сорт вважають придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для за­доволення потреб суспільства і не заборонений для поширення* як такий, що становить загрозу життю і здоров'ю людей, завдає шко­ди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені наказом Мінаг-рополітики України  від  ЗО  серпня   2002 р.   №   247.

Сортові присвоюється назва, яка має його однозначно іденти­фікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в Укра­їні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Вона включає його родове чи видове позначення і власну назву. Остання може бути виражена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Сорт пот­рібно поширювати в Україні та в інших державах під однією і тією самою   назвокк.

Права на сорт в Україні надаються, якщо до Державної служби з охорони прав на сорти рослин подано заявку, експертизу заявки та наявна державна реєстрація прав . Від імені селекціонерів (авто­рів сортів), заявників та власників сортів заявку можуть подавати їх представники,   зокрема   з   питань  інтелектуальної   власності,   зареєс-

Див.: Правила складання та подання заявки на сорт затверджені наказом Мінаг-рополітики України від 3 вересня 2002 р. № 249.

350

тровані відповідно до Положення про представників з питань інте­лектуальної власності на сорти рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відпо­відно з авторами, заявниками та власниками прав. Якщо сорт ство­рили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові пра­ва на подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ни­ми. Відмова одного чи кількох з них від прав на сорт не поширю­ється на інших авторів. Якщо сорт створено селекціонером у зв'яз­ку з виконанням ним службових обов'язків або за дорученням ро­ботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів робо­тодавця, то в тому разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання   заявки   на  сорт  належить роботодавцю.

До заявки додаються зразки посадкового матеріалу. За подання заявки сплачується збір згідно з Порядком сплати збору за дії, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рос­лин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. Подані заявки реєструються Державною службою з охорони прав на сорти рослин відповідно до Положен­ня про Державний реєстр заявок на сорти рослин, затвердженого наказом   Мінагрополітики  від   26  лютого   2003   р.   №   42.

Експертиза заявки визнається науково-технічною, і на неї по­ширюються положення Закону України від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу". Вона потрібна для вста­новлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону "Про охоро­ну прав на сорти рослин" та підготовки обгрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Експертиза заявки складається з формальної (експертизи заявки на відповідність формальним озна­кам Закону) і кваліфікаційної експертиз. Після формальної експер­тизи заявнику надсилають експертний висновок про її позитивні висновки і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи або негативний експертний висновок. Правила здійснення фор­мальної експертизи документів заявки на сорт затверджені наказом Мінагрополітики України від   13   грудня   2002  р.   №   391.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень заявки, потрібних для підготовки експертного виснов­ку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. її проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазна­чене клопотання не пізніше, ніж через 3 роки віддати подання за­явки. Якщо це клопотання не надійде до Державної служби з охо­рони прав на сорти рослин у встановлений строк, заявка вважаєть­ся   відкликаною.

Під час   кваліфікаційної  експертизи:

а) визначається, чи належить об'єкт, описаний у заявці, та до­даний до   неї  посадковий  матеріал до   сортів  рослин;

351

б)    провадиться   експертиза  запропонованої  назви   сорту;

в)    визначається   новизна   сорту;

г)     визначається    відповідність    сорту   критеріям    вирізняльності,
однорідності   та   стабільності;

ґ) для визначення придатності сорту для поширення в Україні здійснюється державне випробування сорту. При цьому можуть бу­ти враховані результати випробувань сорту, проведених компетен­тним   органом   будь-якої  держави-учасника;

д)    розглядаються   можливі  заперечення  третіх  осіб   проти   надан­
ня   прав   на  сорт.

Державне випробування сортів рослин здійснюється лише що­до тих сортів, які входять до Переліку родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню сорту та визначенню його придатності для поширення в Україні, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 27 січня 2003 р. № ІЗ. Перелік міс­тить горох, гречку, овес, жито, пшеницю, кукурудзу, черешню, аличу, рис, ріпак, соняшник, сою, баклажан, буряк, диню кабачок, кавун, картоплю, капусту, моркву, огірок, редьку, цибулю, абри­кос, виноград, вишню, грушу, малину, персик, сливу, чорну смо­родину, суницю, яблуню та деякі інші види рослин. Види та сорти рослин, не включені до зазначеного Переліку, держаному випробу­ванню не підлягають. Випробування сортів рослин на придатність до господарського використання та правової охорони здійснює єдина   служба державного   сортовипробування.

На основі випробування сортів рослин за адаптивністю до біо­тичних і абіотичних стресових чинників середовища, за придатніс­тю до існуючих технологій вирощування та за їх господарсько-цін-ними ознаками, що визначають рівень врожайності, його стабіль­ність, енергетичну і економічну ефективність вирощування і якість продукції,   формується Державний реєстр   сортів рослин  України.

За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґ­рунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішен­ня — про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або про від­мову в реєстрації сорту і видачі патенту. Під час проведення квалі­фікаційної експертизи Державна служба з охорони прав на сорти рослин і її експертний орган мають право зажадати від заявника додаткових матеріалів, інформації, документів, зразків, потрібних для проведення експертизи. У разі позитивного рішення права на сорт реєструються в Державному реєстрі прав власників сортів рос­лин і Державному реєстрі сортів рослин України. Прийняте рішен­ня   надсилається   заявнику.

Державний реєстр сортів рослин запроваджено згідно з Поло­женням про Державний реєстр сортів рослин, придатних для по­ширення в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики Укра­їни від 13 грудня 2002 р. № 392. Відомості до цього реєстру зано­сять відповідно до Положення про Державний реєстр прав власни­ків сортів рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затвердженого    наказом    Мінагрополітики    України    від     13     грудня

2002 р. № 390. У місячний строк від дати реєстрації прав на сорт авторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт, а за-явникові — патент. Патенти на сорти рослин, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявни­ків за відповідність установленим вимогам. У таких патентах зазна­чається,   що   вони   мають деклараційний  характер.

Строк чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт починається з наступного дня після дати державної реєстрації права та  закінчується   в  останній день:

а)     3 5   календарного   року,    що   відлічується   від   року,   наступного
за  роком державної  реєстрації   сорту,   для   сортів деревних  та  чагар­
никових   культур   та   винограду;

б)     ЗО   календарного   року,   що   відлічується   від   року,    наступного
за роком  державної реєстрації   сорту,   для   всіх  інших   сортів.

Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт, а також його дострокового припинення чи відмови від нього цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно   вирощувати   будь-яка   особа.

Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково. Вини­кає воно від дати реєстрації сорту і є невідчужуваним. Закон не встановлює вичерпного переліку особистих немайнових прав авто­ра на сорт рослин. До таких належать, зокрема, права: перешкод­жати іншим особам привласнювати та спотворювати авторство; ви­магати не розголошувати авторство та не згадувати його в публіка­ціях; вимагати зазначати ім'я автора під час використання сорту, якщо   це  практично  можливо,   тощо.

Право на поширення в Україні виникає з дати внесення сорту до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Сорти, не внесені до зазначеного реєстру, забороняється поширювати в Україні. На підставі п. 2 Прикінцевих положень За­кону "Про охорону прав на сорти рослин" постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183 затверджено Пере­лік родів і видів рослин, на сорти яких поширюється право влас-ника сорту у період до 2006 року. Патенти видаються до 2006 р. тільки на рослини, що входять до зазначеного Переліку: баклажан, буряк, диня, жито, кавун, капуста, картопля, кукурудза, морква, огірок, перець, помідор, просо, пшениця, рис, соняшник, соя то-що. На види рослин, не вміщених до Переліку, патенти не вида­ються і майнових прав авторства не існує. Щоправда, це не переш­коджає отримати свідоцтво про авторство на сорт і користуватися немайновими  правами   на  сорт,   який  не   входить до   Переліку.

Поширення в Україні сортів рослин, які не патентуються згід­но з чинним законодавством, тобто на які не поширюється вик­лючне право власника, регулюється особливими правилами. Пра­вом на поширення в Україні сорту, на який немає виключного пра­ва власника, володіє будь-яка особа за умови підтримування нею господарського   обігу сорту  згідно   з   Порядком   поширення   в Украї-

352

353

—  державна   інспекція   з   карантину  рослин   видала  дозвіл   на   їх
вве зення;

—  насіння   і   садивний   матеріал   мають  сертифікат  походження;

—  мають   фітосанітарний   сертифікат,   виданий державними   ор­
ганами   з   карантину рослин   країни-експортера;

—  призначені для   селекційних  і дослідних робіт,   експонування;

—  супроводжуються   сертифікатом,    що   засвідчує   їх  якість.

Експертне   визначення якості насіння  й  садивного  матеріалу да­ють   на    вимогу   споживачів    у   лабораторіях   Української   державної насіннєвої   інспекції,   Української державної   помологічно-ампелог-рафічної  інспекції,   Української державної лісонасіннєвої   інспекції, Української   державної   квітково-декоративної   насіннєвої   інспекції відповідно до їхньої  компетенції.   Правила  експертного   визначення якості   насіння   і   садивного   матеріалу та  порядок  оформлення   заяв затверджені   наказом   Мінагрополітики   від   8   липня   2003   р.   №   223. Експертний   порядок такого   визначення   застосовується   у разі,   ко­ли   споживач   продукції  насінництва  має   сумніви   щодо   його  якості.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інс­пекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, між­районні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Україн­ська державна  квітково-декоративна  насіннєва   інспекція.

Згідно з п. 65 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про лі­цензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгів­лю насінням на внутрішньому ринку України здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозво­лу (ліцензії), який видається Мінагрополітики, Держкомліскоспом і Держжитлокомунгоспом — по всій території України або місце­вими державними адміністраціями — на території відповідних ад­міністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продо­вольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та ін­ших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннє­вих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов'язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені Системою веден­ня лісового насінництва, затвердженою наказом Міністерства лісо­вого   господарства України  від   22 липня    1996  р.   №   77.

§ 10. Правови йінститут захисту рослин

Правовий  інститут  захисту рослин   —   один   із   великих  комплек­сних  інститутів   аграрного   права.   Він   охоплює   сукупність   правових

норм, які регулюють суспільні відносини з підтримання фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сіль­ського    господарства.

Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про за­хист рослин (Рим, 1951 p.), яка визначає заходи міжнародної спіль­ноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також вста­новлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організа­цією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Органі­зація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Єв­ропейської і Середземноморської організації захисту рослин в ре­дакції   1955   p.,  до   неї  приєдналася   й  Україна.

На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямо­ваних на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню ста­ну рослин сільськогосподарського та іншого лризначення, багато­річних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрун­ту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання по-водження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рос­лин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяче­ному   охороні довкілля   в   сільському   господарстві.

Згідно зі ст. 11 Закону України від 19 жовтня 1998 р. "Про за­хист рослин", спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі захисту рослин є Головне управління державної служби захисту рослин (Головна державна інспекція захисту рос­лин) Мінагрополітики, а також державні станції захисту рослин Автономної республіки Крим областей і районів . У населених пун-КТЯХ, на територіях природно-заповідного фонду, в лісопаркових ЧЯСТИНЯХ зелених зон, захисних лісових насадженнях у смугах від-ВСДСННЯ залізниць та автомобільних доріг захист рослин здійсню-ють ті підрозділи захисту рослин підприємств, установ та організа­цій, які є їх (рослин) власниками чи користувачами. Спеціальним органом у справі захисту рослин є також Державна служба з каран­тину рослин України, яка діє на підставі Статуту, затвердженого пос­тановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1993 р. № 892. Вона складається з Головної державної інспекції з карантину рос­лин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та   Центральним   фуміґаційним   загоном   Мінагрополітики;   держав -

Див.: Положення про державні станції захисту рослин кожної області затверджені наказом Мінагрополітики України від 18 липня 2000 р. №   127.

360

361

ні сорту, на який не розповсюджується виключне право власника, затвердженим наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин   від   12   березня   2003   р.   №   3-2/139-43.

лючне право власника сорту є його виключне право на використання власного сорту і на дозвіл чи заборону викорис­тання сорту іншими особами. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати щодо матеріалу сор­ти   такі  дії:

а)     виробляти   або   відтворювати   (з   метою  розмноження);

б)    доводити до   кондиції  з  метою   розмноження;

в)    пропонувати   до   продажу;

г)     продавати   або   залучати  до   іншого   комерційного   обігу;
ґ)   вивозити  за  межі  митної території  України;

д)    ввозити   на   митну  територію   України;

є)  зберігати для   будь-якої   із   перелічених   цілей.

Ці положення поширюються і на сорт, що є похідним від сор­ту власника. Виключне право власника на сорт не поширюється на використання   сорту  з  некомерційною  та  науковою   метою.

Взаємовідносини під час здійснення майнового права влас­ності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам, визначаються угодою між ними, укладеною в письмовій формі і підписаною сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний співвласник патенту може реалізувати надане патентом право на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл на ви­користання сорту та передавати право власності на сорт іншій особі без згоди на те решти власників прав. Власник сорту може передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а також заповісти своє майнове право на сорт у спадщину. Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка ліквідується, може бути пере­дане (відчужене) іншій юридичній особі в установленому зако­ном   порядку.

Власник сорту (ліцензіар)може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За цим договором він передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіа-ру обумовлені договором платежі й виконувати інші дії, передбаче­ні договором про виключну або невиключну ліцензію. За догово­ром про виключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, лишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. За догово­ром про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використан­ня   сорту  і надання ліцензій   іншим   особам.

354

Впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому порядку подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту лі­цензію). Якщо жодна особа не заявила власникові сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти лі­цензійний договір, він може подати письмове клопотання про від­кликання   своєї  заяви.

Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права власника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені в пись­мовій формі і підписані сторонами. Видача ліцензії на викорис­тання сорту та передача виключного права власника сорту вважа­ються дійсними для третіх осіб з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, та підставою для якої є занесення відповід­них відомостей до Державного реєстру прав власників на сорти рослин.

Закон передбачає також можливість отримання примусової лі­цензії. Така ліцензія на використання сорту дає право особі, яка її отримує, вирощувати сорт без дозволу його власника. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Мініс­трів України і суд. Примусова ліцензія може бути тільки невик-лючною, з визначенням обсягу використання сорту, строку дії доз­волу, розміру та порядку виплати винагороди власнику сорту. По­рядок видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р.   №    121.

Кабінет Міністрів України може видати на строк до 4 років примусову ліцензіїо визначеній ним особі з мотивів надзвичайної суспільної потреби та за умови воєнного чи надзвичайного стану з виплатою відповідної компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України може вимагати від власника сорту на­дати на прийнятних фінансових умовах у розпорядження ліцензі-ата матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх для на­лежного здійснення прав, наданих примусовою ліцензією. Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може бути ос­каржена до   суду.

Якщо після 3 років від дати державної реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні не виро­щується або вирощується в незначних обсягах і будь-яка особа звертається до власника сорту з пропозицією укладання ліцензій­ного договору, а власник сорту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на даний сорт. Якщо власник сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зу­мовлені поважними причинами, а особа-позивач доведе, що з фі­нансового і з усякого іншого боку в змозі компетентно та ефектив­но здійснювати права, надані ліцензією, примусову ліцензію може бути  надано   за  рішенням   суду  на  строк до   4 років.

355

§ т правового регулювання насінництва

Інститут правового регулювання насінництва логічно продов­жує правовий інститут охорони прав на сорти рослин і регулює суспільні відносини, пов'язані з використанням насіння і садивно­го матеріалу, забезпеченням його належної якості, підтриманням чистоти сорту, створення умов для розвитку вітчизняної системи насінництва. Іншими словами, коли права на сорт рослин офор­млені і охороняються відповідно до Закону "Про охорону прав на сорт рослин", застосування цього сорту в господарській діяльності регулюється правовим інститутом насінництва. Важливе місце в правовому регулюванні насінництва в Україні посідає Закон Укра­їни   від  26   грудня   2002 р.   "Про  насіння   і  садивний  матеріал".

Згідно зі ст. 1 цього, насінництво та розсадництво — галузь рос­линництва, що займається розмноженням відповідно насіння і са­дивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посів­них і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сорто-вий та насіннєвий контроль. Насінням Закон визнає будь-які орга­ни рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (по­садковий) матеріал — рослини та їх частини, що придатні для від­творення   цілісних рослин.

Закон поділяє насіння на три категорії: оригінальне — насіння первинних ланок насінництва , яке реалізують для подальшого йо­го розмноження і отримання елітного насіння; елітне — насіння, отримане від послідовного розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких й інших господарствах, занесених до Держав­ного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; репродук­ційне — насіння першої та наступних репродукцій. До насіння заз­начених категорій прирівнюється відповідний садивний матеріал картоплі, винограду, плодових, горіхоплідних, ягідних, декоратив­них, лікарських, лісових культур з урахуванням особливостей їх розмноження .

До об'єктів насінництва та розсадництва за Законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та нас адже ння. Суб'єк­тами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним законодавством. Система насінництва та розсадиицтва складаєть­ся з ланок оригінального, елітного та репродукційного насінниц­тва і розсадництва, страхових і державного резервного насіннєвих фондів.

Створення страхового насіннєвого фонду обов'язкове для всіх виробників насіння. Страхові насіннєві фонди оригінального, еліт­ного   і репродукційного  насіння   створюються  відповідними   суб'єк-

Первинні ланки насінництва і розсадництва — це посіви і насадження розсадни­ків добору і розмноження визнаного сорту.

тами насінництва в обсягах, передбачених Мінагрополітики Укра­їни. Поновлення страхових насіннєвих фондів відбувається щоріч­но. Використання насіння страхових насіннєвих фондів не за приз­наченням у межах строків, визначених Мінагрополітики України, забороняється.

Державний резервний насіннєвий фонд створюється для забез-печення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, для надання допо­моги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовідновлення, сорто-заміни та реалізації насіння за міжнародними договорами. Обсяги формування державного резервного насіннєвого фонду щодо на­сіння сільськогосподарських рослин визначаються Мінагрополіти­ки України (насіння лісових рослин — Державним комітетом лі­сового господарства України, насіння квітково-декоративних рос­лин — Державним комітетом України з питань житлово-комуналь­ного господарства) і затверджуються Кабінетом Міністрів України . Заготівля насіння в державний резервний насіннєвий фонд здій-снюється на контрактній основі, а також за рахунок імпорту. Фор­мування партій насіння з товарного зерна забороняється. Вищезаз­начені органи за рахунок коштів Державного бюджету України за­безпечують заготівлю насіння до державного резервного насіннєво­го   фонду,   а також його   зберігання.

Суб'єкти   насінництва та розсадництва  мають   право  розмножу­вати,   заготовляти,   реалізовувати та використовувати  насіння   і   са-дивний   матеріал   сортів  рослин   (клонів,   ліній,   гібридів),   якщо  їх­ні   виробничі  умови   відповідають  атестаційним   вимогам,   встанов­леним   Мінагрополітики України   (для лісового  насіння   — Держав­ним   комітетом  лісового   господарства України,   для   квітково-деко­ративного  насіння   —  Державним  комітетом   з  питань житлово-ко­мунального   господарства   України)    відповідно   до   його   компетен­ції.    Порядок   проведення    атестації   суб'єктів   господарювання    на право    виробництва   та   реалізації    насіння    і    садивного    матеріалу затверджений    наказом    Мінагрополітики    України    від    29    травня 2003  р.   №    152.

Право на виробництво та реалізацію оригінального та елітного НЗ.СШНЯ надається суб'єктам насінництва та розсадництва за нас­лідкам и атестації, проведеної Мінагрополітики України, Держком-лісгоспом України, Д ержжитлокомунгоспом України за участю Української академії аграрних наук, суб'єктів насінництва та роз­садництва. Право на виробництво та реалізацію репродукційного насіння й садивного матеріалу, гібридів першого покоління нада­ється спеціалізованим насінницьким і розсадницьким господарс­твам,   фермерським  господарствам та іншим  суб'єктам  насінництва

Див.:  Порядок формування,  зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня

2003 р. № 977.

356

357

і розсад ництва за наслідками атестації, здійсненої спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань аграрної по­літики обласного рівня за участю суб'єктів насінництва й розсад-ництва.

Суб'єктів насінництва та розсадництва, що за наслідками атес­тації одержали паспорт на виробництво та реалізацію насіння і са­дивного матеріалу відповідних категорій, заносять до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, який веде Мі-нагрополітики України. Положення про Державний реєстр вироб­ників насіння і садивного матеріалу затверджене наказом Мінагро-політики України від 29 травня 2003 р. № 152. Суб'єкти насінниц­тва і розсадництва, не занесені до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, не мають права виробляти насіння і садивний   матеріал  для   реалізації.

Насіння і садивний матеріал вводять в обіг після їх визнання державними органами управління й контролю в насінництві та роз­сад ництві, що підтверджується відповідними документами. Насін­ня і садивний матеріал вважаються визнаними, якщо вони: за сор­товою чистотою і посівними якостями відповідають вимогам нор­мативного документа; належать до сорту, який занесено до Дер­жавного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Укра­їні, або за результатами державного випробовування сорту визнані перспективними, тобто показали значну свою перевагу щодо уро­жайності або   за іншими  цінними  ознаками.

Визначаючи сортові і посівні якості насіння й садивного мате­ріалу, застосовують єдині методи і лабораторно-технічні засоби, єдину термінологію і нормативну документацію. Норми сортових і посівних якостей насіння й садивного матеріалу встановлюються нормативними документами в галузі насінництва та розсадництва. Визначення сортових якостей насіння і садивного матеріалу здій­снюється методом апробації, ґрунтового й лабораторного сортово­го контролю. Обсяги апробації сортових посівів та насаджень рос­лин визначаються виробниками насіння та садивного матеріалу са­мостійно, відповідно до необхідності задоволення власних насіннє­вих потреб, створення страхових фондів, виконання згідно з укла­де ними договорами поставок в державний резервний насіннєвий фонд, а також з урахуванням реалізації на ринку насіння. Апроба­ція сортових посівів і насаджень, ґрунтовий та лабораторний сор­товий контроль здійснюються в порядку, визначеному Мінагропо-літики України, в лісовому насінництві — Держкомлісгоспом Ук­раїни, в квітково-декоративному насінництві' — Держжитлокомун-госпом України, за кошти Державного бюджету України та інших джерел   фінансування.

У разі невідповідності якості посіву вимогам нормативних доку­ментів його вилучають із числа насіннєвих, а одержане насіння пе­реводиться в нижчу категорію, вимогам якої воно відповідає і не може використовуватися з посівною метою. При цьому насіння сільськогосподарських рослин,   яке   безпосередньо  не   слугує   продо-

358

вольчим та кормовим цілям, знищують під наглядом державного інспектора з насінництва за рахунок власника насіння. Порядок знищення насіння таких рослин затверджений наказом Мінагропо-літики  України   від   14 травня   2003  р.   №    132.

Усі партії насіння й садивного матеріалу, призначені для реалі­зації, повинні мати сертифікати, що засвідчують їх сортові та по­сівні якості. Сертифікація та видача сертифікатів, що засвідчують сортові та посівні якості насіння, здійснюються державними насін­нєвими інспекціями , які є органами сертифікації в системі Укр-С ЕП РО згідно з вимогами Закону України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". У разі, якщо насіння й садив-ний матеріал не відповідають вимогам заявленої категорії, відповід­на державна насіннєва інспекція знижує її до тієї категорії, вимо­гам якої вони відповідають, або надає обґрунтовану відмову у ви­дачі   сертифіката.

Визначення посівних якостей методом аналізу проб, відібраних від партій насіння й садивного матеріалу, і видача відповідних до­кументів на останні здійснюються лабораторіями Української дер­жавної насіннєвої інспекції , Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Української державної лісонасінневої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їх компетенції. Проби насіння й садивного матеріалу від партій, що підлягають реалізації, відбирають праців-ники державних насіннєвих інспекцій відповідно до своєї компе­тенції, а для власних потреб виробника — сам виробник або осо­би, уповноважені на те відповідними державними насіннєвими інс­пекціями. На насіння і садивний матеріал, які за даними лабора­торного аналізу відповідають вимогам нормативних документів, їх власнику видають сертифікат. Використання на посів насіння, яке не перевірене в лабораторіях або не відповідає вимогам норматив­них документів,   забороняється.

Насіння і садивний матеріал, що експортуються, супроводжу­ються міжнародним і фітосанітарним сертифікатами. Порядок вве­зення в Україну і вивезення з України насіння і садивного матері­алу сортів рослин для наукових цілей та цілей державного сорто-випробування затверджений наказом Мінагрополітики України і Державної митної служби України від 18 липня 2003 р. № 243/474. Насіння і садивний матеріал можна ввозити в Україну за умови, якщо:

— вони належать до сорту, який занесено до Державного реєс­тру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, або за ре­зультатами державного   випробовування   визнано   перспективним;

Див.: Положення про Українськудержавну насіннєву інспекцію, затверд жене Крим та обласні державні насіннєві інспекції та Положення про районні, міжрайонні, міські державні насіннєві інспекції, затверджені наказом Мінагрополітики України від 12 квіт­ня 2^01 р. №   104.

Див.: Положення про Українську державну насіннєву інспекцію, затверджене на­казом Мінагрополітики України від 19 грудня 2000 р. № 255.

359

—  державна   інспекція   з   карантину   рослин   видала дозвіл   на   їх
ввезення;

—  насіння   і  садивний  матеріал   мають  сертифікат  походження;

—    мають  фітосанітарний  сертифікат,   виданий державними   ор­
ганами   з   карантину рослин   країни-експортера;

—  призначені для   селекційних  і дослідних робіт,   експонування;

—  супроводжуються   сертифікатом,   що   засвідчує   їх  якість.

Експертне   визначення якості насіння й  садивного  матеріалу да­ють    на    вимогу   споживачів    у   лабораторіях   Української   державної насіннєвої   інспекції,   Української державної   помологічно-ампелог-рафічної  інспекції,   Української державної лісонасіннєвої  інспекції, Української  державної   квітково-декоративної   насіннєвої   інспекції відповідно до їхньої компетенції.   Правила  експертного  визначення якості   насіння   і   садивного   матеріалу та  порядок  оформлення   заяв затверджені   наказом   Мінагрополітики   від   8   липня   2003   р.   №   223. Експертний  порядок такого   визначення   застосовується   у разі,   ко­ли   споживач   продукції  насінництва має   сумніви  щодо   його  якості.

Державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють Українська державна насіннєва інспекція, Державна насіннєва інс­пекція Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, між­районні державні насіннєві інспекції, Українська державна помо-логічно-ампелографічна інспекція, Українська державна лісонасін-нєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, Україн­ська державна   квітково-де коративна  насіннєва  інспекція.

Згідно з п.  65  ст.  9  Закону України  від   1   червня 2000 р.   "Про лі­цензування   певних  видів   господарської діяльності",   гуртову торгів­лю   насінням   на   внутрішньому ринку України   здійснюють  суб'єкти аграрного   права   виключно   за  наявності у   них  спеціального дозво­лу  (ліцензії),   який  видається   Мінагрополітики,  Держкомліскоспом і  Д ержжитл окому нгоспом   —   по   всій   території   України   або   місце -вими державними   адміністраціями   —   на  території   відповідних   ад­міністративно-територіальних одиниць.   Насіння технічних і продо­вольчих   культур    (кукурудзи,    соняшнику,    цукрових   буряків   та   ін­ших),    що   мають   особливу   схему   вирощування   гібридного   насіння за   участю   селекційних   установ,    елітних   господарств   і   переробних підприємств,    призначене    безпосередньо   для    висіву   і   реалізується тільки   після   відповідної  його   обробки   на   сертифікованих  насіннє­вих   підприємствах   у   спеціальних   цехах   і   на   обладнанні   за   умови обов'язкової     відповідності     нормативним     документам.      Особливі правила  ведення  лісового   насінництва  визначені   Системою   веден­ня лісового  насінництва,   затвердженою  наказом   Міністерства лісо­вого  господарства України  від   22 липня   1996  р.   №   77.

§  10. Правове регулювання захисту рослин

Правовий  інститут  захисту рослин   —   один   із   великих  комплек­сних   інститутів   аграрного   права.   Він   охоплює   сукупність   правових

норм, які регулюють суспільні відносини з підтримайня фітосані-тарного правопорядку в Україні і спрямовані на захист рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також від надмірної хімізації сіль­ського    господарства.

Позаяк загроза розповсюдження шкідників і хвороб може мати міжнародний характер, Україна бере участь у міжнародних угодах з захисту рослин. Вона є учасницею Міжнародної конвенції про за­хист рослин (Рим, 1951 p.), яка визначає заходи міжнародної спіль­ноти з боротьби з шкідниками і хворобами рослин, а також вста­новлює зразок фітосанітарного свідоцтва. Міжнародною організа­цією, яка працює над питаннями захисту рослин, є ФАО (Органі­зація об'єднаних націй з продовольства і сільського господарства). У межах Європейського регіону діє Конвенція про заснування Єв­ропейської і Середземноморської організації захисту рослин в ре­дакції   1955   p., до   неї   приєдналася   й  Україна.

На виконання своїх міжнародних зобов'язань наша держава прийняла Закон від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", який визначає загальні положення захисту рослин в Україні. Стаття 1 цього Закону визначає захист рослин як комплекс заходів, спрямо­ваних на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню ста­ну рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багато­річних насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого ґрун­ту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни. Комплексний інститут захисту рослин охоплює також правові інститути карантину рослин і правового регулювання по­водження з пестицидами й агрохімікатами (засобами захисту рос­лин). Останній розглядається у розділі цього підручника, присвяче­ному  охороні довкілля   в   сільському   господарстві.

Згідно  зі ст.    11   Закону України   від   19 жовтня   1998   р.   "Про  за­хист   рослин",    спеціально   уповноваженими    органами    виконавчої влади    в    галузі    захисту   рослин    є     Головне    управління   державної служби   захисту   рослин   (Головна  державна   інспекція   захисту   рос­лин)    Мінагрополітики,    а   також   державні   станції   захисту   рослин Автономної республіки  Крим  областей  і районів   .   У населених пун­ктах,    на   територіях   природно-заповідного   фонду,    в   лісопаркових частинах   зелених   зон,   захисних лісових   насадженнях  у   смугах   від­ведення   залізниць  та   автомобільних  доріг   захист   рослин   здійсню­ють ті   підрозділи  захисту рослин   підприємств,   установ  та  організа­цій,   які є  їх   (рослин)   власниками  чи  користувачами.   Спеціальним органом   у  справі  захисту рослин   є  також Державна служба  з  каран­тину рослин України,  яка діє  на підставі Статуту,   затвердженого пос­тановою   Кабінету   Міністрів   України   від   28   жовтня    1993   р.   №    892. Вона  складається   з   Головної державної   інспекції   з   карантину  рос­лин  з  Центральною   науково-дослідною   карантинною лабораторією та   Центральним   фуміґаційним   загоном   Мінагрополітики;   держав -

Див.: Положення про державні станції захисту рослин кожної області затверджені наказом Мінагрополітики України від 18 липня 2000 р. №   127.

360

361

них обласних інспекцій з карантину рослин, пунктів карантину рослин у морських (річкових) портах, на відповідних залізничних станціях та летовищах, на підприємствах поштового зв'язку, шо­сейних шляхах, автовокзалах, автостанціях, пунктах пропуску на Державному кордоні України, зональних та обласних карантинних лабораторій,   обласних   фуміґаційних   загонів.

Стаття     18     Закону    "Про    захист    рослин"     визначає     права    та обов'язки   суб'єктів   аграрного   права  із   захисту рослин.

Відповідно до ст. 24 зазначеного Закону на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності захист рослин здій­снюють працівники, які пройшли відповідну підготовку з техноло­гії захисту рослин, і тільки під безпосереднім керівництвом спеці­алістів у цій справі. Громадяни, яким земельні ділянки належать на праві власності або праві користування і котрі займаються ви­рощуванням сільськогосподарських та інших рослин і насаджень, мають бути обізнані з засобами захисту рослин і технологією їх застосування.

Закон України "Про захист рослин" для боротьби з шкідника­ми, хворобами рослин і бур'янами передбачає можливість впровад­ження особливого режиму захисту рослин, який визначає як особли­вий правовий режим діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та ор­ганізацій, спрямований на локалізацію і ліквідацію особливо небез­печних шкідників і хвороб у межах населеного пункту, району, об­ласті, кількох областей. Такий режим поширюється на території населеного пункту, району, області, декількох областей у разі ма­сового розвитку особливо небезпечних шкідливих організмів і ви­никнення потреби в додаткових заходах та ресурсах щодо їх лока­лізації   і  ліквідації.

Державні інспектори (або їхні заступники) захисту рослин Ук­раїни, областей, районів упродовж однієї доби після виявлення ма­сового розповсюдження особливо небезпечних шкідливих організ­мів вносять подання про запровадження особливого режиму захис­ту рослин до відповідного органу місцевого самоврядування, місце­вого органу виконавчої влади або Кабінету Міністрів України. Те­риторія особливого режиму захисту рослин встановлюється в ме­жах населеного пункту, району області — відповідним органом міс­цевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади, а в межах кількох областей — Кабінетом Міністрів України. Орган, який прийняв рішення про запровадження або зняття особливого режиму захисту рослин, негайно повідомляє про це підприємства, установи та організації, розташовані на відповідній території, і гро­мадян,   що   на  ній   проживають.

На території з особливим режимом захисту рослин здійснюють­ся знешкодження особливо небезпечних шкідливих організмів, за­лучення та використання державних ресурсів (наукових, матеріаль­них та ін.), а також ресурсів підприємств, установ, організацій усіх форм    власності   та   громадян   для   локалізації   і   ліквідації   особливо

небезпечних шкідливих організмів з попереднім відшкодуванням їм понесених ними витрат. Особливий режим захисту рослин може передбачати   й   інші   необхідні   заходи.

Відповідно до ст. 1 Закону України від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин" (в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.) карантин рослин — • це система заходів органів державної влади, спрямованих на захист рослинного світу України від занесення карантинних ор­ганізмів. Карантинний організм визначається Законом як вид шкідника, збудника хвороби рослин, який відсутній або обмежено поширений на території України та може завдати значної шкоди рослинам і рослинним продуктам. Отже, якщо Закон України "Про захист рослин" регулює всі відносини з захисту рослин від шкідни­ків, хвороб і бур'янів, то Закон "Про карантин рослин" регулює тільки захист рослин від таких шкідників, збудників хвороб рос­лин, які відсутні або обмежено поширені на території України. Тобто карантин рослин є органічною складовою захисту рослин і запобігає непродуманій інтродукції шкідників рослин, що можуть проникнути   на територію   України   з-за   кордону.

У разі виявлення карантинних організмів Закон передбачає впровадження карантинного режиму, який є різновидом особливо­го режиму захисту рослин. Карантинний режим запроваджується: в межах декількох областей Кабінетом Міністрів України; на терито­рії області, декількох районів, району, населеного пункту чи тери­торії окремого господарства — відповідною місцевою державною адміністрацією. Він діє протягом доби з моменту виявлення каран­тинного організму. Орган, який прийняв рішення про запровад­ження або скасування такого режиму, протягом доби повідомляє про   це   осіб,   що  проживають у карантинній  зоні.

Рослини й рослинні продукти, заражені карантинними організ­мами, які неможливо знезаразити або технічно переробити, підля­гають знищенню в порядку, встановленому законом. Використан­ня та вивезення підкарантинних матеріалів та об'єктів з карантин­ної зони у випадках виявлення, локалізації та ліквідації карантин­них організмів у вогнищі зараження допускаються Мінагрополіти-ки   відповідно  до   закону.

Особи, діяльність яких пов'язана з виробництвом, перероб­кою, зберіганням, транспортуванням і торгівлею рослинами та рослинними продуктами, мають право одержувати від органів Державної служби з карантину рослин України інформацію про фітосанітарний стан на відповідній території. Особам, яким зав­дано шкоди внаслідок запровадження карантинного режиму або у зв'язку з ліквідацією карантинних організмів, а також майно яких використовувалося з метою запобігання поширенню і ліквідації карантинних організмів, збитки відшкодовуються згідно із зако­нодавством .

Закон регулює порядок здійснення фітосанітарного контролю, тобто обстеження підкарантинних матеріалів для виявлення каран­тинних  організмів.   Фітосанітарному контролю   підлягають  усі   підка-

362

363

рантинні матеріали та об'єкти , зокрема ті, що переміщуються через державний кордон України (зовнішній фітосанітарний контроль), та карантинні зони (внутрішній фітосанітарний контроль). Підкаран-тинні матеріали та об'єкти можна ввозити в Україну за наявності фі­тосанітарного сертифіката, що його видають державні органи з ка­рантину і захисту рослин країни-експортера, і карантинного дозволу, що видає Головна державна інспекція з карантину рослин України. Митне оформлення вантажів провадиться лише після здійснення фі­тосанітарного контролю. Підкарантинні матеріали можна вивозити за    межі    карантинної    зони    за    наявності    карантинного    сертифіката.

Фітосанітарний контроль на державному кордоні України та транспорті (в тому числі — на об'єктах автомобільного, залізнично­го, водного і повітряного транспорту, митницях, на підприємствах поштового зв'язку тощо) здійснюють державні інспектори з каран­тину рослин, оформлюючи відповідні документи . Прикордонні пункти карантину рослин облаштовуються в пункті пропуску через державний кордон України. Фітосанітарний контроль деревини здійснюється згідно з Правилами фітосанітарного контролю дереви­ни та виробів з неї, затвердженими наказом Головної державної інс­пекції з карантину рослин України від 6 серпня 2002 р. № 65. Під час фітосанітарного контролю Центральна науково-дослідна каран­тинна лабораторія та інші карантинні лабораторії провадять фіто-санітарну експертизу, щоб виявити у підкарантинних матеріалах та об'єктах карантинні організми. На методи проведення фітосанітар-ної  експертизи   затверджено   відповідні державні   стандарти.

§ 11. Правові аспекти вирощування наркотичних рослин

Відповідно до своїх міжнародних зобов'язань Україна активно вживає заходів щодо боротьби з наркоманією та обігом наркотич­них речовин. У зв'язку з цим у суб'єктів аграрного права часто ви­никають питання про можливість вирощування в господарствах наркотичних рослин для промислових потреб, зокрема, снотворно­го маку чи конопель. Останнім часом протинаркотичне законо­давство    набрало    істотного   розвитку,    зокрема   стосовно    правового

Підкарантинними матеріалами та об'єктами Закон визнає матеріали та об'єкти, які можуть сприяти поширенню карантинних організмів або за допомогою яких вони можуть поширюватися. Перелік підкарантинних матеріалів та об'єктів визначений постановою Кабінету Міністрів України від 24 листопада 1993 р. № 953 "Про розцін­ки на інспектування підкарантинних матеріалів, платних послуг підприємствам, орга­нізаціям та громадянам", Правилами перевезення вантажів, які підлягають фітосані-тарному, контролю, затвердженими наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. № 644, а також Правилами фітосанітарного контролю на державному кордоні Украї­ни, затвердженими наказом Головної державної інспекції з карантину рослин від 25 вересня 2002 р. №    255.

Див.: Інструкція про порядок виготовлення та використання бланків карантинно­го дозволу на імпорт, фітосанітарного сертифіката та фітосанітарного сертифіката на ре­експорт, карантинного сертифіката, затверджена наказом Мінагрополітики України від 5 вересня 2002 р. № 255.

364

регулювання вирощування наркотичних рослин. Це дає підстави говорити про формування правового інституту наркотичних рослин як специфічного інституту аграрного права. Важливим законодав­чим актом, який регулює порядок вирощування наркотичних рос­лин в Україні, є Закон України від 15 лютого 1995 р. "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів"   (в редакції Закону  від   8  липня   1999  p.).

Цей Закон визнає вирощування наркотичних рослин діяльніс­тю в сфері обігу наркотичних засобів. Згідно із ним постанова Ка­бінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 затвердила Пе­релік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який поділяє наркотичні засоби і рослини на 4 таблиці, з яких пер­ша містить 3 списки наркотичних засобів, а решта — по 2 списки. Включення наркотичного засобу чи рослини до тієї або іншої таб­лиці чи списку означає поширення на них відповідного правового режиму  згідно   із   Законом.

Стаття 7 Закону забороняє вирощувати в Україні наркотичні рос­лини, включені до першої таблиці, зокрема — кокаїнового кущу. Але ця заборона не поширюється на рослини, що включені до третього списку першої таблиці: рослини виду мак снотворний і рослини ви­ду коноплі. Закон встановлює особливі правила вирощування таких наркотичних рослин. Діяльність, пов'язана з культивуванням та (чи) використанням або реалізацією снотворного маку чи конопель з ме­тою виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і пси­хотропних речовин, дозволяється підприємствам державної та кому­нальної  форми  власності  за  наявності у  них  відповідної ліцензії.

Діяльність, пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією снотворного маку та конопель з низьким вмістом наркотичних засобів для промислових цілей, за винятком вироб­ництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, дозволяється підприємствам усіх форм власності за наяв­ності у них відповідної ліцензії. Вирощування рослин виду мак снотворний для виробництва насіння допускається лише за умови використання насіння, зібраного із сортів рослин, у висущеній со­ломі яких вміст морфіну не перевищував 0,15%. Культивувати снотворний мак можна насінням першої репродукції, придбаним в установленому порядку. Вирощування рослин роду коноплі для промислових цілей, за винятком виробництва та виготовлення нар­котичних засобів, допускається за умови використання насіння, зібраного із сортів росли, у висушеній соломі яких вміст морфіну не   перевищував   0,15%.

Згідно з п. 24 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про лі­цензування певних видів господарської діяльності", вирощування і використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промис­лових цілей підлягає ліцензуванню. Ліцензії на культивування та (чи) використання або реалізацію снотворного маку чи конопель видає М ін аф о по л іти ки . Положення про ліцензійну комісію з лі­цензування   провадження   господарської діяльності   з   культивування

365

та використання рослин, що містять наркотичні засоби, для про­мислових цілей затверджене наказом Мінагрополітики України від 13 лютого  2002 р.   №   44.

Юридичні особи, діяльність яких пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією снотворного маку чи коно­пель, зобов'язані вжити заходів щодо забезпечення встановленого законодавством режиму охорони посівів, місць зберігання і пере­роблення цих рослин. Юридичні особи, які не мають ліцензії на культивування снотворного маку чи конопель, та фізичні особи, які є власниками або землекористувачами земельних ділянок, на яких ростуть ці рослини, зобов'язані знищити останні. Порядок знищення рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, а також відходів таких рослин затверджений постановою Кабінету  Міністрів України   від   1   червня   2002 р.   №   743.

Юридичні особи, діяльність яких пов'язана з вирощуванням наркотичних рослин, в порядку, встановленому Положенням про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 1996 р. № 6, зобов'язані по­давати відомості про кількість вирощених та (або) використаних снотворного маку й конопель, щорічно, із зазначенням залишків наркотичних рослин   на   кінець року.

Для виконання державного замовлення на одержання макової та конопляної соломи Мінагрополітики щорічно видає спеціальні свідоцтва на право культивування снотворного маку та коноплі. У цих свідоцтвах зазначаються точні розміри земельних ділянок, призначених для культивування снотворного маку або коноплі, мі­німальний термін поставки врожаю, встановлений відповідно до географічних і кліматичних умов. Макову солому треба здавати державним підприємствам лікарського рослинництва, зазначеним у свідоцтвах; конопляну солому — заготівельним пунктам (або без­посередньо прядильним заводам), зазначеним у свідоцтвах. Збері­гати макову та конопляну солому після терміну, встановленого у свідоцтві,   підприємствам-виготівникам   забороняється.

Боротьба з незаконним вирощуванням наркотичних рослин про­вадиться згідно із Законом України від 15 лютого 1995 р. "Про захо­ди протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними". Згідно зі ст. 106-2 Ко­дексу України про адміністративні правопорушення за незаконні по­сів або вирощування снотворного маку чи конопель накладається штраф від 80 до 88 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. За­лежно від характеру скоєння правопорушення та з урахуванням ви­ни порушника, винним може загрожувати кримінальна відповідаль­ність згідно зі ст. 310 Кримінального кодексу України: штраф до 850 грн., арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до З років. Якщо кількість незаконно вирощуваних снотворного маку чи конопель перевищувала 500 рослин, винному загрожує кримінальна відповідальність  позбавленням   волі на строк  від   3 до   7 років.

366