§ 6. Правове регулювання лісокористування в сільському господарстві

Досі йшлося про використання окремих видів природних ресур­сів у сільському господарстві. Далі розглянемо використання при­родних комплексів, тобто екосистем. Природноресурсове право знає правове регулювання використання різних природних ком­плексів: природно - заповідного фонду, водно-болотних угідь, рек­реаційних і курортних зон тощо. Але зазначені природні комплек­си мають здебільшого природоохоронний характер і їх правовий режим передбачає обмеження сільськогосподарської діяльності. Окремим видом природних комплексів є ліс, оскільки лісове зако­нодавство регулює сільськогосподарську діяльність у лісах. Важли­вим   актом  у цій  царині  є Лісовий  кодекс   (ЛК)   України.

Стаття З ЛК так визначає поняття лісу: це — сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроор­ганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біоло­гічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на довкілля. Як ба­чимо, ліс є природним комплексом, який охоплює землі, надра, во­ди, атмосферне повітря, об'єкти рослинного й тваринного світу, ін­ші природні компоненти у їх екологічних взаємозв'язках. Специфі­ка правового регулювання природних комплексів полягає в тому, що використання природних ресурсів у їх межах окрім відповідно зе­мельного, гірничого, водного, атмосфероохоронного законодавства, законодавства про тваринний і рослинний світ регулюється також спеціальним законодавством про цей природний комплекс: у нашо­му випадку — лісовим. Ресурси лісу, будучи об'єктом регулювання відповідних   галузей   природноресурсового   законодавства.

Стаття 36 ЛК поділяє ліси України за екологічним і господар­ським значенням на 2 групи. До першої належать ліси, що викону­ють переважно природоохоронні функції, зокрема сільськогоспо­дарські протиерозійні, приполонинні, захисні лісосмуги. До другої — ліси, котрі поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажли-вості використання яких встановлюється режим обмеженого лісо­користування. Правовий режим лісів першої групи суворіший і ви­магає   обмеження   в  їх   межах  господарської діяльності.

Статті 49 і 50 ЛК вирізняють фактичні ознаки розмежування за­гального і спеціального використання лісових ресурсів. Критерієм такого розмежування є обсяги використання лісових ресурсів. У порядку загального використання лісових ресурсів, суб'єкти аграр­ного права мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, кві­ти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. Оскільки ліс є природним комплексом, в розмежуванні загального і спеціального викорис­тання лісових ресурсів користуються також положенням законо­давчих актів про окремі види природних ресурсів, що входять до лі­сової   екосистеми.

Умовою спеціального використання лісових ресурсів є отриман­ня земельної ділянки лісового фонду в користування чи у влас­ність. Така ділянка лісового фонду може надаватися одночасно кільком лісокористувачам. На праві спеціального використання лі­сових ресурсів можна: заготовляти деревину під час рубок головно­го лісокористування, заготовляти живицю, другорядні лісові мате­ріали (пень, луб, кора, деревна зелень тощо). Правовий режим спе­ціального лісокористування є похідним від правового режиму спе­ціального   землекористування.

Щодо спеціального використання лісу на праві власності, то ЛК у ст. 6 проголосив всі ліси виключно власністю держави. Водночас, положення ЛК суперечить положенням ст. ст. 56 і 79 ЗК, за якими земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га держа­ва може передавати у приватну власність фізичним та юридичним особам у складі угідь селянських, фермерських та інших госпо­дарств. Оскільки право власності на земельну ділянку поширюєть­ся і на ліси, що на ній розташовані, суб'єкти аграрного права, які от­римали від держави у приватну власність ділянку лісу площею 5 га, можуть докупити у суб'єктів права приватної власності необмеже­ну кількість земель лісового фонду. Це положення хоч і суперечить ЛК, але діє, тому що ЗК має переважну правову силу. Отже, ліси в необмеженій кількості можуть перебувати у приватній власності суб'єктів аграрного права. Власність на ліси дає цим суб'єктам можливість здійснювати лісокористування, не отримуючи спеці­альних дозволів   за  ЛК.

Якщо   земельні  ділянки   лісового   фонду   передаються   не   у   влас­ність,   а  на   праві   постійного   чи  тимчасового землекористування   (в тому   числі   оренди),   то,    окрім   документів,    що   посвідчують   право спеціального   використання  земельної ділянки лісового  фонду   (дер­жавний  акт чи договір),   треба  отримати також і дозвіл  на  спеціаль­не   використання  лісових ресурсів.    Відповідно до   ст.    51   ЛК  розріз­няються   2  види таких дозволів:  лісорубний  квиток (ордер)   і лісовий квиток.    На   відведених   земельних   ділянках   лісового    фонду   можна використовувати лише ті ресурси,   на які  видано  спеціальний дозвіл. Згідно   з   Правилами   відпуску деревини   на   пні   в   лісах  України, затвердженими постановою   Кабінету  Міністрів  України від 29 лип­ня    1999   р.    №     1378,   лісорубний   квиток видається   на   рубку  деревини і  заготівлю  живиці.   Лісорубний  квиток  на  рубки   головного   корис­тування та  заготівлю живиці  видається   на  підставі  встановлених лі­мітів    лісокористування     органами    Державного     комітету    лісового господарства України.   На  інші рубки лісові  квитки  видаються дер­жавні   лісогосподарські    підприємства  за    рішенням
лісокористувачами.   Населення   одержує   від   зазначених   органів   ор­дер   на дрібний   (до    10   куб.   м)   відпуск деревини   на   пні.   Лісовий  кви­ток видають  державні  лісогосподарські   підприємства   за   рішенням місцевих рад для   здійснення   інших   видів  лісокористування.

На    сільськогосподарські   угіддя,    передані   для    потреб    лісового господарства,   не   поширюється  дія  лісового   законодавства   —   вони використовуються відповідно до загальних норм аграрного права. Побічна сільськогосподарська діяльність у лісах регулюється По­рядком заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побіч­них лісових користувань в лісах України, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449. Зок­рема, місця розміщення вуликів і пасік для бджільництва визнача­ються для суб'єктів аграрного права постійними лісокористувачами з урахуванням умов ведення лісового господарства та спеціального використання лісових ресурсів. На ділянках для розміщення вули­ків і пасік дозволяється спорудження тимчасових (не капітальних) будівель без права вирубування дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду. Розміщення пасік у  місцях   масового   відпочинку людей   забороняється.

Для сінокосіння можна використовувати незаліснені зруби, га­лявини та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очікується природне лісовідновлення. В окремих випадках для за­готівлі сіна можна користуватися міжряддями лісових культур, плантацій, зрідженими лісонасадженнями. Початком заготівлі сіна на природних злакових травостоях є фаза колосіння, а бобових трав — фаза бутонізації — початок цвітіння. У разі наявності у тра­востої видів рослин, занесених до Червоної книги України, термін заготівлі сіна визначається за погодженням з органом Мінприроди; термін   сінокосіння   —   в лісовому  квитку.

Випасання худоби,   за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих  лісовою   рослинністю   землях  лісового   фонду,   якщо   це   не завдає   цим   землям   шкоди.   Місця  та термін  випасання  худоби   виз­начаються  в  лісовому  квитку.   Випасання  худоби   в  лісах  з   викорис­танням    собак   або    без    пастуха    (крім    огороджених   ділянок   чи   на прив'язі)   забороняється.   Власники худоби  зобов'язані дотримувати­ся   вказівок постійних лісокористувачів   щодо   порядку її   випасання. Збирання  лісової   підстилки допускається   в   окремих   випадках у лісах другої  групи,   при  чому  на   одній   і тій   самій   площі   —   не   час­тіше   одного  разу на  5   років.   Збирання лісової  підстилки  забороня­ється   на   лісових   ділянках,    розташованих   у   бідних   лісорослинних умовах,   на ділянках,  де   фунти   піддаються   ерозії,   та  в   місцях  масо­вого розмноження грибів.   Терміни збирання лісової підстилки і за­готівлі   очерету   визначаються   в  лісовому   квитку.

Спеціальне використання лісових ресурсів для сільськогоспо­дарської діяльності, крім розміщення пасік, передбачає сплату збо­ру за спеціальне використання лісових ресурсівт_а Розмір збору виз­начається відповідно до встановлених лімітів і такс на деревину. Порядок його сплати регулюється Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земель­ними ділянками лісового фонду, затвердженим постановою Кабі­нету  Міністрів  України   від   6 липня   1998   р.   №    1012.