Печать
PDF

Розділ 12 Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві - Страница 3

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 3. У разі потреби строки водокористування в сільському господарстві

Надра дедалі активніше використовують для ведення сільсько­господарської діяльності. Зокрема, в недіючих шахтах вирощують гриби, квіти, овочі та інші ірослини. Надрами послуговуються для витримування виноматеріалів, зберігання харчової продукції тощо. Корисні копалини місцевого значення і прісні підземні води засто­совують  для   ведення   сільськогосподарської діяльності.

Використання надр у веденні сільськогосподарської діяльності регулюється Кодексом України про надра від 27 липня 1994 p., та іншими актами законодавства про надра. За ст. 1 Кодексу, надра —  це та частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологіч­ного вивчення та освоєння. Законодавство не встановлює чіткої межі поверхні землі для розмежування земель і надр як природних об'єктів і визначення режиму правового регулювання. Надра від землі відмежовуються за юридичними ознаками, а саме — за спо­собом використання цих об'єктів. Якщо поверхня землі слугує просторово-операційним базисом для розміщення різних об'єктів або для вирощування сільськогосподарської продукції, ми маємо справу з землекористуванням. Якщо ж видобуваємо корисні копали­ни, вивчаємо геологію землі або здійснюємо підземну діяльність — маємо справу з надрами і повинні керуватися законодавством про надра.

Надра треба відмежовувати і від підземних вод. Згідно з ВК під­земні води належать до державного водного фонду України, а згід­но з Кодексом України про надра, вони є частиною надр. Вихо­дить, що це — природний ресурс з подвійним правовим режимом і, тому, використовуючи підземні води для сільського господарства, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра. Труднощі виникають тоді, коли треба оформити дозвіл на спеціальне використання підземних вод: яким законодавством ке­руватися, щоб отримати дозвіл і для сплати збору за спеціальне ви­користання?

Ретельний аналіз законодавства України показує, що слід роз­різняти правовий режим прісних підземних вод і правовий режим мінеральних, термальних, промислових вод. Згідно з п. 1.5 Інструк­ції про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин в редакції наказу Мінекоресурсів, Мінфіну, ДПА, Мінпраці від 13 червня 2000 р. № 51/128/307/128, збір за спеціальне використання надр не справ­ляється за видобуті прісні підземні води, позаяк при цьому справ­ляється збір за спеціальне використання водних ресурсів. Отже, під час видобування прісних підземних вод треба керуватися водним законодавством для отримання дозволу і сплати збору за спеціаль­не використання водних ресурсів, а під час видобування мінераль­них, термальних, промислових вод — законодавством про надра, щоб оформити відповідні правові документи і сплатити збір за спе­ціальне  використання   надр.

Корисні копалини, згідно зі ст. 5 Кодексу про надра — це при­родні мінеральні утворення органічного і неорганічного поход­ження в надрах, на поверхні землі, в джерелах вод і газів, на дні водоймищ, а також техногенні мінеральні утворення в місцях роз­міщення відходів виробництва та лишків продуктів переробки мі­неральної сировини, придатні для промислового використання. За ст.    6   цього    Кодексу,    корисні   копалини   за   своїм   господарським значенням поділяються на копалини загальнодержавного й місце­вого значення. Віднесення їх до загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України. Разом з тим ЗК у ст. ст. 90, 95 закріплює поділ корисних копалин на загально-поширені і незагальнопоширені. Аналіз правового режиму загаль-нопоширених корисних копалин і корисних копалин місцевого значення за Кодексом про надра, а також за ст. 39 Закону Украї­ни від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природно­го середовища" показує, що правовий режим загальнопоширених корисних копалин тотожний правовому режиму корисних копалин місцевого   значення.

Переліки корисних копалин загальнодержавного й місцевого зна­чення затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12 груд­ня 1994 р. № 827. Визначення корисних копалин як загальнодержав­ного чи місцевого значення поширює на них віддовіддий режим пра­вового регулювання. Суб'єктів аграрного права більше цікавлять ко­рисні копалини місцевого значення, які вони можуть використовува­ти на праві загального використання надр. До них належать, зокрема, сировина для хімічних меліорантів фунтів (вапняк, гіпс, сапропель, га-жа), крейда, граніт, пісковик, галька, гравій, пісок, ракуша, лес, глина легкоплавка, суглинок, супісок тощо. Води, в тому числі прісні підзем­ні,   належать до корисних копалин  загальнодержавного  значення.

Фактичні ознаки розмежування загального і спеціального вико­ристання надр наводяться у ст. 23 Кодексу про надра, яка надає власникам земельних ділянок і землекористувачам право без отри­мання спеціальних дозволів (ліцензій) та без гірничих відводів ви­добувати для сільськогосподарських потреб корисні копалини міс­цевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати надра для гос­подарських і побутових потреб. Однак закон не роз'яснює, що ро­зуміти під господарськими і побутовими потребами. На нашу дум­ку, суб'єкти аграрного права мають право використовувати надра для будь-яких сільськогосподарських потреб на праві загального використання надр, крім промислового видобування корисних ко­палин   і   будівництва   підземних   споруд.

Щодо спеціального використання надр на праві власності, то, згідно зі ст. 4 Кодексу про надра, надра є виключно державною власністю. Але це положення суперечить ч. З ст. 79 ЗК від 25 жовтня 2001 p., згідно з якою право власності на земельну ділян­ку поширюється і на підземний простір, тобто на надра. Як ми вже зазначали, ЗК має переважну правову силу перед Кодексом про надра. Отже, всі суб'єкти права приватної власності на земельні ді­лянки є водночас суб'єктами права приватної власності на надра під цими земельними ділянками. Це означає, що всі суб'єкти пра­ва приватної власності на земельні ділянки мають право укладати різні угоди щодо надр, які перебувають у їхній власності, а також будувати підземні споруди для здійснення сільськогосподарської діяльності   без   отримання   гірничих  відводів.

Разом з тим аналіз гірничого законодавства показує, що право приватної власності на надра не дозволяє здійснювати промисловий видобуток корисних копалин на своїй земельній ділянці. Такий різ­новид діяльності потребує дотримуватися вимог до гірничих підпри­ємств, викладених у Гірничому законі України від 6 жовтня 1999 р. Проте в разі виявлення на приватній земельній ділянці покладів ко­рисних копалин, її власник може укласти угоду щодо використання належних йому на праві приватної власності надр з гірничим під­приємством,   яке   відповідає   вимогам   Гірничого   закону.

Спеціальне використання надр на праві надрокористування пе­редбачає, відповідно до ст. 19 Кодексу про надра, отримання спеці­ального дозволу (ліцензії) на використання надр і акту гірничого від­воду. Ліцензування надрокористування регулюється ст. 16 Кодексу. Разом з тим їді положення суперечать положенням Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ст. 2 якого визначає, що види господарської діяльнос­ті, не передбачені ст. 9 цього Закону, ліцензуванню не підлягають. А ст. 9 Закону передбачає в царині надрокористування ліцензування тільки пошуку (розвідки) корисних копалин, видобутку уранових руд, коштовних металів і каміння. Видобування інших корисних копалин ліцензування не потребує. За правилами розв'язання правових колі­зій, переважну юридичну силу в цьому разі матиме саме Закон "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" — він містить спеціальну норму щодо ліцензування. Не випадково у прийнятому 12 липня 2001 р. Законі України "Про нафту і газ" вже йдеться не про ліцензування   видобутку нафти  і  газу,   а лише  про  спеціальні дозволи.

Цей правовий припис викликав численні суперечки між надро-користувачами і державними органами. Але закон в даному разі — на боці скасування ліцензування видобутку корисних копалин. От­же, єдиним дозволом на спеціальне використання надр тепер є акт гірничого відводу, за винятком уранових руд, коштовностей і наф­ти й газу, щодо яких діють особливі правила. За ст. 17 Кодексу про надра, гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки родовищ корисних копалин та з метою, не пов'язаною з видобуванням корисних копалин. Користування над­рами за межами гірничого відводу забороняється. Гірничі відводи надаються, згідно з Положенням про порядок надання гірничих відводів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59. На розробку корисних копалин загальнодер­жавного значення і ведення сільськогосподарської діяльності в надрах гірничі відводи надаються Держнаглядохоронпраці. На роз­робку корисних копалин місцевого значення гірничі відводи нада­ються радами обласного рівня і підлягають реєстрації в органах державного   гірничого   нагляду.

Стаття 21 Кодексу про надра стверджує, що видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу здійснюються без гірничих відводів, але за умови отримання спеціального дозволу (ліцензії). Зважаючи   на   скасування   існуючого   порядку ліцензування   надрокористування, можна говорити про те, що торф і прісні підземні води можуть добуватися на праві загального використання надр. При цьо­му суб'єкти аграрного права вже не зобов'язані обмежувати глибину свердловини, позаяк вони мають право для видобутку прісних під­земних  вод  копати  криниці   глибиною  й  понад  20  м.

Спеціальне використання надр на праві надрокористування мо­же бути постійним або тимчасовим. Постійне не має заздалегідь встановленого строку. Тимчасове може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (від 5 до 20 років). У разі потреби стро­ки   тимчасового   надрокористування   можуть   бути   подовжені.

Спеціальне використання надр передбачає необхідність сплати збору. Базові нормативи плати за користування надрами для видобу­вання корисних копалин і Порядок справляння плати за користуван­ня надрами для видобування корисних копалин, затверджені поста­новою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014. Щодо підземної сільськогосподарської діяльності, зокрема виро­щування сільськогосподарської продукції під землею, збір справля­ється згідно з Порядком справляння плати за користування надра­ми в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, зат­вердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопа­да  2000 р.   №    1682.

Зауважимо, що згідно з гірничим законодавством, збір за видо­буток корисних копалин можна справляти тільки з суб'єктів під­приємницької діяльності. Тому селяни, які мають гірничий відвід на видобуток корисних копалин, але не зареєстровані як суб'єкти підприємництва, звільнені від сплати збору за спеціальне викорис­тання надр. Це правило не поширюється на ведення сільськогос­подарської діяльності під землею, зокрема на витримування вино-матеріалів, вирощування сільськогосподарської продукції, збері­гання продуктів харчування — при здійсненні таких видів діяльнос­ті всі суб'єкти спеціального використання надр зобов'язані сплачу­вати  збір  за  спеціальне   використання   надр.

Відповідно до ст. 55 Кодексу про надра, спеціальне використан­ня надр для сільськогосподарської діяльності здійснюється за відпо­відними проектами, в яких мають передбачатися заходи, що забез­печують знешкодження стічних вод, шкідливих речовин і відходів сільського господарства або локалізацію їх у певних межах, а також запобігають їх проникненню в інші природні об'єкти. Невиконан­ня цих обов'язків може спричинити позбавлення права надрокорис­тування   чи   обмеження   сільськогосподарської діяльності   в   надрах.