Розділ 12 Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві Печать
Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 1. Правові форми використання природних ресурсів у сільському господарстві

Ведення сільського господарства є неможливим без викорис­тання грунтів та інших природних ресурсів — у цьому полягає спе­цифіка галузі. Стаття 1 Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та аф опромисл ового комплексу в народному господарстві" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.) проголошує, що пріоритетність соціального розвит­ку села та АПК забезпечується створенням необхідної природно-ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб сільського господарства. Використовувати природні багатства кра­їни потрібно раціонально. Тому ці питання регулюються природноресурсовим   правом.

Разом з тим, беручи до уваги комплексний характер аграрного права як галузі права, можна сказати, що окремі інститути природ-норесурсового права є водночас і інститутами аграрного права. Ад­же сільськогосподарська діяльність має своєю передумовою вико­ристання природних ресурсів. Суб'єкти аграрного права повинні знати, які вони мають права та обов'язки щодо природокористу­вання, як належним чином оформити права на використання при­родних ресурсів. Правове регулювання в сільському господарстві має певну специфіку, оскільки в українському природноресурсовому праві діє засада цільового характеру природокористування, тоб­то правові режими використання природних ресурсів різняться за­лежно від того, для яких цілей вони застосовуються. Відтак йти­меться про інститути сільськогосподарського використання при­родних ресурсів   як   інститути   аграрного   права.

Оскільки правовий інститут використання земель сільськогос­подарського призначення розглянуто в попередньому розділі про­понованого підручника, в цьому розділі ми обмежимося лише пра­вовими інститутами сільськогосподарського водокористування, надрокористування, лісокористування, використання тваринного й рослинного світу. Хоча до ЗК ми звертатимемося неодноразово, позаяк він має особливе значення для регулювання природноресурсових відносин. Згідно з ч. 2 ст. З ЗК, він має переважну юри­дичну силу перед іншими актами природноресурсового законо­давства.   Інакше   кажучи,   є   своєрідною   природноресурсовою   "конституцією і посідає чільне місце в системі спеціального природно­ресурсового законодавства. Якщо якийсь акт природноресурсового законодавства суперечить ЗК — застосовуються положення остан­нього. Це важливо знати для правильного розуміння правових при­писів про використання окремих видів природних ресурсів, які часто суперечать ЗК. Оскільки, характеризуючи зазначені інститу­ти сільськогосподарського використання природних ресурсів, ми послуговуватимемося понятійним апаратом теорії природноресур­сового   права,   коротко   нагадаємо   його   ключові   категорії.

Усі   форми   залучення   природних   ресурсів   до   сільськогосподар­ського   виробництва   можна   назвати   сільськогосподарським   вико­ристанням  природи.   Використання   природних ресурсів,   відповідно до   ст.   38   Закону України   від   25   червня   1991   р.   "Про   охорону нав­колишнього   природного   середовища",   буває   загальним   і  спеціаль­ним.     Загальне   використання    природних ресурсів, згідно    з    ч.     2    ст.     38 Закону,    полягає   в   безперешкодному   використанні   природних   ре­сурсів   фомадянами  для   задоволення   своїх  життєвих   пофеб   (есте­тичних,   оздоровчих,   рекреаційних,   матеріальних та  ін.)   і має   певні правові ознаки.   Воно здійснюється:  а)  безоплатно;   б)   без офиман-ня    будь-яких   дозволів;     в)     без    закріплення    окремих    природних об'єктів   за   певними   суб'єктами   (без   права   володіння).   Щоправда інколи   право    загального    використання    природних   ресурсів   може бути   обмежене   власниками   природних ресурсів.

Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 — це такий вид використання природних ресурсів, який відзначаєть­ся тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюють­ся за певними суб'єктами на різних правових підставах (здійсню­ється право володіння ними); б) на його здійснення феба офима-ти  спеціальний дозвіл;   в)   воно  є   платним.

Фактичне розмежування загального і спеціального використан­ня природних ресурсів провадиться за ступенем екологічного ризи­ку використання природних ресурсів. Критерії такого розмежуван­ня містяться в окремих актах природноресурсового законодавства. Правова форма використання природних ресурсів — певний право­вий режим або закріплений у нормативних актах порядок викорис­тання природних ресурсів. Законодавство України розрізняє такі правові форми (титули) спеціального використання природних ре­сурсів: а) право власності; б) право природокористування (безоплат­не і орендне); в) сервітутне право; г) угода про розподіл продукції; Г) право господарського відання; д) право оперативного управління. Разом з тим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" і ст. 319 ЦК, власник природного об'єкта на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається на­лежним йому майном; він може надати його іншій особі на інших правових підставах, не передбачених законодавством. Таке право власника передбачене  ст.   6   ЦК і ст.    134   ГК від   16   січня  2003   р.

Право природокористування як форму спеціального використан­ня   природних   ресурсів   слід   відрізняти   від   права   користування   як елемента права власності, позаяк право природокористування — це не повноваження, а окремий правовий режим, який може охоплю­вати і володіння, і користування, і розпорядження природними ре­сурсами в межах, визначених власником. Право природокористу­вання відрізняється і від права власності. Хоча це право може включати в себе і володіння, і користування, і розпорядження; во­но завжди є похідним від права власності — саме власник встанов­лює межі природокористування, і право розпорядження природо-користувача не може припиняти права власності власника. Приро­докористування слід відрізняти і від використання природних ре­сурсів, позаяк воно є лише однією з правових форм спеціального використання природних ресурсів разом з правом власності, серві­тутним правом, угодою про розподіл продукції, правом господар­ського  відання,   оперативного  управління та  ін.