§ 6. Інші суб'єкти сільськогосподарського землевикористання

Крім відносно великих організаційно-правових форм сільськогосподарського землекористування, за допомогою яких громадяни України реалізують свої права приватної власності на землі та права користування (в основному у формі оренди) землями сільськогосподарського призначен­ня, а саме — через організацію фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, товарних сільськогос­подарських підприємств тощо, вони можуть бути суб'єктами й інших форм аграрного землевикористання. Серед них у сучасний період особливо значними стають особисті селян­ські господарства.

Громадяни України можуть використовувати землі сіль­ськогосподарського призначення для організації та ведення особистого селянського господарства. Особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка належить до підприємницької і проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які пере­бувають у сімейних чи родинних стосунках і спільно прожи­вають з метою задоволення особистих потреб шляхом вироб­ництва, переробки і споживання сільськогосподарської про­дукції, реалізації її надлишків та надання послуг з викорис­танням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Особисте селянське господарство нині є самостійною ор­ганізаційно-правовою формою суспільно-корисного ведення сільськогосподарського виробництва. Правовий режим цих господарств та умови їх землекористування встановлено ст. 33 ЗК України та спеціальним Законом України «Про осо­бисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р.¹.

Для ведення особистого селянського господарства вико­ристовуються земельні ділянки розміром не більше 2,0 гекта­ра, передані фізичним особам у власність або оренду в поряд­ку, встановленому законом.

Розмір земельної ділянки цього господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земель­ної частки (паю) та її спадкування членами господарства.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть належати на праві приватної власності одній особі або бути спільною сумісною власністю подружжя та спіль­ною частковою власністю членів господарства.

Закон не виключає можливості виділення в натурі (на міс­цевості) земельних часток (паїв) членам особистого селян­ського господарства єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя).

У разі виходу з господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на міс­цевості).

Громадяни можуть бути суб'єктами використання земель сільськогосподарського призначення для садівництва.

Займатися садівництвом громадяни можуть як індивіду­ально, так і колективно, створюючи садівницькі товариства. Для цього вони мають право набути безоплатно у приватну власність або на умовах оренди земельні ділянки із земель державної чи комунальної власності у розмірі не більше 0,12 га. Іноземні громадяни та особи без громадянства мо­жуть мати земельні ділянки для садівництва лише на заса­дах їх оренди.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, громадя­ни можуть використовувати для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, на цих землях можна зводити необхідні будинки та різні господарські споруди.

Землі загального користування (під дорогами, проїздами, будівлями загального використання тощо) є власністю само­го садівницького товариства.

Громадяни — власники земельних ділянок, призначених для садівництва, мають право розпоряджатися ними, зокре­ма, продавати їх без згоди інших членів товариства.

Правовий режим таких земель регламентується ст. 35 ЗК України, спеціальним законодавством та статутами садів­ницьких товариств.

Громадяни та їх об'єднання можуть орендувати земельні ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення городництва. На відміну від садівництва, це строко­вий вид їх землекористування. А тому на земельних ділян­ках, призначених для городництва заборонено закладати са­ди та інші багаторічні насадження, зводити капітальні будівлі і споруди. Дозволяється будувати лише тимчасові споруди,
які по закінченні строку оренди підлягають знесенню їх влас­никами.

Правовий режим земельних ділянок для городництва ре­гулюється ст. 36 ЗК України.

Громадяни можуть також бути суб'єктами використання земель сільськогосподарського призначення для сінокосіння і випасання худоби (ст. 34 ЗК). Для цього вони можуть оренду­вати відповідні земельні ділянки. Договір оренди може бути короткостроковим (не більше 5 років) та довгостроковим (не більше 50 років)

Органи виконавчої влади та органи місцевого самовряду­вання можуть створювати на землях, що перебувають у влас­ності держави чи територіальної громади, громадські сіно­жаті і пасовища.

Суб'єктами прав на землі сільськогосподарського призна­чення можуть бути сільськогосподарські підприємства за умови, що вони їх використовуватимуть для ведення товар­ного сільськогосподарського виробництва (п. «б» ст. 22 ЗК). Тут, як бачимо, принцип цільового використання цих земель вводиться у сферу сучасних ринкових відносин.

Земельний кодекс України дає право на використання зе­мель сільськогосподарського призначення також сільсько­господарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та за­гальноосвітнім школам для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського госпо­дарства (п. «б» ст. 22 ЗК). Для несільськогосподарських під­приємств, установ та організацій землі сільськогосподар­ського призначення можуть надаватися лише для ведення підсобного сільського господарства, тобто для не основної, а додаткової і незначної за обсягом діяльності.

Суб'єктами постійного користування земельними ділян­ками із земель державної та комунальної власності можуть бути державні і комунальні сільськогосподарські підприємс­тва (ст. 24 ЗК). Ці ділянки вони можуть використовувати для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Нині ці суб'єкти мо­жуть мати земельні ділянки переважно на засадах постійно­го користування.