ОСОБЛИВА ЧАСТИНА ГЛАВА 16 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ PDF Печать
Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

§ 1. Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

Принципове конституційне положення про те, що «земля є основним національним багатством, що перебуває під особ­ливою охороною держави» (ст. 14) в першу чергу і найбільш безпосередньо стосується земель сільськогосподарського призначення. Це зумовлено такими факторами:

а)  Україна — велика аграрна держава, яка має найцінні­ші у світі еталонні ґрунти;

б)  з 60,3 млн. га усіх земель землі сільськогосподарського призначення в Україні становлять майже 70% (41,8 млн га);

в)  вони є базою проведення земельної, а також аграрної реформ;

г)  вони є основним і незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції, а отже базою продовольчої безпеки держави;

ґ) вони є загальною умовою та предметом сільськогоспо­дарської праці;

д)  вони підпорядковані принципу раціональності їх вико­ристання та охорони.

Таким чином землі сільськогосподарського призначення є унікальним природним ресурсом, основою економічного роз­витку держави та матеріального добробуту народу України.

Земельний кодекс України землями сільськогосподар­ського призначення визнає «землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розмі­щення відповідної виробничої інфраструктури або призна­чені для цих цілей» (ст. 22).

Це визначення поняття земель сільськогосподарського призначення виходить з їх основного цільового призначення — виробництво продукції сільського господарства. А сам тер­мін «землі» правильно вживається як елемент природного се­редовища, що перебуває в органічному взаємозв'язку з інши­ми його елементами (водами, лісами, атмосферним повітрям тощо), на відміну від терміна «земля»1.

Земельний кодекс України деталізує поняття земель сіль­ськогосподарського призначення за їх цільовим призначен­ням і, крім основної мети — виробництва сільськогосподар­ської продукції, яке здійснюється різними аграрними суб'єк­тами (фермерськими господарствами, сільськогосподар­ськими кооперативами, особистими селянськими господарс­твами тощо), включає до нього також землі, надані для сіль­ськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльнос­ті (яку здійснюють відповідні наукові та навчальні заклади), а також ті, на яких розміщена відповідна виробнича інфрас­труктура (виробничі приміщення, склади, ферми тощо).

Базовими термінами законодавчого поняття земель сіль­ськогосподарського призначення є землі, «надані» або «при­значені» для потреб сільського господарства. Отже, самостій­ність цієї категорії земель у складі земель України визнача­ється юридичним фактом надання їх у використання у сіль­ському господарстві або призначенням для цих потреб. П> ловне цільове призначення цих земель — використання для потреб сільськогосподарського виробництва, можливість якого зумовлена природними властивостями цих земель. То­му поняття і характеристика земель сільськогосподарського призначення тісно пов'язані саме з об'єктивними природни­ми факторами.

Землі сільськогосподарського призначення, як об'єкт зе­мельних правових відносин, істотно відрізняються від май­на, як об'єкта цивільних правових відносин. Це, зокрема, по­яснюється тим, що землі:

  1. природний об'єкт, не створений працею людини, а, от­же, він має не лише економічну, а й екологічну цінність;
  2. землі мають сталий кількісний вимір, їх площі не мо­жуть бути штучно ані збільшені, ані зменшені;
  3. виконують унікальну і незамінну функцію основного засобу виробництва продукції рослинництва і тваринництва;
  4. дають прямий прибуток внаслідок їх використання;
  5. перебувають у постійному тісному взаємозв'язку з ін­шими природними об'єктами (атмосферним повітрям, вода­ми, надрами, лісами);
  6. не мають балансової грошової вартості, а їх природна та економічна і екологічна цінність визначається за спеці­альною методикою;
  7. земельно-правовими засадами та екологічними вимо­гами пройнято всі угоди щодо цих земель та юридичну відпо­відальність за земельні правопорушення тощо.

Продуктивність земель сільськогосподарського призна­чення (грунтів)1 значною мірою викликана причинами еко­логічного змісту, що означає, з одного боку, їх природну зу­мовленість, а з другого — необхідність забезпечення гармоні­зації економічних та екологічних властивостей при вирощу­ванні сільськогосподарської продукції. Так звані агролан-дшафтні системи землеробства покликані забезпечити висо­ку продуктивність ґрунтів і водночас екологічну безпеку. Як зазначає В. І. Андрейцев, ця сфера суспільних відносин без­посередньо пов'язана з використанням земель сільськогос­подарського призначення2. Отже, сутність цих земель об'єк­тивно зумовлена їх природною здатністю родючості та необхідністю забезпечувати суспільство екологічно чистою про­дукцією сільського господарства. Тому слід погодитися з М. В. Шульгою у тому, що «при визначенні поняття земель сільськогосподарського призначення законодавець повинен акцентувати увагу, в першу чергу, на природних властивос­тях і якості земель як елемента екосистеми»1.

Враховуючи зазначене, назва аналізованої категорії зе­мель могла б бути не «землі сільськогосподарського призна­чення», а «сільськогосподарські землі», тобто такі, які за їх об'єктивними природними властивостями придатні для ве­дення сільського господарства2.

Склад земель сільськогосподарського призначення зумов­лений їх цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 22 ЗК України до цих земель належать: сільськогосподарські угіддя і несільськогосподарські угіддя.

Угіддя — це структурна складова земель сільськогоспо­дарського призначення, яка відображає й певне господар­ське використання.

Найбільш характерною і цінною є перша категорія —сіль­ськогосподарські угіддя. Під ними слід розуміти, в першу чергу, ріллю (орні землі), а також землі під багаторічними на­садженнями (садами, виноградниками, посадками хмелю то­що), сіножатями, пасовищами, перелогами.

Рілля, або орні землі, є найціннішою складовою земель сільськогосподарського призначення. Саме вони характери­зуються наявністю ґрунтового покриву, який забезпечує їх унікальну природну властивість родючості, що й забезпечує їм значення основного засобу виробництва зернової продук­ції, вирощування технічних та інших сільськогосподарських культур. Правовий режим орних земель був глибоко дослід­жений В. В. Янчуком3.

До несільськогосподарських угідь належать землі під гос­подарськими шляхами і прогонами, полезахисними лісови­ми смугами та іншими захисними насадженнями (крім тих, які віднесено до лісового фонду), землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо.

Ці землі сільськогосподарського призначення виконують роль просторової бази, території, земельної площі, які вико­ристовуються для додаткових (поза рослинництвом та тва­ринництвом) сільськогосподарських та інших потреб.

Земельний кодекс України поділяє землі сільськогоспо­дарського призначення лише на дві зазначені категорії. Про­те, він дає й інші структурні характеристики цих земель. Зок­рема ЗК України 2001 р. вперше виділив «ґрунти земельних ділянок» в окремий і особливий об'єкт охорони (ст. 168). Цим визнається необхідність існування їх посиленого правового режиму.

Ґрунти — неоціненне еталонне багатство України. У їх складі домінують різного роду чорноземи. Взаємодіючи з іншими компонентами (повітрям, водою, мінеральними та органічними речовинами), ґрунти створюють так звану «зону життя», яка є наслідком їх природної родючості.

Стаття 150 ЗК України виділила в окрему групу «особливо цінні землі» та встановила спеціальний порядок їх вилучен­ня. Здебільшого цінність цих земель зумовлена чорноземним складом їх ґрунтів, а також іншими природними факторами.

Є загальне правило — вилучення цих земель для несіль­ськогосподарських потреб не допускається.

Земельне законодавств України нині широко вживає тер­мін «земельні ділянки». Він є правомірним, поряд із вживан­ням ширшого поняття — «землі».

На відміну від поняття «ґрунти», яке притаманне лише землям сільськогосподарського призначення і характеризує якісні показники їх поверхневого родючого шару, поняття «земельні ділянки» вживається і для інших категорій земель і зумовлюється переважно кількісними показниками.