Розділ XX Злочини проти правосуддя - § 5. Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують своєчасне розкриття та припинення злочинних посягань
§ 5. Злочини, які посягають на відносини, що забезпечують своєчасне розкриття та припинення злочинних посягань
Закони України від 23 грудня 1993 р. «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»1, а також статті 521-525 КПК України передбачають право працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також деяких інших осіб на забезпечення їх безпеки, встановлюють підстави, умови та порядок здійснення щодо них відповідних заходів безпеки. За найбільш небезпечні порушення приписів зазначених нормативних актів передбачена кримінальна відповідальність у статтях 380 та 381 КК.
Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК). Потерпілим від злочину може бути лише особа, взята під захист, а саме: а) працівник суду; б) працівник правоохоронного органу; в) особа, яка бере участь у кримінальному судочинстві (зокрема, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, захисник, свідок, експерт та ін.); г) члени сімей зазначених осіб та їхні близькі родичі (батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри та ін.).
За статтею 380 КК карається злочин з матеріальним складом, об’єктивна сторона якого полягає у діях чи бездіяльності, що виявляються у таких формах: 1) неприйняття рішення про застосування заходів безпеки; 2) несвоєчасне прийняття такого рішення; 3) прийняття недостатньо обґрунтованого рішення про заходи безпеки; 4) невжиття достатніх заходів безпеки; 5) несвоєчасне вжиття достатніх заходів безпеки. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є суспільно небезпечні наслідки, а саме тяжкі наслідки (вбивство потерпілої особи, спричинення їй тяжких тілесних ушкоджень, її викрадення чи знищення її майна у значних розмірах тощо). Злочин є закінченим з моменту настання тяжких наслідків, які повинні перебувати у причинному зв’язку із суспільно небезпечним діянням.
До заходів безпеки, які можуть застосовуватися щодо потерпілих осіб, зокрема, належать: особиста охорона чи охорона житла, майна; видача зброї або інших засобів індивідуального захисту; візуальне спостереження; прослуховування телефонних розмов, переведення на іншу роботу, зміна зовнішності, документів, переїзд до іншої місцевості тощо.
Суб’єктивна сторона злочину — умисел або необережність щодо діяння і лише необережна форма вини щодо суспільно небезпечних наслідків.
Суб’єкт злочину — спеціальний: службова особа органу, на який покладено функції забезпечення безпеки потерпілих осіб. Це може бути як службова особа, яка зобов’язана своєчасно приймати рішення про застосування достатніх заходів безпеки (наприклад, голова суду, прокурор, керівник органу внутрішніх справ), так і службова особа, яка повинна належним чином фактично здійснювати ці заходи (наприклад, працівник оперативно-розшукового органу).
Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК). Предмет злочину — відомості про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. До них можуть, зокрема, належати відомості про дійсне місцезнаходження особи, взятої під захист; її справжнє прізвище; місце роботи; маршрути пересування тощо. Потерпілим від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 381 КК, може бути лише особа, взята під захист (коло цих осіб розглянуто при аналізі ст. 380 КК).
За статтею 381 КК карається злочин із матеріальним складом, об’єктивна сторона якого виявляється не тільки у вчиненні діяння, а і в спричиненні наслідків. Діяння як ознака об’єктивної сторони полягає у розголошенні відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, тобто у доведенні зазначеної інформації до відома сторонніх осіб (а саме осіб, які не мають права на ознайомлення із цими відомостями). Обов’язковою ознакою злочину є суспільно небезпечні наслідки, які полягають у спричиненні шкоди здоров’ю особи, взятої під захист (завдання потерпілому побоїв, нанесення легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень). За частиною 1 ст. 381 КК злочин є закінченим з моменту спричинення зазначених наслідків, які повинні перебувати у причинному зв’язку із суспільно небезпечним діянням.
Частина 2 ст. 381 КК встановлює відповідальність за кваліфікований склад цього злочину, коли ті самі дії спричинили: а) або смерть особи, взятої під захист; б) або інші тяжкі наслідки (наприклад, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, знищення майна потерпілого у великих чи особливо великих розмірах, загибель співробітників, які здійснювали захист особи, тощо).
Суб’єктивна сторона — щодо діяння можливий як умисел, так і необережність, щодо наслідків — лише необережна форма вини.
Суб ’єкт злочину — спеціальний, а саме: а) службова особа, яка прийняла рішення про застосування заходів захисту; б) особа, яка ці заходи фактично здійснювала; в) службова особа, якій рішення про зазначені заходи стали відомі у зв’язку з її службовим становищем; г) особа, яка взята під захист. В останньому випадку кримінальна відповідальність такого суб’єкта злочину можлива лише за умови, коли шкода здоров’ю була спричинена іншій особі, взятій під захист, а не тій, яка розголосила відомості про прийняті щодо неї заходи безпеки.
Розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК). Відповідно до ч. 1 ст. 121 КПК дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Предметом злочину за ч. 1 ст. 387 КК є відомості (дані) досудового слідства чи дізнання, а за ч. 2 ст. 387 КК — лише такі дані досудового слідства або дізнання, які ганьблять людину, принижують її честь і гідність.
За статтею 387 КК карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого полягає у розголошенні без належного дозволу даних досудового слідства чи дізнання, тобто доведенні їх до відома сторонніх осіб, що здійснюється винним без дозволу чи в неналежному обсязі. Для притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 387 КК слід встановити, що особа була попереджена в установленому законом процесуальному порядку про обов’язок не розголошувати такі дані. Відповідальність за ч. 2 ст. 387 КК можлива і без зазначеного попередження, бо зберігання у таємниці відповідних даних є службовим обов’язком суб’єктів, передбачених цією частиною. Злочин є закінченим з моменту розголошення, тобто коли дані, щодо яких є заборона на їх розголошення, стали надбанням хоча б однієї особи, яка не мала права на ознайомлення з ними.
За частиною 2 ст. 387 КК карається розголошення таких даних слідства чи дізнання, які ганьблять людину, принижують її честь і гідність.
Суб’єктивна сторона — прямий умисел, бо особа усвідомлює, що розголошує дані слідства або дізнання попри заборони і бажає вчинити це діяння.
Суб’єкт злочину — спеціальний. За частиною 1 ст. 387 КК — це особа, яка попереджена в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати дані досудового слідства чи дізнання, а за ч. 2 ст. 387 КК — суддя, прокурор, слідчий, працівник органу дізнання чи оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні.
Приховування злочину (ст. 396 КК). У статті 27 КК передбачено два види приховування злочину: заздалегідь обіцяне (ч. 5), яке визнається співучастю у злочині (а саме пособництвом), та заздалегідь не обіцяне (ч. 6), яке передбачено у ч. 1 ст. 396 КК як самостійний склад злочину.
За частиною 1 ст. 396 КК карається злочин із формальним складом, об’єктивна сторона якого полягає у приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, що припускає лише активну поведінку — дії. Враховуючи положення ч. 6 ст. 27 КК, таке приховування можливе шляхом переховування: а) злочинця (надання йому житла, транспортного засобу, документів); б) знарядь і засобів вчинення злочину (зброї, підроблених документів); в) слідів злочину (знищення пляшки із відбитками пальців злочинця); г) предметів, здобутих злочинним шляхом (грошей, коштовностей). Кримінальна відповідальність настає лише за приховування тяжкого (ч. 4 ст. 12 КК) чи особливо тяжкого (ч. 5 ст. 12 КК) злочину. Приховування обов’язково має бути заздалегідь не обіцяним, тобто таким, коли приховувач не дає попередньої обіцянки (а саме до вчинення злочину або у будь-якому випадку до його закінчення) на таке приховування. Зі змісту закону випливає, що приховування припускає вчинення лише таких фізичних дій, які передбачені в ч. 6 ст. 27 КК. Так зване інтелектуальне приховування не може кваліфікуватися за ч. 1 ст. 396 КК і тягне за собою відповідальність тільки у разі, якщо містить ознаки самостійного складу злочину (наприклад, завідомо неправдиві показання свідка з метою приховування злочину). Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із дій щодо приховування злочину і набуває після цього триваючого характеру.
Суб’єктивна сторона — лише прямий умисел, бо винний усвідомлює, що приховує тяжкий або особливо тяжкий злочин і бажає вчинення цих дій.
Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична, осудна особа, що досягла 16-річного віку.
Частина 2 ст. 396 КК передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, згідно з яким не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин (п. 11 ст. 32 КПК, ч. 2 ст. 3 СК).
Порушення правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК). Відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»1 адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених із місць позбавлення волі, що встановлюються постановою суду та здійснюються органами внутрішніх справ з метою запобігання вчиненню злочинів і здійснення виховного впливу.
За статтею 395 КК карається злочин із формальним складом, об ’єктивна сторона якого виявляється або в діях - самовільне залишення особою місця проживання, або в бездіяльності - неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання після звільнення з місць позбавлення волі. Злочин є закінченим з моменту вчинення діяння в одній із зазначених форм і може бути вчинений лише протягом строку адміністративного нагляду, тривалість якого встановлюється судом на підставі ст. 6 Закону від 1 грудня 1994 р.
Суб’єктивна сторона — прямий умисел і обов’язкова мета злочину — ухилення від адміністративного нагляду.
Суб’єкт злочину — спеціальний: особа, щодо якої судом на законних підставах встановлено адміністративний нагляд.