Розділ ХVII Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян - § 5. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Особлива частина

§ 5. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації

Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження (ст. 357 КК). Предме­том цього злочину є офіційні документи, штампи, печатки, а також приватні документи незалежно від форми власності підприємств, установ, організацій, в яких вони знаходяться (ч. 1), а також паспорт або інший важливий особистий документ (ч. 3).

Документ — це належним чином оформлений матеріальний носій будь-яких відомостей (на папері, фото-, кіно-, аудіо-, відеоплівці), при­значений для посвідчення юридично значущих фактів і подій. Штампи і печатки — це спеціальні пристрої (форми), на яких міститься дзер­кальне відображення текстів, знаків, малюнків для отримання відбит­ків на поверхні різних матеріалів (папері, сургучі, металі). Штампи і печатки використовуються або для посвідчення офіційного характеру різних документів (вони мають реквізити підприємств, установ, орга­нізацій), або для підтвердження фактів, що мають юридичне значення, пломбування приміщень, вантажів, поштових відправлень. Офіційни­ми є документи, штампи і печатки, які складені (виготовлені), видані або знаходяться в обороті державних або громадських організацій, установ, підприємств.

Предметом злочину відповідно до ч. 1 цієї статті можуть бути і при­ватні документи, тобто документи, що надходять від громадян (напри­клад, заяви, скарги). Такі документи мають знаходитися у приміщеннях підприємств, установ, організацій або у веденні уповноваженої служ­бової особи хоча б і поза відповідним приміщенням (при супроводі вантажів, у відрядженні тощо).

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, ха­рактеризується активними діями з названими предметами, які можуть мати вираз у формі їх: 1) викрадення; 2) привласнення; 3) вимагання; 4) заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм служ­бовим становищем; 5) знищення; 6) пошкодження; 7) приховування. Застосування у процесі вилучення предметів насильства не охоплю­ється цією статтею і вимагає додаткової кваліфікації залежно від того, приватна чи службова особа зазнає такого насильства. Знищення до­кумента, штампа, печатки — це безповоротне руйнування, при якому їх неможливо ідентифікувати і використати за призначенням (напри­клад, документ спалений); пошкодження має місце, коли можливість ідентифікації не втрачена, але використання цих предметів без від­новлення неможливе (наприклад, вони розірвані, залиті фарбою). Приховування документів (штампа, печатки) — це їх утаювання, що не дозволяє власнику, адресату та іншим особам у потрібний момент скористатися ними за призначенням.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї із зазначених дій. Подальше незаконне використання документів, штам­пів, печаток за наявності ознак іншого злочину потребує самостійної кваліфікації.

Суб ’єктивна сторона — прямий умисел. Обов’язковою її ознакою є корисливий мотив чи інші особисті інтереси. Такі інтереси можуть виявлятися у прагненні уникнути відповідальності за вчинене право­порушення, помститися особам, які відповідають за збереження до­кументів, тощо.

Суб’єкт — фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Учинення вказаних дій службовою особою з використанням свого службового становища тягне відповідальність за ст. 364 або 365 КК, службовою особою юридичної особи приватного права — за ст. 2351 або 2352 КК, а особою, яка надає публічні послуги — за ст. 2351 КК.

У частині 2 ст. 357 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони спричинили порушення роботи підприємств, установ чи організацій (наприклад, неможливість або ускладнення виконання ними своїх функцій внаслідок втрати того або іншого документа (штам­па, печатки) — фінансових і господарських операцій, видачі громадя­нам необхідних документів тощо) або вчинені щодо особливо важливих документів, штампів, печаток (наприклад, гербові печатки, записи актів громадянського стану тощо).

Частина 3 ст. 357 КК встановлює відповідальність за незаконне заволодіння будь-яким способом паспортом або іншим важливим осо­бистим документом. Предметом цього злочину виступають паспорт громадянина України, тобто універсальний документ, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, загальногрома­дянський закордонний паспорт, службовий закордонний паспорт, ди­пломатичний паспорт, а також інші важливі особисті документи. До останніх належать документи, які виконують функцію паспорта для окремих категорій громадян (свідоцтво про народження для осіб, яким не виповнилось 16 років, військовий квиток), а також інші документи, втрата яких суттєво ускладнює реалізацію особою своїх прав, свобод, законних інтересів (документи про освіту, пенсійне посвідчення, по­свідчення водія тощо).

Суб’єктивна сторона — прямий умисел. Мотиви на кваліфікацію злочину не впливають.

 

Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, а також збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів (ст. 358 КК)[2]. Стаття 358 КК встановлює відповідальність за складан­ня чи видачу працівником юридичної особи будь-якої форми власнос­ті, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, завідо- мо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків, підроблення з метою використання або збуту посвід­чень, інших офіційних документів, які складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, а також виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи (ч. 1), або використання завідомо підробленого документа (ч. 3).

Предметом розглядуваного злочину виступають: посвідчення та інші документи, а також офіційні печатки, штампи або бланки. Згідно з приміткою до ст. 358 КК під офіційним документом слід розуміти до­кументи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях ін­формацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи мо­жуть бути використані як документи докази у правозастосовній діяль­ності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самовря­дування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадя­нами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видава­ти чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Об’єктивна сторона може виявлятися в одній із таких дій:

-   за ч. 1 ст. 358 КК — у складанні чи видачі завідомо підроблених офіційних документів; підробленні посвідчення або іншого офіційно­го документа; виготовленні підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків; їх збуті; збуті завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи;

-    за ч. 3 ст. 358 КК — у використанні завідомо підробленого до­кумента.

Під складанням завідомо підробленого офіційного документа слід розуміти внесення до справжнього з точки зору форми офіційного до­кумента неправдивих відомостей. Видача - це надання такого доку­мента іншим особам (фізичним, юридичним, органам державної влади та місцевого самоврядування).

Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа може виражатися у: 1) виготовленні фальшивого посвідчення або іншого офіційного документа; 2) внесенні змін до тексту посвідчення (доку­мента), які викривляють зміст фактів, що мають юридичну силу та посвідчуються документами.

Виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів або блан­ків — це незаконне виготовлення форм (кліше) з рельєфним або за­глибленим дзеркальним зображенням текстів, знаків, малюнків або інших предметів, а також виготовлення будь-яким способом бланків (повне виготовлення) або внесення змін у справжні печатки, штампи та бланки, що викривляють зміст реквізитів, які в них є.

Під збутом підробленого посвідчення або іншого документа або підроблених печаток, штампів, бланків розуміють їх відчуження будь- яким способом (продаж, обмін, дарування тощо) особою, яка усвідом­лює, що ці предмети є фальшивими.

Використання підробленого документа — це його надання на під­приємства, в установи, організації (незалежно від форми власності), або надання його посадовій чи іншій особі для незаконного одержан­ня прав або звільнення від обов’язків.

Моментом закінчення злочину вважається вчинення хоча б однієї із указаних дій.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу. При вчиненні злочину у формі підроблення посвід­чення або іншого офіційного документа обов’язковим є наявність спеціальної мети - їх використання або збуту, а у формі виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків - мети збуту.

Суб ’єкт — фізична, осудна особа, яка досягла 16 років. Суб’єктом складання або видачі завідомо підроблених офіційних документів ви­ступає працівник юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватний підприємець, аудитор, експерт, оці­нювач, адвокат або інша особа, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг.

Особа, яка виготовила підроблений документ і потім його вико­ристала, підлягає відповідальності лише за підроблення документа за ч. 1 ст. 358 КК. Службова особа за службове підроблення підлягає від­повідальності за ст. 366 КК.

Кваліфікуючі ознаки злочину згідно з ч. 2 ст. 358 КК — вчинення передбачених ч. 1 ст. 358 КК дій повторно та за попередньою змовою групою осіб.

 

Незаконне використання спеціальних технічних засобів неглас­ного отримання інформації (ст. 359 КК). Предмет злочину — це від­повідна інформація, яка не призначена для передачі за будь-якими кана­лами зв’язку, а відображає безпосереднє спілкування між людьми у про­цесі їх повсякденного життя та роботи. Засоби, за допомогою яких здійснюється одержання такої інформації, — це пристрої і прилади для таємного прослуховування і спостереження, у тому числі з використан­ням аудіо- та відеозапису, кіно- і фотозйомки, оптичних приладів тощо. Якщо ж інформація, яка одержана за допомогою технічних засобів, не­законно прочитується з листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп ’ютер, таке діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 163 КК.

Об’єктивна сторона виражена у незаконному використанні зазна­чених засобів. Використання конфіденційної інформації про будь-яку особу не допускається, «крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» (ч. 2 ст. 32 Конституції). Таким законом є, зокрема, Закон Укра­їни «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.1 Від­повідно до цього Закону негласне отримання інформації здійснюється лише у виняткових випадках спеціальними оперативними підрозді­лами ряду державних органів, перелік яких є вичерпним: Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова служба, Прикордонні війська, Служба безпеки, Управління державної охорони, Державний департа­мент України з питань виконання покарань (ст. 5 Закону). Отримання конфіденційної інформації є допустимим лише тоді, коли в інший спо­сіб неможливо одержати фактичні дані для забезпечення захисту суспільства і держави від злочинного посягання, і лише на зазна­чених у законі підставах (наприклад, наявність достатньої інфор­мації про розвідувально-підривну діяльність) і у суворо визначеному порядку — за рішенням суду, про що протягом доби повідомляється прокурору (статті 6, 8 і 9 зазначеного Закону). Використання технічних засобів з порушенням вимог законодавства є незаконним. Таким воно визнається з того моменту, коли ці засоби були таємно встановлені у відповідному місці (у помешканні громадянина, у приміщенні або сховищі установи, організації, підприємства) і приведені в робочий стан, навіть якщо інформація з їх допомогою ще не отримана. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій.

Суб ’єктивна сторона — прямий умисел, поєднаний з метою не­гласного отримання інформації.

Суб ’єкт — будь-яка особа, яка досягла 16 років. Ті самі дії, вчине­ні службовою особою з використанням службового становища, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 359 КК і від­повідно статтями 364, 365, 2351, 2352, 423 або 424 КК.

У частині 2 ст. 359 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою, або заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб. Питання про істотну шкоду вирішується виходячи з обставин конкрет­ної справи. Істотною шкодою може бути визнаний підрив авторитету державного чи громадського органу, приниження честі та гідності громадянина, розголошування відомостей інтимного характеру тощо. Вина щодо істотної шкоди як наслідку злочину може бути як умисною, так і необережною.

 

Умисне пошкодження ліній зв’язку (ст. 360 КК). Предмет цього злочину — лінії електрозв’язку: а) кабельні; б) радіорелейні; в) пові­тряні; г) проводового мовлення (лінії зв’язку забезпечують передачу і прийом сигналів, знаків (звукових і графічних) по радіо, оптичним, проводовим електромагнітним системам); д) споруди і обладнання, які входять до складу ліній зв’язку (будівлі, вежі, антени, прилади, техніч­ні пристрої, що забезпечують функціонування ліній зв’язку).

Об’єктивна сторона — це пошкодження ліній зв’язку, споруд чи обладнання, які входять до їх складу. Пошкодження являє собою при­ведення зазначених предметів до стану, за якого вони повністю або частково втрачають здатність використовуватися для передачі інфор­мації.

Наслідком є тимчасове припинення зв’язку.

Суб ’єктивна сторона — умисел як прямий, так і непрямий. Умис­не пошкодження кабельних ліній зв’язку та їх обладнання, що при­звело до переривання зв’язку, вчинене внаслідок викрадення, потребує додаткової кваліфікації за ст. 188 КК. Необережне пошкодження ліній зв’язку спричиняє відповідальність за ст. 196 КК, але лише за умови, якщо воно спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель лю­дей.

Суб ’єкт — будь-яка особа, яка досягла 16 років.