Розділ ХVII Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян - § 4. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Особлива частина

§ 4. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань

 

Опір представникові влади, працівникові правоохоронного орга­ну, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК). Потерпі­лими від цього злочину можуть бути представники влади, працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони гро­мадського порядку і державного кордону та військовослужбовці.

Представники влади — це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання фізичними та юридич­ними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Це, наприклад, народні депутати і депутати місцевих рад, судді, про­курори, слідчі, державні виконавці тощо.

Працівниками правоохоронних органів є працівники органів: про­куратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби право­порядку у Збройних Силах України, митної служби, охорони держав­ного кордону, державної податкової служби, органів і установ вико­нання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, що здійсню­ють правозастосовні або правоохоронні функції.

Громадське формування з охорони громадського порядку і держав­ного кордону — це об’ єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, які мають статут і зареєстровані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.

Питання, що стосуються участі громадян в охороні громадського порядку і державного кордону, регулюються Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордо­ну» від 22 червня 2000 р.

Військовослужбовці — це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової та надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Служби зо­внішньої розвідки України, військ цивільної оборони, Державної спе­ціалізованої служби транспорту, а також інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, стратегічних сил стриму­вання, які дислокуються на території України, військовослужбовці- жінки, курсанти військових навчальних закладів.

З об ’єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342 КК, по­лягає в опорі представникові влади під час виконання ним службових обов’язків, ч. 2 — в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, члену громадського форму­вання з охорони громадського порядку і державного кордону або вій­ськовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов’ язків щодо охорони громадського порядку.

Виконання службових обов’язків представниками влади та праців­никами правоохоронних органів — це діяльність таких осіб, пов’язана із безпосереднім здійсненням функцій, у межах повноважень, покла­дених на них законами та іншими нормативними актами.

Виконання обов’язків щодо охорони громадського порядку — не­сення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрації, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушен­ням громадського порядку, затриманню порушника тощо.

Опір — це активна протидія виконанню представником влади службових обов’язків. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи представника влади (на­приклад, винний перешкоджає слідчому пройти до однієї з кімнат квартири для проведення огляду місця події або обшуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов’ язків (наприклад, винний знищує документ, який прокурор намагався ви­лучити).

Опір характеризується такими ознаками: 1) він полягає в активних діях; 2) дії винного спрямовані на організм потерпілого, полягають у застосуванні фізичної сили до нього або проти предметів, необхідних для виконання обов’язків цими особами; 3) дії винного перешкоджають (протидіють) виконанню потерпілим своїх функцій, реалізації повно­важень; 4) дії винного вчинені в момент виконання потерпілим покла­дених на нього обов’язків.

Для об’єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при ви­конанні зазначеними працівниками службових обов’язків або обов’язків з охорони громадського порядку.

Для злочину не має значення, виконували ці особи свої службові обов’язки, перебуваючи безпосередньо на службі, чи діяли у межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, працівник міліції у вільний від роботи час намагається припинити злочин, а винний чинить опір).

Злочин вважається закінченим із моменту активної протидії.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа.

У частині 3 ст. 342 КК встановлена відповідальність за опір, що поєднується з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Явно незаконні дії — це будь-які дії, що суперечать інтересам служби, призводять до невиконання або неналежного виконання служ­бових чи громадських обов’ язків.

Примушення — це фізичний або психічний вплив з метою при­мусити потерпілого виконати всупереч його бажанню явно незаконні дії (наприклад, застосування насильства з метою звільнення затрима­ного правопорушника).

Під фізичним насильством слід розуміти заподіяння зазначеним особам ударів, побоїв, тілесних ушкоджень. Погроза — це дії або ви­словлювання, що виражають намір винного застосувати фізичне на­сильство щодо цих самих осіб.

 

Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК). З об’єктивної сторони втручання в діяльність працівни­ка правоохоронного органу означає вплив у будь-якій формі на нього, тобто конкретні дії, спрямовані на перешкоджання виконанню цим працівником службових обов’язків або на те, щоб добитися прийняття незаконних рішень. Втручання може бути у різних формах (умовлянні, шантажуванні, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-яких інших формах впливу). Вплив може здійснюватися усно, письмово (у тому числі й анонімно), за допомогою засобів масової інформації (публікацій у газетах, виступах по радіо, телебаченню тощо), як особисто, так і за допомогою інших осіб.

Умовляння — це прохання, переконання, поради, обіцянка надати будь-які послуги, схиляння потерпілого до вчинення чи невчинення будь-яких дій, що перешкоджають виконанню ним службових обов’язків, прийняттю законного рішення.

Шантажування — це погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілого чи близьких йому осіб, або інші відомості, які потерпілий хотів би зберегти в таємниці, тощо.

Інші форми впливу — незаконна відмова у наданні певних благ, протиправне позбавлення пільг, переваг, втручання в особисте життя, погроза насильством тощо.

Цей злочин є закінченим із моменту втручання в діяльність праців­ника правоохоронного органу незалежно від того, чи призвело це до прийняття незаконного рішення, чи перешкодило виконанню своїх обов’язків.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєднаний з метою перешкодити виконанню працівником правоохоронного органу своїх службових обов’язків або добитися прийняття незаконних рішень.

Суб ’єктом цього злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років, за ч. 2 — службова особа.

У частині 2 ст. 343 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

 

Втручання у діяльність державного діяча (ст. 344 КК). Цей зло­чин відрізняється від попереднього (ст. 343 КК) передусім колом по­терпілих. Ними можуть бути: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, Голова Рахункової пала­ти або член Рахункової палати, Голова або член Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова Антимонополь- ного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голо - ва Державного комітету телебачення і радіомовлення України, при­чому тільки в період здійснення ними своїх службових повноважень.

Під виконанням службових обов’язків державними діячами слід розуміти діяльність цих осіб, пов’язану зі здійсненням функцій, по­кладених на них Конституцією України та іншими нормативно- правовими актами.

Суб ’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Суб ’єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16 років.

Частиною 2 ст. 344 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого службового становища.

 

Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК). Потерпілими від цього злочину можуть бути пра­цівники правоохоронних органів та їх близькі родичі. Близькими ро­дичами є батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба і внуки (п. 11 ст. 32 КПК).

Об’єктивна сторона цього злочину виражена у погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. Причому по­гроза висловлюється винним обов’язково у зв’язку з виконанням пра­цівником правоохоронного органу своїх службових обов’язків. По­гроза може виявлятися у висловлюванні усно, письмово, із застосу­ванням технічних засобів, а також в жестах або інших діях, за допо­могою яких винний залякує потерпілого вчиненням убивства, застосу­ванням до нього чи його близьких родичів насильства або знищенням чи пошкодженням його майна або майна його близьких родичів. Для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 345 наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погрози не є обов’ язковою.

Поняття «у зв’язку з виконанням своїх службових обов’язків» пе­редбачає погрозу потерпілому як під час, так і до або після виконання таких обов’язків, тобто і тоді, коли особа вже не є працівником право­охоронного органу (наприклад, вийшла у відставку).

Злочин вважається закінченим, якщо висловлена погроза, її зміст доведений до адресата будь-яким способом.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєднаний зі спеціальним мотивом, а саме у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків. Під виконанням служ­бового обов’язку слід розуміти діяльність працівника, що належить до кола його повноважень. Час виконання потерпілим службових обов’язків (минулий, теперішній чи майбутній) на кваліфікацію не впливає. Для застосування ч. 1 ст. 345 КК не має значення, чи розра­ховував винний реалізувати погрозу щодо працівника правоохоронно­го органу чи його близьких родичів.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

У частині 2 ст. 345 КК передбачена відповідальність за умисне за­подіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким ро­дичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а у ч. 3 ст. 345 КК — тяжкого тілесного ушкодження.

Поняття побоїв і тілесних ушкоджень дано у статтях 121, 122, 125 і 126 КК.

Суб’єктивна сторона цього злочину — умисна форма вини.

Суб ’єкт цього злочину — особа, яка досягла 14 років.

У частині 4 ст. 345 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою.

 

Погроза або насильство щодо державного чи громадського ді­яча (ст. 346 КК). Стаття 346 КК передбачає відповідальність за три самостійних злочини: 1) погрозу щодо державного чи громадського діяча; 2) насильницькі дії; 3) заподіяння тим самим особам тяжких тілесних ушкоджень.

Коло потерпілих суворо обмежене законом: це ті самі особи, що й у ст. 344 КК, а також керівник політичної партії України та його близькі родичі.

Об ’єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо зазначених осіб (ч. 1 ст. 346 КК), заподіянні їм легких чи середньої тяжкості тілесних ушко­джень, нанесенні побоїв чи вчиненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346 КК), заподіянні їм тяжких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 346 КК).

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Обов’яз­ковою ознакою суб’єктивної сторони є те, що діяння вчиняється у зв’язку з державною або громадською діяльністю потерпілих.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років, а за заподіяння середньої тяжкості або тяжких тілесних ушко­джень — особа, яка досягла 14-річного віку.

 

Умисне знищення або пошкодження майна працівника право­охоронного органу (ст. 347 КК). Предметом злочину може бути як рухоме, так і нерухоме майно (гроші, цінні папери, жилий будинок, господарські споруди, дача, меблі, автомобіль, худоба, насадження тощо), яке є власністю працівника правоохоронного органу чи його близького родича або перебуває у їх відповідальному володінні.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або по­шкодженні цього майна. Поняття знищення і пошкодження майна дано при аналізі ст. 194 КК, у розділі VІІ цього підручника.

При розв’язанні питання, чи є злочином умисне знищення або по­шкодження майна, необхідно враховувати не лише вартість і розмір майна у натуральному вигляді (вага, об’єм, кількість), а й значення знищеного або пошкодженого майна для потерпілого. Знищення мало­цінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 347 КК, відповідно до ч. 2 ст. 11 КК не є злочином.

Злочин вважається закінченим із моменту спричинення майнової шкоди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошкодити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 та ст. 347 КК.

Суб ’єктивна сторона цього злочину — умисна вина. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є те, що знищення або пошкодження майна вчиняється у зв’язку з виконанням працівником правоохорон­ного органу службових обов’язків.

Суб ’єкт цього злочину за ч. 1 ст. 347 КК — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років, а за ч. 2 — особа, яка досягла 14-річного віку.

У частині 2 ст. 347 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним спо­собом, або за такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі на­слідки.

Із суб’єктивної сторони ставлення винного до загибелі людей чи інших тяжких наслідків можливе лише у формі необережної вини.

 

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, чле­на громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК). З об’єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя зазначених осіб чи їхніх близьких родичів, тобто в умисному вбивстві або замаху на нього.

Форми і способи посягання на життя потерпілих для кваліфікації значення не мають.

Злочин, передбачений ст. 348 КК, з об ’єктивної сторони має місце лише тоді, коли посягання на зазначених осіб вчинено у зв’язку з їх службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку. Для складу злочину не має значення, чи був потерпілий у цей момент при виконанні обов’язків, чи ні (наприклад, був у відпустці). Але якщо вбивство або замах на вбивство вчинене не у зв’язку зі службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку (наприклад, на ґрунті особистих непри­язних стосунків або з ревнощів), то ст. 348 КК не застосовується.

Злочин вважається закінченим із моменту замаху на вбивство.

Суб’єктивна сторона цього злочину — умисна вина.

Суб’єктом цього злочину може бути особа, яка досягла 14-річного віку.

 

Захоплення представника влади або працівника правоохорон­ного органу як заручника (ст. 349 КК). Потерпілими від цього зло­чину є представники влади і працівники правоохоронних органів, їх близькі родичі.

Об ’єктивна сторона злочину виражається у: 1) захопленні або 2) триманні як заручника представника влади або працівника право­охоронного органу чи їх близьких родичів. Ознаки об’єктивної сторони такі самі, як і у ст. 147 КК, аналіз якої подано у розділі IV цього під­ручника.

Злочин вважається закінченим із моменту захоплення або триман­ня як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умис­лом і спеціальною метою — спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію або службову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Суб ’єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

 

Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 350 КК). Потерпілими від цього злочину можуть бути службові особи, громадяни, які виконують громадський обов’язок, їхні близькі. Поняття службової особи дано в частині 4 ст. 18 КК. Під близькими особами, про яких йдеться у ст. 350 КК, слід розуміти будь-яких осіб, у долі яких зацікавлений потерпілий. Громадяни, які виконують свої громадські обов’язки, — це особи, не­залежно від роду їх занять, які здійснюють будь-яку суспільно корисну діяльність, зокрема беруть участь у попередженні і припиненні зло­чинів та порушень громадського порядку, забезпечують громадський порядок при проведенні масових заходів, виконують необхідні дії з ліквідації наслідків аварій, стихійного лиха. Це особи, які в цілому займають активну громадянську позицію (участь у проведенні слідчих дій, давання показань, нагляд за поведінкою осіб, узятих на поруки, здійснення громадського контролю, членство в товариських судах, будь-яких громадських формуваннях та органах самоорганізації на­селення).

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошко­дженням майна загальнонебезпечним способом. Поняття погрози аналогічне тому, що розглянуто при аналізі ст. 345 КК.

Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає вину у виді пря­мого умислу і спеціальну мету: припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок, або змінити її характер в інтересах того, хто погрожує.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 350 КК передбачена відповідальність за умисне на­несення тим самим потерпілим побоїв або за заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а у ч. 3 ст. 350 КК — тяжко­го тілесного ушкодження. Аналіз цих ознак викладено у ст. 345 КК.

Умисне вбивство зазначених у цій статті осіб у зв’язку з їх діяльніс­тю, а також їх близьких родичів кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115 КК.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК, при нанесенні побоїв або заподіянні легкого тілесного ушкодження є особа, якій ви­повнилося 16 років, а за умисне заподіяння середньої тяжкості (також ч. 2 ст. 350 КК) чи тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 ст. 350 КК) — 14 років.

 

Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради (ст. 351 КК). Потерпілими від цього злочину можуть бути народний депутат України або депутат місцевої ради. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 351 КК, полягає у невиконанні службовою особою законних вимог депутата, або у ство­ренні штучних перешкод у їх роботі, або у наданні їм завідомо неправ­дивої інформації.

Невиконання службовою особою законних вимог депутата виявля­ється у діях чи бездіяльності службової особи всупереч законним ви­могам депутата. Це діяння, наприклад, матиме місце у разі ненадання керівником підприємства (незалежно від форми власності) документів, необхідних для перевірки дотримання законів, відмови виконати вимо­ги депутата про припинення порушення законності, невиконання редак­тором газети свого обов’ язку щодо опублікування наданих депутатом матеріалів тощо. Як створення штучних перешкод можна розглядати ухилення службової особи від свого обов’ язку надати депутату можли­вість консультації із фахівцем, від надання йому юридичної допомоги, від реалізації права депутата на невідкладний прийом службовою осо­бою тощо. Надання депутату будь-яких інформаційних матеріалів, необ­хідних для здійснення його діяльності, зміст яких для службової особи спотворено, утворить надання завідомо неправдивої інформації.

Цей злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного у ч. 1 ст. 351 КК.

Суб ’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мета — перешкодити законній діяльності депутата.

Суб’єкт злочину — службова особа.

У частині 2 ст. 351 КК передбачена відповідальність за вчинення службовими особами тих самих діянь щодо комітетів чи тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України.

Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 352 КК). По­терпілими від цього злочину можуть бути службова особа чи громадя­нин, який виконує громадський обов’язок, а також їх близькі родичі.

Предметом злочину може бути як рухоме, так і нерухоме майно, яке є власністю зазначених осіб.

З об ’єктивної сторони злочин характеризується суспільно небез­печними діями, спрямованими на знищення чи пошкодження майна, що спричиняють майнову шкоду.

Необхідною умовою є вчинення цього діяння у зв’язку зі службо­вою чи громадською діяльністю зазначених осіб. Заподіяння майнової шкоди може мати місце як до, так і під час, а також після здійснення потерпілими своєї діяльності.

Злочин вважається закінченим із моменту заподіяння майнової шкоди службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов’язок, або їх близьким родичам.

Суб ’єктивна сторона — прямий умисел.

Суб ’єкт злочину — особа, яка досягла 16 років, а за ч. 2 — 14   років.

 

Самовільне присвоєння владних повноважень або звання служ­бової особи (ст. 353 КК)[1]. Об ’єктивна сторона цього злочину виража­ється у самовільному присвоєнні владних повноважень або звання службової особи, поєднаному із вчиненням будь-яких суспільно небез­печних діянь.

Під самовільним присвоєнням владних повноважень або звання службової особи слід розуміти неправомірне (в порушення встановле­ного порядку, за відсутності підстав) прийняття особою на себе таких повноважень або звання і введення в оману оточуючих стосовно свого дійсного статусу.

Форма присвоєння може бути різною: словесна; надання підробле­них документів; одягнення форменого одягу представника влади тощо. Злочинець, наприклад, може видавати себе за працівника правоохо­ронного органу. Складу цього злочину немає, якщо особа видає себе за представника тієї або іншої професії (лікаря, тренера, електрика). Присвоєння владних повноважень або звання службової особи матиме місце і тоді, коли особа, помилково прийнята за службову, підтримує помилкову думку інших осіб, користується їх помилкою і вчиняє сус­пільно небезпечні дії. Ці дії можуть бути як злочинними (крадіжка, шахрайство), так і являти собою адміністративні делікти (наприклад, особа видає себе за регулювальника дорожнього руху і створює небез­печну дорожньо-транспортну ситуацію). Якщо дії, вчинені з викорис­танням самовільно присвоєного звання, утворять злочин, необхідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК.

Суб ’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мета само­вільного присвоєння владних повноважень або звання службової осо­би — використати їх для вчинення суспільно небезпечного діяння. За відсутності такої мети цей склад виключається.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. У разі присвоєння службовою особою більш високого звання або посади з більш широкими повноваженнями можлива відповідальність за злочин у сфері службової діяльності (ст. 365 КК).