§ 3. Злочини проти трудових прав громадян

Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посяга­ють на конституційні права громадян у сфері трудових відносин. Згід­но зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здій­снення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у ви­борі професії та роду трудової діяльності. Тому найбільш небезпечні порушення цих прав тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, полі­тичних партій, громадських організацій (ст. 170 КК). Суспільна не­безпека цього злочину полягає у посяганні на закріплене у ст. 36 Кон­ституції України право громадян на участь у професійних спілках та на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації.

Диспозиція ст. 170 КК є бланкетною, тому при вирішенні питання про кримінальну відповідальність слід звертатися до відповідних за­конів і підзаконних актів і перш за все до розділу XVI Кодексу законів про працю України, законів України: «Про об’ єднання громадян» від 16 червня 1992 р.^[6], «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль­ності» від 15 вересня 1999 р.^[7], «Про політичні партії України» від 5  квітня 2001 р.^[8], Рішення Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000   р. № 11-рп/2000 (справа про свободу утворення профспілок)^[9].

Безпосереднім об ’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують законну діяльність профспілок, політичних партій, гро­мадських організацій або їх органів.

Об ’єктивна сторона злочину виражається в дії або бездіяльності, що перешкоджає здійсненню законної діяльності профспілок, політич­них партій, громадських організацій або їх органів. Перешкоджання може виражатися в ігноруванні законних рішень профспілок або прий­нятті рішень без згоди профспілкових органів, якщо така згода необ­хідна. Щодо політичних партій і громадських організацій перешко­джання може полягати також у забороні проводити партійні збори, різні заходи політичного, культурно-масового, іншого характеру. Пере­шкоджання повинно порушувати лише законну діяльність профспілок, партій, громадських організацій або їх органів.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, що перешкоджає законній діяльності зазначених організацій.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви злочину можуть бути різні: особисті спонукання, інтереси служби, що помил­ково розуміються особою, тощо, але на кваліфікацію злочину вони не впливають.

Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Однак, як правило, ним виступає службова особа.

 

Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК). Суспільна небезпека цього злочину полягає в посяганні на гарантоване ст. 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інфор­мацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Значну роль у реалізації цього права відіграє професійна діяльність журналістів.

Безпосереднім об ’єктом є суспільні відносини, що забезпечують законну професійну діяльність журналістів.

Потерпілими від цього злочину є журналісти, тобто творчі праців­ники, які професійно збирають, одержують, створюють і займаються підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконують редакційно-посадові службові обов’ язки в засобі масової інформації (у штаті або на позаштатних засадах) — відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному кла­сифікаторі професій України. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.^[10] під засобами масової інформації слід розуміти друковані засоби масової інформації, якими є періодич­ні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо і ра­зові видання з визначеним тиражем, а також аудіовізуальні засоби масової інформації, до яких належать, зокрема, радіомовлення, теле­бачення, кіно, звуко-, відеозапис.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК, по­лягає в перешкоджанні законній професійній діяльності журналістів. Під перешкоджанням слід розуміти будь-яке діяння, що створює пере­шкоди законній професійній діяльності журналістів. Воно може бути вчинено у формі дії або бездіяльності та проявитись, зокрема, у при­мушуванні журналіста до поширення або відмови від поширення ін­формації, до приховання правдивої інформації або до припинення жур­налістської діяльності тощо. Таке діяння може бути поєднане із засто­суванням психічного (погроз, залякування) або фізичного насильства до журналіста або його близьких. До цього злочину не відносять перешко­джання незаконній професійній діяльності журналістів.

Злочин вважається закінченим з початку перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Суб’єктивна сторона за ч. 1 ст. 171 КК — прямий умисел.

Суб’єкт злочину за ч. 1 ст. 171 КК — фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

Частина 2 ст. 171 КК передбачає більш тяжкий злочин.

Об’єктивна сторона цього злочину передбачає дві форми: 1) пере­слідування журналіста за виконання професійних обов’язків; 2) пере­слідування журналіста за критику.

Переслідування може полягати в обмеженні законних прав і свобод журналіста, наприклад у незаконному звільненні з роботи чи незакон­ному накладенні дисциплінарного стягнення, у протиправному фізич­ному чи психічному впливі, порушенні його законних інтересів, по­ширенні відомостей, що ганьблять честь та гідність журналіста чи компрометують його, тощо.

Суб’єктивна сторона за ч. 2 ст. 171 КК — прямий умисел.

Суб’єктом злочину за ч. 2 ст. 171 КК може бути службова особа або фізична осудна особа, що досягла 16 років, яка разом з інши­ми співучасниками вчинила злочин за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 КК).

 

Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172 КК). Сус­пільна небезпека цього злочину полягає в посяганні на передбаче­не в ст. 43 Конституції України право на працю.

Диспозиція цієї статті бланкетна, тому для з’ ясування її змісту слід, зокрема, звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України, законів України: «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р.^[11], «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р.^[12], «Про охорону ди­тинства» від 26 квітня 2001 р.^[13], «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.^[14] Потрібно також звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміна «законодавство»), яке дозволяє встановити зміст поняття «законодавство про працю»^[15].

Безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують реалізацію особою свого права на працю.

Потерпілими від злочину є працівники, тобто фізичні особи, які працюють на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частина 1 ст. 172 КК передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Об’єктивна сторона цього злочину передбачає дві форми: 1) гру­бе порушення законодавства про працю (загальна); 2) незаконне звіль­нення працівника з роботи (конкретний різновид загальної форми). З’ясування ознак об’єктивної сторони потребує, по-перше, встанов­лення порушення конкретної норми законодавства про працю; по- друге, доведеності грубого характеру цього порушення.

Поняття «грубе порушення» має оціночний характер, і в кожному конкретному випадку воно має встановлюватися, виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичнос­ті порушень, злісності мотивів тощо. Так, грубим порушенням вважа­тиметься систематичне порушення тривалості робочого часу, ненадан- ня протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне на­кладення матеріальної відповідальності тощо.

Звільнення працівника з роботи визнається незаконним у випадку, коли для цього не було законних підстав або коли воно здійснено з по­рушенням встановленого порядку звільнення.

Суб’єктивна сторона цього злочину полягає в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення працівника з роботи передбачає як обов’ язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад, помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь-якими мотивами.

Суб’єкт злочину — спеціальний: фізична осудна особа, яка досягла 16 років та на яку покладений обов’язок дотримання законодавства про працю.

Частина 2 ст. 172 КК встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має ди­тину віком до 14 років або дитину-інваліда.

Дитина-інвалід — особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту^[16].

 

Грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК). Суспільна не­безпека даного злочину полягає в посяганні на передбачене в ст. 43 Конституції України право на працю.

Трудові відносини між роботодавцем і працівником регулюються не тільки законами, а й колективним і трудовим договорами. Саме цими документами встановлюються конкретні права й обов’язки сторін.

Безпосередній об ’єкт — суспільні відносини, що забезпечують реалізацію особою свого права на працю.

З об ’єктивної сторони цей злочин виявляється в грубому порушен­ні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або при­мусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (це, наприклад, погроза звільненням, якщо працівник не погодиться виконувати робо­ту, не обумовлену договором). Обов’ язковим є спосіб порушення: об­ман, зловживання довірою, примус.

Суб ’єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотив та мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Суб’єкт злочину — спеціальний: службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремий громадянин або уповноважена ними особа.

Частина 2 ст. 173 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його ро­боти за межами України.

 

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174 КК). Суспільна небезпека цього злочину полягає у посяганні на передбачене у ст. 44 Конституції України право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інте­ресів. Причому вказується, що ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку (ст. 44 Конституції України).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колек­тивних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р.^[17] під страйком розуміється тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Як випливає із Закону, участь у страйку має бути добровільною. Кримінальний закон охороняє це право працівників на вільне волевиявлення.

Безпосередній об ’єкт — суспільні відносини, що забезпечують вільну реалізацію особою свого права на страйк.

Потерпілими від злочину є працівники, які відповідно до Закону мають право на страйк. У деяких випадках проведення страйку забо- роняється^[18].

Об’єктивна сторона цього злочину передбачає дві форми: а) при­мушування до участі у страйку; б) перешкоджання участі у страйку.

Примушування — це протиправний фізичний або психічний вплив на працівника, спрямований на взяття ним участі у страйку всупереч його волі. Перешкоджання — це протидія здійсненню працівником свого права брати участь у страйку. Обов’язковою ознакою приму­шування і перешкоджання є спосіб їх вчинення: здійснення їх шляхом фізичного насильства, погрози застосування такого насильства або шляхом інших незаконних діянь. Фізичне насильство може виража­тися в нанесенні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушко­джень, незаконному позбавленні волі. Якщо фізичне насильство виразилося в заподіянні середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, то кваліфікація повинна проводитись за сукупністю зло­чинів (наприклад, за статтями 121 і 174 КК). Погроза застосування насильства може полягати в залякуванні застосуванням будь-якого фізичного насильства, у тому числі й погрозі вчинити вбивство. Якщо погроза вбивством була вчинена членом організованої групи, то необ­хідна додаткова кваліфікація ще за ч. 2 ст. 129 КК. Інші незаконні дії можуть виявлятися в обмані, у погрозі позбавити будь-яких пільг, звільнити працівника тощо.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотиви і мета на кваліфікацію не впливають.

Суб ’єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

 

Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших уста­новлених законом виплат (ст. 175 КК). Суспільна небезпека цього злочину полягає у посяганні на проголошене у ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю.

Безпосередній об’єкт — суспільні відносини, що забезпечують своєчасне отримання громадянами заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати.

Потерпілими від злочину є громадяни, яким повинна бути випла­чена заробітна плата, стипендія, пенсія чи інша установлена законом виплата.

Об ’єктивна сторона злочину виявляється в безпідставній неви­платі громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установ­леної законом виплати більше ніж за один місяць. Безпідставність невиплати має місце в тих випадках, коли існувала реальна можливість виплати, однак виплата не відбулась.

Суб’єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотиви та мета можуть бути різними і не впливають на кваліфікацію.

Суб’єкт злочину — спеціальний: керівник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності чи громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності.

Частина 2 ст. 175 КК передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, призначених для цих виплат, наприклад використання цих коштів для придбання обладнання, для ремонту тощо.

Частина 3 ст. 175 КК встановлює пільгову норму — особа звільня­ється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кри­мінальної відповідальності нею здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.