Печать
PDF

Розділ VІІІ Об’єктивна сторона злочину - § 4. Причинний зв’язок між діянням (дією чи бездіяльністю) та суспільно небезпечними наслідками

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 4. Причинний зв’язок між діянням (дією чи бездіяльністю) та суспільно небезпечними наслідками

1. Теорія і практика кримінального права виходять з основного принципу, відповідно до якого суспільно небезпечні наслідки можуть бути поставлені у вину особі лише за умови, що вони перебували в при­чинному зв’ язку з її дією або бездіяльністю. Встановити причинний зв’язок між дією і суспільно небезпечними наслідками означає дати відповідь на запитання: чиє діяння викликало цей наслідок і кому цей наслідок може бути поставлений у вину? Потрібно, таким чином, кон­статувати, що в об’єктивній дійсності шкідливий наслідок, що настав, викликаний діями даної особи, а не діями третіх осіб чи яких-небудь інших зовнішніх сил.

Наука кримінального права не створює своєї теорії причинності, а ґрунтується на теорії причинності, чи каузальності (лат. саша — при­чина), розробленій філософією. Філософські категорії «причина» і «на­слідок» відображають об’єктивно існуючі причинно-наслідкові зв’язки об’єктивного світу. Ці зв’язки мають універсальний характер. У них одне явище (подія, процес) виступає причиною іншого явища (наслідку) — перше передує другому в часі і є необхідною умовою чи підставою ви­никнення або зміни розвитку другого, тобто причина породжує наслідок. З цих філософських положень випливає, що під причинним зв’язком у кримінальному праві слід розуміти об ’єктивно існуючий зв ’язок між діянням — дією чи бездіяльністю (причиною) — і суспільно небезпечни­ми наслідками (наслідком), коли дія чи бездіяльність викликає (поро­джує) настання суспільно небезпечного наслідку.

У науці кримінального права з проблеми причинного зв’язку були висловлені різні погляди. До найважливішого з них слід віднести тео­рію необхідної умови «conditio sine qua non» («необхідна умова, без якої не може бути...»), теорію адекватної причинності, теорію необ­хідного спричинення. Кожна з цих теорій, базуючись на різних філо­софських концепціях, розглядає з більшою чи меншою повнотою і науковою обґрунтованістю проблему причинності у кримінальному праві. Вони мають низку безсумнівних позитивних якостей, але в той же час містять ті чи інші рішення і висновки, що викликають критич­ні зауваження. Кожна з цих теорій може бути доповнена новими по­ложеннями, які тією чи іншою мірою могли б поглибити загальне уяв­лення про причинний зв’язок у кримінальному праві.

2.  При аналізі і встановленні причинного зв’язку між суспільно небезпечною дією чи бездіяльністю і суспільно небезпечними наслід­ками слід виходити з таких положень.

1)  Причинний зв’язок як ознака об’єктивної сторони злочину під­лягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріаль­ним складом. Звідси випливає, що якщо відсутнє суспільно небезпеч­не діяння, то немає необхідності встановлювати причинний зв’ язок, оскільки немає першої (обов’язкової) ознаки об’єктивної сторони — діяння. У разі відсутності наслідку (за наявності суспільно небезпеч­ного діяння) має місце замах на злочин, або склад формального зло­чину, або взагалі немає складу злочину. Якщо ж причинний зв’язок між діянням і наслідком не встановлено, об’ єктивна сторона злочину з матеріальним складом відсутня за відсутності такої обов’язкової її ознаки, як причинний зв’язок.

2)  Причинний зв’язок — це об’єктивно існуючий зв’язок між при­чиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (суспільно небез­печними наслідками). Причинний зв’язок між злочинним діянням і суспільно небезпечними наслідками існує об’ єктивно як факт реаль­ної дійсності поза свідомістю і волею людини — слідчого, прокурора, судді. Цей зв’язок як зв’язок між явищами об’єктивної дійсності є та­ким, що може бути пізнаним. Тому в кожній кримінальній справі для наявності об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом необ­хідно встановити (вивчити, пізнати) не тільки діяння, а й суспільно небезпечний наслідок, а також причинний зв’язок між діянням і на­слідками як явищами реальної дійсності.

3)  При аналізі причинного зв’ язку слід ураховувати, що в природі і суспільстві всі явища взаємопов’язані, перебувають у тісній взаємодії. В об’єктивному світі існують загальний та універсальний каузальний зв’язки. Тому якщо розглядати всю сукупність причинно-наслідкових зв’язків, ланок та опосередкувань, що призвели до настання суспільно небезпечного наслідку, то досить важко встановити, яке ж явище ви­ступає причиною, а яке — наслідком, оскільки наслідок як результат дії причини в той же час за певних умов сам трансформується в при­чину і тягне за собою новий наслідок. Тому, щоб чітко встановити зв’язок між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізолюва­ти два явища — причину і наслідок, тобто суспільно небезпечне ді­яння (дію чи бездіяльність) і суспільно небезпечний наслідок, — від інших причинно-наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи інак­ше перебувають у взаємодії з наслідками. Тільки при такому підході можна встановити, чи є певне діяння причиною даного суспільно не­безпечного наслідку.

4)  Причинний зв’ язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку (conditio sine qua non). З цього випливають такі найважливіші вимоги:

а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку. Однак зо­внішньої (часової) залежності у послідовному розвитку подій недо­статньо, адже відомо, що «після цього» не завжди означає «внаслідок цього» (post hoc non estpropter hoc). Наприклад, під час інвентаризації у завідувача складу З. (який пропрацював чотири місяці на цій посаді) виявлено велику нестачу товарно-матеріальних цінностей, у зв’язку з чим було порушено кримінальну справу. Розслідуванням встановле­но, що нестача утворилася внаслідок розкрадання і недбалості з боку завідувача складу, що працював раніше, який при передачі З. товарно- матеріальних цінностей шляхом обману приховав нестачу. У такому разі причинний зв’язок між поведінкою З. і нестачею відсутній;

б)  причина (діяння) не тільки має передувати наслідку в часі, а й викликати його. Відомо, що причинний зв’язок за своєю сутністю є зв’язком генетичним (зв’язок породження). Тут діяння завжди пови­нно викликати (породжувати) суспільно небезпечні наслідки. При цьому суспільно небезпечна дія (причина) як активна форма поведінки людини безпосередньо заподіює шкоду, тобто безпосередньо справляє негативний руйнуючий вплив на об’ єкт кримінально-правової охорони і викликає тим самим суспільно небезпечний наслідок. На відміну від цього бездіяльність заподіює шкоду опосередковано. Це пояснюється тим, що особа при бездіяльності не втручається в розвиток причинно­го зв’язку, не виконує покладеного на неї обов’язку з виконання актив­них дій, якими вона повинна була відвернути шкоду, що загрожує об’єкту. Унаслідок пасивної поведінки особи і дій інших сил та засобів (дій третіх осіб, сил природи, механізмів, різних процесів — хімічних, біологічних, патологічних тощо) суспільно небезпечні наслідки на­стають як факт реальної дійсності. Однак це зовсім не означає, що в останньому випадку немає причинного зв’язку між бездіяльністю і наслідками, що настали. Такий зв’язок існує. Він лежить у площині невиконання особою своїх обов’язків (активних дій) щодо запобігання шкоді (при наявності реальної можливості виконати такі дії) і фактич­ним заподіянням цією пасивною поведінкою шкоди (суспільно небез­печних наслідків);

в) причинний зв’язок має місце лише у разі, коли діяння є головною, визначальною умовою (фактором) настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило дуже важливо враховувати в ситуаціях, коли в причинний ряд втручаються різні додаткові сили, умови та фактори — дії інших осіб, різні процеси (патологічні, біологічні тощо), тобто мають місце декілька (безліч) чинників, що тією чи іншою мірою сприяють настанню суспільно небезпечних наслідків. Діяння слід роз­глядати як головну умову (причину) настання наслідків, якщо без нього (при уявному, штучному виключенні діяння з усього ланцюга факторів) суспільно небезпечні наслідки не настали б. У даній кон­кретній обстановці діяння завжди створює реальну можливість на­стання наслідків і є в такому разі їх причиною;

г) діяння перебуває в причинному зв’язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає його настання. Йдеться про те, що діяння з ура­хуванням його характеру та інтенсивності (стрімкості), а також місця, часу, обстановки, способу та засобів вчинення злочину, особливостей його об’єкта і предмета створює реальну можливість настання наслідків. Діяння тут з необхідністю, з неминучістю (закономірно) викликає на­стання наслідку. Останній тут органічно притаманний (реально можли­вий) цьому діянню, тому має місце необхідний причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та його наслідками.

Необхідний причинний зв’язок слід відрізняти від випадкового причинного зв’язку. Перший відображає закономірності розвитку об’єктивного світу, коли причина сама у собі містить реальну можли­вість настання певного наслідку. При необхідних причинних зв’язках людина, пізнаючи об’єктивний світ, здатна передбачати розвиток при­родного перебігу подій. Учиняючи ті або інші дії, що із закономірніс­тю викликають наслідки, людина здатна передбачити їх настання. Ось чому необхідний причинний зв’язок має кримінально-правове значен­ня і наслідки, що настали від дії (бездіяльності) особи за наявності в неї умислу чи необережності, ставляться їй у вину.

На відміну від цього випадкові причинні зв ’язки не відображають за­кономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випадкового перетинан­ня причинно-наслідкових ланок (іноді багатьох). Тут діяння з урахуванням об’єктивно-предметних умов містить лише абстрактну можливість на­стання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, потерпілий, якому завдано легке поранення, помирає від того, що при перев’язуванні йому занесли інфекцію. Відповідальність в цьому разі може настати лише за завдання поранення, а не за смерть, що настала. Суспільно небезпечні наслідки, що настали при випадковому причинному зв’язку, не мають кримінально-правового значення і не є обов’язковою ознакою об’єктив­ної сторони злочину з матеріальним складом.

Урахування викладених положень має важливе значення для ви­рішення питання про наявність (чи, навпаки, відсутність) у кожному конкретному випадку причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і наслідком. Встановлення необхідного причинного зв’язку констатує наявність об’єктивної сторони злочину з матеріальним скла­дом.

3.  У теорії кримінального права запропоновано такі види необхід­них причинних зв’язків, що мають кримінально-правове значення і зустрічаються найчастіше[3]:

а) причинний зв’язок при так званому безпосередньому заподіянні. Такий зв’язок іноді називають безпосереднім або прямим причинним зв’язком (наприклад, постріл з пістолета, яким заподіяно смерть);

б) опосередкований необхідний причинний зв’язок, коли суб’єкт для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні ме­ханізми, прилади, інші засоби вчинення злочину чи використовує поведінку інших осіб, наприклад неосудних осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності (тих, котрі виступають як «засіб» вчи­нення злочину), чи тварин, наприклад спеціально вимуштруваних собак, тощо;

в) необхідний причинний зв’язок при співучасті, коли дії співучас­ників (організатора, підбурювача, пособника) перебувають у причин­ному зв’язку зі злочином, учиненим виконавцем;

г) необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Ці умови виступають каталізаторами (прискорюва­чами) настання наслідків (наприклад, стан сп’яніння, хвороба потер­пілого тощо). У справі С. було встановлено, що 13-річній К. ганявся з ціпком за її 5-річною дочкою. С. наздогнала К. і вдарила його декіль­ка разів рукою по голові. К. у той же день занедужав і через чотири дні помер. При розслідуванні виявилося, що смерть К. викликана запален­ням кори мозку, причиною якого був удар по голові, що спричинив розходження кісткових швів за наявності у К. застарілого процесу за­палення середнього вуха. У цьому випадку між діями С. і смертю К. має місце необхідний причинний зв’язок, однак ускладнений особли­вими умовами на боці потерпілого, особливостями стану його здоров’я (наявність застарілого процесу запалення середнього вуха), що при­скорили настання смерті підлітка.

Необхідний причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпеч­ними наслідками завжди означає наявність об’ єктивної сторони зло­чину з матеріальним складом. Але це лише обов’язкова передумова вирішення питання про наявність складу злочину як підстави кримі­нальної відповідальності. Треба ще встановити суб’єктивну сторону злочину — вину особи у формі умислу чи необережності щодо на­слідку, який настав.