Розділ VІІІ Об’єктивна сторона злочину PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

Розділ VІІІ  Об’єктивна сторона злочину

 

§ 1. Поняття і значення об’єктивної сторони злочину

1. Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну від­повідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) влас­тивостей та ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об’ єктивну сторону, а внутрішня — його суб’єктивну сторону.

Визнаючи нерозривний взаємозв’язок об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх більш глибокого розуміння. Такий підхід дає змогу глибше пізнати об’єктивну і суб’єктивну сторони злочину, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

2.  Ознаки об’єктивної сторони злочину. При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об’єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб’єкта у вигляді дії або бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об’єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається у відповідний спосіб, наприклад, крадіжка з об’єктивної сторони виражається в та­ємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК), грабіж — у відкритому викраденні такого майна (ст. 186 КК). Злочин завжди тягне за собою певні суспільно небезпечні наслідки, оскільки в результаті його вчи­нення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, убивство своїм наслідком має смерть людини — статті 115-119 КК, крадіжка, грабіж, шахрайство заподіюють майнову шкоду власнику — статті 185, 186, 190 КК). При­чому діяння (дія або бездіяльність) перебуває у причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому злочину як явищу реальної дійсності. Без них злочину бути не може. Вони мають місце завжди, в усіх випадках, коли скоюється злочин.

Іноді злочин вчиняється з використанням тих чи інших предметів матеріального світу: технічних приладів, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів, їх вибіркове викорис­тання багато в чому дозволяє злочинцю більш успішно здійснити зло­чинний намір, заподіяти більш тяжку шкоду.

В об’ єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпечність. Об’єк­тивні ознаки, притаманні всім злочинам, вивчаються Загальною час­тиною кримінального права, а індивідуальні ознаки конкретних злочинів, наприклад бандитизму, шахрайства, хуліганства, — Особли­вою частиною.

Викладене дає змогу зробити висновок про те, що об’єктивна сторона злочину — це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) зло­чину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, об­становкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Усі ознаки об’єктивної сторони злочину з погляду на їх опис (за­кріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поді­лити на дві групи: обов’язкові (необхідні) та факультативні.

До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяль­ності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно не­безпечної поведінки людини, не може бути вчинений жодний злочин.

Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливає із її змісту і, таким чином, виступає обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов’язковим у кожній кримінальній справі.

До факультативних ознак належать: суспільно небезпечні наслід­ки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслід­ками, місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину. Так, диспозиції складів шпигунства (ст. 114 КК), незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речови­нами (ст. 263 КК), хуліганства (ст. 296 КК) тощо не містять вказівок на конкретні суспільно небезпечні наслідки, які необхідно було б вста­новлювати при вирішенні питання про притягнення особи до кримі­нальної відповідальності. Так само далеко не завжди в статтях Осо­бливої частини КК вказуються спосіб, місце, час, обстановка вчинення злочину. Отже, зазначені ознаки об’єктивної сторони складу злочину є не обов’ язковими, а факультативними.

Однак якщо суспільно небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, об­становка та засоби вчинення злочину прямо вказані у диспозиції стат­ті Особливої частини КК або однозначно випливають із її змісту, то вони набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу злочину і їх встановлення в такому випадку є обов’язковим.

3. Значення об’єктивної сторони злочину. По-перше, об’єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстави криміналь­ної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до криміналь­ної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встанов­лено всі ознаки об’ єктивної сторони складу злочину. По-друге, ознаки об’єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обстанов­ка вчинення злочину, тяжкість суспільно небезпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпечності як соціальної властивості злочину.

У цьому зв’язку об’єктивні ознаки діяння враховуються передусім при вирішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто при визнанні їх злочинними і караними самим законодавцем. Окрім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб учинення злочину багато в чому визначають суворість покарання, встановленого в санкціях статей Осо­бливої частини КК за відповідні злочини. По-третє, об’єктивна сторо­на має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. її аналіз дає можливість встановлювати інші елементи та ознаки складу зло­чину: об’єкт, якому заподіюється шкода даним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспо­зиціях статей Особливої частини КК, і, отже, правильно кваліфікувати вчинене. По-четверте, об’єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розріз­няються між собою за способом вчинення. Хуліганство, відповідаль­ність за яке встановлено в ст. 296 КК, тобто грубе порушення громад­ського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супрово­джується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, відрізняєть­ся від адміністративно караного дрібного хуліганства за об’ єктивною стороною. По-п’яте, урахування ознак об’єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяжкості вчиненого злочину (ст. 65 КК) і виходячи з цього призначити покарання, що відповідає вчиненому.