Печать
PDF

Розділ І Поняття і система кримінального права. Наука кримінального права - § 6. Наука кримінального права

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 6. Наука кримінального права

1. Наука кримінального права являє собою частину юридичної на­уки, одну із галузей суспільних наук. Її змістом є злагоджена система кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень про злочин і покарання. Науку кримінального права як систему кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень і понять слід відрізняти від кримінального права як сис­теми (сукупності) юридичних норм, галузі права. Кримінальне право як галузь права виступає для науки предметом вивчення. Саме наука кримінального права, вивчаючи кримінальне законодавство, з’ ясовуючи його соціальне призначення, характер усіх його інститутів, їх ефектив­ність, виявляє практичне значення кожної норми, прогалини у право­вому регулюванні, досліджує проблеми вдосконалення кримінально- правових норм. Предметом науки кримінального права є такі соціаль­ні явища, як злочин і покарання. Вона розкриває їх соціальний зміст, юридичні ознаки, з’ясовує підстави кримінальної відповідальності, вивчає проблеми складу злочину, розробляє теоретичні основи відпо­відальності за попередню злочинну діяльність, співучасть у злочині, дає поняття і класифікацію видів множинності злочинів, зокрема по­няття рецидиву злочинів, обставин, що виключають злочинність ді­яння. Наука кримінального права досліджує поняття покарання, визна­чає зміст його мети, аналізує окремі види покарань, підстави і порядок їх призначення.

Серйозна увага в науці кримінального права приділяється вивчен­ню проблем звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Предметом вивчення науки кримінального права є не тільки кри­мінальне законодавство, а й практика його застосування. Критерієм правильності наукових положень у сфері кримінального права виступає не тільки правотворча, а й правозастосовна діяльність. Наука кримі­нального права не може плідно розвиватися без глибокого вивчення практики. У той же час вона впливає на практику шляхом наукового розроблення питань правильного застосування норм кримінального закону. Зв’язок науки кримінального права з практикою виявляється у багатьох напрямках. Це насамперед участь у комісіях з підготовки проектів законодавчих актів. Значну роль відіграли наука криміналь­ного права та її представники у створенні нового КК України. Провід­ні вчені нашої країни були постійними членами робочої групи з під­готовки Кодексу, створеної Кабінетом Міністрів України.

Велика увага приділяється в науці кримінального права вивченню й узагальненню практики з різних питань кримінального законодав­ства. Вчені-криміналісти беруть участь у різних нарадах, конференці­ях і радах (наприклад, Консультативна рада при Верховному Суді України), де разом із практичними працівниками вирішують багато питань, що виникають у правозастосовній діяльності. Результати на­укових узагальнень практики втілюються в науково-практичних ко­ментарях до КК України, у написанні яких беруть участь як науковці, так і практичні працівники.

Кримінальне законодавство і практика його застосування вивча­ються наукою в їх історичному розвитку і зміні. Тому предметом на­уки кримінального права є історія розвитку кримінального права України, тенденції вдосконалення кримінального закону і практики його застосування.

До кола проблем, досліджуваних наукою кримінального права, входять законодавство, практика його застосування, а також теорія кримінального права інших держав як ближнього, так і далекого за­рубіжжя.

2. Методи науки — це ті способи, прийоми, за допомогою яких піз­наються явища об’єктивної дійсності, що становлять предмет даної науки. Існують різні методи, якими користується наука кримінального права. Серед них можна виділити основні і допоміжні. Однак усі вони перебу­вають поміж собою в тісному взаємозв’язку, доповнюють один одного.

До основних методів науки кримінального права (як, вочевидь, і всієї юриспруденції) належать: філософський, або діалектичний, метод пізнання; юридичний, або догматичний, метод; соціологічний метод; метод системного аналізу; метод порівняльного правознавства, або компаративістський метод, і, нарешті, історичний, або генетичний, метод дослідження.

Як допоміжні методи наука кримінального права використовує ме­тоди математичного моделювання, психологічного аналізу, експертних оцінок тощо.

Зупинимося коротко на основних методах пізнання, які застосову­ються в науці кримінального права.

Філософський, або діалектичний, метод як загальний метод піз­нання використовується в науці кримінального права для пояснення низки явищ. Діалектичний закон про загальний, універсальний зв’язок явищ дає можливість розглядати кримінальне право не як самостійне, не пов’язане ні з чим явище, а простежити його численні зв’язки із со­ціальними процесами, сутністю держави, співвідношенням з іншими галузями права і под.

Далі, наприклад, діалектичний закон заперечення дає змогу бачити у знятому явищі елементи як нового, так і старого, що залишилось у ньому, і виступає як нове.

Такі категорії діалектики, як причина і наслідок, необхідність і ви­падковість, можливість і дійсність, сутність і явище, зміст і форма, вико­ристовуються у науці кримінального права при розгляді питань причин­ного зв’язку, тлумаченні вини та її форм, стадій учинення злочину та ін.

Юридичний, або догматичний, метод заснований на використанні правил формальної логіки для пізнання права. Він виявляється у фор­мулюванні і розкритті юридичних понять, побудові юридичних кон­струкцій, з’ ясуванні дійсного змісту законів шляхом їх тлумачення. Критичний аналіз норм кримінального права за допомогою розробле­них у науці прийомів тлумачення становить серцевину розглядуваного методу. З його допомогою коментуються кримінальні закони, що над­звичайно важливо для їх однакового застосування. Завдяки цьому методу розроблені вихідні поняття кримінального права, наприклад, поняття складу злочину та ін. Теорія кваліфікації злочинів, яка перед­бачає аналіз елементів складу конкретного злочину, базується в основ­ному на даному методі.

Соціологічний метод виявляється у дослідженні злочину і пока­рання як соціальних явищ. Наприклад, питання про соціальні чинники, що впливають на криміналізацію чи, навпаки, декриміналізацію пев­ного діяння[4], має вирішальне значення для законодавця. Вивчаючи ці соціальні чинники — економічні, політичні, моральні та ін., наука робить висновки про необхідність кримінально-правової заборони чи її передчасності або навіть непотрібності взагалі. Так, розвиток рин­кових відносин, визнання рівності всіх форм власності та інші чинни­ки вимагають криміналізації певних діянь, що посягають на нормаль­ний розвиток ринкової економіки (наприклад, зайняття забороненими видами господарської діяльності, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, фінансові зловживання та ін.). Соціо­логічний метод використовує конкретно-соціологічні дослідження (анкетування, аналіз статистичних даних, інтерв’ ювання тощо) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики суб’єктів різних злочинів. Цей метод дозволяє судити про ефективність норм кримінального закону, надає істотну допомогу в процесі правотворчості.

Метод системного аналізу передбачає вивчення кримінального права та його інститутів як цілісної системи, що складається із декіль­кох підсистем, структурні елементи яких перебувають поміж собою в тісній єдності. Зокрема, норми кримінального права вивчаються за певною системою: спочатку — норми Загальної частини, де сформу­льовано всі основні положення, що стосуються злочину і покарання, потім — норми Особливої частини, в яких встановлено відповідаль­ність за окремі види злочинів. Метод системного аналізу вимагає, щоб норми Загальної частини розглядалися на основі норм Особливої час­тини. У той же час норми Особливої частини не можуть бути засвоєні без положень Загальної частини. Наприклад, зрозуміти норму про умисне вбивство, викладену в ст. 115 КК, неможливо без ст. 24, де описуються види умислу, а якщо таке вбивство вчинене декількома особами, — без урахування статей 27 і 28, де описуються види співу­часників та форми співучасті. Метод системного аналізу застосовуєть­ся при розкритті такого ключового поняття кримінального права, як склад злочину, який інтегративно включає в себе відповідні елементи та ознаки. Цей метод дає змогу виявити суперечності і прогалини в за­конодавстві та на цій основі сформулювати пропозиції щодо його зміни чи доповнення.

Метод порівняльного правознавства, чи компаративістський ме­тод (метод компаративізму), виявляється у вивченні норм криміналь­ного права іноземних держав з метою їх зіставлення, порівняння з нор­мами кримінального права України. Цей метод дає можливість оціни­ти ті чи інші норми кримінального права країн зарубіжжя на предмет їх використання у нашому законодавстві. Наприклад, на позитивне вирішення питання про скасування смертної кари вплинула та обста­вина, що в усіх країнах Західної Європи і деяких колишніх республіках Союзу РСР (наприклад, Грузії, Молдові) смертну кару було скасовано. За прикладом багатьох країн було введено інститут обмеженої осуд­ності та ін.

Історичний, чи генетичний, метод передбачає вивчення норм кримі­нального права в історичному розвитку. Так, усвідомити генезис поняття злочину можна лише в процесі як вивчення законодавства, що визначає це поняття (наприклад, відповідні статті КК 1922, 1927 і 1960 р.), так і тлумачення його у науці кримінального права. Генетичний метод по­кликаний з’ясувати проблеми наступності в кримінальному праві, адже кримінальне право — це система, яка розвивається, не тільки містить в собі елементи сьогодення, а й зберігає риси минулого, намічає контури майбутнього. Наприклад, КК 1960 р. містив багато норм, що зберігаються з давнього часу (поняття умислу, відповідальність за окремі види вбивств та ін.), і багато в чому визначив контури майбутнього КК України 2001 р. (наприклад, необхідність більшої регламентації інститутів Загальної час­тини, нової системи Особливої частини тощо).

3.  Наука кримінального права — це фундаментальна наука. Вона є науковим фундаментом для інших наук кримінального циклу — кри­мінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики і т. д. У той же час вона використовує дані цих прикладних наук. Наприклад, кримінологія — це юридична наука, яка вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціаль­ні заходи щодо попередження злочинів. Поняття, розроблені у науці кримінального права (поняття злочину, форми вини, вік особи, з якого вона підлягає відповідальності за окремі види злочинів, та ін.), широ­ко використовуються в кримінології. Разом з тим кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності тощо запози­чуються кримінальним правом.

Наука кримінального права використовує дані й інших наук. Так, при вивченні проблем осудності та неосудності використовуються дані судової психіатрії; при дослідженні вікових особливостей неповно­літніх, які вчинили злочин, — дані педагогіки. При вирішенні питань, пов’язаних зі встановленням причинного зв’язку між учиненим діян­ням і наслідком, що настав при вбивстві, використовуються, зокрема, дані судової медицини. Останніми роками намічається проникнення у науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук, як кібернетика, інформатика, наука управління та ін.

4. Основні завдання науки кримінального права полягають у та­кому:

а) розв’ язання фундаментальних проблем теорії кримінального права;

б) розроблення рекомендацій щодо практики застосування норм нового КК;

в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою виявлення їх ефективності;

г) зміцнення тісних зв’язків із правотворчими і практичними орга­нами;

ґ) подальше вдосконалення всієї науково-педагогічної діяльності з метою підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців.

 

Контрольні запитання

1.  Що являє собою кримінальне право як галузь права?

2.  Чим відрізняється кримінальне право як галузь права від на­уки кримінального права?

3.  З яких розділів складається Кримінальний кодекс України?

4.  Які галузі права є суміжними з кримінальним правом?



[1] Тут і далі посилання, якщо не зазначено інше, на статті Кримінального кодексу України 2001 р. (далі — КК).

[2] Прийняття кримінальних законів в Україні можливе шляхом всенародного ре­ферендуму, проте ця норма правотворчості до теперішнього часу не використовува­лася.

[3] У подальшому терміни «закон про кримінальну відповідальність», «кримінальний закон», «закон», якщо не зазначено інше, застосовуються як ідентичні.

[4] Криміналізація - це визнання того чи іншого діяння з урахуванням його суспіль­ної небезпечності злочином і встановлення за нього відповідальності у КК. Декриміналізація - це виключення із КК відповідальності за певне діяння внаслідок втрати ним суспільної небезпечності, притаманної злочину.