Печать
PDF

Розділ І Поняття і система кримінального права. Наука кримінального права - § 3. Завдання, функції та принципи кримінального права

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

 

§ 3. Завдання, функції та принципи кримінального права

1. Головні завдання кримінального права закріплено в ст. 1 КК, а саме: правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадя­нина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Із цього випливає, що основна функція кримінального права як галузі права — це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспіль­ні відносини, що регулюються іншими галузями права (ст. 1 КК). Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвит­кові і реалізації, кримінальне ж право охороняє ці відносини від зло­чинних посягань на них. Так, норми цивільного права регулюють від­носини, що складаються у сфері власності. У кримінальному ж праві внаслідок його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності (див. розділ VI Особливої частини КК). У Кон­ституції України та законах України про вибори в органи влади визна­чено порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окруж­них і дільничних виборчих комісій тощо. У кримінальному праві з метою охорони цих відносин встановлено покарання за такі злочини, як пере­шкоджання здійсненню виборчого права, порушення таємниці голосу­вання та ін. (див. розділ V Особливої частини КК).

Регулятивна функція виявляється у трьох її складових:

1)   норми кримінального права, забороняючи вчиняти суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної право­мірної поведінки. Кримінальний закон, який набрав чинності, вже са­мим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для біль­шості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян ви­конує заборони кримінального закону, боячись відповідальності і по­карання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально- правових норм, запобігання злочинам;

2)  виконуючи функцію охорони встановлених у державі суспільних відносин, норми кримінального права одночасно регулюють їх. Напри­клад, захищаючи відносини власності нормами, поміщеними в розді­лі VI Особливої частини КК, кримінальне право сприяє їх правомір­ному існуванню і розвиткові;

3)  деякі норми кримінального права прямо належать до регулятив­них. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає від­повідальність при правомірному захисті від злочинного посягання (ст. 36 КК), норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ Загальної частини КК), норми про погашення і зняття суди­мості (статті 89-91 КК).

2. Кримінальному праву як галузі права властиві певні принципи, характерні для кримінального права багатьох інших країн. Принципи кримінального права — це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовну діяльність. Ці принципи мають важливе значення для здійснення кримінальної політики дер­жави.

Найважливішими принципами кримінального права є:

1) відпові­дальність тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння, що перед­бачене законом як злочин;

2) відповідальність тільки за наявності вини;

3)  особистий характер відповідальності;

4) індивідуалізація криміналь­ної відповідальності і покарання.

Відповідальність особи за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин. Цей принцип прийнято виражати латинською формулою: «nullum crimen sine lege» — немає злочину без вказівки на це у законі, тобто йдеться про те, що тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно небезпечне діяння є злочином. У свою чергу, кримінальна відповідальність і покарання можливі тільки за те конкретно вчинене особою діяння, що передбачене як злочин в Осо­бливій частині КК. Тому в ч. 1 ст. 2 КК чітко визначено: підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небез­печного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Звідси випливає, що коли яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчинення не може ні за яких умов тягти за собою кримі­нальну відповідальність і покарання. Застосування закону про кримі­нальну відповідальність за аналогією заборонено (ч. 4 ст. 3 КК).

Керуючись положеннями Конституції України, законодавець за­кріпив у КК принцип винної відповідальності особи за вчинене. Закон встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК). Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо наявності вини особи тлумачать­ся на її користь.

Кримінальне право України виключає так зване об ’єктивне ставлен­ня, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини.

Особистий характер відповідальності як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості не був вчинений злочин, ніякі інші особи (в тому числі родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, винної в його вчиненні.

Принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покаран­ня вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначене покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані з огляду на кон­кретні обставини вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим більш тяжким є вчинений злочин, чим більшу суспільну небез­печність становить винний, тим більш сувора кримінальна відпові­дальність настає і більш суворим є призначене покарання.