Печать
PDF

Розділ І Поняття і система кримінального права. Наука кримінального права - § 5. Кримінальне право і суміжні галузі права

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 5. Кримінальне право і суміжні галузі права

Кримінальне право, перебуваючи в системі права України, тісно пов’язане з його іншими галузями. Цей зв’язок виявляється передусім у тому, що кримінальне право, як уже зазначалося, виконує стосовно інших галузей права охоронну функцію. Здійснюючи охоронну функ­цію, кримінальне право опосередковано бере участь у регулюванні тих суспільних відносин, що становлять предмет інших галузей права.

Відрізняючись від низки інших галузей права за основною, при­таманною йому функцією, а також за характером урегульованих ним відносин, кримінальне право тісно пов’язане із суміжними галузями права. Найтіснішим цей зв’язок є з конституційним правом, адміні­стративним правом, кримінально-процесуальним правом, кримінально- виконавчим правом, міжнародним правом.

1. Кримінальне і конституційне право. Конституційне право, нор­ми якого закріплені в Конституції України та інших конституційних законах (наприклад, у законі про громадянство), мають основне зна­чення для кримінального права. Перш за все норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить положенням Основного Закону, вона не може бути застосована. Норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 41 КК, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути пра­вильно застосована тільки на підставі ст. 60 Конституції, де передба­чено, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпоря­дження чи накази і що за віддання і виконання явно злочинного роз­порядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Для кримінального права мають вирішальне значення положення Конституції України про заборону зворотної дії законів та інших нор­мативних актів; про те, що ніхто не може нести відповідальність за діяння, яке на час його вчинення не визнавалося законом як правопо­рушення; про те, що ніхто не може бути двічі притягнутий до відпо­відальності одного виду за одне й те саме правопорушення та ін. (стат­ті 58, 61 тощо).

Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому ме­тодами встановлений Конституцією України суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних посягань на них. Так, оскільки в ст. 3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законо­давстві встановлено сувору відповідальність за злочинні діяння, спря­мовані проти цих благ особистості (див. розділи II-IV Особливої частини КК).

У Конституції зазначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної без­пеки є найважливішими функціями держави, справою всього Україн­ського народу (ч. 1 ст. 17). Відповідно до цього в КК передбачено відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну недотор­канність і національну безпеку України як найважливіші об’єкти кримінально-правової охорони (див. розділ І Особливої частини КК).

Можна навести ще багато положень Конституції України, що ви­значають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимо­ся лише одним. Так, у ч. 3 ст. 27 Конституції встановлено, що кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Згідно з цим у ст. 36 КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окрес­люються її межі, вказується, що такі дії особи, яка захищається, є пра­вомірними і не можуть тягти за собою кримінальну відповідальність.

Отже, кримінальне право стосовно права конституційного пере­буває в субординаційній залежності і має цілком відповідати Основ­ному Закону держави.

2.  Кримінальне й адміністративне право. Тісний зв’язок між цими галузями права спостерігається в тій частині адміністративного права, що встановлює адміністративну відповідальність за різні правопору­шення (так звані адміністративні делікти). У цій своїй частині адміні­стративне право виконує охоронну функцію, захищаючи правопорядок від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охоро­няє правопорядок від більш небезпечних посягань — злочинів, а адмі­ністративне право — від менш небезпечних правопорушень — адміні­стративних деліктів. Саме ступінь суспільної небезпечності відрізняє адміністративний делікт від злочину. Наприклад, дрібне хуліганство — це адміністративний делікт, що тягне за собою адміністративне стягнен­ня. Хуліганство ж як злочин є більш суспільно небезпечним: воно грубо порушує суспільний порядок, норми моральності і тому тягне за собою досить суворе кримінальне покарання за ст. 296 КК.

3.  Кримінальне і кримінально-процесуальне право. Кримінальне право визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які по­карання можуть бути призначені особам, винним у їх учиненні. З метою правильного з’ ясування питання про винність особи в учиненні зло­чину і правильного застосування до неї покарання встановлено осо­бливу процесуальну процедуру, яка виявляється в розслідуванні і роз­гляді кримінальних справ. Ця процесуальна процедура (криміналь­ний процес, чи кримінальне судочинство) регулюється нормами кримінально-процесуального права, зосередженими в Кримінально- процесуальному кодексі України (КПК). Таким чином, зв’язок між кримінальним (матеріальним) правом і кримінально-процесуальним правом виявляється, насамперед, у тому, що вони співвідносяться між собою як зміст і форма. Кримінально-процесуальне право є формою, в якій застосовується кримінальне право. Кримінальне право і кримі­нальні правовідносини реалізуються через кримінально-процесуальне право, через кримінально-процесуальні відносини. Якби не було кри­мінального права, кримінально-процесуальне право було б безпред­метним. З іншого боку, відсутність кримінально-процесуального пра­ва позбавила б кримінальне право тієї необхідної процесуальної фор­ми, в якій воно тільки і може реалізуватися.

4.  Кримінальне і кримінально-виконавче право. Кримінально-ви­конавче право (його також називають виправно-трудовим правом) являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі виконання покарань, призначених вироком суду. Тісний зв’язок кримінально-виконавчого права з кримі­нальним визначається перш за все тим, що воно ґрунтується на нормах кримінального права, яке визначає підстави, межі, умови і порядок призначення покарань. Сам же порядок і умови виконання (відбування) таких покарань регулюються нормами кримінально-виконавчого пра­ва, зосередженими у Кримінально-виконавчому кодексі України (КВК). Мета покарання, визначена в ст. 50 КК, а саме кара засудженого, його виправлення, а також попередження вчинення нових злочинів як за­судженими, так і іншими особами, в подальшому реалізується в кри­мінально-виконавчому праві (ст. 1 КВК).

5.  Кримінальне право і міжнародне право. Зв’язок цих галузей права визначається тим, що деякі інститути регулюються і в міжнарод­ному, і в кримінальному праві. Так, питання чинності кримінального закону в просторі, його поширення на іноземців і осіб без громадянства, питання відповідальності осіб, які користуються дипломатичною не­доторканністю, видання злочинців регулюються нормами як кримі­нального права, так і міжнародного. Цей зв’язок виявляється і в тому, що деякі норми кримінального права введено у кримінальне законо­давство України на підставі міжнародних угод, до яких вона приєдна­лася. Наприклад, відповідно до Гаазької (1970 р.) і Монреальської (1971 р.) конвенцій про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден у КК встановлено кримінальну відповідальність за викрадення повітряного судна (ст. 278). Відповідно до міжнародної конвенції про заборону найманства в КК уведено статтю, яка передбачає відповідаль­ність за найманство (ст. 447).

У Законі України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори на території України» закріплено, що узгоджені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід’ ємну частину національного законодавства України і застосовуються в по­рядку, передбаченому для норм національного законодавства. У ст. 9

Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Це означає, що положення між­народних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів обов’ язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому в разі вчинення такого злочину застосовується не міжнародний договір, а від­повідна стаття КК.