4. Суб'єкти договору управління майном

1.   Сторонами договору управління майном є установник управління та управитель. Договір управління майном може укладатися на користь третьої особи — вигодо набувача, яка не стає стороною договору.

2.   Установниками управління можуть бути особи, передбаченіст.1032 ЦК, а також іншими статтями ЦК та іншими законами, а саме:

1)  орган опіки та піклування (ст.ст.54, 1032 та ін.);

2)  опікун (ст.ст.72, 1032 та ін.);

3)  піклувальник (ст.1032);

4)  нотаріус або відповідний орган місцевого самоврядування (ст.1285);

5)  спадкоємці (ст.ст.1287, 1289 ЦК);

6)  носії прав на об'єкти інтелектуальної власності (ст.ст.426, 427 ЦК);

7) органи державної влади, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування при передачі в управління державного або комунального майна.

3.  За загальним правилом установником управління є власник майна. Якщо майно належить на праві спільної власності кільком особам, вони як співвласники укладають договір управління майном за взаємною згодою. При цьому, поряд із нормами гл.70 ЦК,застосовуються норми гл.26 ЦК та гл.8 СК.

При переході права власності на майно, передане в управління, від установника управління до іншої особи, договір не припиняється, І місце колишнього власника заступає новий.

ЦК передбачає випадки, коли стороною договору управління майном виступає не власник, а інші особи. Це може бути:

1)  коли власник не має достатнього обсягу дієздатності;

2)  за відсутності власника;

3)  в разі смерті власника;

4)  коли йдеться про державне та комунальне майно, право на яке, за загальним правилом, здійснюється опосередковано через відповідні державні органи, органи АРК або органи місцевого самоврядування (гл.10 ЦК);

5)  якщо майнові права інтелектуальної власності на певний об'єкт передані творцем (автором, винахідником тощо) іншій особі у власність або використання на підставі виключної ліцензії.

4.  Відсутність у власника достатнього обсягу дієздатності може бути, коли власником майна є малолітня, неповнолітня, недієздатна особа або особа з обмеженим обсягом дієздатності. В перших двох випадках установником управління буде опікун (ст.67). Орган опіки та піклування буде виступати установником управління вдвох випадках: до призначення опікуна (ст.65) й у разі, коли предметом договору є майно, що використовується в підприємницькій Діяльності (ст.54 ЦК).

Слід звернути увагу також на те, що ч.4 ст.1032, поряд Із ч.2 ст.34 ЦК, встановлює загальне правило про можливість неповнолітньої особи бути стороною в договорі управління майном за дозволом (згодою) батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Спеціальною нормою ст.54 ЦК передбачається, що у разі коли неповнолітня особа стала власником майна, яке використовується у підприємницькій Діяльності, стороною договору управління майном буде виступати не ця особа, а орган опіки та піклування.

5.  Майно потребує управління ним і тоді, коли його власник з тих чи Інших причин відсутній, місце перебування його невідоме до постановлення судом рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, або після цього (чч.і, 2 ст.44 ЦК). В таких випадках згідно з ч.2 ст. 1032 ЦК установником управління є орган опіки та піклування. Це деяким чином дисонує зі ст.44 ЦК, в якій зазначається, що встановлює опіку над майном (а не просто посвідчує договір управління майном) нотаріус, причому до постановления рішення суду — за заявою органу опіки та піклування. Очевидно, шо це слід розуміти як певну процедуру, а стороною у договорі управління майном має бути не нотаріус, а орган опіки та піклування.

6.  За необхідності управління майном, що входить до складу спадщини,  укладається договір,  установником  управління яким можуть бути нотаріус або спадкоємці (ч.і ст.1285, ст.1287 ЦК), ауправителем — один з спадкоємців або виконавець заповіту. Договірні відносини при цьому виникають внаслідок того, що ЦК зазначає необхідність згоди виконавця заповіту на здійснення своїх функцій (ст.1289 ЦК). А це може  втілюватися лише в договорі.

7. Управління державним та комунальним майном відбувається на підставі договору, зокрема, коли йдеться про управління пакетами акцій, що належать державі або територіальній громаді. Донедавна управління такими пакетами акцій відбувалося на підставі договорів доручення, що укладалися відповідно до Типового договору доручення на здійснення представником Фонду державного майна Українифункцій з управління акціями (частками) господарського товариства.,

Безумовно, відповідні повноваження доцільно здійснювати на підставі договору доручення, а на підставі договору управління майном. Установником управління при цьому буде виступати Фонд державного майна України (його регіональні відділення чи представництва) або інші державні органи, органи влади АРК, уповно важені управляти пакетами акцій, що належать державі. Установником управління  пакетами акцій,  що належать територіальній громаді, будуть відповідні органи місцевого самоврядування.

8.  Якщо майнові права на об'єкт інтелектуальної власності передані на підставі договору про їх відчуження творцем іншій осе6І, остання може виступати установником управління стосовні них. Ліцензіат, який набув майнових прав на інтелектуальну власність на підставі виключної ліцензії, також може бути установником управління. Зазначені особи укладають, зокрема, договори на управління майновими авторськими правами з організаціями колективного управління (ч.5 ст.32, ст.45 та ін. Закону про авторське право).

9.  Оскільки управління майном має здійснюватися професійним управителем може бути тільки суб'єкт підприємницької діяльності фізична або юридична особа. Проте це правило не повинно застосовуватися до управителя майном підопічного, а також до особи визнаної безвісно відсутньою чи місцезнаходження якої невідоме або спадщиною. Виняток мають становити випадки, коли управління потребує майно, що використовується в підприємницькій діяльності, управителем якого може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності.

10.          Вигодонабувач — це третя особа, на користь якої укладається договір управління майном. Вигодонабувач — не обов'язкова фігура в конструкції управління майном. Договір управління майном)часто укладається на користь самого установника управління. Вигодонабувачем може бути будь-яка юридична або фізична особа з будь-яким обсягом дієздатності. ЦК встановлюється заборона лише самому управителю майна виступати вигодонабувачем.

Вигодонабувач (якщо ним є третя особа) не має ніяких обов'язків. Його правами є: право вимагати від управителя належного виконання, але не взагалі, а на його користь, тобто здійснення йому управителем належних виплат; право відмовитися від договору у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном, якщо вигодонабувачем буде установник управління (п.6 ч.і ст. 1044 ЦК); право на відмову від винагороди за договором п.4 ч.і _ст 1044 ЦК), внаслідок чого договір управління майном може припинитися.

5. Зміст договору управління майном

1. Зміст договору управління майном полягає в наділенні його сторін правами та обов'язками.

Права та обов'язки управителя передбачаються в ст.ст.1037— 1041 ЦК, в яких вони визначені найзагальніше. Чітке ж їх регламентування передбачається договором. Відповідно до сутності і мети правовідносин, що виникають між сторонами, правами та обов'язками управителя є такі:

І) здійснення юридичних і фактичних дій, пов'язаних з управлінням майном (ч.2 ст.1038 ЦК), що становлять собою здійснення стосовно переданого йому майна правомочностей власника в межах, встановлених договором та законом. Про таке прямо зазначається в ч.5 ст.1033 стосовно дій довірчого власника з володіння, користування та розпорядження майном, переданим йому в довірчу власність. При цьому до здійснення управителем своїх прав та обов'язків ЦК висуваються певні умови, що стосуються:

а) відчуження цього майна і передання його в заставу, що відбуваються лише за згодою установника управління. Очевидно така згода повинна виражатися додатково, безпосередньо перед здійсненням відповідних дій управителем, тому право на відчуження в управителя хоч і виникає з договору, але для свого здійснення потребує додаткового вираження волі з боку установника управління;

б) особистого здійснення своїх прав та обов'язків за договором. Проте ст.1041 ЦК передбачається можливість для управителя доручити іншій особі (замісникові) вчинити певні дії за наявності наступних умов і наслідків цього. По-перше, передбачення можливості такої передачі в договорі або коли в певних ситуаціях, в яких опинився управитель або майно, цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача. По-друге, управитель не міг отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління і мусив діяти таким чином для забезпечення належного здійснення своїх повноважень за Договором. По-третє, замісник управителя буде діяти не від власного імені, а від Імені управителя, тобто між ними виникають правовідносини доручення. По-четверте, відповідальність за дії замісника управителя перед установником управління несе управитель;

в)  вимагати здійснення управителем своїх повноважень — високого ступеня турботливості, дбайливого ставлення до майна, переданого в управління, в чому проявляється принцип добросовісності та розумності;

2)   право на плату, оскільки договір управління майном є оплатним. Розмір плати встановлюється договором. Понад плату управитель має  право на компенсацію витрат,  понесених  ним  при здійсненні своїх повноважень. Форми сплати управителеві зазначених коштів встановлюються договором, в якому може передбачатися право управителя утримувати належні йому суми з доходів від управління майном, а решту коштів перераховувати установнику управління або вигодонабувачеві (ст.1.042 ЦК);

3)   право на одержання доходів від управління майном і розпорядження ними відповідно до умов договору, тобто спрямування їх частково на погашення витрат з утримання майна, ремонту, тощо. Решту коштів управитель передає установнику управління або вигодонабувачеві, якщо інше не передбачено договором. Наприклад, такі кошти можуть у свою чергу вкладатись в банк чи на них можуть придбаватись цінні папери з виплатою певного доходу вже в інші строки, передбачені відповідними договорами між управителем та банком чи іншою кредитною установою, або в терміни,що обумовлюються правами щодо цінних паперів — акцій, облігацій тощо;

4)   право захист, яке аналогічне правам осіб, що мають речові права на майно. Тобто управитель, який не є ані власником, ані носієм інших речових прав на майно, яким він управляє, тим не менш захищає свої права і право на це майно як власник. Управитель може пред'являти віндикаційний, негаторний та інші позови від власного імені;

5)   хоча безпосередньо про це в ЦК не вказується, однак із сутності правовідносин з управління випливає необхідність для управителя звітувати перед установником управління за свої дії. Порядок, строки і форми звітування встановлюються в договорі. Це необхідно для здійснення установником управління належного контролю за діями управителя, його витратами, доходами тощо;

6)   несення ризику випадкової загибелі, пошкодження або знищення майна, якщо це передбачено договором (ст.323 ЦК);

7)   право на розірвання договору у випадку, якщо установник управління не попередив управителя про те, що майно, передане в управління, є предметом застави та з інших підстав, передбаченихст.1044 ЦК;

8)   обов'язок повернути майно установнику управління або іншим особам згідно з договором або законом у стані, що відповідає передбаченому договором.

2. Управитель відповідає за свої дії перед установником управління, вигодонабувачем, а також перед іншими особами, з якими він вступив у договірні відносини, здійснюючи свої повноваження щодо управління майном (ст. 1043 ЦК);

1) перед установником управління управитель несе відповідальність шляхом відшкодування завданих йому збитків при пошкодженні майна, його загибелі у випадках, передбачених договором (понесених витрат на приведення майна в належний стан, а також не отриманих доходів);

2)   перед вигодонабувачем управитель відповідає, відшкодовуючи йому упущену вигоду, тобто ті доходи, які він мав отримати від майна, переданого в управління, і не отримав;

3)   перед третіми особами управитель відповідає як звичайна сторона договору, повністю компенсуючи збитки, сплачуючи неустойку тощо, якщо це передбачено умовами укладеного між ними договору з вартості майна, переданого в управління, а в разі його недостатності — з іншого майна, що належить йому на праві власності. Тобто управитель несе субсидіарну відповідальність перед третіми особами своїм власним майном. Це загальне правило. Спеціальне ж правило міститься в ч.З ст.1043 ЦК, яка передбачає субсидіарну відповідальність перед третіми особами за його дії з перевищенням повноважень або встановлених обмежень, якщо треті особи, які беруть участь в правочинІ, доведуть, що вони не знали іне могли знати про це.

3. Права та обов'язки установника управління полягають у:

1)  виплаті управителю плати, обумовленої договором;

2)  попередженні управителя про те, що передане майно є предметом договору застави (ч.2 ст.1039 ЦК);

3)  несенні тягаря утримання майна, внаслідок чого установник управління компенсує управителю витрати, понесені на утримання майна;

4)   вимаганні  від управителя   плодів та доходів, отриманих в результаті управління майном, які за загальним правилом належать власнику майна. При цьому в договорі може встановлюватися й інше. Договором може передбачатись також здійснення управителем своїх повноважень таким чином, щоб майно приносило доходив розмірі, не меншому вказаного в договорі. В такому разі вже не власник буде нести ризик зменшення свого майна і наслідків його прирощення, а управитель;

5)   прийнятті від управителя майна після припинення договору або виконанні інших дій, передбачених договором, після його припинення, наприклад передачі у власність управителя цього майна з відповідним оформленням прав на нього.

6. Припинення договору управління майном

1. Згідно з ст.1044 ЦК договір управління майном припиняється:

1)  при загибелі майна, переданого в управління. Оскільки предметом договору є чітко визначене майно, його відсутність робить неможливим здійснення стосовно нього дій з управління;

2)  внаслідок заяви однієї сторони при закінченні строку договору, оскільки згідно з ч.2 ст. 1036 ЦК сам по собі сплив строку договору не має наслідком його припинення. У разі відсутності заяви однієї з сторін про це дія договору триває на такий же строк,і  лише  заява  сторони   про  небажання   продовжувати договірні відносини у зв'язку зі спливом строку, передбаченого договором,припиняє його;

3)  у разі смерті фізичної особи-вигодонабувача або ліквідації юридичної особи-вигодонабувача. Ця норма є диспозитивною і в Договорі може передбачатись інше. Оскільки вигодонабувачем може бути як сам установник управління, так і третя особа, то можливі різні варіанти:

а) так, якщо помирає фізична особа або ліквідується юридична особа, які були вигодонабувачами, саме для яких і було установлено управління майном, то зникає сенс в такому управлінні, і договір припиняється. Проте якщо управління здійснювалося досить ефективно, приносило доходи, і установник управління бажає зберегти відносини, в договорі може бути передбачено, що в разі смерті чи ліквідації вигодонабувача всі вигоди від управління будуть спрямовуватися установнику управління або іншій особі за його вказівкою;

б)   смерть установника управління не припиняє договір управління майном на користь вигодонабувача. Права і обов'язки установника управління при цьому переходять до його спадкоємців;

в)    якщо ж вигодонабувачем є сам установник управління, то його смерть, за загальним правилом, не припиняє договір, оскільки,по-перше, цей договір не пов'язаний безпосередньо з особистістю установника управління, а пов'язаний з правом власності на певне майно, яке переходить у спадщину. По-друге, перехід права власності на майно, що є предметом договору, не має наслідком припинення договірних відносин. По-третє, до прийняття спадщини потребуються певні дії з управління майном померлого, які здійснюються відповідно до закону або договору, що укладається з нотаріусом. Тому недоцільно було б припиняти дію договору управління майном, укладеного за життя установника управління, щоб після його смерті цей договір припинити, а потім знов укласти стосовно цього ж майна. Крім того, спадкоємці можуть бути заінтересовані в продовженні дії договору, який виконувався управителем досить ефективно;

г) якщо вигодонабувачем — установником управління була юридична особа, яка ліквідувалася, то внаслідок цього факту договір управління її майном, як і будь-які зобов'язання, припиняється;

4)  у разі визнання фізичної особи — установника управління банкрутом припиняється дія договору управління майном, на яке звертається стягнення і яке спрямовується на погашення заборгованості перед третіми особами;

5)  при відмові вигодонабувача від одержання вигоди за договором, оскільки, як і у випадку смерті вигодонабувача, втрачається сенс в такому договорі. Незважаючи на те, що в п.4 ч.і ст.1044 ЦКне зазначено, як у п.З, тс, шо інше може передбачатись договором,перешкод в цьому немає, і якщо вигодонабувач, яким є третя особа,   відмовляється   від   вигоди,   а   установник   управління   незаінтересований в припиненні договору, його дія може тривати, авигодонабувачем стане установник управління;

6) у разі визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім. Обмеження його цивільної дієздатності або його смерть стають підставою для припинення договору управління майном, оскільки останнє припускає особисте виконання зобов'язань управителем, більш того, такс, що здійснюється професійно. Втрата певного обсягу дієздатності або зникнення особи (її не існування фактично чи фізично) унеможливлюють особисте здійснення нею повноважень.

Очевидно, поряд із зазначеними в п.5 ч.і ст.1044 ЦK підставами припинення договору управління майном логічно було б позначити й припинення юридичної особи-управителя, оскільки її ліквідація сама по собі робить неможливим здійснення подальших дій, а злиття, приєднання, виділення та поділ певною мірою змінюють юридичну особу, з якою укладався договір;

7) внаслідок відмови як управителя, так і установника управління від договору в односторонньому порядку, що може виступати підставою припинення договору не в будь-якому разі, а коли ця відмова викликана неможливістю управителя здійснювати управління майном. Передусім ця норма покликана забезпечити інтереси як управителя, який став не в змозі виконувати свої повноваження внаслідок, наприклад, тривалої хвороби, так і установника управління. Проте якщо ініціатива виходить від управителя, а неможливість виконання ним договору не є очевидною, він повинен це довести установнику управління. Ще складніша ситуація, коли неможливість виконання договору управителем стає зрозумілою установнику управління, а не управителю, з чим останній може й не погоджуватися. В такому разі одностороння відмова установника управління має мати для цього обгрунтовані підстави. Інакше управитель може оскаржити дії установника управління як такі, що є безпідставним розірванням договору;

8)  крім неможливості виконання управителем договору, цей договір в односторонньому порядку може припинитись внаслідок нічим не обумовленої відмови від нього установника управління. Ця підстава пов'язана з обов'язковою виплатою управителеві всієї плати, передбаченої договором (тобто за весь строк його дії).

У першому і другому випадках відмови однієї сторони від договору ця сторона повинна повідомити другу сторону про це за 3 місяці, зі спливом яких договір припиняється. В договорі може передбачатись інший строк;

9) з внесенням доповнень до ЦК зазначено Й таку підставу припинення договору управління майном, як повне завершення сторонами його виконання. Напевно, мається на увазі така загальна підстава припинення зобов'язань, як виконання, проведене належним чином (ст.599 ЦК), хоча припинення договору довірчого управління має свою специфіку. Тому, очевидно, ця підстава припинення договору буде застосовуватися насамперед при виконанні усіх зобов'язань перед установником управління іпотечними активами(ст.36 Закону про іпотечне кредитування);

10) договір управління майном може припинятися достроково,якщо це передбачено самим договором. Спори з цього приводу вирішуються судом.