Печать
PDF

Глава 70 Управління майном

Posted in Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України


1. Регулювання управління майном. Підстави виникнення правовідносин з управління майном

1. Законодавством України вперше врегульовуються відносини з управління майном. Інститут управління майном є значним. Відповідні його норми містяться не лише в гл.70 ЦК, айв інших його главах, оскільки поняття управління майном може виникати з різних підстав та внаслідок різних обставин. Так, управління майном може виникати в силу прямої вказівки закону, коли йдеться про управління майном підопічного (ст.72), майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме (ст.44 ЦК).

У першому випадку підставами виникнення відносин з управління є акт органу опіки та піклування (ст.61) або рішення суду про призначення опікуна (ст.60 ЦК). В другому — рішення суду та акт нотаріуса. Тобто в цих випадках має місце управління майном, але договір не укладається. На відміну від наведених відносин з управління майном, якщо йдеться про управління майном фізичної особи-підприємця, визнаного безвісно відсутнім, недієздатним або цивільна дієздатність якого обмежена, а також у випадках, коли власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, управління майном здійснюється призначеним органом опіки та піклування управителем на підставі договору, який з ним укладається (ст.54 ЦК). Може укладатися договір на управління майном підопічного між опікуном та іншою особою (ч.4 ст.72 ЦК).

Підставою управління майном може бути й заповіт, в якому призначений виконавець (ст.1286 ЦК). У випадку відсутності призначення в заповіті виконавця заповіту, а також в інших випадках, передбачених ст. 1288 ЦК, такий виконавець призначається нотаріусом. При цьому хоч і потребується згода особи, яка призначається виконавцем заповіту, але ст.1289 ЦК не вимагається укладення з нею договору управління. Водночас у ст.1285 ЦК прямо вказується про укладення такого договору між особою, яка буде управляти спадщиною, і нотаріусом у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту.

У ст.1029 ЦК передбачається й можливість виникнення на підставі договору управління майном права довірчої власності. "Такі ж положення містить Закон про іпотечне кредитування, Розділ  якого врегульовує довірчу власність і управління іпотечними активами.

2. Підставами виникнення правовідносин з управління майном є або один юридичний факт — договір, вимоги до якого містяться в гл.70 ЦК, або юридичний склад, до якого входять Норма закону, акт органу опіки та піклування або рішення суду та договір управління майном. Останній в певних випадках не є обов'язковою складовою підстав виникнення правовідносин з управління майном.

Отже, управління майном, по-перше, може виникати з різних підстав, перелік яких не є вичерпним, по-друге, може опосередковуватися договором або не опосередковуватися. Однак у будь-якому випадку до відносин з управління майном слід застосовувати загальні засади управління майном, шо врегульовуються в гл.70 ЦК.

3. Відносини з управління майном також є різними. У випадку укладення договору управління майном виникають зобов'язальні правовідносини. Однак з введенням до ЦК норм про право довірчої власності складається нетипова для українського права конструкція, якою охоплюються одночасно як зобов'язальні, так і речові правовідносини. В ст.1029 ЦК вказується на можливість обрання того чи іншого варіанту відносин: або сторони договору управління майном домовляються про те, що вони залишаються між собою в зобов'язальних правовідносинах, або з укладенням цього договору відносини між ними піддаються регулюванню нормами про речові права. В останньому випадку виникає чимало труднощів, оскільки, по-перше, ЦК не містить загальних положень про речові права, а в гл. 30 йдеться лише про речові права на чуже майно, до яких не належить право довірчої власності. По-друге, само по собі право довірчої власності є чужим для права України. Відомо, що довірча власність набула широкого застосування в англо-американському праві, яким відпрацьовані відповідні засади й механізми щодо цього. Навпаки, спроба ввести подібну інституцію до законодавства РФ виявиліся незадовільною, що призвело до відмови від неї російського законодавця. По-третє, враховуючи класичні витоки права довірчої власності з права справедливості, якого, звичайно, не знає право України, цій конструкції у нас заважає традиційний дуалістичний поділ цивільних правовідносин на речові та зобов'язальні, що відсутній в англо-американському праві.

Тому, виходячи з ст.1029 ЦК, можна змоделювати кілька варіантів правовідносин. Перший: договірні правовідносини, в яких перебувають сторони договору управління майном. Другий: договір управління майном є юридичним фактом, на підставі якого відбувається перехід права власності на майно від установника управління до набувача (довірчої власника). З передачею цього майна (виконанням договору) договір припиняється і виникають речові відносини — відносини довірчої власності. В такому разі є потреба, не обмежуючись доповненнями до ст.316, належним чином врегулювати ці відносини в ЦК, оскільки вони вже не будуть врегульовуватися договором. Вимагає цього й правове становище бенефіціара. Третій: речові відносини (довірчої власності) існують паралельно із зобов'язальними відносинами (управління). Таке становище дотепер праву не було відомо, оскільки одночасного встановлення речово-зобов'язальних відносин правові конструкції ще не містили. Однак, схожою є ситуація з регулюванням емфітевзису (гл.ЗЗ) та суперфіцію (гл.34 ЦК), які хоч і є речовими правами, але не тільки встановлюються на підставі договору, а й врегульовуються ним, тобто залишаються водночас і зобов'язальними.

Оскільки право довірчої власності є новою і майже неврегульованою інституцією в праві України, у випадку обрання сторонами такої моделі відносин, саме в договорі й слід врегулювати всі їх численні аспекти. З них найголовніші:

1)  ідо надає набувачеві право довірчої власності порівняно з договірними правовідносинами з управління;

2)  які повноваження набувача як довірчого власника, відмінні від прав управителя за договором, у нього виникають;

3)  як будуються відносини довірчої власності з третіми особами,які б відрізняли довірчого власника від управителя;

4)  які обов'язки і перед ким несе набувач як довірчий власник порівняно з управителем та обсяг його відповідальності.

4. Слід відрізняти відносини з управління майном і схожі з ними відносини, наприклад, пов'язані зі здійсненням управління юридичною особою приватного права її органами або особою, з якою укладено відповідний договір; управління при санації боржника під час провадження у справі про банкрутство.

Так, відносини з управління в господарських товариствах мають інші засади, ніж передбачені в гл.70 ЦК. Вони є не договірними, а корпоративними і виникають шляхом здійснення учасниками господарських товариств свого права на участь в управлінні товариством. Органи юридичної особи, які здійснюють управління нею, не є окремими особами, а їх повноваження визначаються не договором, а установчими документами юридичної особи та законом. Проте не виключаються випадки, коли за рішенням вищого органу юридичної особи повноваження її виконавчого органу передаються на підставі договору сторонній особі (фізичній або юридичній), яка спеціалізується на здійсненні відповідної управлінської діяльності. В такому разі ця особа буде управляти не майном юридичної особи, з якою укладається договір, а виконувати функції її виконавчого органу. Такий договір слід відрізняти від договору на здійснення управління підприємством, яке буде виконуватися на підставі договору управління майном, що регулюється гл.70 ЦК. Для цього слід ліквідувати юридичну особу, майно якої бажано передати в управління.

Не поширюється дія гл.70 ЦК і на відносини з управління, що здійснює ліквідаційна комісія (ст.ст.110, 111 ЦК), керуючий санацією (чч.4—6 ст. 17 Закону про відновлення платоспроможності боржника), ліквідатор та члени ліквідаційної комісії (ст.25 зазначеного Закону). Так, у ч.5 ст. 17 Закону передбачається прийняття керуючого санацією майна боржника в господарське відання, а в ст.25 — прийняття ліквідатором майна до свого відання. З ними Договори на управління майном не укладаються, тобто зазначені особи здійснюють управління не на договірних, а на інших засадах.

Таким чином, відносини з управління майном є досить об'ємним поняттям.

На одні з них поширюються положення гл.70 ЦК (при укладенні договорів, а також без їх укладання, але при виникненні відносин з управління майном, які фактично збігаються з відносинами з управління, що регулюються цією главою ЦК), і на інші.

5. Частина 2 ст.1029 ЦК передбачає можливість обмеження

права довірчої власності законом або договором. Враховуючи невизначеність взагалі поняття права довірчої власності, обсягу повноважень довірчого власника порівняно з власником та управителем, а також те, чи залишатиметься право власності у особи, яка передала майно іншій особі у довірчу власність (тобто чи призведе так зване "розщіплення" права власності до виникнення одночасно двох власників на одне й те саме майно), слід досконало окреслити повноваження довірчого власника.

 

2. Поняття договору управління майном, його істотні умови та форма

1. Договір управління майном є новим для українського законодавства. Його визначення дається в ст.1029 ЦК, якою передбачаються наступні характерні риси цього договору:

а) за цим договором здійснюється управління майном власника. Тому, по-перше, його дія не поширюється на управління самим власником — юридичною особою. По-друге, не можна укладати договір на управління майном не власника (наприклад з особою, якій майно належить на підставі договору, — орендарем тощо). Проте при управлінні договір не завжди укладається з самим власником(наприклад, коли ним є малолітня особа, або особа, яка померла);

б) управління має здійснюватися в інтересах власника або названої ним особи — вигодонабувача. Тому від управителя вимагаються добросовісність, турботливість, розумність як за дії в чужому інтересі;

в)  мотиви укладення договору можуть бути різними І стосуватись бажання примножити свій капітал діями професійного управлінця; підтримати іншу особу — вигодонабувача; здійснювати необхідні дії до появи певних підстав для інших правовідносин(при безвісній відсутності або при спадкуванні) та ін.;

г)  цим договором опосередковується реалізація правомочностей власника, визначених ст.317 ЦК як права володіння, користування та розпоряджання його майном. Обсяг цих повноважень(особливо, що стосується розпорядження майном) визначається власником або іншою особою, яка є установником управління за договором;

ґ) за загальним правилом, незважаючи на реалізацію управителем повноважень власника, їх передача управителю не відбувається, а управитель не стає внаслідок укладення договору власником. На підставі цього договору виникають зобов'язальні правовідносини між управителем і установникам управління. Виняток становить передача майна в довірчу власність;

д)   управитель,  реалІзуючи надані йому повноваження, діє у відносинах з третіми особами від власного Імені, без довіреності;

є) з урахуванням значного обсягу повноважень, які здійснює управитель, і дії його від власного імені, ЦК встановлюються вимоги щодо відмежування особи управителя від особи власника і власного майна управителя від майна, яким він управляє за договором. Перша вимога стосується обов'язку управителя позначати на договорах, які він укладає на виконання управління, що він хоч і є стороною договору, але діє як управитель, а не власник. Друга вимога проявляється у веденні окремого обліку й облікування переданого в управління майна для його відокремлення від майна управителя, яке є власністю останнього (чч.2, 3 ст.1030 ЦК). Ана-' логічних вимог ЦК не висуває щодо дій довірчого власника;

є) ЦК не називає договір управління майном довірчим і навряд чи можна стверджувати, що відносини, які виникають при цьому, є особисто-довірчими (фідуціарними), хоча за цим договором управитель і наділяється значним обсягом повноважень, якого не має жоден боржник у зобов'язаннях. Останнє, безсумнівно, зумовлює підвищений ступінь довіри, яка притаманна сторонам договору, однак не виходить за межі фактичної довіри та взагалі довіри, що має місце при вчиненні будь-якого договору. Передбачення як підстава припинення договору обставин, внаслідок яких управління не буде здійснюватись особисто управителем (пункти 5, 6 ч.і ст.1044 ЦК), не свідчить про наявність особистої довіри між сторонами, оскільки такі ж самі підстави властиві виконанню та припиненню будь-якого зобов'язання (ст.ст.528, 607 ЦК);

ж)  договір управління майном слід віднести до договорів про надання послуг, оскільки управитель своїми діями надає послуги із здійснення прав власника стосовно переданого йому майна. Такий висновок випливає з характеристики об'єкта цього договору та його змісту. Цей договір схожий з договором про передачу майна,особливо, в користування, наприклад оренду. Проте користування майном орендарем відрізняється від користування майном управителем, який здійснює його не для задоволення власних потреб, а в інтересах установника управління або вигодонабувача. Інтерес управителя полягає в отриманні оплати від виконання своїх функцій або в іншому (якщо це обумовлено, наприклад, стосунками з особою, майном якої він управляє, — підопічним або родичами померлого тощо);

з)  цей договір є двостороннім, оскільки права та обов'язки мають обидві його сторони, хоча з його визначення прямо це не випливає. Проте управитель майна також має певні права: на винагороду, на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Тому цим правам відповідає відповідний обов'язок установника управління, що й робить договір між зазначеними особами двостороннім;

і) визначення договору управління майном свідчить, що він розуміється як реальний договір, оскільки зазначається, що установник управління не зобов'язується передати управителю майно, а передає його. Тому для виникнення зобов'язання управління майном необхідно не тільки укладення договору із додержанням вимог Щодо його форми (а в необхідних випадках і державної реєстрації), а й факт передачі майна;

ї) про оплатність договору управління майном також свідчить визначення цього договору, за яким управитель майна зобов'язується за плату здійснювати свої зобов'язання. Домовленість ПРО розмір та форму плати за управління майном визначається ст.І035 ЦК як істотна умова цього договору. Проте не можна виключати можливість укладення договору управління майном як безоплатного, якщо сторони домовляться про це. Це може статися, І коли управитель керується Іншими причинами, ніж отримання доходу від виконання дій за цим договором, наприклад, якщо він відчуває моральні зобов'язання щодо підопічного або особи, яка безвісно відсутня;

й) договір управління майном діє відносно тривалий строк і не укладається на виконання разових дій; цей строк може зумовлюватися \ й причинами його укладення (наприклад, до прийняття спадщини).

2. Наведені вище риси договору управління майном дозволяють його відмежувати від схожих договорів: комісії (ст. 1011 ЦК),доручення (ст.1000 ЦК) та агентського договору, врегульованого вгл.31 ГК). Так, якщо за договорами комісії та доручення зобов'язана сторона виконує лише юридичні дії або вчиняє тільки правочини, то управитель майна, крім юридичних дій, здійснює будь-які фактичні дії (ч.2 ст.1038 ЦК).

Повірений за договорами доручення та агентським договором діє від імені довірителя, а управитель — від власного імені. Крім того, на відміну від вказаних договорів договір управління майном не можна вважати посередницьким.

3. Для укладення договору управління майном необхідне досягнення згоди з двох умов, які визначаються ст.1035 ЦК як істотні —це перелік майна, що передається в управління, та форма і розмір плати за управління. Плата може буди у вигляді одноразової суми;визначених щомісячних виплат або утримань від доходів, що приносяться майном, переданим в управління, визначених процентів від таких доходів тощо.

Інші умови договору містяться в ньому за бажанням сторін. До таких належить навіть строк управління майном, який слід встановити в договорі. Однак оскільки умова про строк не є істотною, не-передбачення її в договорі не робить останній неукладеним, а запроваджує дію ч.і ст. 1036 ЦК про 5-річний строк договору в такому разі.

4. Статтею 1031 ЦК передбачається письмова форма договору управління майном. У випадку, коли предметом договору є нерухомість,   він  підлягає  нотаріальному  посвідченню  та державній реєстрації. При порушенні вимог про нотаріальне посвідчення договору настають наслідки, передбачені ст.220 ЦК, тобто цей договір є нікчемним. За відсутності державної реєстрації договір управління майном вважається неукладеним (ст.210 ЦК).

Отже неукладеність договору управління майном пов'язується з не передбаченням двох умов, позначених як істотні, та недодержанням вимог про його державну реєстрацію.

 

3. Предмет договору управління майном

1. Стаття 1030 ЦК визначає, що предметом договору управління майном може бути будь-яке майно (в тому числі майнові права), за винятком грошових коштів, управління за договором якими може здійснюватися як виняток у випадках, передбачених законом.

Перелік майна, що може бути предметом договору управління майном, не виключний, тому й Інше майно може бути передано в управління. При цьому потребує з'ясування те, чи вправі передаватися в управління рухомі речі. Прямої заборони щодо цього ЦК Не містить, а лише встановлюється вимога щодо відокремлення майна, яке передається в управління, як від іншого майна установника управління, так і від майна управителя. Необхідність відокремлення стосується будь-якого майна.

Передусім передаються в управління індивідуально визначені речі, але ЦК не передбачає заборон щодо передачі в управління й речей, визначених родовими ознаками. Для цього таке майно не тільки індивідуалізується (хоча б це були й речі, визначені родовими ознаками), а й обліковується управителем на окремому балансі для запобігання його змішання з майном останнього і належного ведення справ щодо нього. Подібне правило існує вже тривалий час стосовно ведення окремого обліку спільної діяльності одним із учасників договору про спільну діяльність, якому це доручено за взаємною згодою всіх учасників.

Незважаючи на відсутність прямої заборони щодо передачі в управління майна, яке є споживчими рухомими речами, практичне здійснення відокремлення такого майна є надто складним, а може — й неможливим. Тому звичайними предметами договору управління майном виступають підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухомі речі, цінні папери. Облік на окремому балансі рухомих речей, що входять до складу підприємства, не становить труднощів.

2. Предметом договору управління майном можуть бути майнові права,   що   належать  суб'єктам   зобов'язальних  правовідносин   і суб'єктам права інтелектуальної власності.

У першому випадку передусім слід вести мову про гроші, стосовно яких встановлено заборону щодо їх передачі в управління, крім випадків, коли право здійснювати управління ними прямо встановлено законом (ч.2 ст.1030 ЦК). Так, п.5 ч,4 ст.47 Закону про банки передбачає можливість для банків здійснення операцій з управління грошовими коштами клієнтів.

Отже, управління грошовими коштами може встановлюватися лише якщо вони знаходяться в банку на відповідному рахунку клієнта. В такому разі сума, яку бажано передати в управління, є зобов'язальним правом вимоги, а не об'єктом речового права власності. Відповідно, предметом договору управління будуть майнові права на цю суму грошей. Таким чином, гроші безпосередньо предметом договору управління бути не можуть. Як предмет будуть виступати майнові зобов'язальні права вкладника як сторони за договором банківського рахунку або банківського вкладу на виплату банком певних сум або здійснення дій з їх перерахування тощо.

Прикладом управління грошовими коштами є діяльність з управління активами або коштами спільного інвестування згідно з Законом про інститути спільного Інвестування.

3. Майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності також можуть бути предметом договору управління. Спеціального відокремлення при цьому не потрібно, оскільки до припинення цих прав або їх передачі іншій особі уповноваженим залишається їх творець (автор, патентоволоділець тощо), чим і зумовлюється неможливість їх змішання з майном (правами) управителя.

4.   Управління цінними паперами як предметом договору управління не врегульовуються гл.70 ЦК. У ст.1045 ЦК зазначається,що особливості управління ними встановлюються законом. Це стосується й управління без документарними цінними паперами. Додержання вимоги про відокремлення цих цінних паперів від цінних паперів управителя відбувається через механізми ведення реєстрів власників Іменних цінних паперів та Інші відокремлені способи зберігання цінних паперів, передбачені Законом про Національну депозитарну систему.

5.   В управління може передаватися майно, що є предметом договору застави (ст.1039 ЦК), за умов попереднього попередження управителя про це установником управління. Це може бути у випадках, наприклад, коли предметом договору управління є нерухомість, що перебуває у заставі, яку доцільно передати в управління для кращого її використання, ніж це може зробити її власник. При цьому доходи від управління використовуються для погашення заборгованості за договором, забезпеченим заставою.

Власником заставленого майна залишається заставодавець, який і буде установником управління. Вимога про попередження управителя про заставу предмета договору потрібна тому, що на це майно може бути звернено стягнення за договором застави на вимогу заставодержателя, внаслідок чого воно вилучається в управителя. Останній може зазнати при цьому збитків. Тому правом управителя при недодержанні вимоги про його попередження щодо застави предмета договору управління (або коли він сам не знав та ніяк не міг знати про це) є вимога розірвання договору з виплатою плати, передбаченою цим договором, за весь строк управління таким майном.

6.  Майно, передане в управління, має особливий правовий режим, що випливає з наступного.

По-перше, воно залишається у власності установника управління, однак на нього не допускається звернення стягнення за вимогою кредиторів установника управління, крім двох випадків:

1)  коли установника управління визнано банкрутом;

2)  коли відбувається звернення стягнення на майно, що є предметом договору застави, за вимогою заставодержателя.

По-друге, це майно управитель обліковує окремо від свого майна, не допускаючи його змішання.