4. Товариство з обмеженою відповідальністю

Товариства з обмеженою відповідальністю, як і товариства з додатковою відповідальністю та акціонерні товариства, належать до об'єднань "союзів капіталів". Це означає, що їх створення передбачає участь засновників у діяльності товариства насамперед своїми майновими внесками. Такі об'єднання стали невід'ємною частиною підприємницької інфраструктури України.

Характеризуючи ці товариства, слід відзначити їхні найзагаль-ніші спільні риси. Всі вони мають статутний капітал, поділений на частки, їх учасники, як правило, не відповідають своїм майном за боргами товариства, а лише ризикують в межах належних їм часток. Певний виняток становлять товариства з додатковою відповідальністю, які в разі недостатності майна такого товариства передбачають для учасників субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями особистим майном в однаковому для всіх кратному розмірі, який визначається установчими документами товариства.

Оскільки ЦК передбачає "персоніфікацію" всіх учасників цивільного обороту, назва товариства з обмеженою відповідальністю має містити його найменування, а також термін "товариство з обмеженою відповідальністю". Таке правило є стандартним практично для всіх видів підприємницьких товариств. Враховуючи практику застосування Закону про господарські товариства, ЦК, регулюючи правове положення учасників товариства з обмеженою відповідальністю, закріпив декілька новел. Так, для цього виду господарських товариств встановлюється обмеження щодо максимальної кількості учасників товариства, яка визначатиметься спеціальним законом. В самому кодексі така максимальна кількість не встановлена, але ч. 1 ст.41 передбачає, що при її перевищенні товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню в акціонерне товариство впродовж одного року, а якщо таке перетворення не буде здійснене зі спливом цього року, таке товариство має бути ліквідоване у судовому порядку.

Як вже зазначалося, товариство з обмеженою відповідальністю може бути засноване одним учасником. Водночас товариство з об-104

меженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Крім того, новим є і положення про те, шо особа може виступати учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке _має одного учасника. Такі обмеження встановлені ЦК з метою уникнути зловживання використанням конструкції "компанія однієї особи".

Істотно оновлені норми, які характеризують процес створення товариств з обмеженою відповідальністю. Насамперед це стосується характеристики установчих документів. Якщо відповідно до Закону про господарські товариства до установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю належать як установчий договір, так і статут (причому Закон не вирішує чітко питання про те, які питання вирішуватимуться в установчому договорі, а які — закріплюються у статуті, що на практиці призводить до суперечностей, дублювання та інших юридико-технічних проблем), то ст.142 ЦК кваліфікує договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю як угоду, якою визначаються взаємовідносини між засновниками щодо створення товариства.  Ця угода укладається в письмовій  формі  і встановлює  порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного із учасників, строки та порядок внесення цих вкладів та інші умови, які характеризують самий процес створення товариства з обмеженою відповідальністю. Однак цей договір не належить до установчих документів, а відтак єдиним установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є його статут.

Реквізити статуту товариства з обмеженою відповідальністю з одного боку складаються із загальних відомостей, визначених у ст.88 ЦК стосовно всіх товариств, а також тих відомостей, які передбачаються спеціально для товариств з обмеженою відповідальністю (ст.143). До таких спеціальних відомостей належать розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника, склад та компетенція органів управління та порядок прийняття ними рішень, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок пе-редання (переходу) часток у статутному капіталі. Слід зазначити, Що ЦК відмовився від терміну "статутний фонд", замінивши його поняттям "статутний капітал".

У ЦК прямо передбачається, що статут товариства з обмеженою відповідальністю з усіма його змінами зберігається в органі, який здійснює державну реєстрацію, і є відкритим для ознайомлення.

Значними новелами характеризується і формування статутного капіталу до товариства з обмеженою відповідальністю, Як і в попередньому законодавстві, встановлюється мінімальний розмір статутного капіталу, який гарантує Інтереси його кредиторів. Цей розмір має встановлюватися спеціальним законом. Статутний капітал Формується за рахунок вкладів його учасників, причому не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства. Закон прямо забороняє робити внески до статутного капіталу шляхом зарахування вимог до товариства. До моменту державної реєстрації учасники мають сплатити не менше 50% суми своїх вкладів, а решта статутного капіталу підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Стаття 52 чинного Закону про господарські товариства встановлює, що мінімальний розмір статутного фонду має складати не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітнім платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 30% вказаного в установчих документах вкладу. Оскільки ЦК розглядає статутний капітал як певну гарантію для забезпечення вимог кредиторів і майнову основу діяльності товариства, в кодексі встановлені певні механізми для забезпечення реальності статутного капіталу. Перш за все, якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство має оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства. Для порівняння зазначимо, що в діючому Законі про господарські товариства взагалі не передбачаються негативні наслідки для самого товариства в разі несплати (не внесення) в повному розмірі статутного фонду. Такі санкції встановлені лише для окремих учасників і передбачають обов'язок сплатити  10% річних за час прострочки з недонесеної суми. З метою підтримання вартості чистих активів на рівні зареєстрованого розміру статутного капіталу ст.144 ЦК передбачає, шо якшо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю зменшиться (стане менша від розміру статутного капіталу), товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни в установленому порядку, якщо учасниками не буде прийняте рішення про внесення додаткових вкладів. А якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімуму, встановленого для статутного капіталу, товариство взагалі підлягає ліквідації.

Оскільки статутний капітал розглядається як гарантія для забезпечення прав кредиторів, його зменшення товариство з обмеженою відповідальністю може здійснювати винятково після повідомлення всіх Його кредиторів у порядку, встановленому спеціальним законом. У цьому разі кредитори вправі вимагати від товариства дострокового припинення зобов'язання або виконання відповідних зобов'язань та відшкодування завданих їм збитків. Для того, щоб протидіяти "штучному" (фіктивному) збільшенню статутного капіталу, всі випадки його збільшення допускаються винятково після внесення всіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів має встановлюватися спеціальним законом і статутом товариства.

Певною мірою деталізовані правила, які стосуються управління товариства з обмеженою відповідальністю. Як і раніше, вищим органом товариства є загальні збори учасників. Поточне керівництво діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом, який може бути як колегіальним, так і одноособовим. Цей орган є підзвітним загальним зборам учасників і може обиратися як Із учасників товариства, так і з інших осіб. Компетенція виконавчого органу, порядок ухвалення ним рішень, а також порядок вчинення дій від Імені товариства може визначатися не тільки кодексом або спеціальним законом, але й статутом товариства. Водночас ст. 141 ЦК визначає обсяг виняткової компетенції загальних зборів учасників, до якої належить: визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; змін розміру його статутного капіталу; створення І відкликання виконавчого органу товариства, визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства; вирішення питання про придбання товариством частки учасника, виключення учасника із товариства, прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу. Передбачається, що обсяг виключної компетенції загальних зборів може бути розширений спеціальним законом або статутом товариства, водночас не допускається можливість звуження виключної компетенції. Віднесення тих чи Інших питань до виключної компетенції загальних зборів означає, що жоден інший орган не може вирішувати такі питання. Стосовно ж черговості та порядку скликання загальних зборів товариства, ці питання мають регулюватися спеціальним законом та статутом товариства і в ЦК не визначаються.

Інакше, ніж в діючому Законі про господарські товариства, вирішуються питання про контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю. На практиці значні труднощі виникали в зв'язку із застосуванням ст.63, яка передбача- . ла обов'язкове створення у товаристві з обмеженою відповідальністю ревізійної комісії у складі не менше трьох осіб, які мали обов'язково бути учасниками цього товариства. Стаття 146 ЦК більш гнучко вирішує питання про забезпечення контролю за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю. У відповідності із названою статтею контроль має здійснюватися у порядку, встановленому статутом і законом. Самі загальні збори вирішують питання про формування органів, які здійснюватимуть постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю, причому їх утворення є правом загальних зборів, але не обов'язком. Контроль за фінансовою діяльністю товариства може покладатися за рішенням загальних зборів і на аудитора. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності товариства має встановлюватися статутом товариства і спеціальним законом. Водночас з метою забезпечення інтересів учасників та гарантування прав кредиторів згідно з ч,4 ст.146 ЦК, на вимогу будь-якого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного з майновими інтересами з товариством чи його учасниками. Однак витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на того учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлене статутом товариства. Таке правило має забезпечити баланс інтересів, в тому числі майнових, окремих учасників і товариства в цілому. Оскільки кількість учасників такого товариства обмежується максимальним числом, публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності, як правило, не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

Детально в ЦК врегульовані питання, пов'язані із трансформаціями, що відбуваються у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Насамперед це пов'язано Із виходом учасника з товариства з обмеженою відповідальністю, виключенням особи з числа учасників товариства  з  обмеженою  відповідальністю або зверненням стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю в зв'язку з пред'явленням позовів за особистими боргами учасника. У кодексі визначені лише найбільш загальні правила, пов'язані з переходом частки або її частини від учасника до іншої особи. Передбачається, що більш детальна регламентація має міститися у спеціальному законі або передбачатися правилами, закріпленими у статуті самого товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю, як добровільне об'єднання учасників, може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів Його учасників, у тому числі в зв'язку із спливом строку, на який товариство було створено. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідовано і в примусовому порядку, наприклад за рішенням суду, у випадках, встановлених законом, у тому числі в разі визнання його банкрутом.

Стосовно реорганізації товариства з обмеженою відповідальністю ЦК передбачає, що воно може бути перетворене в акціонерне товариство чи виробничий кооператив. Такі правила закріплені у ст.150 ЦК.

При регулюванні правового статусу товариства з обмеженою відповідальністю ЦК виходить з того, що цей нормативний акт має закріплювати найбільш  загальні і принципові положення щодо створення і діяльності товариств з обмеженою відповідальністю. Однак норми  кодексу повинні бути стабільними і водночас не стримувати самий розвиток цієї важливої і широко застосовуваної на практиці організаційно-правової форми підприємницької діяльності. Виходячи з цього 1ZK передбачає, що більш детальна регламентація має міститися або в спеціальному законі, або у статуті товариства з обмеженою відповідальністю. Так, наприклад, як вже зазначалося, мінімальний розмір статутного капіталу має встановлюватися спеціальним законом. Таким чином встановлюється і порядок повідомлення всіх кредиторів у разі зменшення статутного капіталу, черговість і порядок скликання загальних зборів, порядок проведення  аудиторських   перевірок,   форми,   способи,   порядок здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу, перехід частки від учасника до іншої особи тощо.

ЦК не містить спеціальних норм щодо створення і діяльності товариства з додатковою відповідальністю. Натомість у ст. 151 закріплене визначення його поняття як товариства, заснованого однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначається статутом. Водночас в цій статті містяться вказівка, що учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

Таким чином, як бачимо, товариство з додатковою відповідальністю має спільну правову основу для створення і функціонування з товариством з обмеженою відповідальністю, однак характеризується і певними особливостями, які стосуються відповідальності учасників цього товариства. Зазначимо, шо ЦК не виокремлює товариство з додатковою відповідальністю (на відміну від чинного Закону про господарські товариства) в окремий вид господарських товариств. Характеризуючи правовий статус товариства з додатковою відповідальністю, його слід віднести до різновидів товариств з обмеженою відповідальністю. Відтак стосовно утворення, формування статутного капіталу, регулювання питань, пов'язаних із корпоративним управлінням, товариство з додатковою відповідальністю підпорядковується тим же правилам, які встановлені для інших товариств з обмеженою відповідальністю. Такий підхід законодавця є логічним і послідовним.