Глава 8 Підприємницькі товариства PDF Печать
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

§ 1. Господарські товариства

1. Загальна характеристика

Класифікація юридичних осіб приватного права у UK істотно різниться від інших Цивільних кодексів країн СНД, зокрема UK РФ. Оскільки ЦК закріпив універсальну правоздатність всіх юридичних осіб (ст.92 ЦК), поділ останніх на комерційні та некомер-ційні, як це зроблено в ЦК РФ, втрачає практичний сенс. Виходячи з цього основним критерієм поділу юридичних осіб приватного права в ЦК визнана їх організаційно-правова форма. Відтак розрізняються установи і товариства, останні в свою чергу поділяються на підприємницькі, тобто створені з метою одержання і наступного розподілу прибутку між учасниками (ст.84 ЦК) і непідприємницькі. Хоча відповідно до ст.85 ЦК нспідприємницькі товариства створюються без мети одержання прибутку та його наступного розподілу між учасниками, вони також можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але така їх діяльність не є для підприємницьких товариств основною. Це безпосередньо передбачено ст.86 ЦК.

Важливу роль серед підприємницьких товариств відіграють господарські товариства, які є найбільш поширеною організаційно-правовою формою суб'єктів підприємницької діяльності.

Саме існування таких видів товариств є наслідком тривалого історичного розвитку. Деякі з них походять з римського права, інші формувалися під своєрідним впливом епохи Середньовіччя, деякі є результатом розвитку капіталістичної економіки. Вже у XIII-XIX ст.ст. виникають підприємницькі товариства, які можна розглядати як прообраз майбутніх акціонерних компаній. Виникнення цієї форми товариства пов'язують зі створенням організацій банкірів, які з мстою забезпечення і задоволення своїх вимог до держави як до позичальника спочатку здійснювали контроль за надходженням податкових доходів, а надалі взяли на себе функції їх розподілу. Цим об'єднанням кредиторів держави для ведення торговельних операцій передавалися території, які контролювалися державою насамперед, захоплені внаслідок воєнних дій); доходи, одержані від цієї торгівлі, покривали борги держави перед банкірами — кредиторами. Саме з організацією таких експедицій для колоніальної торгівлі пов'язують виникнення генуезьких акціонерних компаній, зокрема Генуезького банку. Участь у прибутках членів таких компаній визначалася розмірами вкладеного в експедицію капіталу. У разі невдачі експедиції, ризик вкладника також обмежувався розміром його вкладу.

На початку XX ст. підприємницькі об'єднання як акціонерні товариства були поширені не тільки в Західній Європі, Сполучених Штатах Америки, а й у Російській Імперії. Зокрема в період економічного піднесення 1913 р. в Росії діяло понад дві тисячі акціонерних компаній. Після Жовтневої революції та проведення націоналізації акціонерні товариства, як й інші види торговельних товариств, припинили своє Існування. Згодом у період НЕПу на деякий час вони знову були "реанімовані", їхній правовий режим був відновлений у Цивільних кодексах радянських республік 1922 р. Однак інтенсивне розгортання планових засад економічного розвитку СРСР наприкінці 20-х — на початку 30-х років спричинило спочатку витіснення, а згодом і повне знищення цієї організаційно-правової форми господарювання. На зміну товариствам прийшли разом із державною монополією на власність державні підприємства та їх об'єднання.

Функціонування окремих видів господарських товариств в українській економіці було відновлено спочатку в 1990 р. постановою Ради Міністрів СРСР № 590, якою було затверджено Положення про товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерні товариства, а згодом у вересні 1991 р. — Законом про господарські товариства. Останній, який із відповідними змінами є чинним і сьогодні, передбачає можливість створення І діяльності п'яти видів господарських товариств: з обмеженою і додатковою відповідальністю, акціонерних, повних та командитних.

Ці господарські товариства з огляду на загальні принципи їх організації можна поділити на "союзи капіталів" — товариства, які передбачають насамперед об'єднання коштів учасників, та "союзи осіб", які не обмежуються об'єднанням коштів засновників та учасників, а також передбачають їх спільну підприємницьку діяльність.

Слід зазначити, що ЦК зберіг основні принципові положення, які містяться в Законі про господарські товариства. Зокрема стосовно видів господарських товариств, основних підходів до формування майна господарського товариства, основних прав та обов'язків учасників господарського товариства.

Водночас у гл.8 ЦК міститься значна кількість новел корпоративного законодавства. Слід зазначити, що ст.ПЗ ЦК певною мірою уточнює поняття "господарського товариства", під яким розуміється юридична особа, статутний (складений) капітал якою поділений на частки між учасниками. Таким чином підкреслюється корпоративний устрій господарського товариства, на що не зверталася увага у попередньому законодавстві.

Учасниками господарських товариств можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, причому ст.114 передбачає, що спеціальним законом можуть бути встановлені обмеження щодо участі у господарських товариствах окремих категорій учасників. Зокрема зберігаються обмеження, встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької Діяльності, створених за участю державних підприємств". Для певних видів юридичних осіб закон може встановлювати обмеження Щодо їхньої участі в господарських товариствах. Так, відповідно до ст.14 Закону про банки, учасниками банка не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, а також об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

На відміну від чинного Закону про господарські товариства, ст.114 ЦК встановлено правило, відповідно до якого господарське товариство, крім повного та командитного, може бути створено однією особою, яка стає єдиним учасником. Слід зазначити, що на відміну від приватного підприємства господарське товариство, утворене однією особою, має всі ознаки, які в цілому характеризують певний вид господарського товариства, наприклад акціонерного, чи товариства з обмеженою відповідальністю. Таке господарське товариство має відповідну структуру органів корпоративного управління, критерії формування статутного капіталу та інше.

Стаття 115 ЦК, як і ст. 13 Закону про господарські товариства, передбачає, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Кодекс зазначає, що грошова оцінка вкладу учасника, який може бути зроблений у вигляді цінних паперів, майна або майнових чи інших відчужуваних прав, які мають грошову оцінку, здійснюються за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, підлягають незалежній експертній оцінці.

Перелік основних прав і обов'язків учасників господарського товариства, закріплених у ст.ст. 116, 117 ЦК, практично збігається з переліком прав і обов'язків, які закріплені Законом про господарські товариства (ст.ст. 10, 11). Водночас ст. 116 ЦК містить і нове правило, яке спеціально закріплює за учасниками господарських товариств право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві в порядку, встановленому законом. Перелік прав і обов'язків учасників господарського товариства, закріплених у Кодексі, не є вичерпним і може бути доповнений статутними документами товариства або спеціальним законом.

Новелою Кодексу є введення поняття "залежного господарського товариства", яким відповідно до ст.118 розглядається таке господарське товариство (товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство), якщо іншому (головному) господарському товариству в ньому належать двадцять або більше відсотків часток статутного капіталу (для товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю), чи двадцять або більше відсотків простих акцій (для акціонерного товариства). Створення "відносин залежності" між господарськими товариствами вимагає оприлюднення інформації про придбання двадцяти або більше відсотків статутного капіталу того чи іншого господарського товариства (ч.2 ст.118).