§ 7. Договір лізингу^[25]

В Україні нормативне регулювання лізингових відносин вперше було здійснене Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р., хоча лізинг як вид майнового найму був відомий і застосовувався на прак­тиці задовго до прийняття зазначеного закону^[26]. У сучасних умовах регулюванню лізингових відносин присвячений Закон України «Про фінансовий лізинг», § 6 глави 58 ЦК та Конвенція УНІДРУА від 28.05.1988 р. «Про міжнародний фінансовий лізинг»^[27].

Договір лізингу — це цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було на­буте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізинго­одержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) — ст. 806 ЦК.

Аналіз легального визначення договору лізингу дозволяє дійти висновку, що він сконструйований у ЦК як двосторонній та оплатний правочин. При цьому законодавець вказує на можливість існування договору як консенсуального тоді, коли лізингодавець зобов’язується передати лізингоодержувачеві у користування майно, або реального, коли для укладення договору недостатньо досягнення згоди сторін за всіма його істотними умовами, а необхідна ще передача речі — пред­мета лізингу (ч. 2 ст. 640 ЦК). Очевидно, що така конструкція може існувати тільки тоді, коли річ (предмет лізингу) на момент укладення договору вже є власністю лізингодавця і може бути передана користу­вачеві («прямий лізинг»). Що ж стосується непрямого лізингу, то його сутність полягає в тому, що лізингодавець передає лізингоодержувачу спеціально придбане за спеціфікаціями або на умовах, висунутих останнім, майно на виконання вже укладеного договору лізингу. У цьо­му випадку передача речі на момент укладення договору неможлива, оскільки вона ще не придбана лізингодавцем. Саме тому непрямий лізинг є завжди консенсуальним договором.

ЦК встановлює можливість існування окремих видів і форм лізин­гу, особливості яких встановлюються законом (ч. 3 ст. 806). Якщо ЦК містить визначення тільки прямого та непрямого лізингу, то Закон України «Про фінансовий лізинг» (далі — Закон) містить визначення фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до вста­новлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у володіння та користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Конвенція визначає операцію фінансового лізингу як таку, в якій одна сторона (лізингодавець) на умовах іншої сторони (лізингоодер- жувача) укладає договір поставки з третьою стороною (постачальни­ком), згідно з яким лізингодавець одержує виробниче обладнання, засоби виробництва або інше обладнання (обладнання) на умовах, схвалених лізингоодержувачем настільки, наскільки вони стосуються його інтересів, та укладає договір (договір лізингу) з лізингоодержу- вачем, надаючи лізингоодержувачеві право користування обладнанням за лізингові платежі (ст. 1 Конвенції).

Строк користування річчю за договором фінансового лізингу, як правило, порівнянний зі строком повної її амортизації та за будь яких умов не може бути меншим одного року. Не важко помітити, що ви­значення фінансового лізингу в Законі за конструктивною ознакою придбання речі лізингодавцем у продавця для наступного передання її лізингоодержувачеві у користування збігається з визначенням не­прямого лізингу в ЦК.

Важко припустити, що відсутність вказівки на строк договору у ви­значенні ЦК непрямого лізингу протиставляє його лізингу фінансовому, виділяючи один та другий в самостійні види. Таким чином, непрямий та фінансовий лізинг слід розглядати як тотожні поняття.

Що стосується прямого лізингу, то слід зазначити, що законодавець, вказавши на його існування, не навів будь-яких ознак, які дозволили б відрізнити його від договору найму, бо перейменування лише сторін (наймача у лізингоодержувача, а наймодавця — у лізингодавця) не може нічого змінити в сутності відносин. Тому вважаємо, що основна увага повинна бути приділена правовій природі договору фінансового (непрямого) лізингу.

У літературі як вид лізингу виділяється оперативний лізинг та як форма лізингу зворотний, міжнародний, пайовий тощо^[28].

Особливість оперативного лізингу полягає в тому, що договір лі­зингу укладається на значно менший строк, ніж строк повної аморти­зації речі, яка є предметом лізингу (принаймні, на строк менше одного року), що дозволяє власнику речі — лізингодавцю після повернення йому речі неодноразово передавати її в найм протягом строку аморти­зації. Оскільки при повторній передачі речі новому користувачеві відсутня така ознака фінансового лізингу, як набуття речі лізингодавцем у продавця для цілей надання її у наступне лізингове користування, до оперативного лізингу норми, що регулюють фінансовий лізинг, не за­стосовуються.

Під зворотним лізингом традиційно розуміються відносини, коли власник відчужує покупцеві майно (річ) і одночасно це ж майно ко­лишній власник приймає від покупця в лізинг. Зворотний лізинг теж не можна вважати фінансовим (непрямим) лізингом, оскільки і в цьо­му випадку відсутня його основна кваліфікуюча ознака — придбання лізингодавцем речі у продавця відповідно специфікаціям й умовам, зазначеним лізингоодержувачем.

Під міжнародним лізингом, як правило, розуміють договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Варто зазначити, що виділення міжнародного лізингу в осо­бливу форму лізингу позбавлене практичного значення, оскільки до прав та обов’ язків сторін цього договору, як і будь-якого іншого, укладеного з нерезидентом, будуть застосовані норми національного матеріального права, визначені за допомогою колізійних норм міжнародного приват­ного права, або положення міжнародного договору^[29].

Пайовий лізинг — це здійснення лізингу на основі укладення бага­тостороннього договору із залученням одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.

Співвідношення договору лізингу з іншими договорами найму. Договір лізингу є окремим видом договору найму. З іншими видами договору найму договір лізингу поєднує те, що річ (предмет лізингу) передається в тимчасове, відплатне користування.

Однак договору лізингу властиві ознаки, що дозволило законодав­цеві в ЦК виділити його в окремий вид.

Так, основні конструктивні відмінності лізингу від інших різновидів договору найму такі:

1. Діяльність лізингодавця є підприємницькою, оскільки він інвестує власні або залучені кошти у придбання предмета лізингу безпосередньо з метою отримання прибутку. Цей прибуток лізин- годавець отримує у вигляді тієї частини лізингового платежу, яка перевищує його витрати, пов’язані з придбанням та утриманням предмета лізингу.

2. На момент укладення договору лізингу лізингодавець, на від­міну від наймодавця у всіх інших видах договору найму, не є власником майна, що має бути передане ним у користування і не уповноважений власником на таку передачу.

3. Договір лізингу укладається відносно речі, яку лізингодавець тільки має придбати для передання лізингоодержувачеві в майбутньо­му, після укладення договору лізингу. При цьому в договорі лізингу річ характеризується специфікаціями (ознаками), які вказує лізинго- одержувач, тобто родовими ознаками. Наприклад, лізингоодержувач вказує, що слід придбати в продавця для передачі йому в лізинг авто­мобіль марки «Таврія» з об’ємом двигуна 1000 см³. Будучи переданою лізингоодержувачу, річ виділяється з кола собі подібних і розглядаєть­ся як індивідуально визначена. Крім того, лізингоодержувач має право вказувати, у якого саме продавця варто придбати річ для передачі йому в лізинг. Для всіх інших видів найму характерне встановлення відносин між сторонами з приводу тимчасового, оплатного користування най­мачем визначеною, конкретною річчю, що існує на момент укладан­ня договору та є в наявності у наймодавця. Наприклад, автомобілем марки «Таврія» з визначеними номерними агрегатами і конкретним державним номерним знаком.

4. Договір лізингу виділяється з ряду договорів найму вирішенням питань відповідальності і переходу ризику. Відповідальність за неви­конання або неналежне виконання обов’язку передати річ належної якості, комплектності й інших обов’ язків щодо речі — предмета лізин­гу покладається на продавця цієї речі. У результаті перед користувачем відповідає не його контрагент, власник речі, а її продавець, який не є стороною договору лізингу та має договірні відносини з купівлі- продажу (постачання тощо) з лізингодавцем. При цьому лізингоодер- жувач наділяється правами вимоги до продавця^[30], наче він був сам по­купцем речі. У випадку якщо вибір продавця був зроблений лізинго- давцем самостійно, зазначена відповідальність покладається на про­давця і на лізингоодержувача солідарно. В інших видах договорів найму відповідальність за передачу речі неналежної якості поклада­ється на наймодавця (статті 767, 768 ЦК).

5. Ризик випадкової загибелі або пошкодження речі — предмета лізингу несе лізингоодержувач, якщо сторони в договорі не врегулю­вали питання по іншому. В інших же видах найму ризики традиційно несе власник речі, тобто наймодавець.

6. Для лізингу характерне звуження кола обов’ язків лізингодавця в порівнянні з наймодавцем у загальній конструкції договору найму. Так, на лізингодавця не покладаються обов’язки по несенню витрат на утримання переданого в лізинг майна, на його капітальний ремонт, якщо інше не передбачено договором. На лізингоодержувача ж покла­даються додаткові обов’ язки (порівняно з обов’ язками наймача) по повному утриманню майна і ризик випадкової його загибелі.

7. Лізингові відносини, на відміну від відносин, що випливають з договору найму, опосередковуються двома договорами — власне до­говором лізингу, який укладається лізингодавцем з лізингоодержува- чем, та договором купівлі-продажу лізингового майна, який уклада­ється на підставі та на виконання договору лізингу лізингодавцем з продавцем^[31]. Ці договори породжують два види зобов’язань (купівлі- продажу та лізингу). Виходячи з цього, вважаємо, що договір лізингу являє собою не єдиний тристоронній правочин, а складну структуру договірних стосунків, яка складається із зобов’ язаня з договору купівлі- продажу та власне із зобов’ язаня з договору лізингу^[32].

8. Суб’єктом відносин, пов’язаних безпосередньо з договором лі­зингу, виступає продавець майна. Для інших видів договорів найму відносини наймодавця з особою, в якої він придбав майно, що в май­бутньому передається в найм, юридично байдужі.

Сторонами договору лізингу є лізингодавець і лізингоодержувач. Лізингодавець — це юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу, а лізингоодержу- вач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Закон України «Про фінансовий лізинг», на відміну від раніше ді­ючого Закону України «Про лізинг», прямо не обмежує суб’єктний склад договору лізингу винятково особами — суб’єктами підприєм­ницької діяльності, а лише зазначає, що на стороні лізингодавця може виступати тільки юридична особа. Але з огляду на те, що фінансовий лізинг є фінансовою послугою^[33], лизингодавцем може бути юридична особа, яка набула статусу фінансової установи. Фінансовою установою визнається юридична особа, суб’єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать, зокрема, лізингові компанії. Оскіль­ки виключним видом діяльності будь-якої фінансової установи є на­дання фінансових послуг, лізингова компанія не має права здійснюва­ти іншу, окрім лізингу, підприємницьку діяльність. Між тим поряд із лізинговими компаніями лізингодавцями можуть виступати також і комерційні банки^[34].

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визна­чена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодав­ства до основних фондів^[35] (ч. 1 ст. 807 ЦК). Таким чином, йдеться про будь-які неспоживні речі, рухомі й нерухомі, зокрема, споруди, будівлі, транспортні засоби, за винятком земельних ділянок та інших природ­них ресурсів, а також майна, яке обмежене або виключене із цивільно­го обороту. Закон «Про фінансовий лізинг» (ч. 2 ст. 3) виключає з кола речей, що можуть бути предметом договору лізингу, підприємства як єдині майнови комплекси (ст. 191 ЦК). Слід зауважити, що за прави­лами ч. 4 ст. 191 ЦК підприємство може бути об’єктом правочинів, зокрема купівлі-продажу та найму (оренди). Оскільки лізинг є видом договору найму, вказана в Законі заборона передачі підприємства у лі­зинг протирічить встановленому ЦК правовому режиму такого об’ єкта цивільних прав, як підприємство.

Безумовно, предметом договору лізингу не можуть бути майнові права.

Майно, що перебуває у власності держави або територіальних громад та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, теж може бути передано в лізинг в порядку, визна­ченому законодавством.

Форма договору лізингу. У статті 6 Закону зазначено, що договір лі­зингу має бути укладений в письмовій формі. Враховуючи, що принаймні однією із сторін договору лізингу, а саме лізингодавцем є юридична осо­ба, за правилами ст. 208 ЦК цей правочин в будь-якому випадку слід укладати в письмовій формі. Таким чином, додаткова вказівка на просту письмову форму договору лізингу в Законі є недоцільною.

Законодавство не містить вказівки на нікчемність договору лізингу внаслідок недодержання письмової форми. Наслідки вади письмової форми цього договору загальні та випливають із ч. 1 ст. 218 ЦК.

Істотні умови договору лізингу. Договір лізингу буде укладеним, якщо сторони досягнуть згоди із таких умов: предмета лізингу; стро­ку, на який лізингоодержувачу надається право користування пред­метом лізингу; розміру лізингових платежів. Істотними будуть вважа­тися й інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін останні досягли згоди.

Строк лізингу не може бути меншим одного року та зазвичай по­рівняний зі строком амортизації предмета лізингу. Вимога, висунута законодавцем у статтях 1 та 6 Закону про необхідність визначення строку користування річчю в договорі лізингу, є однією з особливостей, що виділяє договір лізингу з кола інших договорів з майнового найму (ч. 2 ст. 806 ЦК). Тому до договору лізингу не застосовується положен­ня ч. 2 ст. 763 ЦК, відповідно до якого, якщо строк найму не встанов­лений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. У випадку відсутності домовленості щодо строку, договір лізингу є не- укладеним.

Розмір лізингових платежів. Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно (який, власне, і буде доходом лізингодавця — підприємця), компенсацію відсотків за кредитом, який залучив лізингодавець для придбання предмета лізин­гу та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’ язані з вико­нанням договору лізингу.

Зміст договору лізингу — це сукупність прав і обов’язків сторін договору. Зобов’ язання з договору лізингу має порівняно із типовими відносинами найму особливість у правах та обов’язках сторін.

Обов ’язки лізингодавця:

-    укласти з продавцем договір купівлі-продажу (поставки) на при­дбання лізингового майна для передачі його лізингоодержувачеві. Лізингодавець отримує майно у власність відповідно до встановлених лізингоодежувачем специфікацій та умов у продавця або вказаного лізингоодержувачем, або обраного на власний розсуд;

-     передати придбаний у продавця предмет лізингу лізингоодежу- вачу у встановлений договором строк. Саме цей обов’язок лізингодавця зайвий раз підкреслює, що сторонами за цим договором є лізинго- давець і лізингоодержувач, продавець майна не є стороною договору лізингу. Між тим, як випливає із законодавства, продавець (постачаль­ник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем, який вибрав його за договором, за порушення зобов’язання щодо комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплат­ного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію (ч.1 ст. 808 ЦК) та ризик випадкового знищення або випадкового пошко­дження предмета договору лізингу у випадку прострочення його пе- редання лізингоодержувачу (ч. 2 ст. 809 ЦК). Вважаємо, що це не впливає на вирішення питання, а лише свідчить про застосування такої конструкції, як договір, на користь третьої особи, якою в даному ви­падку виступає лізингоодержувач (ст. 636 ЦК);

-    передати предмет лізингу лізингоодежувачеві у стані, що відпо­відає його призначенню та умовам договору, та попередити лізинго- одежувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

-    утримувати відповідно до умов договору предмет лізингу, якщо договором лізингу обов’язки по утриманню предмета лізингу покла­дені не цілком на лізингоодержувача;

-    прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання дого­вору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу;

-   відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення пред­мета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених договором.

-    набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що це майно призначене для передачі в лізинг конкретній особі. ЦК та Закон «Про фінансовий лізинг» на відміну від Закону «Про лі­зинг», прямо не покладають на лізингодавця цього обов’язку. Але вра­ховуючи, що право вимоги до продавця за ст. 808 ЦК у разі порушення ним зобов’язання належить лізингоодержувачу, а також, що за ст. 809 ЦК можлива конструкція договору лізингу, за якою передання речі лізинго- одержувачу здійснюється безпосередньо продавцем, вважаємо, що іг­норування зазначеного обов’язку лізингодавця неприпустимо.

Основні права лізингодавця:

-    інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і за­лучені (отримані у позику чи в кредит) кошти. В останьому випадку компенсація відсотків за залученим лізингодавцем кредитом може бути включена у склад лізингових платежів (ч. 2 ст. 16 Закону);

-    здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

-   стягувати в разі виникнення у лізингоодержувача заборгованості за лізинговими платежами таку прострочену заборгованість у безспір- ному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Лізингоодержувач зобов ’язаний:

-    прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

-    своєчасно сплачувати лізингові платежі;

-    надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечу­вати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

-    протягом усього часу перебування предмета лізингу в його ко­ристуванні підтримувати його у справному стані та нести витрати на утримання предмета лізингу, пов’язані з його експлуатацією, техніч­ним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено догово­ром або законом. Необхідно звернути увагу, що на відміну від зви­чайного договору найму на лізингоодержувача покладений, якщо інше не встановлено договором, обов’язок з повного утримання май­на, що надане у користування, включаючи його капітальний та по­точний ремонт;

-    письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу. Про зазначені випадки лізингоодержувач має повідомляти лізингодавця негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

-    письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і про­давця предмета лізингу, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

-    у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового по­вернення предмета лізингу повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингоодержувач має такі права:

-   обирати предмет лізингу або встановлювати специфікацію пред­мета лізингу;

-    обирати продавця або доручити вибір лізингодавцю;

-    за згодою лізингодавця поліпшити річ, яка є предметом договору лізингу. У цьому разі лізингоодержувач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок лізингових платежів. Якщо такої згоди не було, лізингоодержувач має право вилучити здійснені ним поліпшення за умови, що такі поліпшен­ня можуть бути відділені від предмета лізингу без шкоди для нього;

-    відмовитись від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, вказаним у договорі спе­цифікаціям;

-    передавати предмету лізингу у сублізинг третім особам. За За­коном (ст. 5) лізингоодержувач має право за письмовою згодою лізин- годавця передати отриманий від лізингодавця предмет лізингу у сублі- зинг третій особі у користування за плату на погоджений строк. Оче­видно, що по відношенню до сублізингоодержувача первісний лізин- гоодержувач є лізингодавцем. У користування він передає сублізинго- одержувачеві річ, не придбану спеціально у продавця, а отриману раніш від первісного лізингодавця. Не важко помітити, що в цьому випадку, як і в зазначених вище випадках зворотного та прямого лізингу, від­сутня основна кваліфікуюча ознака фінансового лізингу — придбання лізингодавцем речі у продавця у відповідності зі специфікаціями й умо­вами, зазначеними лізингоодержувачем, для передачі її в користування. Тому в даному випадку доречніше говорити про піднайм, а не про лі­зингові відносини. Між тим законодавець встановив, що до договору сублізингу застосовуються положення про договір лізингу, якщо інше не передбачено договором лізингу. Первісний лізингодавець та сублі- зингоодержувач не перебувають у договірних відносинах, але якщо лізингоодержувачем порушене грошове зобов’язання щодо сплати лізингових платежів, у зобов’язанні з договору сублізингу на підставі п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону відбувається заміна кредитора (ч. 2 ст. 512 ЦК) та первісний лізингодавець має право вимагати від сублізингоодержу- вача повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов’ язань за договором сублізингу безпосередньо йому.

Слід також зазначити, що лізингоодержувачу забезпечується захист його права володіння предметом лізингу нарівні із захистом, встанов­леним законодавством щодо захисту прав власника (статті 387, 391 ЦК)  та лізингоодержувач має право вимагати, у тому числі й від лізинго- давця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу (ст. 9 Закону).

Договору лізингу притаманний певний розподіл ризиків. Ризик ви­падкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або за­коном.

Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізинго- одержувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізин- годавцю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила.

Незважаючи на те, що лізингові платежі зазвичай включають суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, ЦК та Закон не пов’язують здійснення лізингоодержувачем лізингових платежів з по­ступовим придбанням предмета лізингу ним у власність, як це перед­бачалося раніше діючим Законом «Про лізинг»^[36]. Перехід права влас­ності на предмет лізингу може відбуватися за укладеним лізингодавцем та лізингоодержувачем договором купівлі-продажу або іншим догово­ром, який передбачає перехід права власності. При цьому, якщо до­говором про відчуження не передбачене інше, право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни.

З укладанням між лізингодавцем та лізингоодержувачем договору про відчуження предмета лізингу лізингове зобов’ язання припиняється заміною первісного зобов’язання новим — новацією (ч. 2 ст. 604 ЦК).

Конвенція передбачає такі основні права лізингоодержувача та лізингодавця.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

-    дбайливо ставитися до обладнання, використовувати його в ро­зумний спосіб та підтримувати його в такому стані, в якому воно було поставлене, з урахуванням нормального зносу;

-    після закінчення строку дії договору лізингу, лізингоодержувач повертає лізингодавцю обладнання, якщо він не використовує право придбати обладнання чи орендувати його й надалі.

Лізингоодержувач має право:

-    якщо обладнання не поставлене, або поставлене із затримкою, або не відповідає договору поставки, відмовитися від обладнання або розірвати договір лізингу;

Лізингодавець має право:

-    у разі несплати лізингоодержувачем у судовому порядку стягну­ти накопичені несплачені лізингові платежі разом із відсотками й від­шкодовуваними збитками;

-   якщо заборгованість лізингоодержувача є значною, вимагати прискореної сплати розміру майбутніх лізингових платежів, якщо це передбачено договором лізингу або може припинити дію договору лізингу;

-    передавати або в інший спосіб розпоряджатися всіма чи будь- якими з його прав на обладнання, а також правами за договором лі­зингу;

-    передати право користування обладнанням чи будь-які інші пра­ва за договором лізингу тільки за згоди лізингодавця та з дотриманням прав третіх сторін.

За Конвенцією, якщо інше не встановлене в договорі лізингу, лі- зингодавець не бере на себе жодних зобов’язань перед лізингоодержу- вачем щодо обладнання, крім випадків, коли лізингоодержувач зазнав збитків через покладання на досвід і думку лізингодавця та через втручання лізингодавця у вибір постачальника або технічних вимог обладнання.

Лізингодавець звільняється від відповідальності щодо третіх сторін у випадку смерті, тілесного ушкодження або шкоди майну, спричине­них обладнанням (ст. 8 Конвенції).

Наслідки порушення договору лізингу. У разі порушення зобов’я­зань з договору лізингу настають наслідки, встановлені ст. 611 ЦК (спла­та неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди, зміна умов зобов’язання, припинення зобов’язання внаслідок односторонньої від­мови чи розірвання договору). Між тим існують і специфічні, прита­манні саме лізинговому зобов’язанню підстави припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови. Так, Закон містить перелік таких підстав:

-    лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізинго- давця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншо­го строку;

-    лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

-   лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повно­му обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Окрім загальних наслідків, встановлених ЦК, у разі порушення зобов’язання з договору лізингу настають ще спеціальні наслідки:

-    у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, лізингодавець має право вимагати повернення пред­мета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов’язку передати річ належної якості, комлектності й інших обов’язків щодо речі — предмета лізингу покладається на продавця цієї речі у ви­падку, коли вибір продавця був здійснений самостійно лізингоодержу- вачем. Лізингоодержувач наділяється правами вимоги до продавця, наче він був сам покупцем речі.

У разі якщо вибір продавця був зроблений лізингодавцем само­стійно, зазначена відповідальність покладається на продавця і на лі- зингодавця солідарно.

---

^[1] Див.: Мороз, М. В. Правові питання оренди майна державних підприємств [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук / М. В. Мороз. - Х., 2000. - С. 108.

^[2] Термін «прокат» має давню історію, бо ним ще в дореволюційному російському законодавстві визначався один із договорів майнового найму, а саме договір найму меблів, одягу, тобто рухомого майна.

^[3] Бюл. нормат. актов м-в и ведомств СССР. - 1979. - № 1. - С. 41.

^[4] Типові договори визнавались нормативними актами і підлягали застосуванню в обов’язковому порядку.

^[5] Див.: Гражданское право России. Обязательственное право [Текст] : курс лекций / отв. ред. О. Н. Садиков. - М. : Юристь. - С. 285.

^[6] Див.: Витрянский, В. В. Договорное право [Текст]. Кн. 2: Договори о передаче имущества / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. - М. : Статут, 2000. - С. 441-442.

^[7] Викликає подив, що, коментуючи ст. 788 ЦК, А. І. Дрішлюк як предмет догово­ру прокату розглядає нежиле приміщення (див.: Цивільний кодекс України [Текст] : коментар. - Х. : Одіссей, 2003. - С. 542). Це суперечить ст. 788 ЦК, бо відповідно до закону нежиле приміщення - об’єкт нерухомості.

^[8] Існує точка зору, що саме виступ на стороні наймодавця-професіонала, неза­лежно від того, хто виступатиме на боці наймача, є необхідною і достатньою ознакою договору прокату (див.: Романец, Ю. С. Система договоров в гражданском праве Рос- сии [Текст] / Ю. С. Романец. - М. : Юристь, 2001. - С. 333).

^[9] У цьому параграфі йдеться про найм (оренду) земельної ділянки після виділен­ня її в натурі (на місцевості) й отримання державного акта на право власності на неї й не розглядаються питання найму (оренди) земельної частки (паю). Оформлення державних актів на право власності на землю потребує переукладення договорів оренди земельної частки (паю) на договори найму (оренди) земельної ділянки.

^[10] Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 10. - Ст. 102.

^[11] Правові засади розмежування земель державної та комунальної власності, що впливає на здатність органів державної влади та органів місцевого самоврядування ви­ступати наймодавцем (орендодавцем) земельної ділянки, визначаються Законом «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 р.

^[12] Орендна плата за земельну ділянку є однією з форм плати за землю в Україні, яка справляється у двох формах: земельного податку та орендної плати.

^[13] Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі» встановлює єдині умови реєстрації договорів оренди та суборенди земельних ділянок.

^[14] Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 [Електронний ре­сурс] : затв. наказом Держстандарту України від 17 серп. 2000 р. № 507 // Про­грамний продукт «Нормативні акти України». - Версії 8.4.0.0. Режим доступу: www.nau.kiev.ua.

^[15] Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 [Електронний ресурс]: затв. наказом Держстандарту України від 17 серп. 2000 р. № 507 // Програмний про­дукт «Нормативні акти України». - Версії 8.4.0.0. Режим доступу: www.nau.kiev.ua.

^[16] У сфері орендних відносин діє Закон України «Про оренду державного та кому­нального майна» (Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 15. - Ст. 99) (далі - Закон), а також значний масив нормативно-правових актів, прийнятих на його розвиток. Ана­ліз положень цього Закону свідчить, що він розроблявся спеціально для регулювання організаційних відносин, пов’язаних із передачею в оренду майна державних підпри­ємств та організацій і підприємств, заснованих на майні, що належить АРК, або пере­буває в комунальній власності, а також майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо використання вказаного майна. Тому, хоча в Законі і зазначено, що його положення можуть бути застосовані до оренди майна інших форм власності (приватної власності), якщо інше не буде передбачено законодавством та договором оренди, застосування в цілому положень Закону, який поєднує в собі публічно-правові та приватноправові способи регулювання, до договору оренди підприємства приват­ного власника без врахування специфіки останнього недоцільно.

^[17] Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 47. - Ст. 251.

^[18] Офіц. вісн. України. - 2003. - № 37. - Ст. 1995.

^[19] Питання щодо одностороннього характеру договору найму транспортного засо­бу є дискусійним. Так, навіть у разі укладення реального договору найму транспорт­ного засобу без екіпажу наймодавець зобов’язаний здійснити страхування транспорт­ного засобу (ч. 1 ст. 802 ЦК).

^[20] На нашу думку, витрати, пов’язані з використанням транспортного засобу, які за ч. 2 ст. 801 ЦК несе наймач, не включають витрати на його капітальний ремонт.

^[21] Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 32. - Ст. 273.

^[22] Відом. Верхов. Ради України. - 2002. - № 7. - Ст. 50.

^[23] Поняття «фізична особа» не охоплює таку категорію фізичних осіб, як підпри­ємці. Оформлення договору найму транспортного засобу з участю фізичної особи - підприємця здійснюється за загальними правилами, закріпленими у ч. 1 ст. 799 ЦК.

^[24] Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 25. - Ст. 274.

^[25] Конструкція лізингу (як і сам юридичний термін) прийшла в Європу, а потім поширилася по всьому світу зі США. Термін «лізинг» утворився від англійського дієслова «to lease», що означає «наймати», «брати в оренду». В англійській юридичній мові словом «leasing» позначається і традиційна здача майна в оренду, і власне лізинг як різновид оренди. Саме останнє значення набуло найбільшого поширення у світі.

^[26] Про це свідчить, наприклад, Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про проведення сільськогосподарськими товаровиробниками розрахунків за поставлені на умовах лізингу трактори» від 21.11.1995 р. № 708-р; наказ Фонду Державного майна України «Про забезпечення розвитку і регулювання лізингу» від 12.11.1996 р. № 1365.

^[27] Далі - Конвенція (дата приєднання України - 11.01.2006 р., дата набуття чин­ності для України - 01.07.2007 р.).

^[28] Указані види та форми лізингу раніше регулювалися Законом України «Про лі­зинг», а в сучасних умовах згадуються лише у ст. 292 ГК.

^[29] Так, Конвенція застосовується у тому випадку, коли місця здійснення підпри­ємницької діяльності лізингодавця й лізингоодержувача знаходяться в різних державах (ст. 3 Конвенції).

^[30] За правилами статей 678-680 ЦК.

^[31] Див. Брагинський М. І., Вітрянський В. В. Договірне право. Книга друга: До­говори про передачу майна. - М.: Статут, 2000. - С. 612.

^[32] У літературі також висловлюється думка про багатосторонній характер лізинго­вого правочину. Ця позиція відображена і в згаданій Оттавській конвенції 1988 р.

^[33] Це випливає з аналізу ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.

^[34] Див. ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у редакції від 7.12.2000 р.

^[35] Під основними фондами розуміються матеріальні цінності, що використовують­ся у господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів

^[36] Після закінчення строку договору фінансового лізингу предмет лізингу пере­ходив у власність лізингоодержувача.

 

Питання для самоконтролю

1. Поняття договору найму (оренди).
2. Які ознаки дають підстави для виділу найму (оренди) в окре­мий тип договірних зобов’язань?
3. Сторони договору найму (оренди) та їх права і обов’язки.
4. Поняття та ознаки договору прокату.
5. Дайте визначення договору найму (оренди) земельної ді­лянки і розкрийте його характерні ознаки.
6. Поняття договору найму будівлі або іншої капітальної спо­руди і його характерні ознаки.
7. Дайте визначення договору оренди підриємства і охаракте­ризуйте його сутність.
8. Дайте визначення договору оренди транспортного засобу, охарактеризуйте його сутність.
9. Чим обумовлюється специфіка договору оренди транспорт­ного засобу?
10. За якими ознаками договір лізингу виділений в окремий вид договору найму?
11. Які існують види та форми лізингу?
12. Що є предметом договору лізингу?
13. В якій формі укладається договір лізингу?
14. Якими є істотні умови договору лізингу?
15. Які права та обов’язки сторін договору лізингу?
16. Назвіть підстави розірвання договору лізингу.