Глава 36 Договір купівлі-продажу - § 3. Договір купівлі-продажу підприємства[46]
§ 3. Договір купівлі-продажу підприємства[46]
Поняття договору купівлі-продажу підприємства. Як вже зазначалося, договором купівлі-продажу регулюється передача у власність будь-якого майна, що не вилучене з обороту або не обмежене в обороті. Враховуючи, що за законом підприємство — це майно, можна припустити, що цим договором регулюється і купівля-продаж підприємства. Але навряд чи правильним буде такий підхід, оскільки на підставі виключно загальних положень договору купівлі-продажу не можна вирішити питання з цілого ряду проблем, що виникають при купівлі-продажу підприємства, зокрема, чи може покупець розпоряджатися складовими підприємства до набуття ним права власності на підприємство в цілому; чи настає відповідальність за непридатність використання підприємства для цілей, які передбачені договором; чи несе покупець відповідальність за те, що підприємство внаслідок його дій втратить своє призначення — служити здійсненню підприємницької діяльності; як визначається ціна підприємства; який порядок передачі його покупцеві, тощо.
Існує інше вирішення цієї проблеми — спеціальне врегулювання договору купівлі-продажу підприємства. Це узгоджується з тим, що серед кваліфікуючих ознак цивільно-правових договорів на першому місці стоїть специфіка предмета договору, а підприємство — це майновий комплекс, що складається з різнорідних елементів, кожен з яких може виступати як самостійний об’єкт цивільних прав: речей нерухомих (земельних ділянок, будівель, споруд) і рухомих (устаткування, інвентарю, сировини, продукції), іншого майна, включаючи і майнові права (права вимоги), і майнові обов’язки (борги), об’єкти права інтелектуальної власності (торговельну марку або інше позначення), інформацію тощо, а об’єднання їх у функціональну сукупність — об’єкт дає можливість використати підприємство за певним призначенням — для здійснення підприємницької діяльності. Тому і договір купівлі-продажу цього об’єкта потребує запровадження хоча і подібної за своєю спрямованістю з договором купівлі-продажу майна, але спеціальної договірної форми[47], яка б враховувала оборотоздатність підприємства.
Договір купівлі-продажу підприємства — різновид договору купівлі- продажу. Тому й застосування спеціальних норм до купівлі-продажу підприємства не позбавляє цінності ті норми, які становлять загальні положення про купівлю-продаж. Останні можуть застосовуватися в субсидіарному порядку, хоча й з урахуванням особливостей оборо- тоздатності підприємства.
Предметом цього договору можуть бути і майнові права, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч. 2 ст. 656 ЦК), і право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру (ч. 3 ст. 656 ЦК), а тому в частині переходу прав і обов’язків продавця до відносин, що виникають при купівлі-продажу підприємства, одночасно застосовуються й положення про відступлення права вимоги (цесія) (п.1 ч. 1 ст. 512, статті 513, 516 ЦК), і положення про переведення боргу (статті 520-523 ЦК).
Договір купівлі-продажу підприємства відрізняється від інших видів договорів купівлі-продажу таким:
— предметом;
— правовим статусом сторін;
— наявністю етапу по визначенню складових підприємства, який передує безпосередньому укладенню цього договору;
— у покупця право власності на підприємство виникає на підставі складного юридичного складу: укладення договору купівлі-продажу, що засвідчується нотаріально з подальшою державною реєстрацією цього договору, факт проведення якої підтверджується відповідним актом; складна процедура передачі підприємства, факт якої підтверджується передавальним актом;
— цей договір належить до договорів про виключне особисте виконання боржником свого обов ’язку, оскільки потребує спеціальної процедури його укладення і виконання: передачі усіх видів майна, що входять до складу підприємства, включаючи і передачу виключних прав на об’єкти права інтелектуальної власності; відповідного оформлення такої передачі, тобто здійснення усіх тих дій, які може здійснювати тільки власник підприємства — боржник за договором;
— характером прав і обов’язків сторін та відповідальністю сторін за невиконання або неналежне виконання договору.
Договір купівлі-продажу підприємства можна визначити як договір, за яким продавець зобов ’язується передати покупцеві підприємство як єдиний майновий комплекс та як сферу діяльності, за винятком тих прав і обов ’язків, які він не може передати іншим особам; утримуватись від конкуренції, якщо це передбачено договором, а покупець зобов’язується на підставі передавального акта прийняти підприємство, оплатити його й використовувати за призначенням.
За правовою характеристикою договір купівлі-продажу підприємства — двосторонньовзаємний і оплатний договір. Що ж стосується його реальності або консенсуальності, то на сьогодні це питання все ще залишається спірним. У доктрині існує думка, що з відродженням в законодавстві категорії нерухомість, а підприємство — нерухомість за законом[48], поділ цивільно-правових договорів на реальні і консенсуальні втратив своє всеохоплююче значення, залишившись характерним лише для відповідних правочинів з рухомими речами або майновими правами, оскільки правочини з нерухомістю, як правило, підлягають обов’язковій державній реєстрації, і саме факт такої реєстрації, а не передача речі або укладення договору породжує відповідний юридичний ефект — виникнення, зміну або припинення речових прав на нерухомість[49]. У зв’язку із цим навіть виділяють особливу групу договорів, які вважаються укладеними з моменту їх державної реєстрації[50]. Хоча існує і точка зору, що договір купівлі-продажу підприємства — консенсуальний договір, а державна реєстрація його повинна розглядатися як кваліфікована (складна письмова) форма договору[51].
Погоджуючись з тим, що до правочинів з природною нерухомістю поділ цивільно-правових договорів на реальні і консенсуальні втратив своє всеохоплююче значення, слід зауважити, що договір купівлі- продажу підприємства, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тому, якщо сторони у договорі домовляться, що зобов’язання щодо фактичної передачі підприємства та його оплати повинні бути виконані після проведення, наприклад, державної реєстрації, то кожна з них має право вимагати їх виконання. Саме у такій можливості контрагентів і полягає консенсуальність договору купівлі-продажу підприємства.
Сторонами договору є продавець і покупець. Покупцем може бути виключно суб’єкт підприємницької діяльності, оскільки призначення підприємства — здійснення підприємницької діяльності. Щодо продавця, то ним завжди виступає власник підприємства, як правило, підприємницьке товариство (господарське товариство або виробничий кооператив), фізична особа-підприємець, а якщо підприємство отримано у власність на підставі спадкового правонаступництва, то і фізична особа — непідприємець.
До істотних умов договору належать: предмет, строки, ціна, умови про введення покупця у сферу діяльності.
Предмет договору. Предметом цього договору виступає виключно підприємство як єдиний майновий комплекс, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на позначення, що індивідуалізує підприємство (власне найменування підприємства), продукцію, роботи, послуги, виключні права, якщо інше не встановлено договором або законом, за винятком прав і обов’ язків, які продавець не вправі передавати іншим особам (наприклад, ліцензії (дозволи) на право здійснення певного виду діяльності, оскільки вони є індивідуальними).
Продаж окремих складових підприємства — будівель, устаткування тощо як окремих майнових цінностей не підпадає під спеціальне врегулювання договору купівлі-продажу підприємства.
Строк. Визначення складових підприємства, їх вартості, а також передача майнового комплексу в цілому неможливі за один день. Тому істотною умовою цього договору є певні строки, а саме строк укладення договору, строк передачі підприємства, строк виконання окремих умов договору, наприклад, по введенню покупця у сферу діяльності тощо.
Ціна. Оцінка вартості підприємства припускає визначення фактичної його собівартості і ринкової вартості. Фактична вартість визначається шляхом підсумку балансової вартості активів підприємства. Під реальною ринковою ціною розуміється найбільш вірогідна ціна, за яку підприємство може бути відчужено на відкритому ринку в умовах конкуренції. При визначенні ринкової вартості в розрахунок береться також і ціна підприємства як діяльності, тобто його «шанси» (клієнте- ла — clientela), вплив, який здійснює нематеріальний елемент як складова підприємства на ціну останнього. Вартість підприємства визначається на основі його повної інвентаризації. Акт інвентаризації обов’язково доповнюється висновком незалежного аудитора про склад і фінансовий стан підприємства.
Умова про введення покупця у сферу діяльності підприємства. На відміну від інших договорів купівлі-продажу сторони повинні узгодити процес введення покупця у ту сферу діяльності, якою він буде займатися, отримавши підприємство (ознайомлення з секретами виробництва; джерелами постачання необхідної продукції; можливостями збуту продукції (товарів, робіт, послуг) і т. ін.).
Проте вони не позбавлені можливості досягти згоди з будь-яких інших умов, укладаючи цей договір. У такому випадку й інші умови договору вважатимуться істотними (ст. 627 ЦК). До таких умов можна віднести і умови, спрямовані на усунення конкуренції. З погляду на те, що суттєвий вплив на визначення ринкової ціни підприємства чинять його «шанси», покупцю не байдуже, чи відкриє у майбутньому подібне підприємство продавець — професійний конкурент, який знає всі недоліки і переваги підприємства, зможе зберегти значну кількість контрагентів, які були пов’язані з діяльністю підприємства тощо. А це, безумовно, знецінює на майбутнє підприємство. Одним із шляхів запобігти цьому є узгодження в договорі умов, які спрямовані на усунення конкуренції, а саме: заборона продавцеві після продажу підприємства організовувати протягом певного строку і на певній території аналогічні підприємства, здійснювати той самий або схожий вид підприємницької діяльності, розголошувати відомі комерційні таємниці підприємства; випускати після виконання договору однорідну з покупцем продукцію (товар) і тощо.
Зміст договору. Права і обов’язки сторін за цим договором майже не відрізняються від прав і обов’язків сторін за договорами купівлі- продажу іншого майна, хоча і мають певні особливості.
Так, до основних обов ’язків продавця слід віднести:
- повідомлення у письмовій формі кредиторів за зобов ’язаннями, які включені до складу підприємства (частина 1 статей 659 та 660 ЦК), що продається, про його продаж. Враховуючи, що повідомлення фактично є запитом щодо згоди кредиторів на здійснення переведення боргу з продавця підприємства на його покупця, то й відповідь останніх відповідно до положень статей 520 і 521 ЦК повинна бути зроблена у письмовій формі (ст. 513 ЦК);
- передача покупцеві того підприємства і у тому складі, що визначено договором (статті 662 — 664 ЦК). Передача здійснюється за передавальним актом, в якому мають бути вказані дані про склад підприємства, повідомлення кредиторів про продаж підприємства, а також відомості щодо недоліків переданого майна й перелік майна, обов’язки щодо передачі якого не виконані продавцем через його втрату. Передавальний акт підтверджує виконання продавцем обов’язку по передачі підприємства покупцеві. Ухилення від підписання передавального акта на умовах, передбачених договором, прирівнюється до відмови сторони від виконання покладених на неї обов’язків.
Відстежуючи процедуру передачі підприємства за передавальним актом, слід звернути увагу на таке. Підприємство як єдиний майновий комплекс може мати своє позначення (власне найменування підприємства), яке буде відрізнятися від фірмового найменування його влас- ника[52] і право на яке не може розглядатися як виключне право. Самостійна участь власного найменування підприємства в цивільному обороті не допускається і воно підлягає відчуженню разом з підприємством.
Позначення, що індивідуалізують продукцію (роботи, послуги) підприємства, а також належні продавцю на підставі ліцензії права на використання таких засобів індивідуалізації переходять до покупця, якщо інше не передбачене договором. Передача цих прав здійснюється виключно за договорами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Передача підприємства включає обов’язкове введення покупця у відповідну сферу діяльності.
Основним обов ’язком покупця є прийняття підприємства і оплата його вартості (ст. 692 ЦК).
З огляду на те, що договір купівлі-продажу підприємства є дво- сторонньовзаємним договором, обов’язку однієї сторони відповідає право іншої сторони.
Відповідальності сторін за цим договором. Особливість договору купівлі-продажу підприємства, як зазначалося, проявляється і при вирішенні питання відповідальності сторін. Власник підприємства в процесі здійснення тієї чи іншої діяльності отримує права та набуває певні обов’язки, які випливають з його статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Так, він отримує ліцензії (дозволи) на право здійснення певного виду діяльності, які не може передавати покупцеві. У зв’язку із цим постає питання: як бути, якщо внаслідок відсутності такої ліцензії підприємство, яке продовжує працювати, здійснювати певну діяльність, не зможе працювати і контрагентам, до яких перейдуть права вимоги, будуть спричинені збитки?
Оскільки підхід стосовно приналежності ліцензії є єдино вірним, напрошується висновок, що відповідальність за це повинен нести покупець. Але навряд чи виправданим буде таке рішення, оскільки юридично покупець не зможе оформити ліцензію на той чи інший вид діяльності, доки не стане власником підприємства. Отже, слід покласти солідарну відповідальність на продавця і покупця за невиконання переданих останньому в складі підприємства зобов’ язань, що мало місце через відсутність у покупця дозволу (ліцензії) на заняття відповідною діяльністю. Запропонований механізм обґрунтовується тим, що один з головних обов’ язків продавця — це введення покупця у сферу діяльності підприємства.
Якщо продавець порушує свій основний обов’язок — передачу покупцеві підприємства у тому складі, що визначено договором, або передає підприємство з недоліками, то вирішити ці проблеми можна було б шляхом поширення на вказані випадки загальних положень, що передбачені статтями 678 та 684 ЦК. Але цього замало, бо положення, що знайшли відбиття в нормах цих статей, моделювалися без урахування особливостей правового режиму підприємства. Вирішити вказану проблему можна через закріплення в ЦК спеціальних норм, положення яких передбачали б наслідки передачі та прийняття, наприклад, підприємства з недоліками.
Слід закріпити за покупцем і право вимагати зменшення покупної ціни у випадку передачі йому у складі підприємства боргів (зобов’ язань) продавця, які не були вказані в договорі або передавальному акті, якщо продавець не доведе, що покупець знав про ці борги (зобов’ язання) на момент укладення договору і передачі підприємства.
Складною є і проблема відповідальності за неможливість використання підприємства для здійснення тієї діяльності, для якої воно придбавалось. Так, згідно з ч.1 ст. 673 ЦК продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. З огляду на те, що підприємство — це не просто єдиний майновий комплекс, а саме той комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, він має бути придатним для мети, задля якої придбавався. Тому навряд чи інтерес покупця буде задоволено, якщо підприємство внаслідок недоліків, за які відповідає продавець, не можна буде використати в цілях, що передбачені в договорі. Проте надання покупцеві можливості одразу ж після виявлення цих недоліків вимагати в судовому порядку розірвання договору було б недоцільним, тому продавець повинен мати розумний строк на усунення цих недоліків. При умові, якщо він цього не зробить або зробити це взагалі буде неможливо і покупець позбавиться того, на що він розраховував, укладаючи договір купівлі- продажу підприємства, він вправі вимагати в судовому порядку розірвання або зміни умов цього договору, з поверненням того, що було виконано сторонами за договором.
Якщо продавцем буде порушено умови про утримання від конкуренції, покупець має право вимагати від нього відшкодування тих збитків, які він поніс внаслідок цього.