Глава 32 Забезпечення виконання зобов’язання PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

 

Глава 32 Забезпечення виконання зобов’язання


§ 1. Загальна характеристика видів забезпечення виконання зобов’язання (забезпечень)

§ 2. Неустойка

§ 3. Завдаток

§ 4. Порука

§ 5. Гарантія

§ 6. Застава

§ 7. Притримання


§ 1. Загальна характеристика видів забезпечення виконання зобов’язання (забезпечень)


У радянському праві видам забезпечення виконання зобов’язання не приділялася достатня увага, оскільки при плановій системі госпо­дарювання особливе значення мало реальне виконання договірних зобов’ язань і у разі їх порушення до соціалістичних організацій за­стосовувалися міри цивільно-правової відповідальності, які перш за все стимулювали сторони до належного виконання зобов’язань у май­бутньому.

Цей період став зірковим для неустойки, вона зазнала детального вивчення і була названа царицею видів забезпечення виконання зобов’ язань саме тому, що є формою цивільно-правової відповідаль­ності. Інші ж забезпечення майже не досліджувалися в зв’язку з їх незатребуваністю на_практиці, і це, безумовно, негативно вплинуло на розвиток інституту видів забезпечення виконання зобов’язань.

З переходом до ринкових відносин, який характеризується рівністю всіх форм власності та розвитком підприємництва, даний інститут цивільного права зазнав бурхливого розвитку.

Безумовно цінність зобов’язання полягає в його виконанні. Оскіль­ки зобов’язання є різновидом правовідносин, воно охороняється при­мусовою силою держави, і щодо боржника у разі порушення зобов’язання застосовуються міри цивільно-правової відповідальнос­ті. Однак можливість стягнення збитків не завжди здатна задовольни­ти інтереси кредитора. Трапляються випадки, коли боржник не виконує свої зобов’ язання, але кредитор ніяких збитків не зазнає, або якщо і зазнає, то з тих чи інших причин не може довести їх розмір. Можли­во також, що суд (господарський суд) винесе рішення про примусове стягнення боргу, але це рішення залишиться без виконання у зв’язку з відсутністю у боржника коштів та майна, на яке може бути звернено стягнення.

У зв’язку з цим закон передбачає спеціальні міри, що стимулюють боржника до належного виконання зобов’язання та забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов’язання боржником.

Ці міри на відміну від стягнення збитків, застосовуються не у всіх випадках невиконання або неналежного виконання зобов’ язань, а лише щодо тих зобов’язань, для забезпечення яких вони спеціально встанов­лені законом або домовленістю сторін, і тому є додатковими забезпе­чувальними мірами. Закон іменує ці міри видами забезпечення ви­конання зобов’язань (в юридичній літературі їх ще називають забез­печувальними зобов’язаннями або просто забезпеченнями).

Згідно зі ст. 546 ЦК забезпеченнями є: неустойка, порука, гаран­тія, завдаток, застава та притримання. Крім названих пойменова­них забезпечень договором або законом можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зобов’язання (ч. 2 ст. 546 ЦК). При цьому, встановлюючи договором новий вид забезпечення вико­нання зобов’язання, сторони повинні враховувати вимоги щодо за­гальних положень про забезпечення виконання зобов’ язань, а саме: акцесорний характер останніх та їх функціональну спрямованість (стимулювання боржника до належного виконання зобов’ язання та захист майнових інтересів кредитора у разі порушення зобов’я­зання).

Доцільність використання того чи іншого виду забезпечення ви­конання зобов’язання залежить від сутності забезпеченого зобов’язання. Зокрема, для зобов’язань, що виникають з договору позики чи кредит­ного договору, найбільш прийнятними є такі забезпечення, як застава, порука, гарантія. Якщо ж мова йде про зобов’язання з виконання робіт чи надання послуг, доцільніше використовувати неустойку, оскільки тут інтерес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а в одержанні певного результату. Можливе встановлення щодо забезпечення виконання одного зобов’язання одночасно декількох ви­дів забезпечення виконання зобов’язань (наприклад, застави та неу­стойки, поруки та застави).

За загальним правилом підставою для встановлення та застосу­вання виду забезпечення виконання зобов’ язання є домовленість сторін про певне забезпечення. Крім договору, підставою виникнення неустой­ки може виступати закон, а застави — закон та рішення суду. Притри- мання сконструйовано законодавцем як законне забезпечення.

Закон встановлює обов’язкову письмову форму правочину щодо видів забезпечення виконання зобов’язань. Згідно з ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із не­додержанням письмової форми, є нікчемним. При цьому сторони мо­жуть укласти як договір про встановлення того чи іншого забезпечен­ня (договір про заставу, поруку, завдаток та інші забезпечення), так і включити домовленість про певне забезпечення як одну з умов основ­ного договору. Так, наприклад, договір позики може містити умову про поруку, що забезпечить виконання договору позичальником. У цьому випадку договір позики підписують позикодавець, позичальник та по­ручитель.

Кредитор за основним і забезпечувальним зобов’язанням — це завжди одна й та ж особа. Реалізація його прав за забезпечувальним зобов’язанням пов’язана з моментом порушення боржником основно­го зобов’язання, виконання якого і забезпечувалося певним видом за­безпечення виконання зобов’язання.

Забезпечувальне зобов’язання має акцесорний (додатковий) ха­рактер щодо основного (забезпеченого) зобов’язання. Акцесорність означає, що забезпечувальне зобов’язання не може існувати само по собі, без зв’язку з основним зобов’язанням. Воно виникає виключно для забезпечення певного зобов’язання і поділяє долю останнього (ст. 548 ЦК). Єдиним винятком щодо акцесорності серед видів забез­печення виконання зобов’язання є гарантія, сконструйована законо­давцем у ЦК як самостійне, незалежне від основного зобов’язання забезпечення.

Забезпечення класифікуються за різними критеріями. Зокрема, вони можуть бути поділені на

1) особисті та

2) майнові (речові^ види забезпечення виконання зобов’язань.

У разі встановлення осо­бистого забезпечення (неустойка, порука, гарантія) кредитор по­кладається на ділову репутацію, порядність боржника або третьої особи (поручителя чи гаранта), від яких має отримати задоволення своїх вимог у разі порушення зобов’ язання боржником. При заста­ві ж та притриманні кредитор «вірить» не особі, а певному майну, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволення його інтересів.

Забезпечення може надаватися:

1) боржником за основним зобов’язанням (неустойка, завдаток);

2) третьою особою (гарантія, порука);

3) як боржником, так і третьою особою (застава).

Крім того, розрізняються види забезпечення виконання зобов’язань як такі, що

1) є мірами цивільно-правової відповідальності, та такі, які

2) не виступають ними.

До перших належить неустойка та завда­ток, стягнення яких можливе лише за наявності вини боржника. При реалізації застави, притримання, поруки та гарантії вина боржника не має значення, береться до уваги лише факт порушення останнім забез­печеного (основного) зобов’язання.

З огляду на функціональне призначення забезпечень останні поді­ляють на такі, що:

1) стимулюють боржника до належного виконан­ня зобов’ язання (неустойка, завдаток);

2) захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення боржником зобов’язання (порука, гаран­тія);

3) як стимулюють боржника до виконання зобов’язання, так і захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення боржни­ком зобов’язання (застава, притримання).

Неустойка та завдаток стимулюють боржника до належного ви­конання зобов’язання під загрозою сплати штрафу чи пені або втрати завдатку на випадок порушення зобов’ язання. Ці забезпечен­ня спрямовані саме на виконання зобов’язання або, іншими словами, забезпечують права кредитора шляхом створення умов, які підви­щують вірогідність належного виконання зобов’ язання боржни­ком.

Сплата грошової суми поручителем або гарантом надає креди­тору те, що він мав отримати від боржника, захищаючи у такий спосіб майнові інтереси кредитора у зв’ язку з порушенням борж­ником зобов’язання. Оплата ж боржником послуг поручителя (ст. 558 ЦК) чи гаранта (ст. 567 ЦК), незалежно від того, чи дове­деться ними скористатися, і сплата останнім за зворотною вимогою у разі виконання ними обов’язку перед кредитором того, що борж­ник мав сплатити за основним зобов’ язанням, враховуючи виграний час, ставлять під сумнів наявність у поруки та гарантії стимулюючої функції.

Такі види забезпечення виконання зобов’ язань, як застава і при- тримання, стимулюють боржника до належного виконання зобов’ язання можливістю звернення стягнення на майно боржника і захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення зобов’язання боржником шляхом одержання задоволення за рахунок заставленого (притриманого) майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.