Печать
PDF

Глава 11 Правочини

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 11 Правочини

 

 

§ 1. Поняття правочину та його ознаки

§ 2. Види правочинів

§ 3. Умови дійсності правочину

§ 4. Способи волевиявлення. Форма правочину

§ 5. Державна реєстрація правочину

§ 6. Недійсність правочину

§ 7. Правові наслідки недійсності правочину. Визнання нікчемного правочину дійсним

 

§ 1. Поняття правочину та його ознаки


Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов’язки учасників цивільних правовідносин (статті 11, 202 ЦК).

Правочини характеризуються певною сукупністю ознак, що до­зволяють відмежовувати їх від інших юридичних фактів.

По-перше, правочин є дією осіб, тобто йому завжди притаманний вольовий характер. Цим він відрізняється від таких юридичних фактів, як події, настання яких знаходиться поза вольовим впливом осіб.

Під волею розуміється психічне регулювання особою своєї пове­дінки, що полягає у детермінованому і мотивованому бажанні досяг­нення поставленої мети, у виборі рішення та розробці шляхів, засобів і застосуванні зусиль для їх здійснення[1]. За своєю природою воля є ка­тегорією психології та самостійного значення для набуття, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків не має, адже для цього необ­хідна наявність її сприйняття іншими особами. Це відбувається вна­слідок волевиявлення, тобто зовнішнього прояву волі, яке й виступає єдино можливим способом доведення до інших учасників цивільних відносин дійсної волі суб’єкта. Внаслідок цього важливим для право- чину є збіг волі та волевиявлення.

По-друге, правочин завжди має цільову спрямованість на досяг­нення певного правового результату, що полягає в набутті, зміні або припиненні цивільних прав та обов’язків. Настання цього результату зумовлено волею сторони (сторін) правочину. Спрямованість волі до­зволяє відмежувати правочини від юридичних вчинків, які також мають вольовий характер, але не мають мети, спрямованої на досягнення відповідних юридичних наслідків (наприклад, створення творів літе­ратури, науки та мистецтва).

Направленість правочину на отримання певного правового резуль­тату обумовлюється метою (підставою) правочину та мотивом його вчинення, що вимагає з’ясування їх сутності.

Під метою правочину слід розуміти намір осіб, які його вчиняють, досягнути правового результату, передбаченого правочином. Правова мета, заради якої він вчиняється, називається в науці цивільного права підставою правочину (causa). Наприклад, підставою договору найму є одержання речі в користування (для наймача) та одержання плати (для наймодавця). У разі відсутності такої мети неможливо вести мову про найм. Якщо одна особа передає іншій річ у користування, розра­ховуючи отримати плату за це, а інша особа вважає, що вона може ко­ристуватися річчю безоплатно, наявні різні уявлення осіб про підставу правочину, що може бути підставою для визнання його недійсним.

Підстава правочину повинна бути законною і здійсненною, інакше правочин може визнаватися недійсним. Так, при купівлі-продажу іно­земцем земельної ділянки сільськогосподарського призначення право- чин має бути визнаний недійсним як такий, що має незаконну підста­ву — придбання такої земельної ділянки особою, яка не має права на її набуття (ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України). Прикладом нездійс­ненної підстави правочину є складання заповіту на користь особи, про смерть якої заповідачу не було відомо. У такому разі заповіт не має юридичного значення.

Від підстави правочину необхідно відрізняти мотив правочину — психологічний стимул його вчинення. Мотив дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Зокрема, мотив придбання букета квітів для подарунка або ж для власного естетичного задоволення жодним чином не може впливати на дійсність правочину купівлі-продажу. Тобто мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має.

Попри висловлювання щодо можливості для мотиву набувати юридичного значення в умовних правочинах[2] видається, що необхід­но розмежовувати мотив як психологічний стимул вчинення право- чину та умову як певну обставину, з настанням або ненастанням якої пов’ язані певні правові наслідки на стадії здійснення або вчинення правочину.

У свою чергу, правовий результат — це юридичні наслідки, що виникають у осіб при вчиненні правочину (наприклад, виникнення в наймача права користування річчю внаслідок укладення договору найму). Для правочину, який було виконано, характерним є те, що під­става і правовий результат збігаються. Підстава і правовий результат не можуть співпадати у разі, коли вчинюються неправомірні дії (на­приклад, при укладенні фіктивного правочину).

По-третє, правочин є дією суб’єктів цивільного права, які завжди є рівними особами[3]. Можливість вчинення правочинів такими особами є елементом їх цивільної дієздатності. Наведена ознака дозволяє роз­межувати правочини та акти органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, які хоча і можуть бути окре­мим юридичним фактом або ж складовою юридичного складу, але по своїй природі є владними актами, що видаються в межах компетенції зазначених органів — суб’єктів публічного права. Наприклад, акти публічної влади, на підставі яких здійснюється реквізиція майна у ви­падках стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та інших надзвичай­них обставин (ст. 353 ЦК). Саме тому правовідносини виникають на підставі цих актів незалежно від бажання осіб вступати в них, тоді як завдяки правочинам правовідносини завжди встановлюються за волею та ініціативою їх учасників.

По-четверте, правочин завжди є правомірною дією. За цією озна­кою правочини відрізняються від неправомірних дій, тобто таких, що не відповідають вимогам права. Цивільним законодавством передба­чена презумпція правомірності правочину, згідно з якою він є право­мірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). Правомірність право- чину означає, що він є дозволеною дією та створює той правовий ефект, на який був спрямований. Вживання в ЦК терміна «недійсний право- чин» свідчить, що у цих випадках під «виглядом» правочину вчинені неправомірні дії.

Наведені ознаки є загальними для всіх правочинів, хоча притаман­ність їм зазначених спільних ознак не виключає можливості класифі­кації правочинів на певні види.