Печать
PDF

Глава 11 Правочини - § 7. Правові наслідки недійсності правочину. Визнання нікчемного правочину дійсним

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.)

 

§ 7. Правові наслідки недійсності правочину. Визнання нікчемного правочину дійсним


Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Це означає, що його вчинення не є підставою набуття тих прав та обов’язків, на що спрямовано правочин, зокрема, особа не стає власником майна, пере­даного їй за правочином, визнаним недійсним.

Наслідки недійсності правочину залежать від того, чи було його виконано. Якщо сторони не приступили до виконання правочину, то він і не підлягає виконанню, тобто жодна зі сторін не вправі вимагати його виконання. Якщо ж правочин вже виконано повністю або частко­во (передано майно, сплачені кошти), то наслідки є такими:

1)  повернення кожною зі сторін недійсного правочину другій сто­роні у натурі всього, що вона одержала на його виконання. Загально­прийнятим терміном цього наслідку є реституція, тобто поновлення сторін у первісному стані, в якому вони перебували до вчинення право- чину. Часто вживають термін «двостороння реституція», що підкрес­лює те, що обидві сторони повертають одержане ними за недійсним правочином одна одній;

2)  за неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержа­не полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі — відшкодування вартості того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Такі випадки мають місце в разі, якщо для правовідносин між сторонами правочину характерна відсутність уре­чевленого результату дій сторін, про повернення якого можна було б вести мову (наприклад, при послузі), або передача речі другій сто­роні не у власність, а в користування. В останньому випадку річ може залишатися у сторони правочину, тому йдеться не про її повернення, а про відшкодування сум, що становить плату за користування нею, рівно як і за надані послуги або виконані роботи;

3)  відшкодування збитків, завданих стороні правочину або третій особі, вчиненням недійсного правочину;

4)  відшкодування моральної шкоди стороні недійсного правочину або третій особі;

5)  інші правові наслідки, передбачені ЦК або іншими законами[52].

При цьому слід мати на увазі таке.

По-перше, повернення сторін у первісний стан є загальним наслід­ком недійсності правочину і тому має настати завжди, тобто у всякому випадку недійсності правочинів — як нікчемних, так і визнаних не­дійсними судом. Відшкодування збитків і майнової шкоди може від­буватися лише за їх наявності та доведеності їх розміру.

По-друге, сторона правочину або інші заінтересовані особи звер­таються до суду з позовом про визнання правочину недійсним та за­стосування наслідків, передбачених ст. 216 ЦК. Якщо має місце ні­кчемний правочин, позовною вимогою є застосування наслідків не­дійсності правочину.

По-третє, трапляються непоодинокі випадки звернення до суду з позовом про недійсність правочину без вимоги застосування наслід­ків його недійсності (реституції); або позивач вимагає повернення йому одержаного другою стороною правочину; або недійсність правочину виявлено і встановлено судом при розгляданні іншої справи (про поділ майна між подружжям або при банкрутстві) — у всіх цих випадках суд може застосовувати реституцію (повернення обох сторін у первісний стан) із власної ініціативи згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК.

Існує думка про відсутність сенсу у виході суду за межі позовних вимог, адже якщо недійсний правочин не створює юридичних наслід­ків, то неважливо, у кого перебуває майно, бо право на нього не пере­йшло за недійсним правочином. За влучним виразом К. П. Побєдонос- цева, акт, нікчемний сам у собі, може бути прямо відкинутий усяким, до кого звернено вимогу за цим актом[53].

Однак тоді складається ситуація, коли володіння (безпідставне) має одна особа, а право на це майно — інша. Іноді це влаштовує навіть самих сторін. Утім таке становище породжувало б проблеми із визна­ченням зобов’язаної особи щодо утримання майна, відповідальності власника у випадку заподіяння цим майном шкоди. У цих випадках дані державного реєстру про права на нерухоме майно не відповіда­тимуть дійсності, що негативно відіб’ється на цивільному обороті. Якщо допустити таке становище, це свідчитиме про підтримку право­порушень, адже правопорушення не може породити права, навіть якщо це не право власності, а право володіння.

По-четверте, реституція являє собою взаємне повернення переда­ного за недійсним правочином. У випадку ж винесення судом рішення про повернення майна лише одній стороні правочину на її вимогу ми матимемо своєрідну односторонню реституцію. Своєрідність її у тому, що вона не відбиває розуміння, яке закладалося в це поняття за радян­ських часів, у які сформувалося уявлення про односторонню реститу­цію як певну санкцію, коли одній стороні правочину повертається майно, а з другої на користь держави стягується одержане за недійсним правочином.

По-п’яте, реституція може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони. Як тільки це майно переходить до третьої особи, може йтися не про реституцію, а про віндикацію. При цьому досить важливе значення має добросо­вісність набувача (статті 387, 388 ЦК).

Повернення сторін у первісний стан може супроводжуватися від­шкодуванням збитків, завданих недійсним правочином. Так, дієздатна сторона правочину, яка знала або повинна була знати про недієздат­ність, обмежену чи часткову дієздатність другої сторони, має відшко­дувати другій стороні або її законному представнику здійснені втрату або пошкодження її майна, а також ті витрати, які необхідні для його відновлення. Відшкодування моральної шкоди з боку дієздатної сто­рони правочину може вимагатися як стороною правочину (ч. 3 ст. 225 ЦК), так й іншою особою, наприклад, опікуном або членам сім’ї недіє­здатної особи, якщо дієздатна сторона правочину знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий стан (ч. 4 ст. 226 ЦК). У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов’язана відшко­дувати другій стороні завдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов’ язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Законом встановлений обов’язок сумлінного ставлення до вчинення та вико­нання правочину.

Особливості наслідків недійсності правочинів мають місце в разі їх вчинення особами з неповною дієздатністю. Так, повернення майна, переданого за правочином із недієздатною або малолітньою особою, здійснює її опікун або батьки (ч. 3 ст. 226 ЦК). У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їх винна поведінка (ч. 5 ст. 221 ЦК).

Особливі правові наслідки недійсності правочинів передбачені для тих випадків, коли правочин було визнано недійсним як вчинений під впливом насильства та обману, — сторона, яка застосовувала обман або насильство, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки у по­двійному розмірі (ч. 2 ст. 230, ч. 2 ст. 231 ЦК).

Специфіку має вчинення фіктивного правочину: оскільки сторони не вчиняють жодних дій з його здійснення, суд лише приймає рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких інших наслідків. Якщо ж на виконання правочину було передано май­но, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Жорстке пра­вило, яке забороняє сторонам досягати домовленості з приводу на­слідків недійсності нікчемного правочину, встановлене ч. 4 ст. 216 ЦК. Не містить правових наслідків недійсності публічного правочину ст. 228 ЦК, яка обмежується лише констатацією того, що такий право- чин є нікчемним. Водночас, враховуючи те, що цим правочином по­рушується публічний порядок, і дії осіб, які його вчинили, одночасно можливо розцінювати як злочин, настають наслідки, передбачені пу­блічним законодавством, зокрема, конфіскація майна.

У разі якщо недійсним визнано не правочин у цілому, а лише його частку, решта частин правочину залишається дійсними, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК).

У певних випадках нікчемний правочин може визнаватися дійсним. Це буває як за фактом наявності умов, передбачених законом, самих по собі, так і за рішенням суду. Так, правочин, вчинений малолітньою або недієздатною особою, вважається схваленим батьками (усиновлю- вачами) або опікуном у разі відсутності з їх боку претензій з приводу його вчинення протягом місяця з дня, коли вони дізнались про це (ч. 1 ст. 221, ч. 1 ст. 226 ЦК). Ці правочини можуть визнаватися судом дій­сними на вимогу заінтересованої особи/опікуна, якщо він вчинений на користь малолітньої або недієздатної особи (ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 226 ЦК). Суд може також винести рішення про дійсність нікчемного право- чину, вчиненого з порушенням вимог про його нотаріальне посвідчен­ня (ч. 2 ст. 219 ЦК, ч. 2 ст. 220 ЦК). В останньому випадку необхідною умовою є те, що односторонній правочин відповідав дійсній волі осо­би, яка його вчинила, а його нотаріальному посвідченню перешкоджа­ла обставина, яка не залежала від її волі. Якщо не було нотаріально посвідчено договір, оскільки одна сторона ухилялася від цього, хоча сторони й домовилися про всі його істотні умови і розпочали його ви­конання або навіть вже й виконали свої обов’язки, суд також може визнати цей договір дійсним.


[1] Див.: Ойгензихт, В. А. Воля и волеизьявление (очерки теории, философии и пси- хологии права) [Текст] / В. А. Ойгензихт. - Душанбе : Дониш, 1983. - С. 24.

[2] Див., наприклад : Советское гражданское право [Текст] : учебник : в 2 ч. / под ред. В. А. Рясенцева. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Юрид. лит., 1986. - Ч. 1. - С. 202.

[3] Варто відмітити, що законодавець у ст. 202 ЦК при визначенні можливих учасників правочину оперує терміном «особи», тобто їх учасниками внаслідок зако­нодавчого припису можуть бути фізичні та юридичні особи (ст. 2 ЦК). Утім правочини можуть вчинятися й іншими учасниками цивільних відносин (державою, територіальними громадами, АРК), підставою участі яких у цивільних відносинах виступає глава 9 ЦК.

[4] Див., наприклад : Гражданское право [Текст] : учебник : в 3 т. / под ред. А. П. Сер- геева, Ю. К. Толстого. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М. : ПБОЮЛ Л. В. Рожников, 2000. - Т. 2. - С. 657.

[5] Див., наприклад : Иоффе, О. С. Обязательственное право [Текст] / О. С. Иоффе // Избранньїе трудьі : в 4 т. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - Т. ІІІ. - С. 735.

[6] Белов, В. А. Гражданское право: Общая и Особенная часть [Текст] : учебник /В. А. Белов. - М. : Центр ЮрИнфоР, 2003. - С. 167-167; Новікова, В. В. Безоплатні до­говори у цивільному праві України [Текст] / В. В. Новікова. - Х. : Ксилон, 2008. - С. 50.

[7] Причому варто звернути увагу на умовність цієї класифікації, оскільки вона дозволяє розподілити тільки ті правочини, що не підлягають нотаріальному по­свідченню, оскільки якщо правочин підлягає нотаріальному посвідченню, то він вважається укладеним відповідно з моменту такого посвідчення.

[8] Окрім цього законодавством передбачені спеціальні можливості щодо визнання недійсними правочинів із заінтересованістю укладених фізичною особою - підприємцем (ч. 9 ст. 47 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом»).

[9] Про акціонерні товариства [Текст] : Закон України від 17 верес. 2008 р. № 514-VI // Офіц. вісн. України. - 2008. - № 81. - Ст. 2727.

[10] Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом [Електронний ресурс] : Закон України від 14 трав. 1992 р. № 2343-XII // Офіц. сайт Верхов. Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov. ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

[11] Про товарну біржу [Електронний ресурс] : Закон України від 10 груд. 1991 р. № 1956-XII // Офіц. сайт Верхов. Ради України. Законодавство України. - Режим до­ступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

[12] Про цінні папери та фондовий ринок [Текст] : Закон України від 23 лют. 2006 р. № 3480-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 31. - Ст. 268.

[13] Податковий кодекс України від 02 груд. 2010 р. № 2755-VI // Голос України. - 2010. - № 229-230. - 4 груд.

[14] Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не­дійсними [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верхов. Суду України від 06.11.2009 р. № 9 // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[15] Більш детально див. § 4 глави 11.

[16] Про охорону дитинства [Текст] : Закон України від 26 квіт. 2001 р. № 2402-III // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 30. - Ст. 142.

[17] Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей: Закон України від 02 черв. 2006 р. № 2623-IV [Електронний ресурс] // Система інформаційно- правового забезпечення «ЛІГА: ЗАКОН ПРЕМІУМ». Версія: 8.2.2.

[18] Цивільний процесуальний кодекс України [Текст] : від 18 берез. 2004 р. № 1618-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 40-41, 42. - Ст. 492.

[19] Див., наприклад : Ромовська, З. В. Українське цивільне право: Загальна частина. [Текст] : акад курс : підручник / З. В. Ромовська. - К. : Атіка, 2005. - С. 360-361.

[20] Див.: Советское гражданское право [Текст] : учебник : в 2 ч. / под ред. В. Ф. Мас- лова и А. А. Пушкина. - 2-е изд., перераб. и доп. - Киев : Вища шк., 1983. - Ч. 1. -С. 210.

[21] Кодекс торговельного мореплавства України [Текст] : від 23 трав. 1995 р. № 176/95-ВР // Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 47-52. - Ст. 349.

[22] Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» [Текст] : Закон України від 11 лип. 2001 р. № 2627-III // Відом. Верхов. Ради України. - 2001. - № 43. - Ст. 214.

[23] Про інформацію [Текст] : Закон України від 2 жовт. 1992 р. № 2657-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

[24] Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва [Текст] : Закон України від 23 груд. 2004 р. № 2286-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2005. - № 6. - Ст. 136.

[25] Про внесення змін до Закону України «Про туризм» [Текст] : Закон України від 18 листоп. 2003 р. № 1282-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 13. - Ст. 180.

[26] Про електронні документи та електронний документообіг [Текст] : Закон України від 22 трав. 2003 р. № 851-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 36. - Ст. 275.

[27] Про цінні папери та фондовий ринок [Текст] : Закон України від 23 лют. 2006 р. № 3480-IV // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 31. - Ст. 268.

[28] Про електронний цифровий підпис [Текст] : Закон України від 22 трав. 2003 р. № 852-IV // Офіц. вісн. України. - 2003. - № 25. - Ст. 1175.

[29] Див., напр.: Цивільний кодекс України [Текст] : наук.-практ. комент. / за ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К. : Істина, 2004. - С. 161; Цивіль­ний кодекс України [Текст] : наук.-практ. комент. : у 2 ч. / за заг. ред. Я. М. Шевченко. - К. : Вид. дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - С. 291.

[30] Про нотаріат [Текст] : Закон України від 2 верес. 1993 р. № 3425-XII // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

[31] Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [Текст] : наказ М-ва юстиції України від 3 берез. 2004 р. № 20/5 // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 10. - Ст. 639.

[32] Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконав­чих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України [Електрон­ний ресурс] : наказ М-ва юстиції України від 25 серп. 1994 р. № 22/5 // Система інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА: ЗАКОН ENTERPRISE». Версія: 8.1.5.

[33] Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представ­ництвах та консульських установах України [Текст] : наказ М-ва юстиції України, М-ва закордон. справ України від 27 груд. 2004 р. № 142/5/310 // Офіц. вісн. України. - 2004. - № 52. - Ст. 3492.

[34] Порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріаль­но посвідчених [Текст] : Постанова Каб. Міністрів України від 6 лип. 2006 р. № 940 // Офіц. вісн. України. - 2006. - № 27. - Ст. 1966.

[35] Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [Текст] : Закон України від 25 груд. 2008 р. № 809-Vi // Офіц. вісн. України. - 2009. - № 1. - Ст. 13.

[36] Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України [Текст] : Закон України від 11 лют. 2010 р. № 1878-V! // Голос України. - 2010. - 16 берез. (№ 46).

[37] Див.: Агарков, М. М. Понятие сделки по советскому гражданскому праву [Текст] / М. М. Агарков // Сов. государство и право. - 1946. - № 3-4. - С. 48.

[38] Див.: Новицкий, И. Б. Сделки. Исковая давность [Текст] / И. Б. Новицкий. - М. : Госюриздат, 1954. - С. 22.

[39] Див.: Советское гражданское право [Текст] Т. І. - М. : Госюриздат, 1950. - С. 210.

[40] Про державну податкову службу в Україні [Електронний ресурс] : Закон України від 4 груд. лип. 1990 р. № 1058-IV // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[41] Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю [Елек­тронний ресурс] : Закон України від 30 черв. 1993 р. № 3341-XII // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[42] Про Службу безпеки України [Електронний ресурс] : Закон України від 25 берез. 1992 р. № 2229-XII // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[43] Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) [Електронний ресурс] : Закон України від 5 берез. 1992 р. № 2171-XII // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[44] Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не­дійсними [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верхов. Суду України від

06.11.2009 р. № 9 // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[45] Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не­дійсними [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верхов. Суду України від

06.11.2009  р. № 9 // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[46] Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсни­ми [Текст] : Узагальнення Верхов. Суду України від 24.11.2008 р. // Вісн. Верхов. Суду України. - 2009. - № 1. - С. 22.

[47] Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними [Текст] : Узагальнення Верхов. Суду України від 24.11.2008 р. // Вісн. Верхов. Суду України. - 2009. - № 1. - С. 22.

[48] Хоча в науково-практичній літературі висловлена й інша точка зору щодо його нікчемності, однак видається, що вона не відповідає положенням ЦК щодо недійсності правочинів. (див.: Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] - Вид. 3-тє, переробл. та допов. / за заг. ред. Є. О. Харитонова. - Х. : Одіссей, 2007. - С. 235).

[49] Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не­дійсними [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верхов. Суду України від

06.11.2009 р. № 9 // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[50] Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними [Електронний ресурс] : Узагальнення Верхов. Суду України від 24.11.2008 р. // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[51] Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не­дійсними [Електронний ресурс] : Постанова Пленуму Верхов. Суду України від

06.11.2009  р. № 9 // БД «НАУ - ЕКСПЕРТ». Версія: 9.5.5.5.

[52] Одним із таких наслідків є стягнення в дохід держави одержаного сторонами правочину, що порушує публічний порядок, при наявності в них умислу або інші ва­ріації, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК.

[53] Победоносцев, К. Курс гражданского права [Текст] / К. Победоносцев. - СПб., 1880. - Ч. III. - С. 32.

 

Питання для самоконтролю


  1. Розкрийте поняття правочину та його ознаки.
  2. Наведіть відмінності правочину від інших юридичних фак­тів.
  3. Види правочинів.
  4. Умови дійсності правочину.
  5. Форма правочину, її види.
  6. Державна реєстрація правочину та її значення.
  7. Нікчемні правочини.
  8. Оспорювані правочини.
  9. Правові наслідки недійсності правочину.