Печать
PDF

4. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ - Страница 3

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

Стаття 148.   Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю

1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товари­ства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

2. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має пра­во одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користу­вання майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

3. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

1. Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю надається право виходу із товариства із повідомлення товариства про це не пізніше, ніж за три місяці до виходу. Статутом тривалість цього строку може бути визначена іншою. Вихід здійснюється шляхом подання заяви про вихід, тобто шляхом вчинення одностороннього правочину. До заяви юридичної особи про вихід додається копія рішення компетентного органу. Заява фізичної особи про вихід має бути засвідчена нотаріально (це випливає із ч. З ст. 29 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192]).

2. За роки чинності Закону «Про господарські товариства» [53] виникли численні спори, що були пов'язані з виходом із товариств з обмеженою відповідальністю. Зо­крема, вони стосувались визначення моменту припинення прав та обов'язків учасни­ка. Слід вважати, що вони припиняються в день спливу трьохмісячного строку після подання заяви про вихід, належне засвідченої або такої, що має необхідний додаток
(рішення юридичної особи про вихід).

3. У зв'язку із виходом учасника товариства з ним повинен бути проведений роз­рахунок. Учаснику, який вийшов, виплачується частка вартості майна товариства, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства. Право на отримання частини майна товариства може бути передане і може переходити в порядку правонаступництва в порядку, що встановлений ч. 1 ст. 512, ст. 513 — 518 ЦК. Порядок і спосіб визначення вартості частки повинні встановлюватись законом та статутом. Якщо статутом це питання не вирішене, то застосовується правовий припис, який не­ прямо випливає із частини другої ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» [178], виявляється при тлумаченні висновком від по­переднього правового явища до наступного та відповідно до якого вартість частки має визначатись для здійснення розрахунків у разі виходу (виключення) учасника із господарського товариства, і правовий припис, який прямо випливає із частини п'ятої ст. 9 того ж Закону та який передбачає, як правило, оцінку майна за його рин­ковою вартістю.

4. Відповідно до ст. 54 Закону «Про господарські товариства» частка в майні то­вариства повинна бути виплачена учаснику, що вийшов, після затвердження звіту за рік, в який мав місце вихід із товариства, але не пізніше 12 місяців після виходу. Спеціальним правилом частини другої ст. 54 Закону «Про господарські товариства» встановлено, що учаснику, який вийшов, виплачується належна частка прибутку. «Належна» — це означає таку частину балансового прибутку, що відповідає частці учасника в статутному капіталі. При цьому балансовий прибуток визначається на день виходу (спливу трьохмісячного строку після подання належне оформленої заяви про вихід, якщо інший строк не встановлений статутом). Відступати від такого порядку визначення прибутку, що розподіляється з участю учасника, який вийшов, не можна.
Більше того, правило про визначення прибутку на день виходу слід за аналогією по­ширити і на дату, на яку визначається вартість майна товариства з метою проведення розрахунків з учасником, що вийшов.

 

Стаття 149. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою від­повідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі

1. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідаль­ністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його осо­бистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який склада­ється на дату пред'явлення вимог кредиторами.

2. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

1. Звернення стягнення на частину майна товариства, що відповідає частці учасника в статутному капіталі товариства, за боргами цього учасника, за загальним прави­лом, не допускається. Але це можливе за відсутності чи недостатності іншого майна в учасника товариства, що є боржником. У цьому разі кредитори учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частки майна, що відповідає частці
учасника-боржника в статутному капіталі товариства з метою погашення боргу. Таке право відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦК та частини другої ст. 57 Закону «Про господарські товариства» належить тільки кредиторам. Але зазначені законодавчі положення не по­ширюються на відносини, що виникають у виконавчому проваджені. Тому державний виконавець вправі в процесі виконавчого провадження, що здійснюється стосовно
боржника, який є учасником товариства з обмеженою відповідальністю, звернути стяг­нення на частину майна товариства, що відповідає частці цього учасника в статутному капіталі товариства. При цьому за аналогією застосовується частина восьма ст. 50 Закону «Про виконавче провадження» [129], відповідно до якої у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його
частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Кредитори такого учасника вправі звертатися з позовними вимогами до товариства з того моменту, як буде встановлена недостатність іншого майна учасника для пога­шення боргів. Це може бути встановлено у разі прийняття заходів забезпечення позову до учасника-боржника. Див. також п. 1 коментаря до ст. 131 ЦК.

2. Вартість майна, що підлягає виділу за позовом кредиторів, визначається згідно з балансом, що складається на дату заявлення вимоги кредиторами до товариства. При визначенні цієї вартості не виокремлюється частина прибутку, на яку має право учасник-боржник, оскільки весь прибуток має бути відображений в балансі.

3. На кредиторів учасника-боржника не поширюється правило про розрахунок після затвердження річного звіту товариства, але не пізніше 12 місяців після виходу, що встановлене частиною першою ст. 54 ЦК. Розрахунок з кредиторами товариство повин­не провести або добровільно і без зволікань, або на підставі рішення суду відповідно до строків та порядку, що встановлені Законом «Про виконавче провадження».

 

Стаття 150.   Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю


1. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було створене, а також за рішенням суду — у випадках, встановлених
законом.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив.

1. Хоч ст. 150 ЦК і має заголовок «Ліквідація товариства з обмеженою відпо­відальністю», все ж вона регулює також і відносини щодо припинення товариства шляхом його перетворення. Статті 106, 108 ЦК не формулюють будь-яких обмежень на припинення юридичної особи. Але ж вони можуть встановлюватись спеціальними законами. Разом з тим, за наявності загального правила ст. 106 ЦК, що передбачає можливість перетворення юридичних осіб, спеціальний дозвіл на перетворення това­риства з обмеженою відповідальністю в акціонерне товариство або кооператив не може тлумачитись як заборона на перетворення товариства з обмеженою відповідальністю в інші організаційно-правові форми. Тому товариство з обмеженою відповідальністю може бути перетворене, наприклад, в приватне підприємство, в державне чи кому­нальне підприємство, якщо це не порушує вимог законодавства та не порушує прав інших осіб щодо товариства.

 

Стаття 151.   Поняття товариства з додатковою відповідальністю


1. Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додатко­ву (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників
до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одно­го з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі
товариства.

3. Найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найме­нування товариства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю».

4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення цього Кодексу про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

1. Визначення товариства з додатковою відповідальністю, що наводиться в ч. 1 ст. 150 ЦК, не дає можливості відрізнити цей вид господарських товариств від товариства з обмеженою відповідальністю. Відмінність товариства з додатковою відповідальніс­тю від товариства з обмеженою відповідальністю полягає в ознаках, на які зазначені в ч. 2 цієї статті. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно не­суть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства. Таку відповідальність вони несуть не тільки при ліквідації товариства з додатковою відповідальністю, а й будь-коли за наявності умов, зазначених в частині першій ст. 619 ЦК (відмова основ­ного боржника (в цьому випадку — це товариство з додатковою відповідальністю) від задоволення вимоги чи неодержання відповіді на вимогу в розумний строк).

2. Межі субсидіарної відповідальності учасників товариства з додатковою відпо­відальністю викладені в ч. 2 ст.  151 ЦК логічно правильно (на відміну від ст. 65 Закону «Про господарські товариства» [53]). Частина 2 ст. 151 ЦК треба дати таке тлумачення:  1) за основу при визначенні обсягу (меж) відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю за зобов'язаннями останнього береться розмір вкладу (кожного із учасників) в статутний капітал товариства;  2) розмір відповідальності кожного із учасників дорівнює вартості його вкладу, помноженій на коефіцієнт, який є єдиним (однаковим) для всіх учасників; 3) цей коефіцієнт ви­значається статутом. Але є практика (Декрет «Про довірчі товариства» [232]), коли законодавством встановлюється мінімальний коефіцієнт, який не може знижуватись установчими документами.

3. Розподіл відповідальності одного або декількох учасників товариства з додатковою відповідальністю, що не мають майна, на яке може бути звернене стягнення за ви­могами кредиторів, між платоспроможними учасниками проводиться лише за умови визнання банкрутом одного (декількох) учасників. В інших випадках для такого роз­поділу правової підстави немає. Відповідальність учасника-боржника, що визнаний банкрутом, між платоспроможними учасниками розподіляється пропорційно укладам платоспроможних учасників до статутного капіталу. Наведемо приклад. Визнано банкрутом кооператив, що є учасником товариства з додатковою відповідальністю із вкладом до статутного капіталу 50000 грн. та часткою в ньому, що дорівнює 20 від­соткам. Три інші учасники мають вклади, що складають: 1) перший — 45000 грн. (18 відсотків); 2) другий - 55000 (22 відсотка); 3) третій - 100000 (40 відсотків). У зв'язку з банкрутством кооперативу та відмовою товариства з додатковою відпові­дальністю виконати вимоги своїх кредиторів учасники товариства з додатковою від­повідальністю несуть відповідальність перед кредиторами при коефіцієнті кратності 5 в таких розмірах: 1) перший учасник — 225000 за себе плюс 22,5 % відповідальності банкрута (56250 грн.), а всього 281250 грн.; 2) другий учасник — 275000 за себе плюс 27,5 % відповідальності банкрута (68750 грн.), а всього 343750 грн.; 3) третій учасник — 500000 грн. за себе плюс 50 % відповідальності банкрута (125000 грн.), а всього — 625000 грн.