4. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

4. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

 

Стаття 140.   Поняття товариства з обмеженою відповідальністю


1. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство,  статутний капітал якого поділений на частки,  розмір яких встановлюється статутом.

2. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відпо­відальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

3. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має містити наймену­вання товариства, а також слова «товариство з обмеженою відповідальністю».

1. Товариство з обмеженою відповідальністю визначається через ознаку поділу його статутного капіталу на частки, розмір яких визначається статутом. Але ж припуска­ється можливість створення товариства з обмеженою відповідальністю однією особою.

Відповідно до ст. 140 ЦК поділ статутного капіталу на частки є обов'язковим і в та­ких випадках. Сутність товариства з обмеженою відповідальністю полягає в тому, що учасники такого товариства не відповідають за його зобов'язаннями. Єдиний виняток з цього правила встановлений ч. 2 ст. 140 ЦК і стосується випадків, коли учасник то­вариства з обмеженою відповідальністю не повністю вніс вклад до статутного капіталу товариства. У цих випадках учасник солідарно відповідає за зобов'язаннями товариства власним майном, але тільки в межах невнесеної частини вкладу. Ця відповідальність, на відміну від відповідальності, яку несуть учасники повних товариств та повні учас­ники командитних товариств, не є субсидіарною. І кредитори з самого початку можуть одночасно звернутися з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю і від­повідного учасника цього товариства як до солідарних боржників або вибрати інший варіант визначення відповідача, як це передбачено ст. 543 ЦК. Якщо учасників, які не повністю внесли свої вклади, є декілька, то всі вони разом з товариством несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства у відповідних частках.

2. У той же час учасники товариства з обмеженою відповідальністю «несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості» вкладів, що внесені ними до статутного капіталу товариства. Взяте в лапки формулювання є деяким удосконаленням схожого положення ст. 50 Закону «Про господарські товариства» [53], але ж незважаючи на це удосконалення, воно допускає двозначне тлумачення. Наведене формулювання, навіть в його раніше чинній та менш досконалій редакції, всі розуміли так, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю не відповідає за зобов'язаннями товариства, але в разі неплатоспроможності товариства вклади його учасників до статутного капіталу використовуються для розрахунків з кредиторами. І за недостатності майна товариства для розрахунків з кредиторами вклади учасникам не повертаються.

Але ж із букви ч. 2 ст. 140 ЦК випливає, що учасники товариства з обмеженою відповідальністю в межах вартості вкладів несуть ризик збитків. Нести ризик збит­ків — це означає нести обов'язок ці збитки покрити своїм майном. Це незвичне тлу­мачення правила ч. 2 ст. 140 ЦК, але ж воно відповідає букві закону, а не ґрунтоване на вивченні зарубіжного законодавства та досвіду, що був спотворено виражений ще в першому національному Законі «Про господарські товариства» і в новому Ци­вільному кодексі. Тому, якщо до ч. 2 ст. 140 ЦК не будуть внесені відповідні зміни, не треба відмовлятись від перспективи заставити учасників товариств з обмеженою відповідальністю реально нести ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в установлених межах, хоч, вірогідно, такі вимоги не будуть задоволені: логіку у нас часто ставлять на місце закону.

 

Стаття 141.   Учасники товариства з обмеженою відповідальністю

1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одно­го року, а зі спливом цього строку — ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа.

Особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідаль­ністю, яке має одного учасника.

1. Частина 1 ст. 141 ЦК вперше в законодавстві України передбачає можливість обмеження законом кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Частина друга ст. 50 Закону «Про господарські товариства» [53] встановлює, що «максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб». Якщо встановлена кількість учасників перевищена, впродовж року учасники мають право здійснити такі заходи:

1)          зменшити кількість учасників до встановленої межі;

2)          перетворити товариство з обмеженою відповідальністю в акціонерне;

3)          ліквідувати товариство. Якщо учасники цього не здійснили, орган державної реєстрації на підставі ч. 2 і п. 2 ч.  1 ст.  110 ЦК зі спливом року одержує право на пред'явлення до суду позову про ліквідацію юридичної особи. Відповідачем за таким позовом є товариство, а тому позов має бути заявлений до господарського суду. Що стосується державної податкової інспекції, то відповідно до п. 17 частини першої ст. 11 Закону «Про державну податкову службу в Україні» [81] в редакції від 15 травня 2003 р. (тобто, редакції, прийнятої уже після прийняття нового Цивільного кодек­су) органи державної податкової служби мають право звертатись до суду з заявами про скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Це право не може тлумачитись так, що органи державної податкової служби вправі звертатись до суду у випадках, передбачених ч. 1 ст. 141 ЦК.

2. Частина 1 ст. 140 ЦК передбачає можливість створення товариства з обмеженою відповідальністю однією особою. Частина 2 ст. 141 ЦК також не виключає такої мож­ливості, але встановлює обмеження на створення товариства однією особою. Головне обмеження полягає в забороні одноосібно створювати більше ніж одне товариство. Це поширюється і на випадки, коли особа не створює товариство, а стає його єдиним учасником пізніше. Це обмеження доповнюється ще одним: товариство, що складається із однієї особи, не може бути єдиним учасником іншого товариства.

 

Стаття 142.   Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю


1. Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок засну­вання товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

2. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є уста­новчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.

1. Договір про заснування товариства не є установчим документом товариства. Його укладення не є обов'язковим. Якщо ж засновники товариства вирішили уклада­ти такий договір, то вони повинні включити до його змісту всі умови, що перелічені в ч. 1 ст. 142 ЦК, які слід визнати істотними (ст. 638 ЦК).

2. У договорі про заснування товариства визначаються умови здійснення спільної діяльності з метою створення товариства. Це формулювання не може бути підставою для поширення на цей договір публічно-правових вимог, що стосуються договорів про сумісну діяльність, які встановлені ч. 7.7 ст. 7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [113] та Порядком ведення податкового обліку та складання податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юри­ дичної особи [362]. Але ст. 1130, 1131 ЦК, які регулюють відносини щодо спільної діяльності, на такі договори, а також на зобов'язання, що виникають на їх підставі, поширюються.

 

Стаття 143.   Статут товариства з обмеженою відповідальністю

1. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

2. Статут товариства з обмеженою відповідальністю зі всіма наступними змінами зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства, і є відкритим для ознайомлення.

1. З урахуванням ст. 88 ЦК у статуті товариства мають міститися такі положення та відомості: найменування товариства (ст. 90 ЦК), вказівка на місцезнаходження та адресу (ст. 93 ЦК), порядок вступу до товариства та виходу із нього, розмір статут­ного капіталу з визначенням частки кожного учасника, перелік органів управління, їх склад (включаючи, в необхідних випадках, кількість осіб —  членів органу, та
кворум, за наявності якого відповідний орган має право приймати рішення), компе­тенція органів управління, порядок прийняття ними рішень, зокрема питання, з яких рішення приймаються одноголосно або кваліфікованою більшістю, порядок форму­вання резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі. Наявність цих положень та відомостей у статуті товариства є обов'язковою. Якщо ця
вимога порушена, слід зробити висновок про те, що статут не відповідає законові, що відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦК та ч. 1 ст. 27 і ч. З ст. 8 Закону «Про державну реєстра­цію юридичйих осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] є підставою для відмови в державній реєстрації товариства.

2. Із ч. 2 ст. 143 ЦК слід зробити висновок про те, що кожна особа (фізична чи юридична) має суб'єктивне цивільне право знайомитися в органі державної реєстрації із статутом товариства. Це відповідає змісту ст. 20 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців».


Стаття 144.   Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю

1. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

Відповідно до статутного капіталу визначається мінімальний розмір майна товари­ства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір статутного капіталу товариства не може бути меншим розміру, встановленого законом.

2. Не допускається звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальніс­тю від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства.

3. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом
першого року діяльності товариства.

Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

4. Якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

5. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю до­пускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його креди­торів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або
виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

6. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю до­пускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

1. На цей час не існує єдності термінології, що використовується в законах. На від­міну від Цивільного кодексу, у Законі «Про господарські товариства» [53] вживаються терміни «статутний фонд» і «статутний (складений) капітал», в тому числі і стосовно товариств з обмеженою відповідальністю. Стаття 52 чинного Закону «Про господар­ські товариства» встановлює, що мінімальний розмір статутного капіталу товариства
з обмеженою відповідальністю дорівнює одній мінімальній заробітній платі.

2. Статутний капітал товариства, що визначений в його статуті, є мінімальним роз­міром вартості майна товариства, що визначається за балансом (даними бухгалтерського обліку) товариства. Він виконує функцію забезпечення інтересів кредиторів. Але ви­конання статутним капіталом цієї функції ускладнюється, оскільки оцінка майнових вкладів учасників товариства до його статутного капіталу залишається приватною справою учасників. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства (частина друга ст.  13 Закону «Про господарські товариства»). Правда, передбачається встановлення іншого законодавством. Але поки що інше, що стосується всіх видів товариств з обмеженою відповідальністю, законодавством не встановлено. На цей час оцінка внесків засновників господарських товариств є обов'язковою лише тоді, коли внеском є майно господарських товариств з державною часткою або часткою комунального майна (частина друга ст. 7 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» [178]).

3. Зберігає свою чинність правило частини першої ст. 13 Закону «Про господар­ські товариства», відповідно до якого вкладами до статутного (складеного) капіталу можуть бути не тільки грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті, а і майно, в тому числі цінні папери, майнові права, права на об'єкти інтелектуальної власності, права користування природними ресурсами та майном.

4. Вклад до статутного капіталу товариства має бути внесений в натурі. Непри­пустимо не тільки звільнення учасника від обов'язку внесення вкладу до статутного капіталу, а й навіть внесення вкладу шляхом зарахування (погашення) вимог учасника до товариства. Це — занадто суворо формальне правило. Якщо товариство зобов'язане виплатити грошову суму учаснику відповідно до окремого зобов'язання, то ця сума
за заявою учасника не може бути без реальної виплати зарахована до статутного ка­ піталу. Ця сума має бути виплачена, а згодом або зразу ж після отримання вона може бути внесена як вклад до статутного капіталу.

5. Частина статутного капіталу, що повинна бути внесена (сплачена) кожним із учасників до державної реєстрації товариства новим Цивільним кодексом, порівняно з раніше чинним законодавством, збільшена до п'ятдесяти відсотків.

Решта статутного капіталу має бути сплачена «протягом першого року діяльності» товариства. Під «діяльністю» тут не обов'язково розуміється підприємницька ді­яльність. Тому перший рік діяльності слід відлічувати від дня державної реєстрації товариства. Якщо ця вимога не буде виконана, товариство повинне зменшити розмір статутного капіталу з додержанням встановленого законом для товариства з обмеже­ною відповідальністю мінімального розміру статутного капіталу або прийняти рішення про ліквідацію. У випадку невиконання цієї вимоги орган державної реєстрації має право (ч. 2 ст. ПО ЦК) звернутися до суду з позовом про ліквідацію товариства. Під­ставою для звернутися зазначеного органу з позовом про ліквідацію юридичної особи та постановлення відповідного судового рішення є абзац четвертий ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] («невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону»). Названий Закон вперше вводить механізм контролю за відповідністю вимо­гам закону мінімального розміру статутного капіталу. Відповідно до ч. 7 ст. 19 цього Закону юридична особа щорічно, починаючи з наступного року з дати її державної реєстрації, протягом одного місяця зобов'язана подати державному реєстратору реє­страційну картку встановленого зразка про підтвердження відомостей про юридичну особу (до цих відомостей входять і відомості про розмір статутного капіталу).

6. Цивільний кодекс виявляє прагнення надати реального значення оголошеному ста­тутом розміру статутного капіталу товариств з обмеженою відповідальністю. На момент закінчення кожного фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою відповідальністю не може бути меншою його статутного капіталу. Якщо ця вимога не ви­конується, товариство повинне зменшити розмір статутного капіталу (з додержанням мінімального його розміру, встановленого законом) та зареєструвати відповідні зміни до статуту або забезпечити внесення додаткових вкладів до статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів залишається меншою, ніж оголошений статутний капітал това­риства, воно підлягає ліквідації. Але на сьогодні не визначено ні механізм контролю за додержанням вимоги про відповідність чистих активів товариств з обмеженою від­повідальністю оголошеному статутному капіталу, ні повноваження державних органів
на пред'явлення позову про ліквідацію господарських товариств в зв'язку з невиконанням згаданої вимоги. Державному реєстратору Закон «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб — підприємців» такого права не надає. Невиконання зазна­ченої вимоги, на відміну від невідповідності мінімальному розміру статутного капіталу юридичної особи вимогам закону (абзац четвертий ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»), не називається в цьому Законі навіть підставою прийняття судом рішення про ліквідацію юридичної особи.

7. До прийняття рішення про зменшення статутного капіталу товариства товариство з обмеженою відповідальністю повинне сповістити всіх кредиторів, в тому числі і тих, строк виконання товариством обов'язків перед якими ще не наступив. Після одер­жання такого повідомлення або після прийняття рішення про зменшення статутного капіталу, якщо таке повідомлення кредитором не було одержане, кредитори мають
право вимагати:

1)         дострокового припинення зобов'язання;

2)         дострокового виконання зобов'язання;

3)         на доповнення до однієї із названих вимог — вимагати відшкодування збитків, що завдані припиненням чи достроковим виконанням зобов'язання.

8. Збільшення статутного капіталу товариства допускається лише після повного виконання всіма учасниками товариства обов'язків щодо формування статутного ка­піталу товариства. Додаткові вклади вносяться в порядку, що визначається законом та статутом. Але законом поки що будь-які правила з цього приводу не встановлені.