Стаття 145. Управління товариством з обмеженою відповідальністю

1. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

2. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (ко­легіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може
бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

3. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встанов­люються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

4. До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіта­лу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної ко­місії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників това­риства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товари­ства.

Черговість та порядок скликання загальних зборів встановлюються статутом то­вариства і законом.

1. Загальні збори товариства є його вищим органом управління. За загальним пра­вилом, вони скликаються головою товариства, можливість обрання якого передбачена частиною п'ятою ст. 58 чинного Закону «Про господарські товариства» [53]. Черговість та порядок скликання зборів визначається статутом та законом. Статутом ці питання можуть регулюватися інакше, ніж це визначено законом. Стверджувати, посилаючись на ч. 4 ст. 98 ЦК, що визначення порядку скликання загальних зборів учасників това­риства здійснюється тільки установчими документами, було б неправильним, оскільки це правило є загальним, переважному застосуванню перед яким підлягає спеціальне стосовно цього правило ст. 145 ЦК. Тому з введенням в дію нового Цивільного ко­дексу зберігає чинність ст. 61 Закону «Про господарські товариства», яка встанов­лює наступні правила: 1) збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік. Але статутом може бути встановлене інше. У будь-якому разі збори не можуть скликатися рідше, ніж один раз на рік, оскільки є одне питання, що вирішується виключно зборами та потребує свого вирішення що­річно (затвердження річного звіту та бухгалтерського балансу, розподіл прибутку та збитків товариства); 2) позачергові збори повинні бути скликані в будь-який час і з будь-якого приводу на вимогу учасників, що в сукупності володіють більш як 20 відсотками голосів. Це спеціальне правило перешкоджає застосуванню загального пра­вила ч. 4 ст. 98 ЦК, яка надає право такої вимоги учасникам, що володіють не менш як десятьма відсотками голосів. Якщо ця вимога головою товариства не буде виконана на протязі 25 днів, ці учасники мають право самі скликати збори; 3) позачергові збори повинні бути скликані на вимогу виконавчого органу товариства; 4) позачергові збори скликаються за наявності обставин, що перелічені в частині другій ст. 61 Закону «Про господарські товариства»; 5) учасники повідомляються про проведення зборів перед­баченим статутом способом з зазначенням часу, місця проведення зборів та порядку денного; 6) повідомлення про скликання зборів повинне бути зроблене не пізніше, ніж за ЗО днів до проведення зборів; 7) будь-хто із учасників вправі вимагати включення до порядку денного зборів будь-якого питання не пізніше, ніж за 25 днів до прове­дення зборів. Таку вимогу слід ставити перед головою товариства та забезпечувати поставлення вимоги доказами. За умови виникнення такої вимоги та наявності доказів її поставлення учасник вправі на початку зборів вимагати включення відповідного питання до порядку денного зборів. Якщо за наявності кворуму більшість учасників зборів підтримає цю вимогу (пропозицію), відповідне питання вноситься до порядку денного; 8) учасникам повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, винесеними до порядку денного зборів не пізніш як за 7 днів до проведення зборів; 9) збори не можуть приймати рішення з питань, не внесених до порядку денного.

2. Зарегульованість порядку проведення зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю є майже граничною. Тому слід враховувати можливість проведення зборів шляхом опитування. Немає будь-яких обмежень щодо такого способу прове­дення зборів. Треба тільки статутом або правилами процедури, що затверджуються загальними зборами учасників товариства, передбачити можливість прийняття рішень шляхом опитування. Цими актами питання, з яких можливе прийняття рішень шляхом опитування, можуть бути обмежені. Але можна не обмежувати коло питань, з яких рішення можуть прийматися в такий спосіб. У цьому разі проект рішення або питання
для голосування надсилається учасникам, які повинні письмово сповістити про свою думку. Рішення має вважатись прийнятим шляхом опитування, якщо повідомлення про свою думку щодо прийняття рішення надіслали всі учасники і відсутні запере­чення з боку хоча б одного із учасників. Закон не встановлює, яка мінімальна кіль­кість голосів «за» необхідна для прийняття рішення, якщо значна частина або навіть
більшість учасників повідомили про те, що вони утримуються від виявлення своєї думки щодо запропонованого рішення (питання). Тому більшість голосів при цьому повинна визначатись статутом або правилами процедури. Якщо це не визначено, то відповідно до закону важливо, щоб всі учасники повідомили про свою думку і щоб не було заперечень проти запропонованого рішення.

Голова товариства протягом 10 днів після одержання останнього повідомлення від учасників інформує учасників про прийняте рішення.

3. У товаристві ведеться книга протоколів зборів (це випливає із частини п'ятої ст. 60 Закону «Про господарські товариства»). Статутами або правилами процедури доцільно було б встановлювати, що вона повинна бути прошнурована, сторінки (аркуші) в ній повинні бути пронумеровані, що повинне виключати виривання чи підміну аркушів. За ведення протоколів відповідає голова товариства. Учасникам на їх вимогу мають видаватися засвідчені витяги із протоколів.

4. Учасники мають право особисто брати участь у зборах, а можуть доручити це своїм представникам. Представником учасника на зборах може бути інший учасник. На таке представництво мають поширюватись загальні правила про представництво (ст. 238 — 250 ЦК). До форми довіреності на право участі у зборах учасників това­риства не може застосовуватись за аналогією правило частини третьої ст. 41 Закону «Про господарські товариства» [53] (про можливість посвідчення доручення виконав­чим органом товариства), оскільки аналогія застосовується у випадках, коли відноси­ни не врегульовані актами законодавства (ст. 8 ЦК; частина третя ст. 11 ЦПК [44]; частина п'ята ст. 4 ГПК [31]). Тому доручення на право участі в зборах учасників товариства має бути оформлене відповідно до ст. 245 та 246 ЦК.

5. До початку зборів їх учасники реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожен учасник. Цей перелік підписується головою і секретарем зборів. Збори учасників визнаються правомочними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Якщо на збо­рах вирішуються питання, що потребують одностайності при голосуванні, на зборах
мають бути присутніми всі учасники.

6. Частина 3 ст. 145 ЦК визначає перелік питань, що віднесені до виключної ком­петенції зборів товариства. Не виключається віднесення до виключної компетенції загальних зборів и інших питань, встановлених законом чи статутом товариства. Але обмеження статутом виключної компетенції загальних зборів учасників, як вона вста­новлена законом, не допускається.

7. Відповідно до ст. 41 чинного Закону «Про господарські товариства» [53] та з урахуванням частини першої ст. 59 цього Закону до виключної компетенції зборів учасників належать (крім питань, визначених ч. 4 ст. 145 ЦК) питання про: 1) ство­рення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень про них; 2) притягнення до матеріальної від­повідальності посадових осіб органів управління товариства (ці особи визначаються в частині другій ст. 23 Закону «Про господарські товариства»); 3) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури; 4) визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; 5) затвердження договорів, укладених на суму,
що перевищує вказану в статуті; 6) встановлення розміру, форми та порядку внесення учасниками додаткових вкладів. Ці законодавчі положення зберегли чинність у силу положення ч. 4 ст. 145 ЦК, відповідно до якого законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

8. Серед органів управління товариства Цивільний кодекс не називає голову това­риства. При визначенні органів управління товариством та їх посадових осіб ст. 23 Закону «Про господарські товариства» також не згадує голову товариства. Але правило про обрання голови товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється части­ною п'ятою ст. 58 Закону «Про господарські товариства». Йдеться також про права
та обов'язки голови товариства (ст. 58, 61 цього Закону). А в ст. 60 та 62 цього ж Закону вживається термін «голова зборів товариства». Аналіз цих статей дає підстави для висновку про те, що терміни «голова товариства» та «голова зборів товариства» є тотожними. Голова зборів має компетенцію, що встановлена цими статтями. Крім того, збори можуть прийняти рішення про надання голові зборів повноваження підписувати трудовий договір з керівником виконавчого органу товариства, з посадовою особою, що виконує функції виконавчого органу, а також інших повноважень.

9. Цивільний кодекс не формулює правил, що стосуються правового статусу ви­конавчого органу. Тому чинними щодо товариств з обмеженою відповідальністю є загальні правила ст. 99 ЦК, зокрема, щодо усунення від виконання обов'язків. Сто­совно виконавчого органу товариства чинними є також правила ст. 62 Закону «Про господарські товариства».

 

Стаття 146.   Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю

1. Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відпо­відальністю здійснюється у порядку, встановленому статутом та законом.

2. Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу.

Порядок створення та повноваження контрольного органу встановлюються за­гальними зборами учасників товариства.

3. Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням його загальних зборів, а також в інших випад­ках, встановлених статутом і законом товариства, може призначатися аудиторська
перевірка.

4. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється статутом товариства і законом.

На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності товариства із залученням професійного ауди­тора, не пов'язаного майновими інтересами з товариством чи з його учасниками.

Витрати, пов'язані з проведенням такої перевірки, покладаються на учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо інше не встановлено статутом товариства.

5. Публічна звітність товариства з обмеженою відповідальністю про результати його діяльності не вимагається, крім випадків, встановлених законом.

1. Частина 1ст. 146 ЦК визначає спосіб встановлення порядку здійснення контролю за діяльністю виконавчого органу. Цей порядок встановлюється статутом та законом. Тому належить визнати такою, що зберегла чинність, ст. 53 Закону «Про господарські товариства», що регламентує порядок встановлення контролю за діяльністю виконав­чого органу товариства.

2. Прямо передбачається можливість визначення загальними зборами учасників по­рядку утворення та повноважень органу, що здійснює постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу товариства.

3. Аудиторська перевірка може призначатись в випадках, передбачених законом, статутом, а також за рішенням загальних зборів. Передбачена можливість проведен­ня аудиторської перевірки на вимогу будь-кого із учасників товариства. Якщо інше не передбачено статутом, витрати на проведення такої перевірки покладаються на того із учасників, хто вимагав проведення перевірки.

 

Стаття 147.   Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товари­ства з обмеженою відповідальністю до іншої особи

1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

2. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом това­риства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) про­понувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

3. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчу­жена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено.

4. У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім осо­бам протягом строку та в порядку, встановлених статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал відповідно до статті 144 цього Кодексу.

5. Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю пе­реходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід
допускається лише за згодою інших учасників товариства.

Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

1. За учасником товариства визнається право продати чи іншим чином відступити свою частку у статутному капіталі (її частину) іншим учасникам. При цьому учасник, що здійснює відчуження, має право вибирати учасника, на користь якого здійснюється відчуження, на свій розсуд.

2. Відчуження частки в статутному капіталі, що належить одному із учасників (її частини), третім особам (що не є учасниками товариства) допускається лише за умови, що це не заборонено статутом товариства, з додержанням переважного права інших учасників товариства на купівлю частки (її частини). Учасники товариства користують­ся переважним правом на набуття лише тієї частки, що продається. Якщо ж за умови, що це не заборонено статутом, учасник відчужує частку шляхом дарування чи за іншим договором, що не охоплюється поняттям договору купівлі-продажу, учасники не ко­ристуються зазначеним переважним правом. Але ж при цьому слід враховувати, що статутом такі способи відчуження учасником своєї частки можуть бути обмежені.

3. У разі продажу частки в статутному капіталі, що належить учасникові, інші учасники користуються переважним правом купівлі пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом не встановлено іншого порядку реалізації переважного права. Але учасник, що продає частку, не позбавляється права вибрати із учасників будь-якого, який бажає придбати частку, що продається, та продати її йому відповідно до
ч. 1 ст. 147 ЦК.

4. Із ч. 2 ст. 147 ЦК випливає, що учасник, який продає частку в статутному капі­талі, зобов'язаний сповістити про це всіх інших учасників. Якщо протягом встанов­леного строку жоден із учасників не скористався своїм переважним правом, частка в статутному капіталі може бути продана третій особі. Зазначений строк встановлений тривалістю один місяць з дня сповіщення, але інший строк може встановлюватись
статутом і навіть угодою учасників товариства. Купівля за переважним правом здійс­нюється за ціною та на умовах, що пропонувались третім особам.

5. Розрахунки за частку, що відчужується, здійснюються безпосередньо між сто­ронами договору (без участі товариства). Якщо при укладенні договору про відчу­ження частки в статутному капіталі не порушуються вимоги законодавства та статуту товариства, учасник, що відчужує частку в статутному капіталі, втрачає права та обов'язки учасника товариства, а особа, яка набуває таку частку, отримує права та приймає на себе обов'язки учасника з моменту укладення договору щодо цього. Пра­во на отримання частини прибутку товариства поточного року доцільно відчужувати разом з часткою в статутному капіталі. В іншому випадку треба мати на увазі п. «б» частини першої ст. 10 Закону «Про господарські товариства» [53] (право на дивіденди «мають особи, які є учасниками товариства на початок виплати дивідендів»).

6. На відміну від раніше чинних положень ст. 55 Закону «Про господарські то­вариства», ч. 5 ст. 147 ЦК розширює права спадкоємців фізичних осіб та право­наступників юридичних осіб, що були учасниками товариства. Статутом товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що перехід частки учасника в статутному капіталі до спадкоємців чи правонаступників допускається лише за зго­дою інших учасників (в цьому разі згода надається учасниками, а не зборами учас­ників). Якщо ж такого обмеження на перехід прав та обов'язків до спадкоємців та правонаступників не встановлено, перехід здійснюється за фактами смерті фізичної особи чи припинення з правонаступництвом юридичної особи — учасника товариства з обмеженою відповідальністю, що підтверджуються відповідними документами. Спів­відношення ч. 5 ст. 147 ЦК і п. 2 ст. 1219 ЦК, що виключає із складу спадщини право на участь в товариствах, є таким. Пункт 2 ст. 1219 ЦК встановлює загальне правило, а ч. 5 ст. 147 ЦК формулює виняток із нього. Перехід права на частку в статутному капіталі (її частини) тягне перехід до спадкоємця повністю або у відповідній частині прав, що належали учасникові-спадкодавцеві.

Спадкоємці чи правонаступники юридичної особи можуть відмовитися від вступу в товариство. У цьому разі не діє трьохмісячний строк, що встановлений ч. 1 ст. 148 ЦК, а розрахунок із спадкоємцями чи правонаступниками здійснюється відповід­но до ст. 54 Закону «Про господарські товариства» (див. п. 4 коментаря до ст. 148 ЦЮ.